Постанова

від 24.01.2024 по справі 924/810/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року Справа № 924/810/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників:

позивача - Боровик Б.М. (в режимі відеоконференції)

відповідача - Колядінцев М.А. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кочубіївське" на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухвалене 18.10.2023 суддею Кочергіною В.О., повне рішення складено 23.10.2023, у справі № 924/810/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Чопилки

до Приватного підприємства "Кочубіївське" с. Кочубіїв, Чемеровецького району Хмельницької області

про стягнення 1 921 251,20 грн основного боргу, 129 583,13 грн інфляційних втрат, 1 321 970,92 грн 48% річних, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 1 377 053,04 грн пені

В липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного підприємства "Кочубіївське" про стягнення 2 521 251,20 грн основного боргу, 129 583,13 грн інфляційних втрат, 1 321 970,92 грн 48 % річних, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 1 377 053,04 грн пені /т. 1 а.с. 1-18/.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23 позов ТОВ "Фірма Ерідон" до ПП "Кочубіївське" про стягнення 1 921 251,20 грн основного боргу, 129 583,13 грн інфляційних втрат, 1 321 970,92 грн 48 % річних, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 1 377 053,04 грн пені задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Кочубіївське" на користь ТОВ "Фірма Ерідон" 1 921 251,20 грн основного боргу, 129 583,13 грн інфляційних втрат, 396 591,28 грн 48% річних, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 413 115,91 грн пені, 86 120,05 грн витрат по оплаті судового збору.

В решті суми 925 379,64 грн 48% річних, 963 937,13 грн пені у позові відмовлено.

Повернуто ТОВ "Фірма Ерідон" з Державного бюджету України 9 000,00 грн витрат по оплаті судового збору, сплаченого відповідно до платіжної інструкції № 119477 від 19.07.2023 /т. 1 а.с. 196-202/.

Відповідач Приватне підприємство "Кочубіївське", не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23 скасувати в частині стягнення 129 583,13 грн інфляційних втрат, 396 591,28 грн 48% річних, 413 115,91 грн пені, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким:

1) відмовити у стягненні інфляційних втрат та процентів за користування товарним кредитом;

2) зменшити розмір 48% річних та пені;

3) здійснити новий розподіл судового збору, який підлягає стягненню з ПП "Кочубіївське" з врахуванням пропорційності задоволених вимог /т. 2 а.с. 1-5/.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує:

- 27.10.2023 відповідач сплатив суму основного боргу та виконав рішення суду першої інстанції в цій частині;

- ПП "Кочубіївське" наполягає на неможливості стягнення інфляційних втрат за договором, оскільки вартість поставленого за ним товару визначена відповідно до еквіваленту курсу гривні до долара США. Сталою є практика Верховного Суду, якою встановлено, що стягнення інфляційних втрат можливе лише у випадку, якщо сума в договорі визначена виключно в національній валюті, в тому числі, не визначено її еквіваленту в іноземній валюті;

- ціна, яка була зазначена у видаткових накладних на товар, що постачався відповідачу за договором фактично розраховувалася у еквіваленті гривні до долара США, а відтак відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат з відповідача;

- отже висновок суду першої інстанції про те, що ні додаток до договору, ні сам договір не містить визначення ціни товару в іноземній валюті не відповідає доказам, наявним у матеріалах справи, а саме договору та додатку до нього;

- судом першої інстанції було неповно враховано обставини справи при вирішенні питання про зменшення суми пені та 48% річних від простроченої суми основної заборгованості;

- розмір штрафних санкцій, застосованих судом становить 1 801 185,38 грн, що становить 93,75 % від суми основного боргу стягнутого за рішенням суду. При цьому позивач взагалі заявляв до стягнення 3 650 502,15 грн, що становило 144,79 % від суми основного боргу станом на момент подання позовної заяви, тобто сума санкцій є неспівмірною з сумою заборгованості;

- саме через військову агресію у підприємства виникли складнощі з перевезенням та продажем вирощеної продукції. Зокрема, перевезення аграрної продукції через морські порти було обмежено, а перевезення залізничним транспортом було ускладнено через російські атаки на енергетичну інфраструктуру України. З цих причин ПП "Кочубіївське" не змогло вчасно продати вирощену продукцію та вчасно сплатити за отримані товари;

- позивач двічі нарахував відповідачу пеню, загальний розмір якої склав 86% річних, з яких 36% - "проценти за користування товарним кредитом" та 50% - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ;

- такий механізм розрахунку пені був необхідний позивачу для того щоб обійти вимоги до максимального розміру пені, встановлені ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (який залишається чинним на даний момент);

- тобто встановлення п. 4, 5 додатку до договору "процентів за користування товарним кредитом" є удаваним правочином, спрямованим на приховання іншого правочину - встановлення додаткової пені у розмірі вище ніж передбачено законодавством;

- судом першої інстанції неправильно розраховано суму судового збору, який покладається на відповідача, у зв`язку з тим, що при поданні позовної заяви позивачем було сплачено 95 120,05 грн судового збору. Після того як відповідач частково сплатив суму основного боргу, суд першої інстанції закрив провадження у справі та повернув позивачу сплачений судовий збір за цю частину вимог в розмірі 9 000 грн;

- тобто на момент винесення оскаржуваного рішення, сума судового збору становила 86 120,05 грн;

- з огляду на те, що загальний розмір позовних вимог позивача, становив 5 741 336,48 грн, а загальний розмір задоволених судом вимог становить 3 852 019,78 грн, розмір судового збору, який мав бути стягнутий з відповідача становить 57 700,43 грн.

За наведених обставин ПП "Кочубіївське" вважає, що рішення суду першої інстанції від 18.10.2023 в частині задоволення вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, 48% річних, процентів за користування товарним кредитом, пені та витрат по оплаті судового збору ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Листом № 924/810/23/7412/23 від 14.11.2023 матеріали справи було витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

20.11.2023 до суду надійшли матеріали справи № 924/810/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Кочубіївське" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.01.2024 об 11:00 год., задоволено клопотання ПП "Кочубіївське" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /т. 2 а.с. 15/.

Ухвалою суду від 09.01.2024 задоволено заяву (вх.№ 116/24) представника ТОВ "Фірма Ерідон" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /т. 2 а.с. 21/.

В судовому засіданні 10.01.2024 представник позивача повідомив про переговори між сторонами щодо укладення мирової угоди у цій справі та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, з чим погодився представник відповідача.

Ухвалою суду від 10.01.2024 розгляд справи відкладено на 24.01.2024 о 09:30 год. /т. 2 а.с. 24/.

В судовому засіданні 24.01.2024 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23 скасувати в частині стягнення з ПП "Кочубіївське" 129 583,13 грн інфляційних втрат 396 591,28 грн 48% річних, 413 115,91 грн пені, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом. Ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Фірма Ерідон" у стягненні інфляційних втрат та процентів за користування товарним кредитом, зменшити розмір 48% річних та пені, які підлягають стягненню з ПП "Кочубіївське", здійснити новий розподіл судового збору, який підлягає стягненню з ПП "Кочубіївське" з урахуванням пропорційності задоволених вимог.

Представник позивача в судовому засіданні надав заперечення щодо апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Відповідно до част. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (постачальник) та Приватним підприємством "Кочубіївське" (покупець) було укладено договір поставки № 331/22/66, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.1, 2.2, 2.3 договору, ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у додатках до цього договору.

Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в додатку до цього договору, є незмінним на весь період дії цього договору.

Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2 договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару (курс міжбанку). Для визначення "курсу міжбанку" сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору ("джерело курсу іноземних валют").

Оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1 та 3.2 договору. Термін дії рахунку на оплату складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється постачальником, виходячи з курсу міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.5 цього договору.

Оформлення видаткових накладних на товар, який, постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється за цінами, зазначеними в рахунку на оплату. У разі недотримання покупцем строків оплати товару, встановлених рахунком на оплату, оформлення видаткової накладної здійснюється за цінами, визначеними з дотриманням умов пунктів 3.2 цього договору, на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Оформлення видаткових накладних на товар, який постачається на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов пунктів 3.2 цього договору.

Відповідно до п. 6.1, 6.2, 6.7, 6.8 договору, за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору.

Крім відповідальності, встановленої п. 6.1 цього договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

В разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець. відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності те строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Згідно з п. 9.2 договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений відтиском печатки ПП "Кочубіївське" /т. 1 а.с. 21-26/.

Відповідно до додатку № 331/22/66/2МД-О від 09.12.2021 до договору від 17.11.2021:

- загальна вартість товару за цим додатком, включаючи ПДВ, 26 307 840 грн (п. 2 додатку).

- оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем за цінами та в загальній вартості, що вказана у видаткових накладних на товар. У тому випадку якщо курс долара США на міжбанку (на сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/) збільшиться по відношенню до курсу долара США, що був використаний при формування видаткових накладних на товар, покупець зобов`язується здійснювати оплату отриманого товару по курсу міжбанку, який склався на дату проведення оплати. Оплата проводиться з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3 договору поставки, в наступному порядку: 100% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.12.2022 (п. 3 додатку).

- у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару (п. 4 додатку).

- нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п. 5 додатку).

Відповідно до п. 14, цей додаток набирає чинності з дати його підписання та є невід`ємною частиною договору поставки № 331/22/66 від 17.11.2021 /т. 1 а.с. 27-28/.

На виконання умов договору від 17.11.2021 та додатку від 09.12.2021 до договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7 882 828,80 грн, на підставі видаткових накладних:

- № 62 від 02.01.2022 на суму 2 017 728,00 грн;

- № 7587 від 17.02.2022 на суму 742 214,40 грн;

- № 8292 від 21.02.2022 на суму 753 523,20 грн;

- № 8302 від 18.02.2022 на суму 745 190,40 грн;

- № 8483 від 21.02.2022 на суму 737 452,80 грн;

- № 8781 від 21.02.2022 на суму 701 145,60 грн;

- № 9464 від 22.02.2022 на суму 741 024,00 грн;

- № 9465 від 22.02.2022 на суму 724 358,40 грн;

- № 9469 від 22.02.2022 на суму 720 192,00 грн.

Уповноважений представник відповідача отримав товар на підставі довіреностей № 1 від 02.01.2022, № 12 від 17.02.2022, № 13 від 21.02.2022 без зауважень /т. 1 а.с. 29-40/.

Матеріали справи містять Акт звірки взаєморозрахунків № 9988 за період з 01.01.2022 по 01.10.2022, підписаний представниками сторін та скріплений відтиском печаток сторін, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 01.10.2022 становить 7 251 643,75 грн /т. 1 а.с. 41-42/.

Відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар у сумі 5 361 577,60 грн відповідно до платіжних доручень:

- № 3590309960 від 27.02.2023 на суму 150 000,00 грн;

- № 608 від 23.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 612 від 24.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 2800608998 від 04.04.2023 на суму 142 214,40 грн;

- № 2801270815 від 06.04.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 3590310271 від 23.05.2023 на суму 141 024,00 грн;

- № 711 від 30.05.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 5769 від 01.09.2022 на суму 245 190,40 грн;

- № 5785 від 02.09.2022 на суму 200 000,00 грн;

- № 3590309670 від 27.09.2022 на суму 100 000,00 грн;

- № 3590309700 від 28.09.2022 на суму 100 000,00 грн;

- № 368 від 04.10.2022 на суму 100 000,00 грн;

- № 679 від 28.04.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 684 від 04.05.2023 на суму 37 452,80 грн;

- № 683 від 04.05.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 3590310205 від 10.05.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 3590310213 від 12.05.2023 на суму 300 000,00 грн;

- № 3590310231 від 15.05.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 3590310644 від 20.02.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 2801860309 від 10.04.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 2814389963 від 19.04.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 670 від 25.04.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 699 від 08.05.2023 на суму 100 000,00 грн;

- № 3590310239 від 17.05.2023 на суму 101 145,60 грн;

- № 589 від 16.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 3590309954 від 21.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 603 від 22.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 3590309911 від 21.02.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 3590310014 від 08.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 579 від 14.03.2023 на суму 224 358,40 грн;

- № 3590310069 від 10.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 570 від 10.03.2023 на суму 200 000,00 грн;

- № 3590309910 від 13.03.2023 на суму 320 192,00 грн /т. 1 а.с. 43-78/.

У зв`язку з несплатою відповідачем своєчасно та в повному обсязі вартості отриманого товару у сумі 2521251,20 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду. Крім цього позивач заявив до стягнення з відповідача 129 583,13 грн інфляційних втрат та 1 321 970,92 грн 48% річних, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, нарахованих відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, п. 4, 5 додатків до договору, та 1 377 053,04 грн пені, нарахованої відповідно до п. 6.2 договору.

Після подання позивачем позову до Господарського суду Хмельницької області, відповідач частково сплатив заборгованість у сумі 600 000 грн, що підтверджується долученими копіями платіжних інструкцій від 31.07.2023 на суму 100 000 грн, 28.07.2023 на суму 200 000 грн, 27.07.2023 на суму 200 000 грн, 02.08.2023 на суму 100 000 грн /т. 1 а.с. 113-118/.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 провадження у справі в частині стягнення 600 000 грн основного боргу закрито відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору /т. 1 а.с. 182-183/.

За наведених обставин, станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі позовні вимоги позивача становлять 1 921 251,20 грн основного боргу, 129 583,13 грн інфляційних втрат, 1 321 970,92 грн 48% річних, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 1 377 053,04 грн пені.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 1 921 251,20 грн боргу обгрунтовані, підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню. Одночасно суд першої інстанції, здійснивши перерахунок, дійшов висновку, що позивачем вірно нараховано проценти за користування товарним кредитом у сумі 991 478,19 грн, 1 321 970,92 грн 48% річних, 129 583,13 грн інфляційних втрат (за січень-лютий, квітень та травень місяці 2023 року) та 1 377 053,04 грн пені.

При цьому судом першої інстанції враховано, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості становить 1 921 251,20 грн згідно з договором поставки від 17.11.2021, заявлені 48% відсотків річних у сумі 1 321 970,92 грн становлять 68,81% від суми боргу, а тому заявлені до стягнення 48% річних слід зменшити до 30%, також суд першої інстанції дійшов висновку, що розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір пені на 70%, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у сумі 129 583,13 грн інфляційних втрат, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 396 591,28 грн - 48% річних, 413 115,91 грн пені.

В стягненні 925 379,64 грн - 48% річних та 963 937,13 грн пені слід відмовити у зв`язку з їх зменшенням судом.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи вищевикладене, а також доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції переглядає рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23 лише в частині стягнення з відповідача 129 583,13 грн інфляційних втрат, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 396 591,28 грн - 48 % річних та 413 115,91 грн пені.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23 в частині стягнення з відповідача 129 583,13 грн інфляційних втрат, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 396 591,28 грн - 48% річних, 413 115,91 грн пені слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 17.11.2021 між ТОВ "Фірма Ерідон" (постачальник) та ПП "Кочубіївське" (покупець) укладено договір поставки № 331/22/66, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

.Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

На виконання умов договору позивач поставиво відповідачу товар на загальну суму 7 882 828,80 грн.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 додатку № 331/22/66/2 МД-О від 09.12.2021 до договору від 17.11.2021, сторони погодили, що оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем за цінами та в загальній вартості, що вказана у видаткових накладних на товар. У тому випадку якщо курс долара США на Міжбанку (на сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/) збільшиться по відношенню до курсу долара США, що був використаний при формування видаткових накладаних на товар, покупець зобов`язується здійснювати оплату отриманого товару по курсу міжбанку, який склався на дату проведення оплати. Оплата проводиться з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3 договору поставки, в наступному порядку: 100% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.12.2022.

Відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар у сумі 5 361 577,60 грн.

Після подання позивачем позову до суду відповідач сплатив в рахунок погашення боргу 600 000 грн.

Отже станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції заборгованість з оплати основного боргу становила 1 921 251,20 грн.

Щодо вимог про стягнення 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом.

Згідно з п. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктами 4 та 5 додатку № 331/22/66/2 МД-О від 09.12.2021 до договору від 17.11.2021 сторони погодили, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.

Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Суд зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Так стягнення процентів річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

При цьому суд, керуючись приписами частини четвертої статті 236 ГПК України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постановах від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 та від 03.12.2019 у справі № 902/235/19.

Отже у даному випадку 36 % процентів, визначених у пункті 4 та пункті 5 додатку № 331/22/66/2 МД-О від 09.12.2021 до договору від 17.11.2021, є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, а ні штрафною санкцією.

Наведеним вище спростовуються доводи апелянта, що за своєю правовою суттю заявлені до стягнення 36% процентів за користування товарним кредитом є пенею.

Поряд з тим частиною першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Тобто пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені п. 4 та п. 5 додатку до договору 36% процентів не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України неможливе (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості зменшення розміру заявлених до стягнення 36% річних за користування товарним кредитом.

Перевіривши розрахунок заявлених процентів за користування товарним кредитом у сумі 991 478,19 грн та правомірність визначення позивачем початку та кінця періодів нарахування (з 16.12.2022 по 07.07.2023), суд вважає, що розрахунок є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 129 583,13 грн інфляційних втрат та 1 321 970,92 грн 48% річних.

Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням встановлених судом граничних дат оплати отриманого товару, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті отриманого товару.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.7 договору поставки від 17.11.2021 сторони погодили, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець. відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Тобто сторони у договорі, з урахуванням ст. 625 ЦК України, погодили сплату 48 % річних у випадку прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо прострочення оплати отриманого товару.

Нарахування 48% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок заявлених 48% річних у сумі 1 321 970,92 грн та інфляційних втрат (за січень-лютий, квітень та травень місяці 2023 року) у сумі 129 583,13 грн, враховуючи визначені позивачем періоди нарахування, суд вважає здійснені позивачем нарахування правомірними, з огляду на що позовні вимоги у цих частинах є обгрунтованими.

Посилання апелянта на те, що заявлені до стягнення інфляційні втрати є неправомірними у зв`язку з тим, що умовами договору передбачено визначення вартості товару в іноземній валюті, колегія суддів вважає безпідставними оскільки зобов`язання за договором не є операцією в іноземній валюті, в договорі відображений тільки грошовий еквівалент вартості товару виходячи із курсу продажу долара США або євро до гривні встановленому на міжбанківській валютній біржі.

Тобто сам договір та додаток до нього не містять визначення ціни товару в іноземній валюті.

Крім того всі транзакції в межах вказаного договору поставки здійснювалися в національній валюті (гривні).

Щодо позовних вимог про стягнення 1 377 053,04 грн пені.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та частиною 6 статті 232 ГК України.

У п.п. 6.1, 6.2, 6.8 договору, за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього Договору.

Крім відповідальності, встановленої п. 6.1 цього договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності те строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Позивачем нараховано пеню у сумі 1 377 053,04 грн, визначено початок та кінець періодів прострочення (з 16.12.2022 по 07.07.2023).

Перевіривши правильність нарахованої позивачем пені, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок заявленої до стягнення з відповідача суми пені є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними.

Разом з тим відповідач у відзиві на позов (вх.№ 05-22/5777/23 від 11.09.2023), а також представник відповідача в судовому засіданні 18.10.2023 просили суд першої інстанції зменшити розмір заявленої позивачем пені та 48% процентів річних.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Застосоване у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Частиною 2 статті 216 ГК України унормовано, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним (Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідач у відзиві на позов вказував, що у зв`язку з російською військовою агресією у підприємства відповідача виникли складнощі з перевезенням та продажем вирощеної продукції, зокрема перевезення аграрної продукції через морські порти було обмежено, а перевезення залізничним транспортом було ускладнено через російські атаки на енергетичну інфраструктуру України. У зв`язку із чим, підприємство не змогло вчасно продати вирощену продукцію та вчасно сплатити зобов`язання за Договором.

Суд бере до уваги, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Отже, справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження суд у відповідному рішенні визначає конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності.

Наявність у кредитора можливості стягувати з споживача надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Враховуючи, що відповідач частково здійснював оплату за поставлений товар, окрім стягнення штрафних санкцій, позивачем також заявлено до стягнення інфляційні втрати, 48 % річних, 36 % процентів за користування товарним кредитом, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у захисті грошових коштів від знецінення внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, господарський суд вбачає наявність низки виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру пені.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір пені на 70% до 413 115,91 грн (1 377 053,04 : 100 % х 70 % = 963 937,12).

Щодо заявлених до стягнення 48% річних судом враховується, що обов`язок щодо їх сплати виник у відповідача у зв`язку з неналежним виконанням умов укладеного договору поставки.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ст. 625 ЦК України, нарахування % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу та відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Суд зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості становить 1 921 251,20 грн згідно з договором поставки від 17.11.2021, при цьому заявлені 48% відсотків річних у сумі 1 321 970,92 грн становлять 68,81% від суми боргу.

З урахуванням наведеного, керуючись принципами справедливості, верховенства права, обґрунтованої пропорційності, зважаючи, що згідно договірних домовленостей застосовується збільшена ставка у розмірі 48% річних, оцінюючи в сукупності усі обставини справи, з метою дотримання балансу інтересів усіх учасників справи, відсутність доведеного розміру понесених втрат/збитків з боку заявника, приймаючи до уваги майновий стан як позивача так і відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обмеження нарахування заявлених до стягнення 48% річних загалом до 30% від заявленої суми до 396 591,28 грн (1 321 970,92 : 100 % х 30 %).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 129 583,13 грн інфляційних втрат, 991 478,19 грн процентів за користування товарним кредитом, 396 591,28 грн 48% річних та 413 115,91 грн пені, а у стягненні 925 379,64 грн 48% річних та 963 937,13 грн пені - відмовив у зв`язку з їх зменшенням судом.

Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору за подання позову.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Звертаючись до Господарського суду Хмельницької області позивачем сплачено 95 120,05 грн судового збору за платіжною інструкцією № 119477 від 19.07.2023 /т. 1 а.с. 19/.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 закрито провадження у справі в частині стягнення 600 000 грн основного боргу у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про часткове повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору за подання позову у розмірі 9 000,00 грн (600 000 грн х 1,5%) грн, сплаченого відповідно до платіжної інструкції № 119477 від 19.07.2023.

За таких обставин, судовий збір, який підлягав сплаті за подання позову становить 86 120,05 грн (95 120,05 грн - 9 000 грн).

При розподілі витрат зі сплати судового збору судом першої інстанції враховано, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16.

Наведеним вище спростовуються доводи апелянта про те, що судом першої інстанції неправильно розраховано суму судового збору, який покладається на відповідача.

Відповідно до п. 1 част. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення в оскаржуваній частині, а наведені в ній доводи є необґрунтованими.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кочубіївське" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2023 у справі № 924/810/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 924/810/23 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "03" лютого 2024 р.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.