Постанова
від 17.01.2024 по справі 295/17314/21
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 295/17314/21

провадження № 61-6806св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Ліцей № 5 міста Житомира,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ліцею № 5 міста Житомира на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5, назву якої змінено на Ліцей № 5 міста Житомира, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працює у Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 5 на посаді вчителя української мови та літератури. Наказом відповідача від 03 грудня 2021 року № 200-К позивача відсторонено від роботи у зв`язку з ненаданням документів про щеплення проти COVID-19 або про наявність протипоказань до такого щеплення. З наказом про відсторонення від роботи ОСОБА_1 не погоджувалася, вважала його протиправним і таким, що підлягав скасуванню. Зазначала, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення проти COVID-19, порушено її право на працю, гарантоване Конституцією України.

У повідомленні від 02 листопада 2021 року № 133 роботодавцем висловлено вимогу надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання, при цьому не запропоновано надати документ про негативний результат тестування, документ, що підтверджує одужання особи, негативний результат експрес-тесту. Оскільки роботодавець не встановив факт ухилення або відмови позивача від проходження щеплення, то були відсутні підстави для видачі наказу про відсторонення.

ОСОБА_1 просила: скасувати наказ Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 03 грудня 2021 року № 200-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким її відсторонено від роботи з 06 грудня 2021 року до усунення причин відсторонення без збереження заробітної плати; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов`язати відповідача зарахувати час вимушеного прогулу до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності та до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у спірних відносинах встановлено факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення, що фактично є ухиленням особи від такої процедури. При цьому позивач не повідомила про те, що при намірі здійснити щеплення їй відмовлено у проведенні медичного огляду у звичайний та прийнятий за медичною фаховою діяльністю спосіб. Позивач не довела належними та допустимими доказами порушення порядку повідомлення про відсторонення і видачу наказу про відсторонення працівника. Суд не отримав даних про порушення прав працівника виданим наказом про відсторонення від роботи. Оскаржуваний наказ видано повноважною особою у межах компетенції, на виконання вимог законодавства.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним та скасовано наказ Житомирської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів № 5 від 03 грудня 2021 року № 200-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнено з Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 45 553,20 грн (без врахування податків й обов`язкових платежів) та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в оспорюваному наказі відсутнє посилання на подання відповідної посадової особи державної

санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, що свідчить про невідповідність цього наказу нормам матеріального права. Отже, відсторонення позивача від роботи було неправомірним, тому наявні підстави для стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати час вимушеного прогулу до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності та до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, до задоволення не підлягають, оскільки стягнення коштів за час незаконного відсторонення від роботи буде мати наслідком поновлення вказаних прав, а тому така вимога не потребує окремого судового захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Ліцей № 5 міста Житомира, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що стаття 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), стаття 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-III), постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказ Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» не передбачають обов`язку роботодавця здійснити відсторонення на виконання відповідного розпорядчого акта будь-якого компетентного державного органу, а встановлюють прямий обов`язок роботодавця самостійно вчинити до працівника прямо визначену законом дію - відсторонення.

Відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягали таким обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому саме працівник повинен надати роботодавцю документи, які підтверджують продовження вакцинації, або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації. Позивач не надала відповідачу вказані документи, тому були наявні підстави для її відсторонення. Стягнення з відповідача коштів призведе до неможливості задоволення інших фінансових потреб навчального закладу.

Позиція інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

02 травня 2023 року Ліцей № 5 міста Житомира звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 01 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови апеляційного суду.

23 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 5, назву якої змінено на Ліцей № 5 міста Житомира, на посаді вчителя української мови та літератури.

Повідомленням Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 про обов`язкове профілактичне щеплення від 26 жовтня 2021 року № 789 позивача проінформовано, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти.

Позивачу запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. У цьому повідомленні також містилося попередження про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року у разі відсутності зазначених документів.

Наказом Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 03 грудня 2021 року № 200-К ОСОБА_1 (вчителя української мови та літератури) відсторонено від роботи з 06 грудня 2021 року до усунення причин відсторонення (на час відсутності щеплення від СОVID-19) без збереження заробітної плати на підставі повідомлення від 26 жовтня 2021 року № 789.

Наказом Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 53/к від 01 березня 2022 року зупинено дію наказу від 03 грудня 2021 року № 200/к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яка не вакцинована від СОVID-19, допущено позивача до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-III передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону № 1645-III відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Частиною першою статті 46 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 Закону № 1645-ІІІ визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно з Положенням про МОЗ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти

COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) та частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано у Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» (далі - Закон № 4004-XII) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII.

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено її право на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому таке відсторонення суперечить статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону № 1645-III.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За Переліком № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 5, назву якої змінено на Ліцей № 5 міста Житомира, на посаді вчителя української мови та літератури.

Повідомленням Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 про обов`язкове профілактичне щеплення від 26 жовтня 2021 року № 789 позивача проінформовано, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. Позивачу запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. У цьому повідомленні також містилося попередження про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року у разі відсутності зазначених документів.

Наказом Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 03 грудня 2021 року № 200-К ОСОБА_1 (вчителя української мови та літератури) відсторонено від роботи з 06 грудня 2021 року до усунення причин відсторонення (на час відсутності щеплення від СОVID-19) без збереження заробітної плати на підставі повідомлення від 26 жовтня 2021 року № 789.

Проте ОСОБА_1 відсторонено від роботи та позбавлено її заробітку лише тому, що вона працювала у Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

При цьому відповідно до статті 9 Закону України від 05 вересня 2017 року

№ 2145-VIII «Про освіту» загальна середня освіта може бути організована за такими формами: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж).

Разом із тим Житомирська загальноосвітня школи І-ІІІ ступенів № 5 не надала доказів того, що було неможливо встановити дистанційну форму навчання для виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків.

Таким чином, відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створювала загрозу для учнів чи працівників закладу освіти, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

У цій справі відповідачем не доведено, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Схожі висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 692/82/22 та від 17 травня 2023 року у справі № 565/279/22.

Отже, апеляційний суд дійшов в цілому правильного висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи, проте помилився щодо мотивів задоволення позову в цій частині (зазначивши про відсутність в оспорюваному наказі посилання на подання відповідної посадової особи державної

санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, що свідчить про невідповідність цього наказу нормам матеріального права), тому оскаржувана постанова в цій частині підлягає зміні, шляхом викладення мотивів у редакції цієї постанови.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки ОСОБА_1 незаконно відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, тосуд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та навів обґрунтований розрахунок при задоволенні грошової вимоги.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи, проте залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтував необхідність відсторонення позивача тим, що вона, працюючи на посаді вчителя української мови та літератури, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв її заробітку.

Крім того, суд апеляційної інстанції хоч і послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року, проте такі висновки не врахував, тому обґрунтованим є посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення апеляційного суду слід змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатом касаційного перегляду справи результат вирішення спору по суті не змінився, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ліцею № 5 міста Житомира задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Ліцею № 5 міста Житомира про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення17.01.2024
Оприлюднено06.02.2024
Номер документу116767854
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Судовий реєстр по справі —295/17314/21

Постанова від 17.01.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Ухвала від 11.01.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Ухвала від 01.06.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Ухвала від 22.05.2023

Цивільне

Богунський районний суд м. Житомира

Лєдньов Д. М.

Ухвала від 22.05.2023

Цивільне

Богунський районний суд м. Житомира

Лєдньов Д. М.

Ухвала від 15.05.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Ухвала від 26.04.2023

Цивільне

Богунський районний суд м. Житомира

Лєдньов Д. М.

Постанова від 03.04.2023

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Коломієць О. С.

Постанова від 03.04.2023

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Коломієць О. С.

Ухвала від 01.03.2023

Цивільне

Житомирський апеляційний суд

Коломієць О. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні