Постанова

від 24.01.2024 по справі 922/3690/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/3690/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М.

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників:

позивача Куцмида В.І., ордер серії СА №1074696 від 18.01.2024

відповідача Горлач О.С., адвокат за довіреністю від 01.01.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДХ", м. Харків (вх.№2689Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 у справі №922/3690/23 (повний текст складено 21.11.2023, суддя Чистякова І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максігран", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДХ", м. Харків

про стягнення 672 593,73 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Максігран" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДХ" про стягнення коштів у розмірі 672 593,73 грн, з яких, 357 276,62 грн основного боргу, 184 492,42 грн пені, 55 612,01 грн - 15% річних, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 35 727,66 грн 10% штрафу від суми заборгованості.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №18/06-1М від 18.06.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати поставленої продукції, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів у розмірі 672 593,73 грн, з яких, 357 276,62 грн - основного боргу, 184 492,42 грн - пені, 55 612,01 грн - 15% річних, 39 485,02 грн - інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 35 727,66 грн - 10% штрафу від суми заборгованості.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 позов задоволено частково в сумі 496 417,66 грн.

Стягнуто з ТОВ "ТДХ" на користь ТОВ "Максігран" 357 276,62 грн основного боргу, 36898,48 грн пені, 55 612,01 грн - 15% річних, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 7145,53 грн штрафу.

Врешті частини позову відмовлено.

Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 10 088,91 грн покладено на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТДХ".

Стягнуто з ТОВ "ТДХ" на користь ТОВ "Максіран" судовий збір у розмірі 10 088,91 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції визнав встановленим існування між сторонами договірних правовідносин на підставі договору поставки №18/06-1М від 18.06.2020, за умовами якого ТОВ "Максіран" здійснював поставку ТОВ ТДХ щебня, піску та асфальта.

Як було встановлено судом, відповідачем повністю визнано суму основного боргу у розмірі 357 276,62 грн, але не надано доказів його сплати. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 357276,62 грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо решти вимог про стягнення 55 612,01 грн 15% річних, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 184 492,42 грн пені та 35 727,66 грн штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, місцевий господарський суд, виходив з їх правомірного нарахування позивачем, зважаючи на підтверджений факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок несвоєчасної оплати товару.

Разом з цим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення 55 612,01 грн 15% річних, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 184 492,42 грн пені та 35 727,66 грн штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, прийнявши до уваги обставини, які перешкоджали відповідачу виконати умови договору з оплати спірного товару, суд вважав за можливе задовольнити клопотання відповідача та зменшити суму пені та штрафу на 80 %.

Відповідач із вказаним рішення суду першої інстанції частково не погодився, 08.12.2023 через підсистему Електронний суд звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення частково і ухвалити нове, яким залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 у справі №922/3690/23 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 357276,62 грн та зменшення штрафних санкцій на 80%. В іншій частині рішення суду просить змінити.

Зокрема, апеляційну скаргу апелянт обґрунтовує наступними доводами:

- положеннями п. 2.5, 2.6 та 3.5 договору зазначено, що у випадку поставки Продукції на умовах п.3.5 Покупець повинен оплатити продукцію протягом 3 днів. Але, у п. 3.1. договору вказано, що поставка продукції здійснюється за умови відтермінування 100% оплати продукції упродовж 14 календарних днів згідно залізничної накладної, що не було враховано судом першої інстанції. Оскільки щебінь за переліком накладних, що вказані у позовній заяві постачався залізничним транспортом, строк оплати настав для кожної партії товару згідно накладної, через 14 днів. Отже, розмір 15% річних та пені розрахований позивачем невірно. Остання поставка відбулась 26.07.2022, в той же час, пеня, інфляційні втрати та 15% річних розраховані позивачем з 30.07.2022, а не з 09.08.2022 з огляду на п.3.1 договору. Тому, кількість днів прострочення складає 367, а не 378 днів, як вважає позивач;

- суд першої інстанції вірно застосував приписи ст. 551 ЦК України, 233 ГК України та врахував критичний фінансовий стан відповідача, зменшивши на 80% розмір штрафу та пені. Разом з цим, суд не врахував, що сума відсотків річних була збільшена договором у п`ять разів порівняно із умовами чинного законодавства 3 % річних;

- врахувавши умови п. 5.6. договору поставки щодо збільшення відсотків річних, судом не було враховано п. 8.5. (форс -мажорні обставини), яким узгоджено, що у випадку форс-мажорних обставин (у тому числі війни, воєнних дій) сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. Достатнім доказом форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою (як зазначено в договорі) і таким документом є лист від 28.02.2022, виданий ТПП за № 2024/02.0-7.1. Необхідність отримання додаткових документів ТПП, як то сертифікатів, або інших документів на підтвердження існування обставин форс мажору, договором не встановлено. Отже, з огляду на вимоги п. 8.5. договору, проценти річних безпідставно не зменшено судом навіть до 3% річних та задоволено позовні вимоги в розмірі 15% річних та штрафу на суму 139 141, 13, що є фактично половиною розміру суми боргу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДХ" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 у справі №922/3690/23 та призначено справу до розгляду на 24.01.2024 о 14:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №105. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою суду від 19.01.2024 задоволено заяву ТОВ Максігран та постановлено судове засідання 24.01.2024 о 14:30 годині та усі наступні засідання у справі №922/3690/23 провести за участю представника ТОВ Максігран в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

В судовому засіданні, що відбувалось в режимі відеоконференції, апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 у справі №922/3690/23 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 357276,62 грн та зменшити розмір пені та відсотків річних на 80%, з урахуванням їх перерахунку відповідно до строків оплати, встановлених у п. 3.1. договору. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Максігран (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДХ (Покупець) було укладено договір поставки №18/06-1М (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором, щебінь, пісок, асфальт (далі за текстом - Продукція), а Покупець зобов`язується прийняти Продукцію та оплатити її на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.4 договору кількісні характеристики, а також асортимент Продукції визначаються заявками Покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних.

Згідно п. 1.5. договору загальна кількість Продукції, яка поставляється згідно умов цього Договору, визначається після припинення дії цього Договору на підставі відповідних видаткових накладних.

Пунктом 2.1. договору визначено, що продукція постачається за узгодженими Сторонами договірними цінами. Ціни на Продукцію зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 2.5. договору розрахунки між Сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника 100 % попередньої оплати вартості Продукції (у тому числі її навантаження та доставки). Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується Сторонами додаткова угода до цього Договору.

Відповідно до п. 2.6 Договору, у випадку поставки Продукції на умовах пункту 3.5 цього Договору Покупець повинен оплатити повну вартість поставленої Продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки.

У п. 3.1. договору сторони встановили, що поставка продукції за цим договором здійснюється за умови відтермінування 100% оплати продукції у продовж 14 календарних днів згідно залізничної накладної.

Постачальник зобов`язується здійснити поставку узгодженої Продукції за умови оплати 100% її вартості (п. 3.4. договору).

У п.3.5. договору сторони погодили, що постачальник має право не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції поставити її покупцю.

Відповідно до п. 6.1., договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання Сторонами.

У п. 8.5. договору сторони погодились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дій непереборної сили, що не залежать від волі сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, що унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобов`язань, пожеж, повеней, інших стихійних лих, Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. У випадку, якщо дія зазначених обставин продовжується більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, кожна зі Сторін має право на розірвання цього Договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови сповіщення про це іншу Сторону не пізніше ніж за 2 (два) робочі дні до дати розірвання Договору. Достатнім доказом початку, тривалості та закінчення форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що виконав свої зобов`язання належним чином, поставивши відповідачу щебінь на загальну суму 5 836 714,59 грн. Натомість, всупереч взятих на себе зобов`язань, відповідачем було перераховано на рахунок позивача лише частину коштів у сумі 5 479 437,97 грн, що позивач підтверджував банківською випискою з рахунку позивача, виданою ПАТ "Райффайзен Банк" 13.07.2023, яка додана до матеріалів справи.

Позивач надіслав на адресу відповідача вимогу вих.27/03-2 про негайну сплату, але не пізніше 15.04.2023, заборгованості за договором поставки у розмірі 357 276,62 грн.

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді, вартість поставленої продукції за договором у розмірі 357 276,62 грн відповідачем не сплачена.

Вважаючи свої права порушеними, позивач просив суд про стягнення з відповідача на користь позивача 357 276,62 грн основного боргу, 184 492,42 грн пені, 55 612,01 грн - 15% річних, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання та 35727,66 грн - 10% штрафу від суми заборгованості.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного між ними договору поставки №18/06-1М від 18.06.2020, за яким у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Зокрема, у позивача як постачальника виник обов`язок поставити позивачу товар, а у відповідача як покупця - обов`язок прийняти та оплатити цей товар відповідно до умов договору.

Підставою виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за вказаним договором та фінансових санкцій за договором.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання належним чином, поставивши відповідачу щебінь на загальну суму 5 836 714,59 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 3368 від 20 червня 2020 на суму 58 800,00 грн, №5438 від 21 серпня 2020 на суму 120 130,92 грн, № 5752 від 06 вересня 2020 121 891,08 грн, № 5753 від 08 вересня 2020 на суму 122 771,16 грн, № 6338 від 21 вересня 2020 на суму 304 067,64 грн, № 6885 від 15 жовтня 2020 на суму 121 011,00 грн, № 7255 від 25 жовтня 2020 на суму 121 451,04 грн, № 7482 від 30 жовтня 2020 на суму 122 331,12 грн, № 7794 від 03 листопада 2020 на суму 121 451,04 грн, № 7796 від 03 листопада 2020 на суму 91 088,28 грн, № 8028 від 15 листопада 2020 на суму 91 528,32 грн, № 8029 від 15 листопада 2020 на суму 30 802,80 грн, № 8306 від 20 листопада 2020 на суму 215 619,60 грн, № 8312 від 26 листопада 2020 на суму 148 356,90 грн, № 8313 від 27 листопада 2020 на суму 90 304,20 грн, № 170 від 26 січня 2021 на суму 111 605,58 грн, № 239 від 04 лютого 2021 на суму 111 205,56 грн, № 371 від 24 лютого 2021 на суму 110 805,54 грн, № 475 від 03 березня 2021 на суму 111 605,58 грн, № 636 від 13 березня 2021 на суму 111 205,56 грн, № 1028 від 03 квітня 2021 на суму 149 646,96 грн, № 1114 від 05 квітня 2021 на суму 207 484,66 грн, № 1334 від 08 квітня 2021 на суму 119 115,54 грн, № 1343 від 13 квітня 2021 на суму 120 405,60 грн, № 1406 від 14 квітня 2021 на суму 117 825,48 грн, № 1557 від 22 квітня 2021 на суму 119 115,54 грн, № 1716 від 22 квітня 2021 на суму 119 975,58 грн, № 1717 від 23 квітня 2021 на суму 119 975,58 грн, № 1729 від 29 квітня 2021 на суму 119 803,57 грн, № 1813 від 30 квітня 2021 на суму 119 545,56 грн, № 1924 від 04 травня 2021 на суму 121 800,00 грн, № 1925 від 07 травня 2021 на суму 122 235,00 грн, № 1926 від 11 травня 2021 на суму 120 930,00 грн, № 2245 від 18 травня 2021 на суму 121 800,00 грн, № 2354 від 21 травня 2021 на суму 121 800,00 грн, № 2359 від 25 травня 2021 на суму 121 365,00 грн, № 2623 від 01 червня 2021 на суму 121 365,00 грн, № 2624 від 02 червня 2021 на суму 120 930,00 грн, № 2832 від 04 червня 2021 на суму 90 480,00 грн, № 2833 від 06 червня 2021 на суму 60 030,00 грн, № 2835 від 09 червня 2021 на суму 121 800,00 грн, № 3298 від 19 червня 2021 на суму 122 235,00 грн, № 3336 від 22 червня 2021 на суму 122 670,00 грн, № 3504 від 25 червня 2021 на суму 120 973,50 грн, № 3640 від 02 липня 2021 на суму 126 505,50 грн, № 3880 від 11 липня 2021 на суму 127 425,54 грн, № 4078 від 17 липня 2021 на суму 128 345,58 грн, № 767 від 26 липня 2022 на суму 93 097,48 грн.

Разом з цим, відповідач здійснив оплату поставленого товару частково, сплативши на користь позивача 5 479 437,97 грн. Оскільки відповідач, отриманий у власність товар в повному обсязі не сплатив, у відповідача наявна заборгованість по оплаті товару, поставленого за вказаними видатковими накладними у розмірі 357 276,62 грн.

З матеріалів справи вбачається, що сума боргу у розмірі 357 276,62 грн відповідачем визнається. Разом з цим, доказів оплати заборгованості відповідач до суду не надав.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 357 276,62 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню, про що також правомірно зазначено судом першої інстанції.

Крім того, за порушення дисципліни розрахунків, позивач просив стягнути з відповідача 55 612,01 грн 15% річних, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 184 492,42 грн пені та 35 727,66 грн штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.5. договору, у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим Договором Покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти) % від суми заборгованості.

Отже, згідно з п. 5.1. договору нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а цей період нарахування збільшено за взаємною згодою сторін до повного розрахунку.

Згідно з п. 5.6. договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми.

Таким чином, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у Договорі.

Факт порушення відповідачем строків розрахунків за договором підтверджується матеріалами справи та останнім не заперечується.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання встановлений судом та відповідачем не заперечується, відповідальність у вигляді сплати пені, штрафу, відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання передбачена договором, а вимоги про сплату інфляційних втрат узгоджуються із нормами ст. 625 ГПК України, вимоги позивача про стягнення з відповідача фінансових санкцій за порушення дисципліни розрахунків є правомірними.

Згідно з п. 2.6 договору у випадку поставки Продукції на умовах пункту 3.5 цього Договору Покупець повинен оплатити повну вартість поставленої Продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки.

Зважаючи на вказані умови договору, а також враховуючи, що датою останньої поставки за договором за накладною №767 є 26.07.2022, позивачем розмір інфляційних втрат, пені та 15% річних розраховано починаючи з 30.07.2022.

Перевіривши правильність розрахунку 15% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та здійснено позивачем арифметично вірно.

Перевіривши здійснений розрахунок позивача з урахуванням визначеного періоду нарахування 15% річних, інфляційних втрат та пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 55612,01 грн 15% річних, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 184 492,42 грн пені та 35 727,66 грн штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості є арифметично вірними, їх нарахування узгоджуються з умовами договору та законодавства.

Разом з цим, в апеляційній скарзі апелянт вважає, що розрахунок пені, інфляційних втрат та 15% річних здійснено позивачем невірно.

Зокрема, апелянт зазначає, що положеннями п. 2.5, 2.6 та 3.5 договору визначено, що у випадку поставки Продукції на умовах п.3.5 Покупець повинен оплатити продукцію протягом 3 днів. Але, у п. 3.1. договору вказано, що поставка продукції здійснюється за умови відтермінування 100% оплати продукції упродовж 14 календарних днів згідно залізничної накладної, що не було враховано судом першої інстанції.

Як зазначає скаржник, щебінь за переліком накладних, що вказані у позовній заяві постачався залізничним транспортом, остання поставка відбулась 26.07.2022. В той же час, пеня, інфляційні втрати та 15% річних розраховані позивачем з 30.07.2022, а не з 09.08.2022 з огляду на п.3.1 договору. Тому, вважає скаржник, кількість днів прострочення складає 367, а не 378 днів, як розраховано позивачем. Отже, розмір 15% річних та пені розрахований позивачем невірно.

З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає наступне.

За умовами п. 2.5. договору поставки №18/06-1М від 18.06.2020 розрахунки між Сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника 100 % попередньої оплати вартості Продукції (у тому числі її навантаження та доставки). Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується Сторонами додаткова угода до цього Договору.

Відповідно до п. 2.6 Договору, у випадку поставки Продукції на умовах пункту 3.5 цього Договору Покупець повинен оплатити повну вартість поставленої Продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки.

У п.3.5. договору сторони погодили, що постачальник має право не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції поставити її покупцю.

Таким чином, виходячи з наведених умов договору, розрахунки між сторонами мали здійснюватись або за умови 100 % попередньої оплати вартості Продукції, або протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки.

Оплата повної вартості поставленої Продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки здійснюється у випадку поставки Продукції на умовах пункту 3.5 цього Договору (п. 2.6. договору) .

Як свідчать встановлені обставини у справі та не заперечується сторонами, розрахунки за поставлену продукцію здійснювались на умовах п. 3.5. договору, якими встановлено, що постачальник має право не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції поставити її покупцю.

Тобто, оплата мала бути здійснена покупцем за наслідком повної поставки продукції та без попередньої оплати вартості товару. Відповідно до п. 2.4. договору загальна вартість Продукції визначається на підставі видаткових накладних, підписаних сторонами у період дії договору.

Саме на підставі видаткових накладних, складених сторонами, позивачем було визначено загальну вартість поставленої продукції у розмірі 5 836 714,59 грн, а відповідачем здійснено її часткову оплату у сумі 5 479 437,97 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що визначені сторонами умови договору, що стосуються ціни товару та порядку розрахунків за товар, розміщено у розділі 2 договору «Ціна та порядок розрахунків».

В той же час, умови п. 3.1. договору, яким сторонами узгоджено, що поставка продукції за цим договором здійснюється за умови відтермінування 100% оплати продукції у продовж 14 календарних днів згідно залізничної накладної, розміщено у розділі 3 договору «Умови поставки», тобто приписи вказаного пункту стосуються умов поставки та не визначають строк розрахунків за поставлений товар.

Таким чином, наведені скаржником доводи про те, що розрахунки за поставлений товар здійснюються з урахуванням п. 3.1. договору, тобто у продовж 14 календарних днів згідно залізничної накладної від 26.07.2022, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вказаним пунктом узгоджено лише умови поставки узгодженої продукції залізничним транспортом. Втім, умови п. 3.1. договору не визначають порядок та строк розрахунків за договором та не свідчать про їх відтермінування, як вважає апелянт.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що зважаючи на умови п. 2.6. договору, позивачем правильно визначено 30.07.2022 початком нарахування пені, річних та інфляційних втрат, оскільки з цієї дати почалось прострочення відповідача.

Зважаючи на викладене, не знаходять свого підтвердження доводи апелянта щодо невірного визначення позивачем початку строку розрахунків фінансових санкцій, а відповідно і їх розмір.

З матеріалів справи також вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції було розглянуто клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення 15% річних в розмірі 55 612,01 грн, 39 485,02 грн інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 184 492,42 грн пені та 35 727,66 грн штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначав, що відповідач своїми діями не заподіяв позивачеві жодних збитків, заявлені до стягнення суми є неспівмірними із заявленою до стягнення сумою основного боргу, несвоєчасна оплата за поставлений товар була зумовлена форс-мажорними обставинами, зокрема, встановлення в Україні карантину та воєнного стану, у зв`язку з чим прибутки підприємства відповідача майже втричі зменшилися, що вбачається із фінансової звітності відповідача за 2021 та 2022 роки. Також повідомляв, що підприємство відповідача не працювало, працівники фактично вимушено перебували у відпустках, деякі працівники були звільнені у зв`язку з призовом, було втрачено продукцію на загальну суму 7 052 487,33 грн на складі, який знаходився на території м. Рубіжне Луганської області у зв`язку з військовими діями та подальшою окупацією м. Рубіжне, що підтверджується бухгалтерською довідкою, що значно вплинуло на подальше здійснення зобов`язань відповідачем. При цьому, відповідач звертав увагу, що у 2022 році ТОВ "ТДХ" перераховано позивачу кошти у розмірі 118 097,48 грн, що свідчить про бажання відповідача виконувати обов`язки за договором навіть в умовах військового стану.

Суд першої інстанції, за наслідком розгляду вказаного клопотання відповідача, враховуючи приписи статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, дійшов висновку, що системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Прийнявши до уваги доводи відповідача на які він посилався як на обставини, що перешкоджали відповідачу виконати умови договору з оплати спірного товару та докази, надані на їх підтвердження, місцевий господарський суд врахував обставини зменшення майже втричі прибутків підприємства відповідача згідно фінансової звітності за 2021 та 2022 р., втрату продукції відповідача на загальну суму 7 052 487,33 грн, що підтверджувалось відповідачем бухгалтерською довідкою; звільнення працівників, зокрема у зв`язку з призовом на військову службу та воєнним станом.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, прийнявши до уваги неспівмірність заявлених до стягнення сум пені та штрафу із заявленою до стягнення сумою основного боргу та враховуючи часткову сплату відповідачем у 2022 р. коштів за договором у розмірі 118 097,48 грн, суд першої інстанції вважав за можливе задовольнити клопотання відповідача та зменшив суму пені та штрафу на 80 %.

Разом з цим, місцевий господарський суд не вбачав підстав для зменшення 15% річних, оскільки вважав, що такий розмір є співмірним з заявленою до стягнення сумою основного боргу. Крім того, судом враховано зменшення розміру пені та штрафу на 80 %.

Також суд вважав про відсутність правових підстав для зменшення інфляційних нарахувань, оскільки за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Зважаючи на таке, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково у розмірі 496 417,66 грн, з яких, 357 276,62 грн - основного боргу, 36 898,48 грн - пені, 55 612,01 грн - 15% річних, 39 485,02 грн - інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов`язання, 7145,53 грн штрафу та відмовив у решті позову.

Оскаржуючи судове рішення, апелянт вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що сума відсотків річних була збільшена договором у п`ять разів порівняно із умовами чинного законодавства 3 % річних. Апелянт також вважає, що врахувавши умови п. 5.6. договору поставки щодо збільшення відсотків річних, судом не було враховано п. 8.5. (форс -мажорні обставини), яким узгоджено, що у випадку форс-мажорних обставин (у тому числі війни, воєнних дій) сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. Достатнім доказом форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою (як зазначено в договорі), а необхідність отримання додаткових документів на підтвердження існування обставин форс мажору, договором не встановлено.

З огляду на вимоги п. 8.5. договору апелянт вважав, що проценти річних безпідставно не зменшено судом навіть до 3% річних та задоволено позовні вимоги в розмірі 15% річних та штрафу на суму 139 141, 13, що є фактично половиною розміру суми боргу.

Зважаючи на наведені доводи колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 3 ЦК України свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства.

Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є одним з основних принципів цивільного права, який дозволяє сторонам самостійно встановлювати умови своїх угод на основі взаємної згоди. Однак разом зі свободою договору постає необхідність захисту інтересів сторін у разі порушення зобов`язань. Відповідно, штрафні санкції є інструментом, який забезпечує виконання договірних зобов`язань та додає юридичної ваги угоді.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у п. 5.6. договору сторони дійшли згоди, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми.

Отже, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений та узгоджений сторонами у Договорі.

За висновками Великої Палати, викладеними у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У вказаній постанові Велика Палата також зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Як на підставу зменшення розміру відсотків річних, встановлених сторонами у договорі, апелянт в апеляційній скарзі посилається на виникнення форс - мажорних обставин та вважає, що суд першої інстанції безпідставно їх не врахував та прийняв рішення, яким задовольнив стягнення з відповідача 15% річних, не зменшивши його розмір.

Колегія суддів враховує, що у п. 8.5. договору сторони погодились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дій непереборної сили, що не залежать від волі сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, що унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобов`язань, пожеж, повеней, інших стихійних лих, Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. У випадку, якщо дія зазначених обставин продовжується більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, кожна зі Сторін має право на розірвання цього Договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови сповіщення про це іншу Сторону не пізніше ніж за 2 (два) робочі дні до дати розірвання Договору. Достатнім доказом початку, тривалості та закінчення форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу апелянта, що обставини викладені у сертифікаті ТПП України про форс-мажор не мають преюдиційного характеру, а наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, і при їх (форс-мажор) виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду у справі №902/1144/22 від 29 серпня 2023 року.

Колегія суддів враховує доводи, викладені в клопотанні відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції та обставини, на які він посилався. Разом з цим, суд також враховує, що згідно з видатковою накладною №767, що міститься в матеріалах справи, останню поставку товару здійснено 26.07.2022. Тобто, поставка товару за договором також здійснювалась в умовах воєнного стану і позивач, як господарюючий суб`єкт, виконував умови договору, здійснюючі поставку товару відповідачу. Отже, позивач мав обґрунтовані сподівання на належне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині здійснення розрахунків за поставлений товар, який, до речі, поставлявся з 20.06.2020 (згідно видаткових накладних). Крім того, враховуючі, що договір поставки укладено 18.06.2020, тобто до початку введення воєнного стану, відповідач мав усвідомлювати необхідність його виконання.

Суд також зазначає, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 зазначив, що лист Торгово - промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення військової агресії, адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Тому сама по собі збройна агресія проти України не може бути автоматичною підставою для звільнення від виконання будь-кого від будь-яких зобов`язань або для припинення виконання.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Отже, за певних умов суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Судова колегія вважає, що досліджуючи обставини щодо можливості зменшення фінансових санкцій, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність підстав для зменшення 15% річних, адже вважав, що такий розмір є співмірним з заявленою до стягнення сумою основного боргу. Крім того, судом було враховано зменшення розміру пені та штрафу на 80 %. Отже, суд врахував як загальний розмір основної заборгованості, так і розмір заявлених фінансових санкцій, зменшивши пеню та штраф на 80 %.

Зважаючи на таке, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині та скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення 55 612,01 грн - 15% річних.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи, судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДХ" задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 у справі №922/3690/23 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДХ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 у справі №922/3690/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.02.2024

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко