Справа 524/11941/21
Провадження № 2/524/130/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2024 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря Булаєнко С.М., представника відповідача Момот К.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час відсторонення, ухвалив таке рішення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА
Свої вимогипозивач мотивувавтим,що з14.09.2018він працювавпомічником машиністаелектровозу.08.12.2021було виданонаказ пройого відстороненнявід роботиз підставвідсутності щепленнявід хворобиCOVID-19.Вказаний наказвважає незаконним.Просив врахувати,що відповіднодо ЗаконуУкраїни «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб», щеплення від COVID-19 не є обов`язковим, а тому його відсторонення від роботи є незаконним. Просив врахувати, що відмова працівника від щеплень не може вважатись порушенням трудової дисципліни.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач у відзиві зазначив, що проти задоволення позову заперечує. Просив врахувати, що позивач був ознайомлений із документами щодо обов`язковості вакцинації, однак станом на 08.12.2021 не надав безпосередньому керівнику ані документ, який підтверджує вакцинацію, ані доказів щодо стану здоров`я, який є перешкодою для проведення профілактичних щеплень. Вважає, що вимога позивача про стягнення заробітної плати за час відсторонення є необґрунтованою.
В письмових поясненнях звертав увагу на те, що після надання позивачем відповідних документів - сертифікату про вакцинацію, він був допущений до роботи.
ПОЗИЦІЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ
Вільна профспілка машиністів локомотивного депо Кременчук в своїх поясненнях вказала, що позивач не відмовлявся від проведення щеплення, а вимагав від роботодавця дотримання порядку. Звертала увагу на те, що щеплення від COVID-19 не включено до календарного плану щеплень. У зв`язку із цим, позов просила задовольнити.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ
З 14.09.2018 ОСОБА_1 працює у виробничому підрозділі "Локомотивне депо Кременчук" регіональної філії "Південна залізниця" АТ «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
27.11.2021 позивача було ознайомлено із листами в.о. виконавчого директора регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Вказана обставина підтверджується наданими відповідачем документами(т.1, а.с.77)
08.12.2021 начальником "Локомотивне депо Кременчук" прийнято наказ №1205/АГ «Про відсторонення від роботи працівників дільниці з експлуатації локомотивів», яким з 09.12.2021 відсторонено від роботи як осіб, які відмовляються(ухиляються) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 ОСОБА_1 .
17.02.2022 ОСОБА_1 було допущено до роботи відповідно до наказу 189/АГ, як такого, що надав паперову довідку 063-О про вакцинацію однією дозою.
НОРМИ ПРАВА
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
В ст.4 Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 від 04 лютого 1994 року, ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.
Згідно із ч.2 ст.22 Кодексу законів про працю України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно доп.п.а,б ст.10Закону України«Про основизаконодавства Українипро охоронуздоров`я»громадяни Українизобов`язані піклуватисьпро своєздоров`ята здоров`ядітей,не шкодитиздоров`юінших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення
Статтею 46 Кодексу законів про працю України визначено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CОV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із частиною першоюстатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОЦІНКА СУДУ
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 в оновленій редакції.
Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Суд приймає до уваги те, що індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від вакцинації, протиставлялось загальному праву (інтересу) суспільства, інших працівників, які таку вакцинацію провели у встановленому державою порядку. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.
Отже, за обставинами цієї справи, право позивача на працю було тимчасового обмежено з огляду на суспільні інтереси.
При цьому позивачем не надано медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, як станом на день видання спірного наказу, так і на час розгляду справи судом.
Крім того, суд зважає на те, що позивачем не було доведено те, що вона має можливість виконувати свою роботу дистанційно.
Суд враховує те, що відповідно до Конституції України не праця, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.
Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян цієї держави.
Суд зазначає, що норма ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб » була покликана захистити здоров`я та життя усіх працівників, у зв`язку з ускладненою епідемічною ситуацією(на момент відсторонення позивача), а перебування на роботі працівників, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів коронавірусу, що є загрозою для життя та здоров`я осіб, тобто працівник, який не отримав вакцинації проти COVID-19, не лише стає потенційно небезпечним для оточення, а й сам піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей.
За наведених обставин, суд вважає, що позивач, як працівник АТ «Укрзалізниця» підпадав під відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID 19, без збереження заробітної плати.
Наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи є законним та відповідав вимогам діючого на час його прийняття законодавства.
У зв`язку із наведеним, суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 258, 259, 263 265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час відсторонення.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцятиднів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29.01.2024
Суддя Діна АНДРІЄЦЬ
Суд | Автозаводський районний суд м.Кременчука |
Дата ухвалення рішення | 23.01.2024 |
Оприлюднено | 08.02.2024 |
Номер документу | 116797934 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Автозаводський районний суд м.Кременчука
Андрієць Д. Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні