Рішення

від 05.02.2024 по справі 910/18427/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2024Справа № 910/18427/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. 7, офіс 26/1; ідентифікаційний код: 42776621)

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код: 30019801)

про стягнення 37871,29 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» з вимогами до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 37871,29 грн, з яких 26136,99 грн 3% річних та 11734,30 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 прострочив оплату поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 26136,99 грн 3% річних та 11734,30 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 відкрито провадження у справі №910/18427/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

15.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що умовами Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 передбачено його право на притримання виконання обов`язку з оплату за товар на період прострочення виконання відповідачем обов`язку з поставки товару. Так як позивачем було прострочено поставку товару, то відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

19.12.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

27.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» (постачальник) та Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (покупець) укладено Договір №2204000022 про закупівлю товарів, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця «насоси та компресори (запасної частини до ГПА-Ц-6,3 та ГПА-Ц-16)», зазначені у специфікації, яка наведена у Додатку №1 до договору, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до п. 3.1 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 ціна цього договору становить 1500000,00 грн.

Відповідно до п. 4.2.1 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 покупець здійснює авансовий платіж у розмірі 20% від ціни договору, що складає 300000,00 грн, протягом 10 робочих днів з дати отримання від постачальника оригіналів належним чином оформленого рахунку та безумовної безвідкличної банківської гарантії забезпечення повернення авансового платежу, вимоги до якої зазначені у Додатку 4 до договору, на суму авансу у розмірі 300000,00 грн. У разі ненадання постачальником безумовної безвідкличної банківської гарантії повернення авансового платежу на суму 300000,00 грн відповідно до цього пункту та рахунку протягом 30 календарних днів з дати укладення договору попередня оплата покупцем не здійснюється (аванс не надається). У випадках ненадання авансу постачальнику з причин, зазначених в абзаці 1 цього пункту та/або при настанні умов, зазначених в п. 14.11 цього договору, оплата здійснюється у відповідності до п. 4.2.2 цього договору.

Відповідно до п. 13.1 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє в частині поставки товарів по 30.08.2022, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 прострочив оплату поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 26136,99 грн 3% річних та 11734,30 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що умовами Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 передбачено його право на притримання виконання обов`язку з оплати за товар на період прострочення виконання відповідачем обов`язку з поставки товару. Так як позивачем було прострочено поставку товару, то відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 5.8 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 датою поставки товару за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13 договору та передача постачальником покупцю на кожну окрему партію товарів в повному обсязі наступних документів:

- видаткової накладної на кожну окрему партію товарів;

- креслень виробів та їх складових частин із зазначенням габаритних розмірів та матеріалів, з яких виготовляються вироби, за наявності (у вигляді копій, що завірені підписами уповноважених осіб та печатками заводу-виробника (за наявності печатки));

- паспортів та/або сертифікатів якості, в яких обов`язково вказано назву та номер креслення виробу, призначений ресурс, гарантійний термін, вказано матеріали, з яких виготовлено виріб, умови та термін зберігання;

- технічних умов на вироби за наявності;

- рахунку-фактури на кожну окрему партію товару;

- товарно-транспортної накладної на кожну окрему партію товару;

- документів на підтвердження гарантійних зобов`язань виробника товарів;

- копії вантажно-митних декларацій.

У п. 5.13 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 вказано, що постачальник здійснює передачу товарів покупцю на умовах цього договору на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю, складеному в 3-х примірниках, щодо приймання товарів, в якому зазначаються місце і дата складання акту приймання товарів за кількістю та якістю, реквізити цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свій обов`язок з поставки відповідачу товару за Договором №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022, що підтверджується видатковою накладною №1 від 09.02.2023 на суму 1500000,00 грн, рахунком на оплату №2 від 09.02.2023, товарно-транспортною накладною та актом приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю від 28.02.2023.

Таким чином, враховуючи умови Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022, датою поставки позивачем товару є 28.02.2023 (дата складання Акту приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю від 28.02.2023, в якому зазначено, що продукція придатна до використання за призначенням, якість продукції (комплектність) відповідає встановленим вимогам).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.2.2 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 покупець зобов`язаний оплатити остаточну вартість переданого товару протягом 30-ти календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами п. 5.8 цього договору.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити поставлений позивачем товар у строк до 30.03.2023 включно.

Як вбачається з платіжної інструкції №18722 від 27.10.2023, відповідач оплатив поставлений позивачем товар 27.10.2023, тобто відповідачем було прострочено виконання вказаного грошового зобов`язання на 210 днів.

При цьому, судом встановлено, що у п. 6.2.4 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 сторонами погоджено, що покупець має право на забезпечення виконання постачальником зобов`язань за цим та іншими договорами, укладеними постачальником і покупцем, у формі притримання покупцем всіх платежів на користь постачальника за цим договором у випадку неналежного виконання постачальником зобов`язань за цим та іншими договорами, на час прострочення постачальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ч. 1 ст. 595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника.

Судом встановлено, що у травні 2023 року Акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» про стягнення 300000 грн пені та 150000 грн штрафу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором про закупівлю товарів №2204000022 від 13.04.2022 щодо здійснення поставки товару позивачу у строки, визначені договором (справа №910/8341/23).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/8341/23 позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/8341/23 скасовано частково (зменшено розмір штрафних санкцій).

Суд у справі №910/8341/23 встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» повинно було поставити товар у строк до 11.08.2022.

Таким чином, оскільки фактично позивач у даній справі поставив відповідачу товар 28.02.2023, то Товариством з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» було прострочено виконання вказаного обов`язку на 200 днів.

Інститут притримання, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов`язання.

Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов`язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі.

Отже, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов`язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі. Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов`язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові. При цьому ретентор здійснює володіння річчю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володіння чужою річчю. Суб`єктами права притримання є кредитор (ретентор) та боржник, якими можуть бути будь-які суб`єкти цивільного права. До виникнення права на притримання між зазначеними особами уже повинні існувати певні правові зв`язки, на підставі яких кредитор володіє річчю боржника, тобто є законним (титульним) володільцем. Притримання - це право, а не обов`язок кредитора, а тому скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора. Водночас, як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів: а) існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов`язання, яке забезпечується); б) законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов`язання щодо цієї речі знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речі шляхом вилучення її у боржника. Будь-які неправомірні дії кредитора, направлені на заволодіння річчю без отримання згоди боржника, не можуть бути підставою для здійснення притримання. Отже, річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, в протилежному випадку у останнього виникає право вимагати повернення такого майна з чужого незаконного володіння; в) факт порушення боржником основного зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов`язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків. Відповідно, із аналізу вказаного положення випливає, що притриманням може забезпечуватися виконання лише грошового зобов`язання боржника. Поряд із цим, опираючись на положення ч. 2 ст. 594 Цивільного кодексу України, варто зазначити, що притриманням можуть забезпечуватися також і інші вимоги кредитора, які не є грошовими, і, відповідно, порушення боржника можуть мати інший характер. Право ретентора притримати річ нерозривно пов`язане з його обов`язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 Цивільного кодексу України, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника.

Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе.

Вбачається, що до моменту направлення повідомлення ретентора, який не передає річ, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов`язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 Цивільного кодексу України, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.

Однак, як неодноразово вказував позивач, відповідач не повідомляв його про реалізацію свого права на притримання, передбачене у п. 6.2.4 Договору №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача про те, що відповідач реалізовує своє право на притримання, передбачене умовами договору.

Правова позиція про те, що кредитор зобов`язаний негайно повідомити боржника про притримання висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №914/2668/17, так як це є процедурою реалізації відповідачем такого права.

Таким чином, оскільки відповідач не повідомляв позивача про реалізацію свого права на притримання виконання обов`язку з плати товару за Договором №2204000022 про закупівлю товарів від 13.04.2022 (доказів протилежного відповідачем суду не надано), суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Отже, як встановлено судом, відповідач повинен був оплатити поставлений позивачем товар у строк до 30.03.2023, тоді як оплата була здійснена 27.10.2023, що вказує на прострочення виконання відповідачем вказаного обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплати товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 26136,99 грн за період з 30.03.2023 по 27.10.2023 та інфляційні втрати у розмірі 11734,30 грн за період з квітня 2023 року по жовтень 2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 25890,41 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 3% річних у розмірі 26136,99 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 25890,41 грн.

Розрахунок інфляційних втрат, наведений позивачем, визнається судом обгрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» інфляційних втрат у розмірі 11734,30 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код: 30019801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. 7, офіс 26/1; ідентифікаційний код: 42776621) 3% річних у розмірі 25890 (двадцять п`ять тисяч вісімсот дев`яносто) грн 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 11734 (одинадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн 30 коп. та судовий збір у розмірі 2666 (дві тисячі шістсот шістдесят шість) грн 52 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак