Ухвала

від 02.02.2024 по справі 297/3734/22

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/3734/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2024 року м. Берегово

Слідчий суддя Берегівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту транспортного засобу накладеного ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області №297/3734/22 від 19.12.2022 року в рамках кримінального провадження № 42022070000000233 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в:

Адвокат ОСОБА_4 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_5 , із клопотанням про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42022070000000233 від 04.11.2022 року.

В обґрунтування своїх вимог заявник вказує, що ухвалою слідчого судді від 19 грудня 2022 року, в рамках кримінального провадження №42022070000000233 від 04.11.2022 року, накладено у вигляді заборони на відчуження перереєстрацію, будь які нотаріальні дії, розпорядження та користування майном - на транспортний засіб марки «Porsche Macan», 2017 року випуску, VIN НОМЕР_1 з державними номерними знаками НОМЕР_2 , який значиться за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 .

Мотивуючи зазначене клопотання, заявник вказує, що арешт накладено необґрунтовано, з порушенням положень ст.170, ст.173 КПК України, без перевірки обставин та підстав накладення такого арешту, за відсутності власника майна.

Також, заявник посилається на те, що накладений арешт грубо порушує право на вільне володіння, користування та розпорядження майном, а також що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, наслідки арешту майна, його розумність та співрозмірність. Вищенаведене, у своїй сукупності, вказує на безпідставність накладення арешту та обумовлює необхідність його скасування.

Заявник вважає, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано та з порушенням приписів ч.10 ст.170 КПК України, а стороною обвинувачення не було надано доказів, що майно, на яке накладено арешт, є предметом кримінального правопорушення, здобуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, а тому при накладенні арешту не було враховано факту відсутності правової підстави для арешту майна.

Орган досудового розслідування, звертаючись з клопотанням про арешт та слідчий суддя, задовольняючи таке клопотання, першочергово мали визначити конкретне майно, як матеріальний об`єкт та навести конкретну підставу для арешту майна, що передбачено ч.2 ст. 170 КПК України.

Крім того, заявник вказує на те, що 09.10.2023 року потерпілим ОСОБА_6 оформлено нотаріальну заяву, якою останній відкликає раніше поданий в кримінальному провадженні №42022070000000233 від 04.11.2022 року цивільний позов до громадянки ОСОБА_5 , просить скасувати арешт майна ОСОБА_5 в кримінальному провадженні №42022070000000233 від 04.11.2022 року, зокрема накладені згідно ухвал слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області у справі №297/3734/22, закрити кримінальне провадження №42022070000000233 від 04.11.2022 року відносно громадянки ОСОБА_5 .

Заявник в судове засідання не з`явився, разом із цим подав заяву про розгляд клопотання без його участі.

Прокурор в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення не скасовано. Також зазначив, що з метою звернення з цивільним позовом в майбутньому, дане клопотання є передчасним.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, 19 грудня 2022 року ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області задоволено клопотання старшого слідчого ОВС СУ ГУНП в Закаратській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором про накладання арешту на тимчасово вилучені речі по кримінальному провадженню провадженні №42022070000000233 від 04.11.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, та постановлено ухвалу якою накладено у вигляді заборони на відчуження перереєстрацію, будь які нотаріальні дії, розпорядження та користування майном - на транспортний засіб марки «Porsche Macan», 2017 року випуску, НОМЕР_3 з державними номерними знаками НОМЕР_2 , який значиться за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, підставою для скасування арешту в порядку ст. 174 КПК України є відсутність потреби в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення або необґрунтованість його застосування, при цьому, з урахуванням вимог ст. 22 КПК України, доведення цих обставин покладається на особу, яка звернулася із клопотанням про скасування арешту майна.

Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов`язує право слідчого судді, суду на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею, судом їх законності та переконливості.

Під час розгляду питання про арешт майна власник транспортного засобу ОСОБА_5 та її представник, присутнім не були через їх неповідомлення.

Згідно з ч.1, 2 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Оскільки адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 просить скасувати арешт майна накладений ухвалою слідчого судді від 19 грудня 2022 року суд, враховуючи вимоги ст.26 КПК України, під час розгляду цього клопотання досліджує підстави, зазначені заявниками для скасування такого арешту.

Так, згідно з п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально - правового характеру щодо юридичної особи.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч.5 ст.170 КПК України).

При цьому, згідно п.4 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ст.61 КПК України, цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов. Права та обов`язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільний позивач має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

Згідно ч.6 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Заявник зазначає, що арештоване майно не відповідає вимогам ст.96-2 КК України, а слідчий суддя, під час постановлення ухвали, не дослідив доказів, який би свідчив, що майно одержано внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або з доходів від такого майна. Разом з цим, майно не визнано доказом у кримінальному провадженні.

Крім того, ст.98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за котрих жодна особа не була б підданою необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст.ст.94, 132, 173КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, що отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч.2 ст.173 КПК України.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормою ст.41Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Згідно ч.8 ст.170 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ч.11 ст.170 КПК України цієї статті - заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Однак, таких обґрунтованих підстав не наведено.

Ст.ст.7,16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Ст.28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч.3 ст.28 КПК України, однак вони мають бути об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз,як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Таким чином, накладення арешту на транспортний засіб не дає можливості використовувати надані ОСОБА_5 правомочності власника в повному обсязі, чим порушує права та її законні інтереси.

Накладення арешту вказаною ухвалою фактично унеможливлює здійснення права управління майном, вільного його володіння та розпорядження, що передбачено умовами договору. При цьому слід врахувати, що заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, чого не буде досягнуто при застосуванні заборони користування та розпорядження майном.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 ,, як власника майна підлягає задоволенню, оскільки заявником було доведено, що арешт майно, яке перебуває у її власності було накладено необґрунтовано, не враховано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна, зазначений захід забезпечення кримінального провадження порушує права власника ОСОБА_5 , оскільки призводить до надмірного обмеження її прав та законних інтересів, тому арешт підлягає скасуванню.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп.69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n.50, Series A № 98).

Разом з тим, згідно зі ст.7,16 КПК України, загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вказане, підстав вважати, що існує правова підстава для подальшого арешту транспортного засобу ОСОБА_5 , який перебуває у її власності та заборону користування та розпорядження таким, спростовується, а також ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив суду належних доказів для необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, суд приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого обмеження прав власності.

Згідно до вимог п.9 ч.1 ст.309 КПК Українипід час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а ухвала слідчого судді про скасування арешту майна (чи відмову у його скасуванні), постановлена за правилами ст.174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.131-132,170-175, 309, 370-372, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ухвалив:

Клопотання задоволити.

Скасувати арешт майна накладений згідно ухвали слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2022 року у справі 297/3734/22 про арешт майна у вигляді заборони на відчуження, перереєстрацію, будь які нотаріальні дії, розпорядження та користування майном - на транспортний засіб марки «Porsche Macan», 2017 року випуску, VIN НОМЕР_1 з державними номерними знаками НОМЕР_2 , який значиться за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_8