Постанова

від 01.02.2024 по справі 914/3630/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3630/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А

та представників:

позивача - не з`явився

відповідача 1 - Смирнов М. В.

відповідача 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

до якої приєднався ОСОБА_2

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 (головуючий Зварич О. В., судді Гриців В. М., Плотніцький Б. Д.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2023 (суддя - Матвіїв Р. І.)

у справі № 914/3630/21

за позовом ОСОБА_3

до 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_1

про визнання недійсними договорів № 1 і № 2 купівлі-продажу частки в статутному капіталі, стягнення 570 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_3 (позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 (відповідач 1) і ОСОБА_1 (відповідач 2) з вимогами про:

- визнання недійсним договору № 1 купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень", укладеного 27.11.2018 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);

- визнання недійсним договору № 2 купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень", укладеного 27.11.2018 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);

- стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 494 000,00 грн;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 76 000,00 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі продали майно, законних прав на яке не мали. Внаслідок таких дій позивач втратив права на частку у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", сплатив грошові кошти особам, які не мали права продавати майно, оскільки таке їм не належало. Позивач вважає, що відповідачі свідомо намагалися отримати вигоду з участі в ТОВ "Старий Відень", хоча внаслідок судового процесу у справі № 914/2171/17 розуміли, що вони неправомірно заволоділи статутним капіталом у Товаристві. У зв`язку з цим відповідачі оперативно вирішили продати частки, отримати кошти за них, і весь тягар своєї неправомірної поведінки переклали на позивача. Тому, на переконання позивача, має місце навмисний обман зі сторони відповідачів щодо обставин, які мають істотне значення для можливості укладення правочинів купівлі-продажу майна, а саме щодо наявності у продавців прав на відчуження такого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 1 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", укладений 27.11.2018 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець). Визнано недійсним договір № 2 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", укладений 27.11.2018 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 494 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 76 000,00 грн.

4. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень", укладені 27.11.2018 між сторонами у даній справі, вчинялися із застосуванням обману по відношенню до позивача і підлягають визнанню недійсними.

5. Щодо заяви відповідача 1 про застосування позовної давності суди вказали, що строк позовної давності, який для спірних відносин є загальним і за звичайних умов становить три роки, продовжився на час дії карантину і позивачем при зверненні з позовом в кінці листопада 2021 не міг бути пропущений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. ОСОБА_1 (відповідач 2) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2023 та направити справу № 914/3630/21 на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19, від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 03.08.2023 у справі № 904/7930/21.

8. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

9. Зокрема у цій частині скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій встановили обставини щодо вартості відчужених відповідачами часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень" на підставі копій оскаржуваних договорів, проте попри заперечення відповідачів щодо відповідності п.3 Договорів в частині вартості часток у наданих позивачем копіях договорів, судами не досліджувалась відповідність таких копій їх оригіналам, оригінали відповідних договорів позивачем до суду надані не були, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій приписів чинного процесуального законодавства.

10. ОСОБА_2 подав заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 , яку було прийнято до розгляду, в якій відповідач 1 підтримав доводи відповідача 2 та їх обґрунтовування з підстав, що викладені у касаційній скарзі відповідача 2, вказуючи на незаконність рішень судів попередніх інстанцій.

Позиція інших учасників справи

11. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

Розгляд клопотань

12. 21.01.2024 до Верховного Суду від представника ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване неможливістю прибуття в судове засідання уповноваженого представника позивача - ОСОБА_4 для участі у розгляді цієї справи, через виклик останнього до Подільської окружної прокуратури міста Києва для участі у проведенні слідчих дій в межах кримінального провадження.

13. Відповідно до частини першої статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

14. За змістом частини другої статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

15. Розглянувши у судовому засіданні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, Верховний Суд відмовляє у задоволенні цього клопотання з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. При цьому Верховний Суд зазначає про те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 01.02.2024 засідання суду касаційної інстанції у цій справі та скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, процесуальний закон не містить положень щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та / або їх представників у судовому засіданні судом касаційної інстанції у цій справі обов`язковою не визнавалася, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

16. За змістом статті 56 ГПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

17. Отже, у разі неможливості представника учасника справи взяти участь у судовому засіданні, такий учасник не позбавлений права взяти участь у судовому засіданні особисто чи призначити іншого представника.

18. Крім того, відповідно до частини першої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. 27.11.2018 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено Договір № 1 купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень", відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує частку у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", що належить продавцю, у розмірі 86,66% статутного капіталу Товариства.

20. Згідно з п.3 Договору № 1 продаж частки вчиняється за ціною продажу, що становить 494 000,00 грн. Підписанням цього договору продавець підтверджує, що розрахунок (сплата покупцем продавцеві ціни продажу частки) відбувся в повному обсязі до підписання цього договору сторонами та продавець не має претензій до покупця щодо проведеного розрахунку.

21. У відповідності до п.4 Договору № 1 покупець набуває право власності на частку з моменту підписання цього договору та акта прийому-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", який є додатком до цього договору. Акт приймання-передачі частки підписується сторонами одночасно із підписанням цього договору.

22. Продавець гарантує, що відчужувана частка в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" є його власністю, нікому не продана, не подарована, не заставлена, не знаходиться під арештом, не обтяжена будь-якими правами або вимогами з боку третіх осіб (п.8 Договору № 1).

23. Відповідно до п.п.11, 12 Договору № 1 цей договір вчиняється за згодою дружин продавця та покупця, що викладені в заявах, справжність підпису на яких засвідчено приватними нотаріусами.

24. На підставі акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" від 27.11.2018 ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 частку у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" у розмірі 86,66% статутного капіталу, номінальна вартість якої складає 494 000,00 грн. Даний акт приймання-передачі посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І. Г. та зареєстрований в реєстрі за №№ 3609, 3610.

25. Також 27.11.2018 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено Договір № 2 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", відповідно до якого продавець продає, а покупець купує частку у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", що належить продавцю, у розмірі 13,34% статутного капіталу Товариства.

26. Згідно з п.3 Договору № 2 продаж частки вчиняється за ціною продажу, що становить 76 000,00 грн. Підписанням цього договору продавець підтверджує, що розрахунок (сплата покупцем продавцеві ціни продажу частки) відбувся в повному обсязі до підписання цього договору сторонами та продавець не має претензій до покупця щодо проведеного розрахунку.

27. У відповідності до п.4 Договору № 2 покупець набуває право власності на частку з моменту підписання цього договору та акта прийому-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", який є додатком до цього договору. Акт приймання-передачі частки підписується сторонами одночасно із підписанням цього договору.

28. Продавець гарантує, що відчужувана частка в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" є його власністю, нікому не продана, не подарована, не заставлена, не знаходиться під арештом, не обтяжена будь-якими правами або вимогами з боку третіх осіб (п.8 Договору № 2).

29. Відповідно до п.п.11, 12 Договору № 2 цей договір вчиняється за згодою дружин продавця та покупця, що викладені в заявах, справжність підпису на яких засвідчено приватними нотаріусами.

30. На підставі акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" від 27.11.2018 ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 частку у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" у розмірі 13,34% статутного капіталу, номінальна вартість якої складає 76 000,00 грн. Даний акт приймання-передачі посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І. Г. та зареєстрований в реєстрі за №№ 3615, 3616.

31. 27.11.2018 відбулись Загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень", оформлені протоколом № 11/2018, підписаним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на яких вирішено:

- на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", що укладається між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , частка учасника товариства ОСОБА_2 в розмірі 13,34%, номінальною вартістю 76 000,00 грн, відчужується на користь громадянина України ОСОБА_3 , у зв`язку з чим погодити укладення відповідного договору купівлі-продажу та припинення прав та обов`язків ОСОБА_2 як учасника Товариства;

- на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", що укладається між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , частка учасника Товариства ОСОБА_1 в розмірі 86,66%, номінальною вартістю 494 000,00 грн, відчужується на користь громадянина України ОСОБА_3 , у зв`язку з чим погодити укладення відповідного договору та припинення прав та обов`язків ОСОБА_1 як учасника Товариства;

- надати згоду на прийняття до складу учасників Товариства громадянина ОСОБА_3 . У зв`язку з набуттям громадянином України ОСОБА_3 часток у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , прийняти його до складу учасників Товариства та наділити його всіма правами учасника, відповідно до Закону та Статуту Товариства. Враховуючи вищезазначені зміни, частки учасників перерозподілити наступним чином: громадянин України ОСОБА_3 володіє 100% статутного капіталу Товариства, що еквівалентно 570 000,00 грн.

32. Як вбачається з копій матеріалів реєстраційної справи ТОВ "Старий Відень", 28.11.2018 за заявою ОСОБА_3 подано на реєстрацію документи для проведення реєстраційної дії ""Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах": реєстраційна картка на внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; квитанції; акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" від 27.11.2018; акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" від 27.11.2018.

33. Разом з тим, за один день до укладення Договорів № 1 та № 2 купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень", рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2018 у справі № 914/2171/17 за позовом ОСОБА_5 до ТОВ "Старий Відень", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Державного реєстратора відділу Державної реєстрації Трускавецької міської ради про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, скасування державних реєстрацій, витребування майна з чужого незаконного володіння, переведення прав і обов`язків покупця, визнання єдиним учасником товариства, частково задоволено позов ОСОБА_5 . Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Старий Відень" від 26.09.2016, що оформлене протоколом № 26/09-16, про визнання діяльності учасника ТОВ "Старий Відень" ОСОБА_5 такою, що перешкоджає досягненню мети товариства, а також його діяльності. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Старий Відень" від 26.09.2016, що оформлене протоколом № 26/09-16, про виключення зі складу учасників ТОВ "Старий Відень" ОСОБА_5 та розподіл належної йому частки в статутному капіталі на користь ТОВ "Старий Відень". Скасовано державну реєстрацію змін до статуту ТОВ "Старий Відень", яка відбулася 28.09.2016. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Старий Відень" від 22.05.2017, що оформлене протоколом № 1/2017 про схвалення виходу ОСОБА_6 зі складу учасників ТОВ "Старий Відень", уступку на користь громадянина України ОСОБА_1 та укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в розмірі 86,66%, що відповідно становить 494 000,00 грн. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Старий Відень" від 22.05.2017, що оформлене протоколом № 1/2017 про прийняття відмови ОСОБА_6 купити частку ТОВ "Старий Відень" у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" в розмірі 13,34% та, відповідно, уступки ТОВ "Старий Відень" на користь громадянина України ОСОБА_2 , схвалення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" в розмірі 13,34%, що становить 76 000,00 грн між Товариством та громадянином ОСОБА_2 . Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Старий Відень" від 22.05.2017, що оформлене протоколом № 1/2017 про те, що у зв`язку з набуттям громадянами України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", їх прийнято до складу учасників товариства та наділено всіма правами учасників, відповідно до статуту товариства. Скасовано державну реєстрацію змін до статуту ТОВ "Старий Відень", яка відбулася 26.05.2017. Переведено на ОСОБА_5 права і обов`язки покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" в розмірі 0,01%, за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", укладеним 22.05.2017 між ТОВ "Старий Відень" (продавець) та громадянином ОСОБА_2 (покупець). Переведено на ОСОБА_5 права і обов`язки покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" в розмірі 86,66%, за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", укладеним 22.05.2017 між ОСОБА_6 (продавець) та громадянином ОСОБА_1 (покупець).

34. В рішенні Господарського суду Львівської області від 26.11.2018 у справі № 914/2171/17 зазначено, що представники сторін не з`явились, повне рішення складено 10.12.2018.

35. Рішення суду Господарського суду Львівської області від 26.11.2018 у справі № 914/2171/17 в апеляційному порядку не оскаржувалось жодним із учасників справи.

36. Таким чином, за наслідками вирішення справи № 914/2171/17 у ОСОБА_2 та у ОСОБА_1 відсутні права на частки у статутному капіталі Товариства у процентному співвідношенні 13,34%, що становить 76 000,00 грн, і 86,66%, що становить 494 000,00 грн, вони не стали учасниками Товариства на підставі договорів, укладених з ОСОБА_6 . Вказана обставина відповідачами не заперечується.

Позиція Верховного Суду

37. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

38. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

39. Згідно із частинами першою, третьою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

40. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

41. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

42. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

43. Згідно з частинами першою-третьої, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

44. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

45. Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

46. Зокрема, відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

47. За змістом наведеної норми з урахуванням частини першої статті 229 ЦК України, істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

48. При цьому сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (частина друга статті 230 ЦК України).

49. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

50. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

51. Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

52. Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

53. Так, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту позовної заяви слідує, що обґрунтовуючи заявлені вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" від 27.11.2018, укладених між сторонами, позивач посилається на те, що обман полягав у тому, що відповідачі (продавці) гарантували свою власність на відчужувані частки в статутному капіталі Товариства.

54. Водночас, суди прийняли до уваги, що на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, відповідачі не могли не знати про наявність спору щодо їх права на відчужувані частки (справа № 914/2171/21), учасниками якої вони були.

55. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що за наслідками розгляду справи № 914/2171/21, Господарським судом Львівської області прийнято рішення від 26.11.2018, на підставі якого у відповідачів відсутні права на частки у статутному капіталі ТОВ "Старий Відень" у процентному співвідношенні 13,34%, що становить 76 000,00 грн, і 86,66%, що становить 494 000,00 грн. Після набрання вказаним рішенням суду законної сили та вчинення реєстраційних дій по зміні складу учасників Товариства, учасники справи № 914/2171/21 не подавали апеляційної скарги. Також відповідачі не заявляли позовів до особи, яка їм відчужувала права на спірні частки в статутному капіталі товаристві.

56. За таких обставин місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що істотність значення обставин, невідомих позивачу при укладенні договорів полягла в тому, що у випадку обізнаності позивача про спірний статус відповідачів, про судовий процес щодо належних їм часток, результати його вирішення і відсутності у продавців корпоративних прав, позивач не укладав би оспорюваних правочинів.

57. При цьому умисел в діях відповідачів при укладенні спірних договорів проявлявся у тому, що вони знали, що не є власниками часток, які відчужують, проте, саме в момент, коли рішення суду від 26.11.2018 у справі № 914/2171/21 ще не набрало законної сили, уклали відповідні договори купівлі-продажу з позивачем.

58. Суди попередніх інстанцій зазначили, що обман полягає в тому, що з врахуванням п.8 спірних договорів, відповідачі замовчували інші суттєві обставин, що мали істотне значення для правочину, а саме щодо судового процесу у справі № 914/2171/17 і рішення суду від 26.11.2018, відповідно до якого набуття відповідачами прав на відчужувані частки скасовувалось.

59. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень", укладені 27.11.2018 між сторонами спору, вчинялися із застосуванням обману по відношенню до позивача і підлягають визнанню недійсними.

60. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що, задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції, виходили, зокрема, з того, що позивачем доведено наявність в спірному випадку умислу в діях відповідачів, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та самого факту обману, тобто наявність одночасно трьох складових, необхідних для визнання недійсним правочину.

61. Так, Верховний Суд вважає, що сукупність встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин доводить наявність законних підстав для висновку про вчинення між сторонами спору оскаржуваних договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Старий Відень", під впливом обману з боку відповідачів по відношенню до позивача, що свідчить про законність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними.

62. Звідси Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19, оскільки висновки судів першої і апеляційної інстанції узгоджуються із правовою позицією, викладеною у наведеній постанові.

63. Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

64. Отже, в силу приписів частин першої, другої статті 216 ЦК України наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином та відшкодування збитків, якщо такі завдано. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину, яка застосовується виключно до сторін правочину та не може бути проігнорована сторонами.

65. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову (такі висновки сформульовано в постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19669/21).

66. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на повернення сплачених ним на виконання оскаржуваних договорів коштів.

67. При цьому Суд зазначає, що доводи касаційної скарги наведених вище висновків не спростовують.

68. Разом з цим стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункти 8-9 цієї постанови), а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.

69. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

70. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

71. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

72. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

73. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

74. Так, визначаючи договірну вартість придбаних позивачем часток за спірними договорами суди попередніх інстанцій, проаналізувавши зміст Договорів № 1 і № 2 купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень" дійшли висновку про те, що відповідно до п.3 кожного договору вартість придбання частки ОСОБА_1 становила 494 000,00 грн, а вартість частки ОСОБА_2 складала 76 000,00 грн.

75. При цьому, суди попередніх інстанцій відхили доводи відповідачів про те, що зміст п.3 Договорів не підтверджує погодження сторонами ціни продажу часток, зазначивши, що відповідно до п.3 Договору № 1 від 27.11.2018 продаж частки вчиняється за ціною продажу, що становить 494000,00 грн. Підписанням цього договору продавець підтверджує, що розрахунок (сплата покупцем продавцеві ціни продажу частки) відбувся в повному обсязі до підписання цього договору сторонами та продавець не має претензій до покупця щодо проведеного розрахунку. А у відповідності до п.3 Договору № 2 від 27.11.2018 продаж частки вчиняється за ціною продажу, що становить 76 000,00 грн. Підписанням цього договору продавець підтверджує, що розрахунок (сплата покупцем продавцеві ціни продажу частки) відбувся в повному обсязі до підписання цього договору сторонами та продавець не має претензій до покупця щодо проведеного розрахунку.

76. Також суди встановили, що сторони підписали нотаріально посвідчені акти приймання-передачі часток, у зв`язку з чим дійшли висновку про доведеність обставини відчуження відповідачами часток у розмірах 13,34%, що становить 76000,00 грн, і 86,66%, що становить 494000,00 грн, та отримання плати за таке відчуження, у визначеному договорами порядку.

77. При цьому суди зазначили, що сторони передбачили форму підтвердження оплати по договорах купівлі-продажу частки в такий спосіб, що визнали факт оплати в п.3 Договорів. Спірні договори не підлягали нотаріальному посвідченню, обмежень та особливих вимог щодо здійснення розрахунків готівковим чи безготівковим способом не встановлювалось. Відтак суди дійшли висновку про відсутність підстав не визнавати факт здійснення оплати по відповідних договорах чи стверджувати про відсутність допустимих доказів здійснення такої.

78. При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що оригінали договорів № 1 і № 2 від 27.11.2018, які укладалися в трьох примірниках відповідно до п.16 кожного договору, ні позивачем, ні відповідачами суду не надані з підстав їх відсутності, втрати. Більше того, копій договорів № 1 і № 2 від 27.11.2018 про купівлю - продаж часток (факти укладення яких відповідачі не заперечують) з умовами, відмінними від тих, які викладені в договорах, поданих позивачем, відповідачі суду також не подали, клопотань про проведення експертиз не заявляли.

79. Окрім цього, суд першої інстанції зауважив, що відповідач 1 заявляв клопотання про витребування оригіналу договору № 2 у позивача, позивач повідомив про відсутність в нього оригіналу договору, у процесі підготовчого провадження встановлена відсутність такого і в матеріалах реєстраційної справи, отриманої судом, у зв`язку з чим відповідач 1 зняв з розгляду відповідне клопотання. Як наслідок, суд першої інстанції не витребовував у сторони оригіналу договору № 2 від 27.11.2018. Крім того, враховуючи визнання сторонами факту укладення правочину № 2 від 27.11.2018 і ненадання будь-якого іншого, відмінного від наявного у справі, примірника договору № 2 від 27.11.2018, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав не брати до уваги такий доказ як копію договору, поданого позивачем.

80. Враховуючи наведене Верховний Суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

81. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

82. Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

83. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

84. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

85. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

86. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

87. В даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

88. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

89. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

90. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

91. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

92. Посилання ж скаржника на викладені у постановах Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 03.08.2023 у справі № 904/7930/21 висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

93. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з таких підстав.

94. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

95. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

96. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

98. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

99. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

100. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.

Розподіл судових витрат

101. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2023 у справі № 914/3630/21 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2023 у справі № 914/3630/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О. Мамалуй