Постанова

від 06.02.2024 по справі 137/949/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 137/949/23

Провадження № 22-ц/801/277/2024

Категорія: 8

Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.

з участю секретаря судового засідання Собцевої А.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 6 (укриття)

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 28 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Желіховського В.М., дата складення якого не зазначена,

у справі №137/949/23

за позовом заступника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

за участі - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Дашківці» (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору)

про витребування земельної ділянки,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області В.Семенюк звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області ОСОБА_2 , ПрАТ «Дашківці» про витребування земельної ділянки.

Вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.01.2017 № 2-1710/15-17-сг затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану на території Бірківської сільської ради Літинського району Вінницької області площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522480800:01:000:0267 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу, 10.03.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 (підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34297860 від 16.03.2017).

В подальшому ОСОБА_2 у 2019 році звернулася із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.05.2019 № 2-8144/15-19-сг ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га розташованої на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області.

На підставі поданої ОСОБА_2 заяви від 23.07.2019, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.08.2019 №2-13435/15-19-сг затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області площею 1,7830 га з кадастровим номером 0522486200:02:000:0682 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу, 23.09.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 (підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48910778 від 27.09.2019).

В подальшому, 08.10.2019 ОСОБА_2 відчужила вказану ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1611.

Водночас згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-13435/15-19-СГ від 09.08.2019 повторно отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0522486200:02:000:0682, площею 1,7830 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_2 на час отримання спірної земельної ділянки (№2-13435/15-19-СГ від 09.08.2019) використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, (наказ від 30.01.2017 № 2-1710/15-17-сг).

Таким чином, всупереч вимог статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України ОСОБА_2 при отриманні у власність земельної ділянки приховала той факт, що раніше отримала земельну ділянку та фактично використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не повідомила про це орган Держгеокадастру.

Окрім того, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, приймаючи наказ від 09.08.2019 №2-13435/15-19-сг, не перевірив факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, порушив вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а відтак такий наказ, суперечить актам цивільного законодавства і порушує інтереси держави, а тому є незаконним.

При цьому, ОСОБА_1 придбав вказану земельну ділянку у особи, яка, з огляду на вказані обставини, не мала права її отримувати та відчужувати, а отже земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цієї земельної ділянки - держави.

З огляду на подальше відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:02:000:0682) порушено інтереси власника держави.

З урахуванням викладених у позові обставин просив витребувати у ОСОБА_1 , земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,7830 га з кадастровим номером 0522486200:02:000:0682, розташовану на території Селищенської сільської ради Вінницького району Вінницької області на користь Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області та стягнути судові витрати на сплату судового збору.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 28 листопада 2023 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,7830 га, з кадастровим номером 0522486200:02:000:0682, що розташована на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області на користь Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнуто з ОСОБА_1 ,на користьВінницької обласноїпрокуратури витратизі сплатисудового зборув сумі2684грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, 19 грудня 2023 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки й посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 по справі №925/1351/19 , 08.11.2023 у справі №607/15052/16ц.

Вважає, що витребування земельної ділянки на користь держави буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння ним своїм майном, та наводить позицію викладену у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 по справі №367/6105/16-ц.

Крім того, зазначає, що судом не взято до уваги питання щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі. На думку апелянта прокурором не обґрунтовано та не доведено підстав представляти інтереси держави в особі селищної ради.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника окружної прокуратури просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 08 січня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Відповідач ОСОБА_1 і його представник, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися.

Клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Тиховського М.О. про відкладення розгляду справи в зв`язку з його зайнятістю в іншому процесі до задоволення не підлягає, так як дата призначення розгляду справи в апеляційному суді була належним чином погоджена 23.01.2024, про що свідчить розписка представника в матеріалах справи. Представник не висловлював будь-яких зауважень проти призначення справи на 11 год. 06.02.2024, зокрема, в зв`язку з призначенням на 9 год цього дня іншої справи в Києво-Святошинському районному суді м. Києва.

Прокурор Кравчук О.Л. проти вимог апеляційної скарги заперечував, вважає рішення суду законним і обґрунтованим.

Представники ГУДержгеокадастру уВінницькій області,Літинської селищноїради, ПрАТ«Дашківці» татретя особа ОСОБА_2 , повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилася, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №335747447 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.2019, серія та номер 1611 ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку площею 1,7830 га, з кадастровим номером 05224806200:02:000:0682, що розташована на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Вказана земельна ділянка набута у власність ОСОБА_2 23.09.2019 на підставі наказу, про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність, серія та номер: №2-13435/15-19-сг виданий 09.08.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 336480088.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.08.2019 № 2-13435/15-19-сг затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Селищенської сільської ради Літинського району площею 1,7830 га з кадастровим номером 0522486200:02:000:0682 для ведення особистого селянського господарства (а.с.29) на підставі клопотання ОСОБА_2 від 23.07.2019.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.01.2017 № 2-1710/15-17-сг затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Бірківської сільської ради Літинського району площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522480800:01:000:0267 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 31) на підставі клопотання ОСОБА_2 .

Позиція апеляційного суду

Відповідно дочастин першої,другої тап`ятоїстатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовує з огляду на таке.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землюце право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 80 ЗК України передбачає суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або черезоргани місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, прокурор, діючи в інтересах держави та посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, просив витребувати її користь Літинської селищної ради у ОСОБА_1 , якому ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку за договором купівлі-продажу, не маючи на це повноважень.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Матеріалами справи підтверджується, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.01.2017 № 2-1710/15-17-сг затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Бірківської сільської ради Літинського району площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522480800:01:000:0267 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 31) на підставі клопотання ОСОБА_2 (а.с. 32).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.08.2019 №2-13435/15-19-сг затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану на території Селищенської сільської ради Літинського району Вінницької області площею 1,7830 га з кадастровим номером 0522486200:02:000:0682 для ведення особистого селянського господарства.

23.07.2019 ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (том 1 а. с. 73).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.10.2019, відповідач ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 спірну земельну ділянку (кадастровий номер 0522486200:02:000:0682), що підтверджується копією договору купівлі-продажу, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1 а. с. 21-22, 79-80).

З аналізу наданих сторонами доказів та встановлених судом обставин, вбачається, що ОСОБА_2 на час отримання у власність від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з спірної земельної ділянки (кадастровий номер 0522486200:02:000:0682), вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок на території Вінницької області площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522480800:01:000:0267, розташовану на території Бірківської сільської ради Літинського району Вінницької області, тоді як положенням земельного законодавства передбачено, що громадяни мають право на набуття права власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності шляхом їх безоплатної передачі лише один раз по кожному виду використання.

Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.08.2019 №2-13435/15-19-сг видано без встановлення та перевірки відомостей про реалізацією особою права на набуття земельної ділянки відповідної категорії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 687/425/20 (провадження № 61-9430св21) та від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21).

З урахуванням наведеного, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави, не з її волі, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про наявність підстав для витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 відповідно до положень статі 388 ЦК України, адже такий спосіб захисту забезпечить відновлення порушених прав держави.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосуванняпередбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

За таких обставин, суд вважає, що втручання держави у право власності ОСОБА_1 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Отже доводи апеляційної скарги про те, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном є безпідставними.

Твердження апелянта про те, що під час вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника воля держави була присутня, апеляційним судом відхиляються з огляду на таке.

Звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 діяла неправомірно, вказавши неправдиву інформацію. Зокрема, у поданому неї клопотанні про затвердження проекту землеустрою від 23.07.2019 вона зазначила, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення не скористалась (т.1, а.с. 30).

В подальшому ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, приймаючи наказ щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірило обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинило дії, які суперечать закону.

Отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_2 не набула права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набув цього права і ОСОБА_1 , як покупець за договором купівлі-продажу від 08.10.2019 року.

Видача ГУ Держгеокадастру спірного наказу не свідчить про наявність у держави волі на вибуття вказаної земельної ділянки із володіння власника з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї земельної ділянки у власність.

Апеляційний суд звертає увагу, що кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зауважила, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Даний висновок міститься також у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 130/1017/20, від 28 грудня 2022 року у справі №472/156/21.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки, а саме до ОСОБА_2 .

Таким чином, витребування спірної земельної ділянки, правом розпоряджатись якою наділена територіальна громада в особі Літинської селищної ради Вінницького району, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами територіальної громади та інтересами ОСОБА_1 , адже він придбав спірну земельну ділянку від особи, яка не мала права її відчужувати, а тому в даній справі підлягають застосуванню положення ст. 388 ЦК України.

Отже суд першої інстанції повно встановив обставини справи і правовідносини, що виникли між сторонами і дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Щодо посилань апеляційної скарги на те, що прокурором не обґрунтовано та не доведено підстав для представництва інтересів держави в особі Літинської селищної ради апеляційний суд зазначає наступне.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеженняповноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Апеляційним судом встановлено, що до позовної заяви заступник керівника Вінницької окружної прокуратури долучив копію листа №50/6770вих.23 від 04 травня 2023 року, адресованого Літинській селищній раді Вінницької області, яким повідомлено останню про виявлені прокуратурою порушення вимог чинного законодавства під час приватизації спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та запитано про вжиті селищною радою заходи щодо захисту порушених інтересів держави, а в разі неможливості їх вжиття запропоновано повідомити про це обласну прокуратуру для вжиття останнім відповідних заходів реагування в порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» (т.1 а.с. 81-82).

Листом від 11 травня 2023 року № 05-29/622 Літинська селищна рада Вінницької області повідомила прокуратуру про те, що не ініціювала питання про відновлення порушених прав на земельну ділянку та повернення її комунальну власність, оскільки не володіє такою інформацією. При цьому не заперечила проти звернення Вінницькою окружною прокуратурою до суду із відповідним позовом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що прокурором було дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме - повідомлено Літинську селищну раду Вінницької області про те, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що діями відповідача щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку було порушено інтереси територіальної громади та необхідно їх захистити.

При цьому, як встановлено по справі Літинська селищна рада Вінницької області захист інтересів держави не здійснила.

Посилання апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 28 листопада 2023 року, без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

М.В. Матківська