Постанова

від 01.02.2024 по справі 643/1966/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 643/1966/15-ц

Номер провадження 22-ц/818/433/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Бурлака І.В, Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника позивачапрокурора відділуНогіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Салтівської окружної прокуратури м. Харкова на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2023 року в складі судді Скотаря А.Ю. у справі № 643/1966/15-ц за позовом Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про знесення нерухомого майна за рахунок осіб, які здійснили самочинне будівництво,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Салтівська окружна прокуратура м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про знесення нерухомого майна за рахунок осіб, які здійснили самочинне будівництво

Позов мотивовано тим, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2014 року визнано право власності:

за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення № 7 площею 29,5 кв.м, нежитлове приміщення № 8 площею 10,1кв.м., нежитлове приміщення № 9 площею 29,5 кв.м., нежитлове приміщення № 10 площею 2,8 кв.м., загальною площею 71,9 кв.м.;

за ОСОБА_2 - нежитлове приміщення №1 площею 58,4 кв.м, нежитлове приміщення № 2 площею 10,7 кв.м, нежитлове приміщення № 3 площею 2,2 кв.м, нежитлове приміщення №4 площею 29,8 кв.м, нежитлове приміщення №5 площею 4,3 кв.м., нежитлове приміщення №6 площею 2,2 кв.м., загальною площею 107,6 кв.м.;

за ОСОБА_3 - нежитлове приміщення №12 площею 4,2 кв.м., нежитлове приміщення №13 площею 2,7 кв.м., загальною площею 38,7 кв.м.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з метою захисту прав територіальної громади міста Харкова, оформити у відповідності до вимог чинного законодавства, права власності чи користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташоване нерухоме майно.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.

Зазначеним рішення суду апеляційної інстанції встановлено самовільність зайняття відповідачами земельної ділянки комунальної власності за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки.

Відомості про право власності на вказані приміщенні в державному реєстрі речових прав відсутні, правовстановлюючі документи на самочинно збудовані приміщення у відповідачів відсутні, що унеможливлює збереження відповідного об`єкту

Надання Харківською міською радою відповідачам земельної ділянки з метою збереження самочинно збудованого нерухомого майна за відсутності правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості суперечило б не тільки вимогам чинного законодавства, а також засадам конкуретності продажу або передачі в оренду земель комунальної власності.

Харківська міська рада, як власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на самочинно збудоване майно за відповідачами.

Посилаючись на вказані обставини, Салтівська окружна прокуратура м. Харкова просила ухвалити рішення про знесення нежитлової будівлі літ. «В-1» по АДРЕСА_1 , яка складається з нежитлових приміщень №№ 1-13, загальною площею 218,2 кв.м., за рахунок осіб, які здійснили самочинне будівництво нерухомого майна, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення, а саме:

- нежитлове приміщення № 1 площею 58,4 кв.м, нежитлове приміщення № 2 площею 10,7 кв.м, нежитлове приміщення № 3 площею 2,2 кв.м, нежитлове приміщення № 4 площею 29,8 кв.м, нежитлове приміщення № 5 площею 4,3 кв.м., нежитлове приміщення № 6 площею 2,2 кв.м., загальною площею 107,6 кв.м. - за рахунок ОСОБА_2 ;

- нежитлове приміщення № 7 площею 29,5 кв.м, нежитлове приміщення № 8 площею 10,1кв.м., нежитлове приміщення № 9 площею 29,5 кв.м., нежитлове приміщення № 10 площею 2,8 кв.м., загальною площею 71,9 кв.м. - за рахунок ОСОБА_1 ,

-нежитлове приміщення № 12 площею 4,2 кв.м., нежитлове приміщення № 13 площею 2,7 кв.м., загальною площею 38,7 кв.м. - за рахунок ОСОБА_3 .

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2023 року закрито провадження у справі за позовом Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предмет спору не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим спором, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом приведення до первинного стану житлового будинку. Зазначив, що справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

22 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку Салтівська окружна прокуратура м. Харкова на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заявлені прокурором позовні вимоги спрямовані на захист цивільного права територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування на земельну ділянку, а тому з огляду на характер правовідносин і суб`єктний склад сторін спору, дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Прокурор звернувся з позовом в інтересах Харківської міської ради для захисту права комунальної власності територіальної громади на землю, обґрунтовуючи ці позовні вимоги тим, що Рада, діючи як власник земельної ділянки, не приймала рішення про надання відповідачам земельної ділянки з цільовим призначенням, що дозволяло б здійснювати на ній будівництво. Самовільність зайняття відповідачами відповідної земельної ділянки комунальної власності та відсутність у останніх права власності на нежитлові приміщення №№ 1-13 у нежитловій будівлі літ.«В-1» по АДРЕСА_1 , вже було встановлено рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2015 року у справі № 643/14390/13-ц, яке набрало законної сили, а тому спір не пов`язаний з реалізацію владних повноважень.

22 січня 2024 року представником ОСОБА_2 адвокатом Данько Ларисою В`ячеславівною подано відзив на апеляційну скаргу, в якому ухвалу суду просила залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що між нею та Харківською міською радою існує спір щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою «В», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , проте будь-якого рішення за результатами розгляду її заяви не прийнято. Харківська міська рада є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У судове засідання відповідачі та представник третьої особи не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 01 лютого 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

Харківською міською радою отримано 02 січня 2024 року (том 5, а.с. 11), судова повістка в електронному вигляді про розгляд справи отримана 22 грудня 2023 року (том 4, а.с. 248);

ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 отримано 04 січня 2024 року (том 5, а.с. 12);

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради отримано 03 січня 2024 року (том 5, а.с. 9).

31 січня 2024 року до суду надійшла заява від ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про проведення судового засідання 01 лютого 2024 року без участі відповідача та її представників (том 5, а.с.39-41).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача прокурора відділу Ногіну О. М., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до частини1 статті 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1статті 19 Кодексу адміністративного судочинства Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Аналогічні правові висновки щодо юрисдикції суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/16-ц (провадження № 14-174цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 147/483/19 (провадження № 61-13167св19), від 11 серпня 2020 року у справі № 132/630/17 (провадження № К/9901/46308/18).

Як вбачається з матеріалів справи Салтівська окружна прокуратура м. Харкова звернулась з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про знесення нерухомого майна за рахунок осіб, які здійснили самочинне будівництво.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Подібна норма закріплена у статті 14 Закону України «Про основи містобудування». Відповідно до статті 7 вказаного Закону державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Уповноваженими органами містобудування та архітектури є виконавчі органи міських рад з питань архітектури (частина 1 статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність»). Виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад відносяться до органів державного архітектурно-будівельного контролю (частина 3 статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

У силу статті 12 Закон України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

У відповідності до статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким встановлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту.

За положеннями частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина 7 статті 376 ЦК України).

Статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Звертаючись до суду з позовом про знесення нерухомого майна за рахунок осіб, які здійснили самочинне будівництво, Салтівська окружна прокуратура мотивувала такий позов порушенням права на використання земель комунальної власності, необхідністю захисту прав держави в особі Харківської міської ради, оскільки існування вказаної споруди унеможливлює продаж або передачі в оренду земель на конкурентних засадах, тобто реалізувати повноваження власника.

Обґрунтовуючи позов, прокуратура зазначає про вирішення питання щодо речового права, оскільки самочинність вказаних споруд вже була предметом судового розгляду, за яким ухвалено відповідне рішення по справі. Позовна заява не містить обґрунтувань, що вказані порушення були виявлені саме в процесі виконання повноважень, покладених на органи місцевого самоврядування у порядку Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Отже,усправі,що розглядається,прокурор звернувсяв інтересахдержави вособі Харківської міськоїради стосовно виявленнята усуненняпорушень усфері містобудівноїдіяльності таз метоюзахисту порушеногоправа органумісцевого самоврядуванняна розпорядженняземельною ділянкою,тому немає підстав вважати, що звертаючись з позовом до суду міська рада реалізовує саме владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва, який порушує порядок благоустрою населеного пункту.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про публічно правовий характер спору та закрив провадження у справі.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права (пункти 4 частини 1 статті 379 ЦПК України).

З огляду на викладене, ухвала Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2023 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат.

За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Однак, оскільки постанова Харківського апеляційного суду не стосується вирішення справи по суті, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відсутні, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 379, ст. ст.381,382,384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Салтівської окружної прокуратури м. Харкова задовольнити.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2023 року скасувати, справу направити до Московського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина