Рішення

від 24.01.2024 по справі 643/20482/21

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 24.01.2024Справа № 643/20482/21 Провадження № 2/554/913/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2024 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі: головуючого судді Бугрія В.М., за участю секретаря Янушкевіч К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» про зміну формування звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку.

Посилалася на те, що наказом № 9-к від 31 травня 2021 року вона була прийнята на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» на посаду страхового агента.

30 липня 2021 року відповідач виплатив позивачці заробітну плату за червень, у розмірі 4910,50 грн. цей факт підтверджує довідка з Укрсіббанку.

8 жовтня 2021 року у зв?язку з тривалим і систематичним порушенням законодавства про працю (невиплату заробітної плати) позивачка була змушена написати заяву про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст. 38 К3пП України.

27 жовтня 2021 року наказом №29-к від 26 жовтня 2021 року позивачку було звільнено з займаної посади, однак по ст.38 КЗП України, а не по ч.3 ст.38 КЗпП України, як позивачка просила в заяві про звільнення. Працедавець не вправі був самостійно змінювати визначену причину звільнення з роботи.

З дня звільнення і до теперішнього дня з позивачкою не був проведений кінцевий розрахунок, як це передбачено діючим законодавством. Протиправні дії відповідача змусили звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Просила суд змінити формулювання звільнення з «звільнити з посади страхового агента за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» вказавши формулювання звільнення «звільнити з посади страхового агента за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України»; - стягнути з відповідача на її користь суму заборгованості по заробітної платі в сумі 23 181, 68 грн.; - стягнути з відповідача на її користь суму середнього заробітку за весь час затримки в сумі 6 000, 00 грн.; - стягнути з відповідача на її користь суму вихідної допомоги в сумі 17 999, 52 грн.; - стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2 727, 20 грн. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26.11.2021 року позовну заяву залишено без руху.

14.12.2021 року до Московського районного суду м. Харкова надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20.12.2021 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 645/20482/21, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м.Полтави.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Бугрія В.М.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 20.03.2023 року прийнято до провадження позовну заяву та вирішено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилась, від представника позивача ОСОБА_2 в системі «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив задовольнити.

Відповідач належним чином повідомлений про судове засідання, відзив на позовну заяву не подавав.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що наказом № 9-к від 31 травня 2021 року позивач була прийнята на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» на посаду страхового агента.

30 липня 2021 року відповідач виплатив позивачці заробітну плату за червень, у розмірі 4910,50 грн. цей факт підтверджує довідка з Укрсіббанку.

8 жовтня 2021 року у зв?язку з тривалим і систематичним порушенням законодавства про працю (невиплату заробітної плати) позивачка була змушена написати заяву про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

27 жовтня 2021 року наказом №29-к від 26 жовтня 2021 року позивачку було звільнено з займаної посади, однак по ст.38 КЗпП України, а не по ч.3 ст.38 КЗпП України, як позивачка просила в заяві про звільнення. Працедавець не вправі був самостійно змінювати визначену причину звільнення з роботи.

З дня звільнення і до теперішнього дня з позивачкою не був проведений кінцевий розрахунок, як це передбачено діючим законодавством. Протиправні дії відповідача змусили звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, що спонукають працівника до розірвання цього договору, їх працівник визначає самостійно. У разі якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, він може відмовити в розірванні трудового договору, але не має права розірвати цей договір на інших підставах, які працівником не вказувалися.

Таким чином, обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №199/8766/18 (провадження № 61-797св20) та від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

При вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61 -2375св23)).

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Судом встановлено, що відповідач не виконав вимоги законодавства про працю щодо строків виплати заробітної плати позивачу.

Виходячи з того, що подана позивачкою заява від 08.10.2021 (а.с. 5) містила чітку підставу для звільнення - частину третю статті 38 КЗпП України, а відповідач самостійно змінив формулювання причини розірвання трудового договору, вказавши таку, як звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що порушує права позивачки, тому суд приходить до висновку, що в даному випадку формулювання причин звільнення позивачки, зазначене у наказі ТОВ «Медіанта 2018» від 26.10.2021 №29-к є неправильним, та підлягає зміні формулювання причини звільнення.

Розрахунку при звільненні з позивачем проведено не було, що також не спростовано відповідачем, та на звернення позивача щодо видачі їй довідки про розмір середньомісячної заробітної плати жодної відповіді надано не було, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена

статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Позивач, обґрунтовуючи вимоги щодо суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 23181,68 грн., наводить його розрахунок в позові( а.с.14), та надає роздруківку з власного карткового рахунку, що є достатніми доказами для стягнення з відповідача цієї суми, а тому позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що "в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат".

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Окрім цього, позивач звернувся до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 27.10.2021 по 27.11.2021 в розмірі 6000 грн., та суми компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2727,20 грн. за 10 календарних днів. Суд вважає наведений у позові позивачем розрахунок середнього заробітку та суми компенсації за невикористану відпустку обгрунтованими, та такими, що також не спростовані відповідачем.

Пунктом 8 розділу IV Порядку вбачається, що обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши оцінку їм та наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, врахувавши наведені вище правові висновки, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог .

За змістом ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати за вимогу щодо стягнення заробітної плати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» про зміну формування звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку - задовольнити. Змінити формулювання звільнення з «звільнити з посади страхового агента за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» вказавши формулювання звільнення «звільнити з посади страхового агента за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України»; Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Нижній Вал, буд. 19-21, код ЄДРПОУ 42489722) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму заборгованості по заробітної платі в сумі 23 181, 68 грн.; Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Нижній Вал, буд. 19-21, код ЄДРПОУ 42489722) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за весь час затримки в сумі 6 000, 00 грн.; Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Нижній Вал, буд. 19-21, код ЄДРПОУ 42489722) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму вихідної допомоги в сумі 17 999, 52 грн.; Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Нижній Вал, буд. 19-21, код ЄДРПОУ 42489722) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2 727, 20 грн. Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в 30 -денний термін апеляційної скарги з дня його проголошення, а особами, які приймають участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення у той же строк з моменту отримання копії рішення суду. Учасники процесу: позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018», місцезнаходження: м.Київ, вул. Нижній Вал, буд. 19-21, код ЄДРПОУ 42489722.

Суддя : В.М.Бугрій