Ухвала

від 31.01.2024 по справі 903/1093/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

31 січня 2024 року Справа № 903/1093/23 Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., розглянувши матеріали за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу

по справі № 903/1093/23

за позовом фізичної особи підприємця Яцеленка Валентина Володимировича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза

про визнання недійсним правочину, застосування правових наслідків недійсності правочину,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

В с т а н о в и в:

позивач - фізична особа підприємець Яцеленко Валентин Володимирович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза про визнання недійсним удаваного правочину № 32 який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза та фізичною особою підприємцем Яцеленком Валентином Володимировичем 06.05.2022; застосувати правові наслідки недійсності правочину стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза 218970,00 грн сплачених на виконання недійсного правочину(з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмета позову).

При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що оспорюваний договір було укладено з метою отримання електроенергії, а не оренди складського приміщення за адресою: вул.В.Кияна,44 у м.Ковель, Волинська область, оскільки ні потреби, ні можливості додатково орендувати приміщення не було, тобто мав місце умисел сторін спрямований на вчинення саме договору постачання електроенергії, а не оренди нерухомого майна.

Ухвалою суду від 30.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.11.2023, запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

16.01.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяви про залишення позову без розгляду та проведення судового засідання 16.01.2024 без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 16.01.2024 заяву фізичної особи підприємця Яцеленка Валентина Володимировича про залишення позову без розгляду прийнято; позовну заяву фізичної особи підприємця Яцеленка Валентина Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза про визнання недійсним правочину, застосування правових наслідків недійсності правочину залишено без розгляду.

18.01.2024 на адресу Господарського суду Волинської області від Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза надійшла заява від 18.01.2024 щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу в сумі 24500,00 грн.

Ухвалою суду від 19.01.2024 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза від 18.01.2024 до розгляду; розгляд заяви призначено на 31.01.2024; запропоновано позивачу подати суду: пояснення по суті поданої заяви та наявні докази.

25.01.2024 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву в якій просить розгляд заяви про відшкодування витрат проводити без участі його представника, також вказав, що підтримує заяву. Дана заява долучена до матеріалів справи.

30.01.2024 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу в якому просить у задоволені заяви про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити. При цьому вказує, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду та закриття провадження можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, однак звертаючись з позовом сторона позивача діяла добросовісно. Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Залишення позову без розгляду є практичною реалізацією позивачем принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його правом, передбаченим нормами ГПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. Зазначає, що з матеріалів справи не вбачається та відповідачем не доведено як необґрунтованості дій позивача, так і того, що поданий в цій справі позов є завідомо безпідставним, а позивач протидіяв правильному і швидкому вирішенню справи, зловживаючи своїми процесуальними правами. Відтак жодних необґрунтованих дій стороною позивача не вчинялось, і сторона відповідача щодо них жодних покликань в заяві про ухвалення додаткового рішення не робить. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Розглянувши доводи сторін та надані докази на підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

У ст. 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат (ст. ст. 129 - 130 ГПК України), дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17.

Відтак у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Господарський процесуальний кодекс не містять норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів ч. 5 ст. 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 23.06.2022 у справі №910/12184/20, від 21.09.2022 у справі №909/229/21).

Водночас, слід звернути увагу, що з огляду на повноваження, що надані суду при вирішення питання про залишення позову без розгляду з підстав, визначених в п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України (позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду) та зокрема те, що у такому випадку суд не досліджує та не вирішує питання обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, при вирішенні питання щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, судом не здійснюється оцінка наявності чи відсутності неправомірних дій учасників такої справи, а виключно аналізується процесуальна поведінка учасників судового процесу та вирішується чи залишений був позов без розгляду внаслідок реалізації позивачем свого суб`єктивного права.

Досліджуючи в такому випадку обґрунтованість чи необґрунтованість дій позивача суд розмежовує їх таким чином, що необґрунтованість не означає незаконність, адже такі дії останнього є законним правом, тобто, позивачем абсолютно законно у визначеному ст. ст. 42, 226 ГПК України порядку було ініційовано питання залишення його позову без розгляду, адже інакше, суд би не мав правових підстав для прийняття відповідної заяви і її задоволення.

Проте, в такому випадку обґрунтованість означає саме реалізацію позивачем своїх суб`єктивних прав, які не залежать від поведінки відповідача, і які по суті призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.

В свою чергу потрібно зазначити про те, що неприпустимою є правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак, відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу).

По своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, взагалі без відповідного пояснення такої дії і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020 у справі №922/1001/20 та від 15.09.2021у справі № 921/661/20.

Теоретично, враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б бути заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

Частинами першою, другою статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина сьома статті 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним приписам Конституції України кореспондує стаття 16 ГПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Разом з тим, згідно зі статтею 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі доказів, які подаються сторонами до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження факту надання послуг професійної правничої допомоги відповідач надав суду: копію договору про надання правничої допомоги від 30.10.2023; копію акту про надання послуг від 17.01.2024, копі. Рахунку № 5/01 від 17.01.2024 на суму 24500,00 грн.

На підтвердження повноважень представник відповідача адвокат Сорока В. Г. подав ордер адвоката серії ВК № 1005657 від 30.10.2023.

30.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Рівненська правова компанія» (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правничої допомоги за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 4.1 договору визначено, що правничу допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в розмірі 24500,00 грн за представництво інтересів в суді першої інстанції, що включає повний супровід розгляду справи.

Відповідно до доданого заявником акту про надання послуг від 17.01.2024, адвокатське об`єднання надало клієнту правову допомогу, а саме: здійснило представництво інтересів клієнта у справі Господарського суду Волинської області № 903/1093/23 за позовом ФОП Яцеленко Валентин Володимирович до ТзОВ «Ковельська міжрайбаза» про визнання недійсним договору оренди, що включає повний супровід справи в суді першої інстанції. Загальна вартість наданих клієнту юридичних послуг (правничої допомоги) становить 24500,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу Адвокатським об`єднанням «Рівненська правова компанія» послуг на заявлену до стягнення суму.

Між тим, частиною четвертою статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, та відповідно до яких суд наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення обставин виникнення судових витрат та визначення їх розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. правовий висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited" проти України" також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписів ст. ст. 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. ст. 75-79 ГПК України.

Враховуючи заперечення позивача, які подані 30.01.2024, про неспівмірність розміру витрат на правовому допомогу, заявлених до стягнення відповідачем, порівняно зі складністю даної справи, мотивацію в обґрунтування цієї заяви, відповідні заперечення позивача приймаються судом.

Судом засвідчується, що відповідно до п. 4.1 договору розмір гонорару адвоката становить 24500,00 грн. та є фіксованим.

Враховуючи вищенаведене, оскільки такі витрати не мають характеру необхідних, є неспівмірними з виконаною адвокатом роботою в суді, складністю справи та мають надмірний характер, беручи до уваги строк (тривалість) розгляду судом справи, кількість і тривалість засідань у справі, приймаючи до уваги заперечення сторони позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат на 50 % із первинно заявлених відповідачем до стягнення з позивача 24500,00 грн до суми 12250,00 грн.

Керуючись ст. ст. 130, 234, 235, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

у х в а л и в:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця Яцеленка Валентина Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська міжрайбаза (вул.Володимира Кияна,44, м.Ковель, Волинська область, 45000, код ЄДРПОУ 01744174) 12250,00 грн (дванадцять тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.

3. У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст ухвали

складено та підписано 05.02.2024.

Суддя А. С. Вороняк