Ухвала

від 31.01.2024 по справі 205/12818/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

31.01.2024 Єдиний унікальний номер 205/12818/23

Справа № 205/12818/23

Провадження № 4с/205/5/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Бондар В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), стягувач ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року представник скаржника адвокат Тимошенко О.І звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною скаргою.

В обґрунтування скарги зазначив, що 22.12.2015 року Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя ухвалив рішення по справі № 265/2331/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 332 772,91 грн., моральної шкоди у розмірі 2 000 грн., витрат понесених на проведення авто-товарознавчої експертизи у розмірі 2600 грн., а всього 337 372,91 грн. Стягувач ОСОБА_2 звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження та 18.05.2017 року Лівобережним відділомдержавної виконавчоїслужби умісті МаріуполіМаріупольського районуДонецької областібуло відкрито виконавчепровадження №53959194.Станом налистопад 2023року виконавчепровадження №53959194завершено.10.05.2019року державнавиконавча службавідкрила виконавчепровадження №59058458.Станом налистопад 2023виконавче провадження№ 59058458завершено. Виконавчі провадження № 53959194 та № 59058458 були відкриті на однаковій підставі поданням стягувачем заяви про примусове виконання рішення та оригіналу виконавчого документа, виданого Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя. Під час вчинення виконавчих дій державна виконавча служба наклала арешт на грошові кошти заявника ОСОБА_1 , якізберігаються набанківському рахунку,відкритому вАТ КБ«Приватбанк».Після закінченнявиконавчого провадженнядержавний виконавецьарешт зкоштів заявникане зняв. Станом на листопад 2023 року арешт коштів боржника продовжується. Заявник є пенсіонером та отримує пенсію на банківський рахунок, на який накладено арешт. 20.09.2023 року представник заявника, подав до Лівобережного (Орджонікідзевського) відділу державної виконавчої служби заяву про зняття арешту з коштів боржника, розміщених на банківському рахунку в АТ КБ «Приватбанк». У відповіді від 26.09.2023 року державна виконавча служба відмовила у знятті арешту з коштів заявника та рекомендувала звернутись до суду.

Враховуючи викладене, представник скаржника звертається до суду та просить скасувати арешт з коштів ОСОБА_1 , розміщених на банківському рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк».

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2023 року зазначену скаргу прийнято до розгляду, призначено судове засідання по справі та витребувано у Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження № 59058458.

Представник скаржника адвокат Тимошенко О.І. направив до суду клопотання у якому зазначив, що заявник підтримує заявлені у скарзі вимоги та просить їх задовольнити, розгляд справи просить провести за відсутності заявника.

Від представника заінтересованої особи Лівобережного відділудержавної виконавчоїслужби умісті МаріуполіМаріупольського районуДонецької областіСхідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Харків) надійшли витребувані судом матеріали, а також письмові пояснення на скаргу, у яких вона підтвердила обставини, викладені представником скаржника, розгляд скарги просила провести за відсутності представника відділу та винести рішення на розсуд суду. Також зазначила, що 05.04.2016 року на підставі заяви стягувача та виконавчого документа було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 50683286. 05.04.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, відомості про обтяження були внесені до відповідних державних реєстрів. 14.04.2017 року за результатами вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення згідно п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, згідно змісту якої виконавчий документ повертається стягувачу через його відмову залишити за собою майна боржника, яке не було реалізовано під час примусового виконання рішення, відсутність у боржника іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, також у постанові зазначено про відсутність у боржника джерел отримання доходу, про відсутність пенсійних виплат, про відсутність коштів на рахунках та неможливість стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. 18.05.2017 на підставі заяви стягувача та виконавчого документа було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 53959194. 21.05.2018 року за результатами вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до змісту цієї постанови з боржника не було стягнуто виконавчий збір в сумі 33 737,29 грн., витрати виконавчого провадження, витрати, пов`язані з оцінкою вартості майна боржника, в сумі 3 500 грн. В той же час зазначено про часткове погашення заборгованості на суму 258 440 грн. за рахунок переданого стягувачу нереалізованого майна боржника, таким чином залишок заборгованості склав 78 932,91 грн. 25.04.2019 року начальником Відділу були скасовані певні процесуальні документи, а саме постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.05.2018, постанова (акт) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 08.05.2018, оскільки останній не відповідає «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» та необхідністю складення цього документа із дотриманням всіх вимог. 26.04.2019 року було винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу. 10.05.2019 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 10.05.2019 року на підставі заяви стягувача та виконавчого документа було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 59058458. 11.02.2020 року та 05.11.2020 року було винесено постанови про арешт коштів боржника. 10.11.2020 року згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом встановлених законодавством строків. На теперішній час стягувач не скористався своїм правом повторно пред`явити виконавчий лист № 265/2331/15-ц на примусове виконання до ВДВС. За даними АСВП на поточну дату на примусовому виконанні у Відділі не перебуває виконавчий лист № 265/2331/15-ц, одночасно є актуальною та виконується банком постанова від 05.11.2020 року про арешт коштів боржника.

Стягувач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення 18.01.2024 року оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, тому з 18.01.2024 року він вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв від нього не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали скарги та додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 18.05.2017 року Лівобережним відділомдержавної виконавчоїслужби умісті МаріуполіМаріупольського районуДонецької областібуло відкрито виконавче провадження № 53959194 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 22.12.2015року простягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкодиу розмірі332772,91грн.,моральної шкодиу розмірі2000грн.,витрат напроведення авто-товарознавчоїекспертизи урозмірі 2600грн.,а всього337372,91грн. (а.с. 8).

На теперішній час згідно даних АСВП виконавче провадження № 53959194 завершено (а.с. 9).

10.05.2019 року Лівобережним відділомдержавної виконавчоїслужби умісті МаріуполіМаріупольського районуДонецької областібуло відкрито виконавче провадження № 59058458 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 22.12.2015 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 332 772,91 грн., моральної шкоди у розмірі 2 000 грн., витрат на проведення авто-товарознавчої експертизи у розмірі 2 600 грн., а всього 337 372,91 грн. (а.с. 39).

Постановою Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 10.01.2020 року у зв`язку із реорганізацією Лівобережного ВДВС м. Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області передано АСВП до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (а.с. 40).

Постановою Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 15.01.2020 року у зв`язку із реорганізацією Лівобережного ВДВС м. Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області прийнято АСВП до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (а.с. 41).

Постановами Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 11.02.2020 року та від 05.11.2020 року накладено арешт на кошти, що містяться на всіх рахунках боржника (а.с. 43-44, 49-50).

10.11.2020року Лівобережним відділом державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 53).

Скаржник ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с. 15).

З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що на картку скаржника ОСОБА_1 з 13.01.2023 року перераховується пенсія (а.с. 14).

20.09.2023 року представник заявника звернувся до ВДВС із заявою про зняття арешту з коштів боржника, розміщених на банківському рахунку в АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 11-12).

У відповіді Лівобережного відділудержавної виконавчоїслужби умісті МаріуполіМаріупольського районуДонецької областіСхідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Харків) № 22 17-15/1019 від 26.09.2023 року державна виконавча служба відмовила у знятті арешту з коштів ОСОБА_1 та зазначила, що арешт може бути знятий за рішенням суду (а.с. 13).

Представник скаржника зазначив, що ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, на теперішній час він ніде не працює. Через вік та економічну кризу, утворену внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України, у нього відсутня можливість працевлаштуватись та отримувати додатковий дохід. Пенсія є єдиним джерелом його доходу, а накладений арешт на банківський рахунок, куди надходить пенсія, позбавив скаржника засобів до існування, оскільки він не може використовувати кошти для власних потреб.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої ст.448ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 06.03.2022 року № 1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Статтею 449ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Предметом скарги є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо не скасування арешту з коштів ОСОБА_1 після завершення виконавчого провадження.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Аналогічного висновкудійшов ВерховнийСуд ускладі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду впостанові від22грудня 2021року справа№ 760/19348/20 провадження № 61-7645св21.

Виходячи з матеріалів скарги, підстави вважати пропущеним строк, коли особа дізналася про порушення свого права та звернулася до суду для захисту такого права, відсутні.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Положеннями ст.129-1Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із ст. 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України«Про державнувиконавчу службу» та «Про виконавче провадження».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 18Закону України«Про виконавчепровадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

На підставі ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Положеннями п.2ч.1ст.37Закону України«Про виконавчепровадження» (уредакції начас виникненняспірних правовідносин) передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом положень ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У постановах Верховного Суду від 12.08.2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22.12. 2021 року у справі № 634/292/21 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувану на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 37 зазначеного Закону арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувану на підставі п.п. 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Враховуючи положення частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) зазначено, що «згідно зістаттею 49Закону України«Про виконавчепровадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».

Таким чином, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, законом не передбачено зняття арешту з майна боржника.

Як встановлено судом, виконавчий лист, виданий Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя 10.02.2016 року по справі № 265/2331/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 332 772,91 грн., моральної шкоди у розмірі 2 000 грн., витрат понесених на проведення авто-товарознавчої експертизи у розмірі 2600 грн., а всього 337 372,91 грн., повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37Закону України«Про виконавчепровадження» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Між тим, виконавче провадження, у межах якого було накладено обтяження не було закінчено, а виконавчий лист був повернутий стягувачеві з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.

За таких обставин, у державного виконавця при поверненні виконавчого листа були відсутні підстави для зняття арешту, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту.

Разом з тим, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Так, відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно із статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 року по справі № 2/0301/806/11, провадження № 61-3814св22.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оскільки у даній справі дії державного виконавця не оскаржуються і за презумпцією правомірності вважаються такими, що відповідали закону та такими, що не порушували прав сторін виконавчого провадження, в тому числі стягувача, тому суд виходить з того, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець діяв у спосіб і в порядку, встановлені законом.

Разом з тим, наразі відсутні відкритті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , а тому реалізувати свої конституційні права щодо вільного володіння та розпорядження грошовими коштам скаржник позбавлений можливості через наявності арешту на кошти, які розміщені на банківському рахунку АТ КБ «Приватбанк». Скаржник є пенсіонером, і через арешт, накладений на його рахунки, не може розпоряджатися власними коштами, зокрема пенсією, яка нараховується йому за віком.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що виконавчий документ постановою державного виконавця від 10.11.2020 року було повернуто стягувачу ОСОБА_2 , з того часу стягувач повторно до ВДВС з метою примусового виконання виконавчого документу не звертався, при цьому, при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу накладений раніше арешт не знято, існування арешту до цього часу без наявності відкритих виконавчих проваджень та майнових претензій з боку стягувача порушують права скаржника та є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги та скасування арешту з коштів ОСОБА_1 , розміщених на банківському рахунку в АТ КБ «Приватбанк».

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 1, 2, 18, 37, 59, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4-5, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 247, 263, 354, 447-452 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), стягувач ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати арешт з коштів ОСОБА_1 , розміщених на банківському рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк».

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

скаржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

заінтересована особа: Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), код ЄДРПОУ: 34908763, юридична адреса: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Московська, 7, адреса для листування: Черкаська область, Уманський район, с. Городецьке, вул. Центральна, 2а;

стягувач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя: Федотова В.М.

.