Ухвала

від 05.02.2024 по справі 440/102/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

05 лютого 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/102/24

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Шевяков І.С., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна подала до Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про:

визнання протиправною бездіяльності Територіального Одеського вузлу урядового зв`язку Державної служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 10 січня 2023 рік грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 10 січня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

зобов`язати Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та роз`яснено позивачеві спосіб усунення недоліків шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду зі зазначенням інших підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску.

Від представника позивача до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про поновлення строку. В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду зазначено, що строк звернення до суду з позовом у редакції КЗпП України до 19.07.2022 не обмежувався будь-яким строком. Тому, на думку представника позивача, слід застосовувати норми КЗпП України в редакції, що діяла до 19.07.2022 з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 і 9-рп/2013

Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом, суд виходить з наступного.

Предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 10 січня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії та виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що вказана стаття не містить норми, яка б встановлювала строк звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом із тим, така норма містилася в статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2023 року), яка застосовувалася в частині строку звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.

Так, частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.

Водночас Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX Кодекс законів України про працю доповнено главою XIX такого змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, розпочався з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Тож встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду був продовжений пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі №380/14039/2 та від 08 листопада 2023 року у справі №380/8154/23

Позивач звернувся до суду з цим позовом засобами поштового зв`язку - 25.12.2023, тоді як останнім днем строку звернення до суду (з урахуванням частини шостої статті 120 КАС України) є 02.10.2023.

Отже, позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, що встановлений законом.

Вирішуючи питання про наявність поважних причин пропуску звернення до суду із цим позовом, суд виходить з такого.

Питання застосування строку звернення до суду було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом, зокрема у справі №340/341/23 (постанова від 21 вересня 2023 року), де Верховний Суд зазначив, що "установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. За практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов`язків. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи. Слід зазначити, що учасники справи повинні дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін".

Отже, поновленню підлягають строки, які порушені з поважних причин, а поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулася з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Аналогічний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі №990/139/23.

Довід позивача про те, що звернення до суду з цим позовом не обмежується жодним строком в силу положення частини другої статті 233 КЗпП України, суд відхиляє як безпідставний, оскільки процитована позивачем редакція вказаної норми втратила чинність 19 липня 2022 року, а тому відсутні правові підстави для її застосування на момент звернення позивачем із цим позовом 23 листопада 2023 року в силу положення частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд відхиляє посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені у наведених у заяві постановах, оскільки вони суперечать позиції Верховного Суду, що викладена у більш пізній практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №380/8154/23 та ухвалі від 29 листопада 2023 року у справі № 990/233/23.

Більш того, у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 380/8154/23 Верховний Суд зазначив, що "твердження касатора про те, що строк звернення до суду з цим позов не обмежується будь-яким строком, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, колегія суддів Верховного Суду уважає безпідставними, з огляду на те, що вказаним рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.".

Тож суд визнає мотиви, наведені представником позивача у заяві про поновлення строку помилковими з урахуванням тієї обставини, що тлумачення закону, які надавалися Конституційним Судом України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" та у рішенні №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, стосуються тлумачення Конституційним Судом України статті 233 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом №2352-IX від 01 липня 2022 року.

На момент звернення до суду з цим позовом порядок обчислення строків у цій категорії справ змінився, і офіційного тлумачення новому порядку, зокрема статті 233 КЗпП України, Конституційний Суд ще не надавав.

У зв`язку зі зміною нормативно-правового регулювання порядку обчислення строків, суд, в силу приписів частини третьої статті 3 КАС України, застосовує закон, чинний на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на обставини зміни законодавства в частині обчислення строків звернення до суду, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, висновки, сформульовані у рішеннях Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року та №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, застосуванню вже не підлягають, так як втратили свою актуальність.

Оскільки причини пропуску строку, наведені у заяві, не свідчать про непереборний характер обставин в контексті можливості подати позовну заяву у встановлений законом строк та позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом у період з 01 липня 2023 року по 02 жовтня 2023 року, суд не знаходить підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду слід відмовити.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи викладене, позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Вказані в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнати неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяІ.С. Шевяков