Постанова

від 25.01.2024 по справі 905/1050/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року м. Харків Справа №905/1050/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

прокуратури - Хряк О.О., посвідчення №072721 дійсне до 01.03.2028 року;

позивача - не з`явився;

першого відповідача (в режимі відеоконференції) - Балджи К.В., довідка ЄДР ЮО, ФОП та ГФ, довіреність 17.10.2023 року

другого відповідача (в режимі відеоконференції) - Варавін С.Д. (адвокат), свідоцтво №1453 від 25.03.2015 року, ордер серія ВІ№1186323 від 11.01.2024 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№2648Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 01.11.2023 року у справі №905/1050/23,

за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури (87501, Донецька область, місто Маріуполь, площа Мічмана Павлова, будинок №10; адреса для листування: 49003, місто Дніпро, вулиця Курчатова, будинок №8; код ЄДРПОУ 25707002),

в інтересах держави в особі Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Архітектора Нільсена, будинок №26, квартира №2; адреса для листування: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок №18; код ЄДРПОУ 41127366),

до 1. Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок №70; адреса для листування: 49038, місто Дніпро, вулиця Княгині Ольги, будинок №11; код ЄДРПОУ 04052784),

2. Фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ),

про визнання недійсними рішень, оформлених протоколами, визнання недійсним договору про надання послуг,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради та фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, в якій просив:

1. Визнати недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №223 від 21.12.2022 року про затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб;

2. Визнати недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №3 від 04.01.2023 року про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП «Маноха Інна Валеріївна»;

3. Визнати недійсним договір про надання послуг №5 від 11.01.2023 року на суму 4200000,00 гривень, укладений між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інна Валеріївна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Маріупольською окружною прокуратурою під час опрацювання інформації щодо проведених відкритих торгів із закупівлі товарів, робіт та послуг розпорядником бюджетних коштів, зареєстрованих на території міста Маріуполя, встановлено факти порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.11.2023 року у справі №905/1050/23 (повний текст складено 10.11.2023 року, суддя Фурсова С.М.) у задоволені позовних вимог відмовлено.

Харківська обласна прокуратура з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- рішення Господарського суду Донецької області від 01.11.2023 року скасувати;

- прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі;

- відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати;

- справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури та здійснити повідомлення про час та місце судового засідання.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неправильне застосування норм матеріального права: ст.ст. 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України та процесуального права (ст. ст. 13, 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), а також неповним з`ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову прокурора.

Скаржник вважає, що з прийняттям такого рішення у даній справі у наведений спосіб відбулася легітимізація допущеного під час проведення відкритих торгів порушення Закону України «Про публічні закупівлі». Зазначений підхід суду нівелює вимоги законодавства про публічні закупівлі, призводить до незаконності визначення переможців, і, як наслідок, створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок проведення публічних закупівель, надає підстави для корупційних проявів, ставить одного учасника у нерiвне становище поряд з іншими, і не вiдповiдає інтересам держави і суспільства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 01.11.2023 року у справі №905/1050/23. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку (через електронний суд). Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1050/23.

Вказана ухвала була направлена та доставлена зареєстрованим учасникам справи засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача і засобами поштового зв`язку на адресу другого відповідача - вручена йому 02.01.2024 року.

08.01.2024 року матеріали справи №905/1050/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від першого відповідача 09.01.2024 року надійшов відзив (вх.№376), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник другого відповідача також надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№571 від 12.01.2024 року), який є тотожним за змістом да відзиву першого відповідача та в якому наполягає на безпідставності доводів апеляційної скарги і просить відмовити в її задоволенні.

Маріупольська окружна прокуратура Донецької області надала відповідь на відзив першого відповідача (вх.№626 від 12.01.2024 року), в якому наполягає на помилковості суджень щодо неефективного способу захисту і вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

15.01.2024 року від першого відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№681), в якому наведено судову практику щодо належного та неефективного способу захисту права за відповідною категорією спорів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Россолова В.В., для розгляду справи №905/1050/23 сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

22.01.2024 року від Маріупольської окружної прокуратури Донецької області надійшла відповідь на відзив другого відповідача (вх.№1058), який є тотожним за змістом до відповіді на відзив першого відповідача та який досліджено і долучено до матеріалів справи.

Від позивача - Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 25.01.2024 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представники першого та другого відповідачів проти позиції апелянтів заперечували з підстав викладених у відзивах.

Представник позивача - Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області у судове засідання 22.01.2024 року не з`явився, про причини неявки не повідомив.

В ухвалі від 21.12.2023 року суд доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що явка представника Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області у судове засідання обов`язково. Не визнавалась, а наявних у справі матеріалів достатнього для розгляду справи по суті, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за його відсутності.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №223 від 21.12.2022 року затверджена тендерна документація на відкриті торги закупівлю: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб.

Оголошення про проведення процедури відкритих торгів опубліковано на веб-порталi з питань публічних закупiвель Prozorro 21.12.2022 року за UA-2022-12-21-023403-а.

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 4600000,00 грн.

Для участі у торгах від трьох учасників надійшли тендерні пропозиції.

Найбільш економічно вигідною пропозицією за результатами автоматичної оцінки (аукціону) системою визначено пропозицію учасника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Стар» (код ЄДРПОУ 41731840) на загальну суму 4199500,00 грн.

Протоколом щодо прийняття рішення уповноваженню особою від 02.01.2023 року за №1 тендерна пропозиція учасника - товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Стар» відхилена у зв`язку з наявністю невідповідностей в інформації та документах учасника, поданих у складі тендерної пропозиції та їх неусунення протягом 24 годин з моменту розміщення відповідного повідомлення.

За результатами розгляду тендерної пропозиції наступного учасника торгів - фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни встановлено, що її тендерна пропозиція відповідає усім вимогам тендерної документації.

Відповідно до протоколу щодо прийняття рішення уповноваженою (відповідальною) особою від 04.01.2023 року №3 учасника торгів - фізичну особу-підприємця Маноху Інну Валеріївну визначено переможцем відкритих торгів.

11.01.2023 року мiж Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (далі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною (далі - виконавець) укладено договір про надання послуг №5 (далі - договорів).

Згідно з пунктом 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати за плату наступні послуги: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб за кодом ДК 021:2015 60180000-3 - Прокат вантажних транспортів із водієм для перевезення товарів, згідно додатків 1 та 2 до Договору, які є його невід`ємною частиною, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

За умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 договору за надання передбачених договором послуг, замовник виплачує виконавцю суму 4200000,00 грн. без ПДВ. Оплата здійснюється згідно акту/актів здавання-приймання послуг в розмірі вартості наданих послуг шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок виконавця, вказаний у реквізитах до цього договору. Замовник повинен сплатити надані послуги протягом 30 календарних днів з дати підписання актів здавання-приймання наданих послуг, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок виконавця. Але, у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 10 календарних днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на свій реєстраційний рахунок. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника. Здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 5 (п`яти) робочих днів після фактичного надання послуг. Підписання акту здавання-приймання наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Термін надання послуги визначено до 31.12.2023 року (пункт 3.5 договору).

Умови та адреси надання послуг здійснюється від складу замовника (територія Київської області) до місць, перелік яких наведено у пункті 3.6 договору.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 року, а в частині фінансових зобов`язань - до повного їх виконання. Зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (пункти 6.1, 6.3 договору).

Додатком №1 до договору сторони узгодили калькуляцію вартості послуг на загальну суму 4200000,00 грн.

Додатком №2 до договору сторони узгодили технічні вимоги щодо послуг з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб.

Сторонами укладеною додатковою угодою №1 від 11.01.2023 року узгоджено зменшення ціни договору на 30,00 грн. та внесення відповідних змін до пункту 3.1 Розділу ІІІ. Оплата послуг та порядок їх приймання.

Додатковою угодою №2 від 11.01.2023 року сторонами погоджено наступне:

1. Зменшити ціну договору на 1699870,00 грн. (один мільйон шістсот дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сімдесят гривень 00 копійок) без ПДВ.

2. Внести зміни до пункту 3.1. Розділу ІІІ. Оплата послуг та порядок їх приймання, виклавши його в наступній редакції: « 3.1. За надання передбачених договором послуг, замовник виплачує виконавцю загальну суму 2500100,00 грн. (два мільйони п`ятсот тисяч сто гривень 00 копійок) без ПДВ».

3. Викласти додаток 1 та 2 в новій редакції.

4. Усі інші умови договору залишаються без змін.

5. Зміни набирають чинності з моменту підписання цієї додаткової угоди.

Договір, додаткові угоди №1 та №2 від 11.01.2023 року, додатки №1 та №2 в новій редакції від 11.01.2023 року, підписані сторонами, скріплені відтисками їхніх печаток.

Управлінням Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області на підставі наказу №6-з від 18.05.2023 року розпочато моніторинг процедури вказаної публічної закупівлі.

За результатом моніторингу процедури закупівлі UA-2022-12-21-023403-а складено висновок від 31.05.2023 року, яким встановлено порушення вимог законодавства про публічні закупівлі, а саме встановлено порушення положень ч.2 ст.16, п.2 ч.2 ст. 22 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.28, абз.2 п.48 Особливостей здійснення публічних закупівель.

Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій, з огляду на встановлені порушення законодавства у сфері закупівель, керуючись ст.5 та ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», ст.8 Закону України «Про публічні закупівлі» зобов`язало Виконавчий комітет Маріупольської міської ради здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом забезпечення притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення, врахування вимог ст.ст. 16, 22 Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктів 28, 48 Особливостей здійснення публічних закупівель при складенні тендерної документації, недопущення таких порушень в подальшому та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів, або аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявлених порушень.

07.06.2023 року в електронній системі закупівель Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради оприлюднено інформацію, що зауваження враховані, порушення усунуто, уповноважену особу притягнуто до відповідальності, про що свідчить розпорядження №45р від 07.06.2023 року «Про оголошення догани уповноваженій особі із закупівель».

Прокурор вважає, що в порушення вимог абз.2 п.1 ч.1 ст.31 Закону України «Про публічні закупівлі» Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради не відхилено тендерну пропозицію фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, яка не відповідає кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, установленим ст.16 вказаного Закону, а в подальшому з нею укладено договір про надання послуг №5 від 11.01.2023 року.

Посилаючись на встановлені порушення вимог Закону України «Про публiчнi закупiвлi», прокурор вважає, що наявні правові підстави для визнання судом недійсними рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради щодо затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб та рішення про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП «Маноха Інна Валеріївна».

Крім того, посилаючись на те, що договір укладено з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор вважає, що наявні правові підстави для визнання недійсним договору про надання послуг №5 від 11.01.2023 року, укладеного між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб.

Вищевикладені обставини стали підставою звернення першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури з даним позовом до суду.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції по суті позовних вимог, від представника фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни надійшла заява про залучення доказів, а саме додаткової угоди №3 від 30.10.2023 року до договору про надання послуг №5 від 11.01.2023 року.

Так, додатковою угодою №3 від 30.10.2023 року, укладеною між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною погоджено наступне:

1. Зменшити ціну договору на 774887,00 грн. (сімсот сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім гривень 00 копійок) без ПДВ.

2. Внести зміни до пункту 3.1. Розділу ІІІ. Оплата послуг та порядок їх приймання, виклавши його в наступній редакції: « 3.1. За надання передбачених договором послуг, замовник виплачує виконавцю загальну суму 1725213,00 грн. (один мільйон сімсот двадцять п`ять тисяч двісті тринадцять гривень 00 копійок) без ПДВ».

3. Викласти додаток 1 та 2 в новій редакції.

4. Відповідно до пункту 6.5 договору сторони дійшли взаємної згоди розірвати договір.

5. Зміни набирають чинності з моменту підписання цієї додаткової угоди.

30.10.2023 року вказана додаткова угода оприлюднена в електронній системі закупівель Prozorro.

Суд апеляційної інстанції не надає оцінки обставинам наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, оскільки у цій частині жодним учасником справи не заявлялось заперечень.

Щодо суті спірних правовідносин, слід вказати наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/1227/17 та від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг (з урахуванням особливостей, передбачених законодавством щодо проведення відкритих торгів) вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі», та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Відповідні висновки викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 року у справі №905/77/21.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

Проте, згідно з ч.5 ст.216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (таку правову позицію викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 року у справі №925/1276/19).

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17).

Поряд з цим, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 року у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (аналогічні висновки сформульовано також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі №908/976/19).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 року у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Застосовуючи вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду та уточнюючи висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 року у справі №906/1061/20, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 року у справі №905/77/21 зазначила таке:

«Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».

Наразі, суд першої інстанції, розглядаючи справу в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю, встановив, що строк дії оспорюваного прокурором договору первісно визначався до 31.12.2023 року, але додатковою угодою №3 від 30.10.2023 року він був розірваний. Матеріали справи при цьому містять докази виконання сторонами такого договору. Відповідні обставини не спростовано.

Звертаючись із позовними вимогами у даній справі, прокурор не просить застосувати наслідки недійсності правочину або стягнути збитки в дохід держави.

Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави.

Іншими словами, ефективність такого способу захисту, як самостійна позовна вимога про визнання недійсним укладеного за результатом публічної закупівлі договору залежить від того, чи мало місце виконання такого договору його сторонами на момент звернення з відповідним позовом.

Під час розгляду справи встановлено: по-перше, оспорюваний прокурором договір відповідачами виконувався; по-друге, одночасно з вимогою про визнання недійсним договору прокурор не заявляє вимоги щодо реституції або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем процедури закупівлі, в дохід держави. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту прав є неефективним. Неефективний спосіб захисту порушених прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та визнання недійсним договору про надання послуг №5 від 11.01.2023 року, укладеного між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2023 року у справі №905/1014/21, від 16.08.2023 року у справі №922/263/22, від 23.08.2023 року у справі №903/745/22.

Щодо вимоги про визнання недійсними рішень уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформленого протоколом №223 від 21.12.2022 року про затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб, та оформленого протоколом №3 від 04.01.2023 року про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП «Маноха Інна Валеріївна», слід вказати наступне.

Згідно з преамбулою Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 18, 31, 32 ч.1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі»:

- переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі;

- тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель;

- тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено принципи здійснення закупівель: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах.

Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює в електронній системі закупівель у порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю.

Закупівля може здійснюватися, зокрема, шляхом застосування процедури відкритих торгів (частина перша статті 13 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник вимагає від учасників подання ними документально підтвердженої інформації про їх відповідність кваліфікаційним критеріям. Замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв: наявність обладнання та матеріально-технічної бази; наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору. Визначені замовником згідно з цією статтею кваліфікаційні критерії та перелік документів, що підтверджують інформацію учасників про відповідність їх таким критеріям, зазначаються в тендерній документації.

Підстави для відмови в участі у процедурі закупівлі визначені статтею 17 Закону України «Про публічні закупівлі».

При цьому, статтею 20 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій.

За приписами статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерна документація повинна містити, зокрема: 1) інструкцію з підготовки тендерних пропозицій; 2) один або декілька кваліфікаційних критеріїв до учасників відповідно до статті 16 цього Закону, підстави, встановлені статтею 17 цього Закону, та інформацію про спосіб підтвердження відповідності учасників установленим критеріям і вимогам згідно із законодавством. Замовник не вимагає документального підтвердження інформації про відповідність вимогам статті 17 цього Закону, у разі, якщо така інформація є публічною, що оприлюднена у формі відкритих даних згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», та/або міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним тощо. Тендерна документація може містити також іншу інформацію відповідно до законодавства, яку замовник вважає за необхідне до неї включити.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено переліку документів, які може вимагати замовник для підтвердження того чи іншого кваліфікаційного критерію. Замовник самостійно визначає кваліфікаційні критерії з тих, що передбачені статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі», та зазначає у тендерній документації інформацію про спосіб підтвердження відповідності учасників установленим критеріям.

Отже, вимоги тендерної документації та перелік документів, якими учасник повинен підтвердити свою відповідність таким вимогам, визначаються замовником самостійно, виходячи зі специфіки предмета закупівлі, керуючись принципами здійснення закупівель, закріпленими у статті 5 вказаного Закону та з дотриманням законодавства в цілому. При цьому, Закон України «Про публічні закупівлі» не міститься обов`язку замовника повноцінно цитувати його положення при складанні тендерної документації.

У свою чергу, для забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції, що визначено у преамбулі Закону України «Про публічні закупівлі», тендерна пропозиція переможця процедури закупівлі має повністю відповідати усім, без виключення, критеріям та умовам, визначеним у тендерній документації.

За змістом статей 26, 28, 29 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерна пропозиція подається в електронному вигляді через електронну систему закупівель шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, де зазначається інформація про ціну, інші критерії оцінки (у разі їх встановлення замовником), інформація від учасника про його відповідність кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, наявність/відсутність підстав, установлених у статті 17 цього Закону і в тендерній документації, та шляхом завантаження необхідних документів, що вимагаються замовником у тендерній документації. Електронна система закупівель автоматично формує та надсилає повідомлення учаснику про отримання його тендерної пропозиції із зазначенням дати та часу. Електронна система закупівель повинна забезпечити можливість подання тендерної пропозиції/пропозиції всім особам на рівних умовах. Кожен учасник має право подати тільки одну тендерну пропозицію/пропозицію (у тому числі до визначеної в тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі частини предмета закупівлі (лота). Отримана тендерна пропозиція/пропозиція вноситься автоматично до реєстру отриманих тендерних пропозицій/пропозицій, у якому відображається інформація про надані тендерні пропозиції/пропозиції.

Перед початком електронного аукціону автоматично розкривається інформація про ціни/приведені ціни тендерних пропозицій/пропозицій. Розкриття тендерних пропозицій/пропозицій з інформацією та документами, що підтверджують відповідність учасника кваліфікаційним критеріям/умовам, визначеним в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, та вимогам до предмета закупівлі, а також з інформацією та документами, що містять технічний опис предмета закупівлі, здійснюється автоматично електронною системою закупівель одразу після завершення електронного аукціону. Під час розкриття тендерних пропозицій/пропозицій автоматично розкривається вся інформація, зазначена в тендерних пропозиціях/пропозиціях учасників, крім інформації, зазначеної в абзаці другому цієї частини, та формується список учасників у порядку від найнижчої до найвищої запропонованої ними ціни/приведеної ціни.

Оцінка тендерних пропозицій/пропозицій проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, шляхом застосування електронного аукціону. Критеріями оцінки є: 1) ціна; або 2) вартість життєвого циклу; або 3) ціна разом з іншими критеріями оцінки, зокрема: умови оплати, строк виконання, гарантійне обслуговування, передача технології та підготовка управлінських, наукових і виробничих кадрів, застосування заходів охорони навколишнього середовища та/або соціального захисту, які пов`язані із предметом закупівлі.

Після оцінки пропозицій замовник розглядає на відповідність вимогам тендерної документації тендерну пропозицію, яка визначена найбільш економічно вигідною.

У разі відхилення тендерної пропозиції/пропозиції, що за результатами оцінки визначена найбільш економічно вигідною, замовник розглядає наступну тендерну пропозицію/пропозицію у списку пропозицій, розташованих за результатами їх оцінки, починаючи з найкращої.

За результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції/пропозиції замовник визначає переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та приймає рішення про намір укласти договір про закупівлю згідно з цим Законом.

Підстави для відхилення тендерних пропозицій визначає ст.31 Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» публічна закупівля (закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому вказаним Законом.

Рішення, яке приймається за наслідками розгляду та оцінки тендерних пропозицій, про визначення переможця та намір укласти з ним договір, є частиною процедури закупівлі (п. 7, п. 8 ч.1 ст.10 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

У постанові від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20)).

Крім того, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 104 постанови від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 дійшла висновку про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

У пункті 6.34 постанови від 02.08.2023 року у справі №905/1014/21 Верховний Суд зазначив, що визнання недійсним рішення тендерного комітету не вимагається для захисту прав держави, оскільки таке рішення вичерпує дію фактом укладення відповідного договору.

Таким чином, саме по собі визнання недійсними рішень уповноваженої (відповідальної) особи про затвердження тендерної документації на відкриті торги та визначення переможця торгів фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, які вже реалізовані і вичерпали свою дію фактом їх виконання та укладення відповідного договору (в тому числі, з урахуванням того, що суд вже відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю), не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо наявності підстав для відмови в позові. До того ж рішення у даній справі прийнято із застосуванням релевантної судової практики.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Харківської обласної прокуратури не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 01.11.2023 року у справі №905/1050/23, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 01.11.2023 року у справі №905/1050/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.02.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук