Рішення

від 31.10.2023 по справі 761/39601/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/39601/19

Провадження № 2/761/1113/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про витребування майна з чужого, незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого, незаконного володіння у якому просить суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на свою користь квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона є власником вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2010р. У січні місяці 2018 року позивач отримала інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де зазначалось, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. було посвідчено договір купівлі-продажу належної їй квартири від 04.01.2018 року, власником квартири зазначено ОСОБА_4 . У подальшому, як вона дізналась, 06 березня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу спірної квартири. У результаті зазначеного правочину належна позивачу квартира опинилась у незаконному володінні відповідача. Оскільки позивач жодного договору купівлі-продажу з ОСОБА_4 не підписувала, при його складані присутня не була і нікого не уповноважувала на укладення такого договору від її імені, грошові кошти за договором їй, як продавцю не передавались, тому волевиявлення продавця за договором не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а тому спірна квартира підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 . У зв`язку з наведеним позивач звернулась до суду з вказаним позовом, який просить задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2019 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 25 листопада 2019 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду

Ухвалою суду від 29 січня 2020 року було витребувано Шевченківського УП ГУНП м. Києва, яким проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42017100000001274, внесеному до ЄРДР 11.10.2017 року за заявою ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України оригінал договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 04 січня 2018 року та оригінали документів, на підставі яких його було посвідчено з метою подальшого проведення судової почеркознавчої експертизи для встановлення дійсності підписів ОСОБА_2

05 листопада 2020 року на адресу суду надійшли витребуванні матеріали від Шевченківського УП ГУНП м. Києва.

Ухвалою суду від 18 лютого 2021 року у справі було призначено проведення судової почеркознавчої експертизи, провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

02 вересня 2022 року на адресу суду надійшов Висновок експерта №370/1 від 21.02.2022.

Ухвалою суду від 06 вересня 2022 року було відновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 14 вересня 2023 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні просив суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ньому.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Позивач) є власником квартири АДРЕСА_1 .

Право приватної власності у Позивача виникло на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2010р., укладеного між нею та ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим Олександром Геннадійовичем, зареєстрованого реєстрі за № 3354.

Крім того, факт державної реєстрації квартири АДРЕСА_1 , належної їй на праві приватної власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який був сформований 02.10.2014 року.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, у січні 2018 року вона із довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналась, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. було посвідчено договір купівлі-продажу її квартири, серія та номер 6, виданий 04.01.2018 року, новим власником квартири зазначено раніше незнайому їй ОСОБА_4 .

Позивач стверджує, що спірного договору купівлі-продажу не підписувала, при його складані присутня не була, підпис, що міститься у договорі їй не належить та виконаний від її імені іншою особою.

Під час розгляду справи сторона позивача наполягала на тому, що спірна квартира 04.01.2018 року вибула із її законного володіння поза її волі на підставі договору купівлі - продажу, укладеного (нібито) між нею та ОСОБА_4 із використанням, на думку сторони позивача, підробленних документів.

Також, як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 06 березня 2019 року між відповідачем ОСОБА_3 та третьою особою по справі ОСОБА_4 укладено договір купівлі - продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В.

У результаті зазначеного правочину спірна квартира опинилась у володінні відповідача.

Згідно з висновком Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби Безпеки України № 370/1 від 21.02.2022 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в графi «Продавець» у договорі купівлі - продажу від 04.01.2018 року квартири АДРЕСА_1 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, з ретельним наслідуванням («на око» або «з попереднім тренуванням») справжнього підпису ОСОБА_2 .

Крім того, рукописний запис « ОСОБА_2 » в графі «Продавець» у договорі купівлі - продажу від 04.01.2018 року квартири АДРЕСА_1 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, з ретельним наслідуванням («на око» або «з попереднім тренуванням») справжнього почерку ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до вимог ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з висновком про застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

Крім того, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. (Правовий висновок ВСУ від 18 січня 2017р. у справі за № 6-2723цс16)

Коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, наслідком правочину, здійсненого з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна із незаконного володіння (віндикація). Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України. Аналогічна правова позиція також висловлена 28 серпня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/17971/15-ц, провадження № 61-11692св18.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Крім того, на наявність права власності на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом відчуження на підставі укладених іншими особами правочинів, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника. (Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 року у справі №6-1цс15).

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Отже, відповідно до вищенаведених вимог закону, особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належним йому майном, тобто коли майно незаконно вибуває із його володіння. Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. (Правова позиція висловлена 27.08.2019 року Верховним Судом у справі № 925/366/18).

Таким чином, основним процесуальним обов`язком позивача, у даному випадку, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, є обов`язок доказування, тобто позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто саме позивач повинен надати докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених ст. 388 ЦК України, тому що вона встановлює спеціальні правила для захисту такого права.

Тобто, з урахуванням ст. 12 ЦПК України, при зверненні до суду з позовом про витребування майна на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, позивач повинен довести факти й обставини, що мають значення для справи, а саме: факт належності спірного майна позивачу, як титульного володільця на витребуване майно; факт, що майно вибуло з його володіння як власника не з його волі; факт наявності майна в натурі у незаконному володінні відповідача; факти й обставини, що підтверджують яким шляхом майно вибуло з його володіння (зокрема, крім іншого, на підставі оплатного чи безоплатного правочину воно відчужено) та відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

У судовому засіданні встановлено, що факт належності спірної квартири позивачу, як дійсному власнику, підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 02.10.2010р., укладеного між позивачем та ОСОБА_6 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 3354.

Також, факт наявності майна, а саме спірної квартири, в натурі у володінні відповідача, а також факт її відчуження саме за оплатним договором підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого 06 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу номер 374, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45851954 від 06.03.2019р. 21:39:26).

Разом з тим, факт вибуття майна з володіння позивача не з її волі, а також факти й обставини, що підтверджують яким шляхом спірна квартира вибула з її володіння, підтверджуються висновком Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби Безпеки України № 370/1 від 21.02.2022 року.

Згідно із зазначеним висновком експертами встановлено, що підпис від імені ОСОБА_7 у договорі купівлі-продажу від 04.01.2018 року квартири АДРЕСА_1 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що спірна квартира вибула із законного володіння позивача поза волею останньої, договір на відчуження вказаної квартири позивачка не підписувала, що дає підстави дійти висновку щодо відсутності (нікчемності) договору купівлі-продажу квартири від 04.01.2018, серія та номер 6, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В.

Враховуючи вказані обставини, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та співставленні, зважаючи на те, що обставини, на які позивачка посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, є належними та допустимими доказами, а тому спірна квартира підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння у відповідача ОСОБА_3 , тобто є обґрунтованим задоволення віндикаційного позову до відповідача, як останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому слід задовольнити позов.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 9 989 гривень 20 копійок стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, ст.ст. 317, 318, 321, 330, 387, 388 ЦК України, керуючись ст. 10, 11, 57-61, 79-81, 141, 209-215, 223, 228, 265, 280-282, 285, 289 ЦПК України; суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про витребування майна з чужого, незаконного володіння - задовольнити у повному обсязі.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9 989 (дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_5 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлений 30 січня 2024 року.

Суддя: