Постанова

від 30.01.2024 по справі 902/166/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30 січня 2024 року Справа № 902/166/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023

(ухвалене о 12:49 год. у м. Вінниці, повний текст складено 04.09.2023)

у справі № 902/166/23 (суддя Шамшуріна М.В.)

за позовом Дочірнього підприємства "Районний торговий дім" Відкритого акціонерного товариства МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод"

про стягнення 4 032 887 грн 16 коп.

за участю представників:

від позивача - Рєзнік А.О.;

від відповідача - Якимчук О.М.;

від третьої особи - Шевчук В.О.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Районний торговий дім" Відкритого акціонерного товариства МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" про стягнення грошових коштів у сумі 4 032 887,16 гривень, у тому числі 3 460 000 грн безпідставно набутих грошових коштів, 82 471 грн 23 коп. 3 % річних та 490 415 грн 93 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 14.04.2022 по 15.04.2022 ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" помилково було здійснено переказ грошових коштів на рахунок відповідача у загальному розмірі 3 460 000 грн згідно платіжних доручень № 2123 від 14.04.2022 на суму 530 000 грн, № 2126 від 15.04.2022 на суму 1 890 000 грн, № 2127 від 15.04.2022 на суму 1 040 000 грн із зазначенням у призначенні платежу за газ зг.договору №41АР217-599-22 від 31.12.2021.

В той же час, вказаний у платіжних дорученнях договір між сторонами не укладався.

Вказує, що перерахування ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" на рахунок відповідача коштів у загальному розмірі 3 460 000 грн було здійснено без достатньої правової підстави.

Оскільки, відповідачем самостійно кошти не повернуто, вимога про повернення вказаних коштів, що надсилалася відповідачу була залишена без задоволення, то позивач звернувся до суду із цим позовом.

Також, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 82 471 грн 23 коп. 3 % річних та 490 415 грн 93 коп. інфляційних втрат.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 24.08.2023 у справі № 902/166/23 позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" на користь Дочірнього підприємства "Районний торговий дім" Відкритого акціонерного товариства МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" грошові кошти у сумі 4 032 887 грн 16 коп., у тому числі 3 460 000 грн безпідставно набутих грошових коштів, 82 471 грн 23 коп. 3 % річних, 490 415 грн 93 коп. інфляційних втрат та 60 493 грн 31 коп. судових витрат на сплату судового збору.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без відповідної правової підстави отримав належне позивачу майно - грошові кошти у розмірі 3 460 0000 грн, доказів зворотнього, а також доказів повернення позивачу вказаних грошових коштів матеріали справи не містять.

Також, суд вказав, що оскільки відповідачем невиконане зобов`язання повернути позивачу грошові кошти після їх отримання, то нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено позовні вимоги, відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 177, 625, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. 194 Господарського кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні".

Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод", у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023 у справі № 902/166/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Позивачем порушено вимоги ст. 162 ГПК України, а саме вказано невірний код позивача, а тому суд був зобов`язаний залишити позовну заяву без руху.

Вказане не було враховано судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення. Також, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав невірний код позивача.

Суд першої інстанції не з`ясував обставини та підстави нарахування заявлених до стягнення сум та не надав належної оцінки таким обставинам.

Зі змісту оскаржуваного рішення суду слідує, що суд першої інстанції перевірив розрахунок сум 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LIGA 360". Однак вказана система не визначена чинним законодавством України, як така, що може застосовуватись судами під час розгляду господарських спорів.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить аналізу способу та порядку нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, а відтак судом всупереч ст. ст. 79, 86 ГПК України та всупереч усталеної практики Верховного Суду не здійснено перевірку таких розрахунків на предмет їх відповідності вимогам чинного законодавства України щодо порядку та способу їх нарахування.

Оскільки позивач при здійсненні оплати володів інформацією щодо наявності договірних відносин між ТОВ "Вінницягаз Збут" та ТОВ "Калинівський маслосирзавод" на надання послуг з постачання природного газу, зокрема, стосовно дати та номеру договору, реквізитів відповідача, твердження ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" про помилковість перерахування коштів в сумі 3 460 000 грн є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Відтак відповідач вважає, що позивач, з огляду на призначення платежу перерахував кошти у розмірі 3 460 000 грн не помилково, а саме у рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" за договором та такі кошти не можуть бути витребувані на підставі статті 1212 ЦК України.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Так, ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" сплачено ТОВ "Вінницягаз Збут" кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

Таким чином, скаржник вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 3 460 000 грн та, відповідно 3% річних та інфляційних.

За наведеного, на думку скаржника, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України та є таким, що підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.

Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області по справі №902/166/23 від 24.08.2023 без змін, з таких підстав.

Твердження скаржника про невірне зазначення позивачем свого коду, не знаходить підтвердження матеріалами справи, так як у позовній заяві, а також у клопотанні про усунення недоліків, позивачем було зазначено вірний код 24893862, а помилковий код 24893869 вперше був вказаний відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Щодо наявності помилкового коду позивача в рішенні Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023 у справі № 902/166/23, то таку описку суд вправі виправити на підставі ст. 243 ГПК України, як з власної ініціативи так і за заявою учасників справи.

Наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ні відповідачем, ні третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не було доведено цілеспрямованості волі позивача на перерахування коштів саме відповідачу, за відсутності при цьому договірних відносин між ними, не доведено суперечливості поведінки Позивача в даних відносинах.

Тобто, відсутні будь-які передумови (домовленості, переговори, заяви сторін, тощо) які стали підставою для здійснення перерахунку від ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" грошових коштів у сумі 3 460 000 грн, натомість, як встановлено судом першої інстанції, платіж був здійснений помилково, що виключає суперечливу поведінку позивача.

Після виявлення помилки позивач відразу звернувся до відповідача з вимогою про повернення помилково перерахованих коштів в підтвердження чого в матеріалах справи наявні листи ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" на адресу ТОВ "Вінницягаз збут" з неодноразовими повторними запитами про повернення помилково перерахованих коштів.

За наведеного позивач вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та виніс законне і справедливе рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в письмових поясненнях вказує, що погоджується із доводами апеляційної скарги, з огляду на таке.

Судом не взято до уваги доводи, на які посилався відповідач, зокрема те, що п. 3.1. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстровано в Мністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (далі Інструкція) платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Пунктом 3.7. Інструкції передбачено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Також, п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, передбачено, що отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

А отже, при здійсненні оплати позивачем в призначенні платежу зазначено номер договору № 41АР217-599-22, дату його укладання 31.12.2021, та вказано, що оплата здійснюється за природний газ.

Позивач при здійсненні оплати володів інформацією щодо наявності договірних відносин між ТОВ "Вінницягаз Збут" та скаржником на надання послуг з постачання природного газу, зокрема, стосовно дати та номеру договору, реквізитів відповідача.

Судом також не прийнято до уваги, що відповідна обставина щодо зарахування коштів в розмірі 3 460 000 грн встановлена Господарським судом Вінницької області під час розгляду справи № 902/649/22 за позовом ТОВ "Вінницягаз Збут" до ТОВ "Калинівський маслосирзавод" про стягнення 2 226 853 грн 46 коп.

Оскільки позивач при здійсненні оплати володів інфомацією щодо наявності договірних відносин між ТОВ "Вінницягаз Збут" та скаржником на надання послуг з постачання природного газу, зокрема, стосовно дати та номеру договору, реквізитів відповідача, посилання суду на твердження МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" про помилковість перерахування коштів в сумі 3 460 000 грн є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Враховуючи вірне зазначення реквізитів платіжних документів, в тому числі призначення платежу, позивач перерахував кошти в розмірі 3 460 000 грн не помилково, а саме в рахунок погашення заборгованості за Договором, з огляду на що такі кошти не можуть бути витребувані на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Відтак, такі обставини не можуть вважатися підставою для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України та вважатися безпідставним збагаченням з боку ТОВ "Вінницягаз Збут", а отже відсутні правові підставі для задоволення позовних вимог МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс".

Суд першої інстанції задовольняючи вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, погоджуючись з періодом нарахування вказаним позивачем, не дослідив дійсних обставин справи та не звернув увагу, що позивач листом щодо повернення перерахованих коштів звернувся до відповідача тільки 27.10.2022, тобто більше чим через шість місяців після здійснення помилкового перерахування коштів в розмірі 3 460 000 грн. А отже, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 20.04.2022 є неправомірним.

Тому відповідач вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023 у справі № 902/166/23 скасуванню.

В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду 15.01.2024, 22.01.2024, 30.01.2024 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Просив рішення Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023 у справі № 902/166/23 скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судових засіданнях 04.12.2023, 22.01.2024, 30.01.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги. Вважає, що остання не підлягає до задоволення, тому просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін

Представник відповідача в судових засіданнях суду апеляційної інстанції 15.01.2024, 22.01.2024, 30.01.2024 підтримала позицію скаржника, його апеляційну скаргу. Просила суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Дочірнім підприємством "Районний торговий дім" Відкритого акціонерного товариства МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" грошові кошти у загальній сумі 3 460 000 грн згідно з платіжними дорученнями № 2123 від 14.04.2022 на суму 530 0000 грн (одержано банком 15.04.2022), № 2126 від 15.04.2022 на суму 1 890 000 грн (одержано банком 15.04.2022), № 2127 від 15.04.2022 на суму 1 040 000 грн (одержано банком 15.04.2022) (т. 1 а. с. 4-6).

У графі призначення платежу за вказаними платіжними дорученнями зазначено: "за газ зг.договора № 41АР217-599-22 від 31.12.2021 року.В т.ч. ПДВ".

В подальшому, 27.10.2022 позивач надіслав на адресу відповідача листа вих. № 27/10-1 від 27.10.2022 (поштове відправлення № 2240002154046), у якому зазначив про помилкове перерахування 15.04.2022 згідно перелічених платіжних доручень грошових коштів у загальному розмірі 3 460 000 грн та просив повернути на його рахунок помилково перераховані грошові кошти у сумі 3 460 000 грн (т. 1 а. с. 8, 9).

Відповідач відповіді на лист про повернення коштів не надав.

Матеріли справи не містять договору № 41АР217-599-22 від 31.12.2021, який би був укладений між позивачем та відповідачем.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АР217-599-22 від 31.12.2021 було укладено між ТОВ "Вінницягаз Збут" та ТОВ "Калинівський маслосирзавод".

25.07.2022 ТОВ "Вінницягаз Збут" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до ТОВ "Калинівський маслосирзавод" про стягнення 2 226 853 грн 46 коп. заборгованості, з яких 1 847 691 грн 60 коп. основного боргу, 194 540 грн 45 коп. інфляційних втрат, 16 441 грн 39 коп. 3% річних, 168 180 грн 02 коп. пені за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АР217-599-22 від 31.12.2021 (т. 1 а. с. 113-116).

Господарський суд Вінницької області рішенням від 14.09.2022 у справі № 902/649/22 позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський Маслосирзавод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" 1 847 691 грн 60 коп. - основного боргу за Договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР217-599-22 від 31.12.2021, 194 540 грн 45 коп. інфляційних втрат, 16 441 грн 39 коп. - 3% річних, 168 180 грн 02 коп. - пені (т. 1 а. с. 117-120).

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 19.01.2023 вказане рішення суду залишив без змін (т. 1 а. с. 121-127).

Апеляційним господарським судом, під час огляду матеріалів справи № 902/649/22 встановлено, що до складу погашеної ТОВ "Калинівський маслосирзавод" заборгованості за природний газ ТОВ "Вінницягаз Збут" було віднесено перераховані ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" на рахунок ТОВ "Вінницягаз Збут" грошові кошти у загальній сумі 3 460 000 грн згідно з платіжними дорученнями № 2123 від 14.04.2022 на суму 530 000 грн, № 2126 від 15.04.2022 на суму 1 890 000 грн, № 2127 від 15.04.2022 на суму 1 040 000 грн, що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку за 15.04.2022 (т. 1 а. с. 43).

З огляду на неповернення відповідачем грошових коштів у загальній сумі 3 460 000 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом. Також позивач нарахував та заявив до стягнення суми пені та інфляційних.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння, повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, незалежно від того, чи було це результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України і змісту цього інституту цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.06.2018 у справі № 212/3593/16-ц (провадження 61-60св17); від 20.03.2019 у справі № 634/727/16-й (провадження № 61-21749св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Як убачається із вище встановлених обставин справи, факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у загальному розмірі 3 460 000 грн підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій № 2123 від 14.04.2022 на суму 530 000 грн, №2126 від 15.04.2022 на суму 1 890 000 грн, № 2127 від 15.04.2022 на суму 1 040 000 грн та не заперечується відповідачем (т. 1 а. с. 4-6).

При цьому, судом апеляційної інстанції досліджено і матеріали господарської справи №902/649/22 та встановлено, що вищевказані грошові кошти були зараховані відповідачем у рахунок погашення заборгованості третьої особи - ТОВ "Калинівський маслосирзавод" за поставлений природний газ за договором 41АР217-599-22 від 31.12.2021.

Згідно пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні" (у редакції чинній на момент перерахування грошових коштів) платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Платіжні доручення, згідно яких позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у загальній сумі 3 460 000 грн підтверджують обставину перерахування грошових коштів, водночас за відсутності доказів здійснення господарської операції між сторонами, останні не набувають ознак первинного документу у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Доказів наявності договірних відносин між позивачем, відповідачем та третьою особою матеріали справи не містять.

Щодо обізнаності позивача із інформацією про наявність укладеного між відповідачем і третьою особою договору № 41АР217-599-22 від 31.12.2021, підстав виконання позивачем грошового зобов`язання третьої особи та зарахування відповідачем 3 460 000 грн у рахунок погашення заборгованості ТОВ "Калинівський маслосирзавод" суд зауважує таке.

Згідно частини 1 статті 194 Господарського кодексу України виконання господарського зобов`язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов`язанні. Управнена сторона зобов`язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов`язання не випливає обов`язок сторони виконати зобов`язання особисто.

Відповідно до вимог статті 528 Цивільного кодексу України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Між тим матеріалами справи не підтверджено обставини існування правочину між ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" та ТОВ "Калинівський маслосирзавод", яким на позивача було покладено обов`язок здійснити виконання зобов`язання за боржника або виконати відповідне доручення боржника.

Крім того, згідно наданої ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" бухгалтерської довідки № 33 від 21.08.2023 у списку контрагентів позивача ТОВ "Калинівський маслосирзавод" не обліковується (т. 1 а. с. 154).

Згідно картки рахунку 6851: Контрагенти: ТОВ "Вінницягаз збут" за 01.01.22-21.08.2023 дебіторська заборгованість у розмірі 3 460 000 грн обліковується за ТОВ "Вінницягаз збут", а не за ТОВ "Калинівський маслосирзавод" (т. 1 а. с. 155).

Із позиції позивача, котра викладена ним в позовній заяві, додаткових поясненнях вбачається, що ним помилково перераховані грошові кошти у розмірі 3 460 000 грн, а договір №41АР217-599-22 від 31.12.2021, реквізити котрого вказані у призначеннях платежів, між позивачем та відповідачем не укладався. В той же час про укладання такого договору між відповідачем та третьою особою, позивачу стало відомо під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому, в судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник позивача вказав, що не володіє інформацією про обізнаність позивача про правочин укладений між відповідачем та третьою особою. Зауважив, що після здійснення перерахування коштів, у позивача змінилося керівництво, і вийти на зв`язок із попереднім директором не вдається, зокрема, з огляду на його проживання в м. Херсоні.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції та перегляду рішення в апеляційному порядку, відповідачем не надано пояснень або доказів, що після звернення до нього позивача із письмовою вимогою щодо повернення помилково перерахованих коштів, відповідачем було повідомлено позивачу підстави отримання та подальшого правомірного утримання цих коштів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про спростування матеріалами справи доводів відповідача про виконання позивачем господарського зобов`язання третьої особи щодо сплати 3 460 000 грн у рахунок погашення заборгованості ТОВ "Калинівський маслосирзавод" за власною ініціативою чи за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.

Відповідач будучи обізнаним про поданий до нього позивачем позов про стягнення коштів отриманих без достатньої правової підстави, доказів того, що грошові кошти в сумі 3 460 000 грн були отримані ним від позивача на відповідній правовій підставі (на виконання умов договору, рішення суду, відповідно до закону, тощо) не надав.

Матеріали справи не містять також і листування між позивачем, відповідачем та третьою особою щодо сплати позивачем за третю особу 3 460 000 грн в рахунок погашення боргів чи на умовах уступки права вимоги або переведення боргу, тощо.

Таким чином, набувач ТОВ "Вінницягаз збут" збагатилось за рахунок ДП "РТД" ВАТ МТСЗ "Калинівкаміжрайагротехсервіс" поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України суттєвим є встановлення обставин безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним (узгоджується з нижчезазначеними постановами Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016; від 04.07.2018).

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності, зокрема, таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги є належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях (наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19).

За умовами статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Доводи скаржника щодо застосування у спірних правовідносинах норм ст. 1215 ЦК України, суд вважає помилковими, оскільки у відповідності до вказаної норми не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

При цьому така підстава неповернення безпідставно набутих коштів, визначена п. 1 ч. 1 вказаної статті застосовується лише у відносинах пов`язаних з перерахуванням коштів юридичними особами на користь фізичних осіб. І також такою нормою права визначено правову природу таких коштів, яка полягає, в тому, що фізична особа має існувати за рахунок вказаних коштів (заробітна палата, інший вид доходу чи соціальні виплати).

В свою чергу, скаржником не наведено, а судом не встановлено підстав для неповернення грошових коштів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 1215 ЦК України.

Також, посилання скаржника правову позиція, викладену в постановах Верховного Суду, зокрема від 11.01.2023 у справі № 548/741/21 та від 04.08.2021 у справі №185/446/18, суд вказує, що у вказаних справах висновки були зроблені за інших предметів та підстав позовів та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними у порівняні зі справою, яка переглядається апеляційним господарським судом.

Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції у висновках, що відповідач без відповідної правової підстави отримав належне позивачу майно - грошові кошти у розмірі 3 460 000 грн, доказів зворотнього, а також доказів повернення позивачу вказаних грошових коштів матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 3 460 000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, як вказано вище, позивач нарахував та заявив до стягнення 82 471 грн 23 коп. 3 % річних та 490 415 грн 93 коп. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 910/1836/20 викладена правова позиція, що приписи частини 2 статті 625 ЦК України поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов`язання незалежно від підстав їх виникнення, позаяк статті 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України, а тому, приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України) Аналогічна правова позиція міститься в п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Оскільки було встановлено обставину отримання відповідачем належного позивачу майна - грошових коштів у розмірі 3 460 000 грн без відповідних правових підстав, наявність зобов`язання повернути потерпілому (позивачу) безпідставно набуте майно в натурі та прострочення виконання відповідачем такого зобов`язання з огляду на неповернення вказаних грошових коштів після їх отримання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що суми інфляційних втрат та 3 % річних нараховані вірно, а тому погоджується із місцевим господарським судом щодо задоволення позову у цій частині.

Доводи скаржника про неможливість використання калькулятора "LІGA 360" та про відсутність в оскарженому рішенні аналізу способу та порядку нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних відхиляються судом, оскільки скаржник під час розгляду в суді першої інстанції взагалі не заперечував проти позовних вимог, в тому числі стягненні сум 3% річних та інфляційних втрат, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав власний контррозрахунок вказаних сум, чітко не обґрунтовує в чому саме позивачем допущені помилки про обрахунку сум 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, щодо початку перебігу вказаного строку, суд зважає на приписи частини 1 статті 222 Господарського кодексу України за якими учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Також ст. 19 ГПК України визначено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Доводи скаржника щодо невідповідності позовної заяви вимогам ст. 162 ГПК України спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем у позовній заяві вірно вказаний свій код.

Одночасно суд зауважує, що зазначення в оскаржуваному рішення невірного коду позивача не є підставою для скасування такого рішення, а така описка, може бути виправлена судом в порядку, визначеному ст. 243 ГПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023 у справі № 902/166/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський маслосирзавод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023 у справі № 902/166/23 - без змін.

2. Справу № 902/166/23 надіслати Господарському суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "02" лютого 2024 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.