Рішення

від 05.02.2024 по справі 910/16988/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2024Справа № 910/16988/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" (03062, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 67, к "В", оф. 214 (ідентифікаційний код 22917331)

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" (01113, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26 Ідентифікаційний код 32382598)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 130 000,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Форміка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.11.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

16.11.2023 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

06.12.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про призначення судової експертизи, судом встановлено, що останній просить суд призначити судову авто товарознавчу експертизу у справі № 910/16988/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 запропоновано позивачу подати суду письмові пояснення та міркування із зазначенням своєї правої позиції щодо поданого відповідачем клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи у справі № 910/16988/23 та письмові пояснення стосовно того, чи проводилась оцінка завданої шкоди.

25.12.2023 через відділ діловодства суду позивачем подані письмові пояснення у справі, в яких останній долучає до матеріалів справи звіт оцінювача №82 від 05 квітня 2023 про оцінку автомобіля ГАЗ 330232-757, д.р.н. НОМЕР_1 .

03.01.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подані письмові пояснення у справі, в якому, серед іншого, відповідач зазначає, що враховуючи, що позивачем було долучено до матеріалів справи оцінку пошкодженого ТЗ, то відповідач не наполягає на призначенні у справі незалежної судової автотоварознавчої експертизи.

Відповідно до ч.1 ст.99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно з положеннями ст.1 Закону України "Про судову експертизу" - судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 у справі №908/2261/17.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені у клопотанні про призначення експертизи, суд дійшов висновку, що для вирішення цього спору, всебічного та об`єктивного розгляду справи та з`ясування обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, необхідність у спеціальних знаннях відсутня.

За таких обставин, враховуючи, що в подальшому відповідач не підтримав дане клопотання та не наполягав на призначенні експертизи, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Форміка» (страховик, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮРОМАШ» (страхувальник) був укладений договір № 3-2058ю добровільного страхування добровільного страхування наземного транспорту, в тому числі ГАЗ 330232-757, д.н.з. НОМЕР_1 , згідно з яким у разі настання страхового випадку (в т.ч. дорожньо-транспортної пригоди) страховик зобов`язувався здійснити страхувальнику виплату страхового відшкодування в межах обумовленої договором страхової суми відповідно до умов договору.

18 грудня 2020 року, приблизно о 20 год. 39 хв., в м. Кривий Ріг по вул. Заводській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ГАЗ 330232-757, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Шкода, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

18.12.2020 представник страхувальника звернувся до страховика із повідомленням про виникнення збитку та надав відповідні документи.

Позивач у позовній заяві зазначає, що застрахований автомобіль ГАЗ 330232-757, д.н.з. НОМЕР_1 , був сильно пошкоджений у вищезазначеному ДТП та довелося скористатися послугами евакуатора (копії рахунку-фактури за № 7095 від 22.12.2020 та страхового акту № 15/20 від 22.12.2020 додаються), які позивач оплатив в сумі 9 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням за № 783 від 22.12.2020.

Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 11.01.2022 по справі № 214/297/21 провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП було закрито, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 11.02.2022 по справі № 214/297/21 була виправлено описку та вказана вірна підстава для закриття справи, а саме: «провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП».

Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 03.12.2021 по справі № 214/809/21 винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнано ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2022 по справі № 214/809/21 апеляційна скарга адвоката Колесника С.Ф. в інтересах ОСОБА_1 - залишена без задоволення, а постанова Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 03.12.2021 - залишена без змін.

15.01.2021 представником страхувальника була подана заява на виплату страхового відшкодування, в якій він страхове відшкодування просив сплатити на розрахунковий рахунок станції технічного обслуговування.

15.01.2021 на підставі наданих документів позивачем був складений страховий акт 15/20-1, на підставі якого позивач здійснив часткову виплату страхового відшкодування на розрахунковий рахунок станції технічного обслуговування в сумі 50 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням за № 845 від 15.01.2021.

14.07.2021 представником страхувальника була подана заява про доплату страхового відшкодування згідно рахунку-фактури СТО, в якій він доплату страхового відшкодування просив перерахувати на розрахунковий рахунок станції технічного обслуговування в розмірі вказаному у рахунку-фактури СТО за № 253 від 15.01.2021 року.

Також 14.07.2021 на підставі наданих документів позивачем був складений страховий акт № 15/20-1, на підставі якого страховик здійснив доплату страхового відшкодування на розрахунковий рахунок станції технічного обслуговування в сумі 81 308, 39 грн, що підтверджується платіжним дорученням за № 1287 від 14.07.2021.

З метою досудового врегулювання спору 16 грудня 2021 року позивачем була подана відповідачу через його канцелярію заява про страхове відшкодування з додатками (зареєстроване під вх. № 12116135) стосовно відшкодування збитків завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 18 грудня 2020 року.

Ліміт відповідальності відповідача згідно вищевказаного договору страхування (полісу) щодо відшкодування матеріальної шкоди становить 130 000,00 грн.

Згодом позивачем за допомогою пошти була надіслана відповідачу заява від 11.04.2022 про приєднання до матеріалів страхової справи відповідних документів. Докази отримання даної заяви відповідачем містяться в матеріалах справи.

Проте, з моменту подання вищевказаної заяви страхове відшкодування позивачу відповідачем так і не відшкодовано.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» має заборгованість перед позивачем у розмірі 130 000,00 грн.

Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Шкода, д.н.з. НОМЕР_3 забезпечена ТДВ «СК«Альфа- Гарант», згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201874977.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача.

У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «Шкода», д.н.з. НОМЕР_3 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

У зв`язку з тим, що відповідач не сплатив всю суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 130 000,00 грн суми страхового відшкодування.

Також суд зазначає, що в Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Тому можна зробити висновок, що позивач на власний розсуд може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач використав своє право саме шляхом звернення з позовом безпосередньо до суду, що не суперечить зазначеній вище правовій позиції.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що в зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом встановлено, що 15.01.2021 позивачем був складений страховий акт 15/20-1, на підставі якого позивач здійснив часткову виплату страхового відшкодування на розрахунковий рахунок станції технічного обслуговування в сумі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням за №845 від 15.01.2021.

Також 14.07.2021 позивачем був складений страховий акт 15/20-1, на підставі якого позивач здійснив часткову виплату страхового відшкодування на розрахунковий рахунок станції технічного обслуговування в сумі 81 308,39 грн, що підтверджується платіжним дорученням за №1287 від 14.07.2021.

Разом з тим, відповідно до висновку про оцінку автомобіля ГАЗ 330232-757, номерний знак НОМЕР_1 , вартість відновлюваного ремонту з урахуванням зносу складає 91 195,00 грн.

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17 з аналогічних спорів, в яких зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводиться ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

При цьому, визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 28.01.2020 у справі №917/500/18, від 20.03.2018 у справі №911/482/17).

Отже, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов`язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що рахунок на оплату №253 від 15.01.2021 ФОП Кулінічев Олексій Вікторович, платіжні доручення №845 від 15.01.2021 та № 1287 від 14.07.2021 є належними доказами на підтвердження фактичного розміру понесених позивачем збитків.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна, норма викладена в ст. 9 Закону України «Про страхування».

Доказів сплати відповідачем суми страхового відшкодування позивачу в розмірі 129 308,39 грн (131 308,39 грн (вартість відновлюваного ремонту з урахуванням зносу) - 2 000,00 грн (франшиза)) матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України суду, таких доказів не надано

З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 130 000,00 грн підлягає задоволенню частково у розмірі 129 308,39 грн, з урахуванням суми франшизи (2 000,00 грн).

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 826/7454/17:

- якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах;

- водночас, у разі, якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати страхового відшкодування повинен здійснюється без урахування сум податку на додану вартість;

- відтак, страховик не може бути примушений до виплати податку на додану вартість у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума податку нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником податку на додану вартість.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суд у справах № 565/1210/19 від 22.12.2020 та № 911/286/20 від 21.12.2020.

Пунктом 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (далі - "ПДВ"). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин того, чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/171/17 та від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17.

Позивачем доказів сплати податку на додану вартість у складі вартості відновлювального ремонту автомобіля надано до матеріалів справи не було.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до рахунку на оплату №253 від 15.01.2021 ФОП Кулінічев Олексій Вікторович сума ПДВ становить 0,00 грн, а отже, з огляду на відсутність розміру податку на додану вартітсь з відповідача підлягає стягненню розмір страхового відшкодування без виключення суми визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" (01113, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26 Ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка" (03062, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 67, к "В", оф. 214 (ідентифікаційний код 22917331) страхове відшкодування у сумі 129 308 (сто двадцять дев`ять тисяч триста вісім) грн 39 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 669 (дві тисячі шістсот шістдесят дев`ять) грн 72 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.02.2024

Суддя І.О. Андреїшина