Постанова

від 03.04.2024 по справі 440/102/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 р. Справа № 440/102/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 (суддя: І.С. Шевяков, м. Полтава) по справі № 440/102/24

за позовом ОСОБА_1

до Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі по тексту відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального Одеського вузлу урядового зв`язку Державної служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 10 січня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 10 січня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та роз`яснено позивачеві спосіб усунення недоліків шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду зі зазначенням інших підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску.

На виконання вимог вказаної ухвали від представника позивача до Полтавського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 по справі № 440/102/24 вказані в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнано неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.

Роз`яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі № 440/102/24 та направити адміністративну справу № 440/102/24 до Полтавського окружного адміністративного суду для подальшого розгляду по суті.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказує, що позивач вперше дізнався про те, що для розрахунку грошового забезпечення відповідач застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з листа останнього від 20.10.2023, адже у витязі з наказу про звільнення та грошовому атестаті не було вказано розмір прожиткового мінімуму, а позивач не мав підстав для сумніву у добросовісності відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення.

За таких обставин, вважає помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду із позовом позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідач у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

За приписами ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, форма та зміст якої визначаються статтею 160 КАС України.

Частиною першою статті 160 КАС України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з положеннями ч. ч. 2, 3, 5 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому, положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.

Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення, поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Спір у цій справі стосується нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 10 січня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020-2023 років.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Колегія суддів вказує, що станом на час виникнення спірних правовідносин, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Таким чином, за вказаних підстав, спір стосовно невиплати позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 18.07.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України, охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Посилання суду першої інстанції на Закон № 2352-IX, яким внесено зміни до ст. 233 КЗпП України, та те, що станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП України не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, колегія суддів вважає помилковими оскільки право позивача на звернення до суду з позовними вимогами за спірний період, відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (редакції чинній до 19.07.2022), не обмежено будь-яким строком.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 160/5468/23 від 20 листопада 2023 року.

Щодо решти вимог (починаючи з 19.07.2022) варто зазначити, що відповідно до п. 1 гл. XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, розпочався з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Вказане, в свою чергу, є підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22, від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

За правилами частини першої статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду доказів поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, а тому наявні правові підстави, встановлені п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, для повернення позовної заяви.

Так, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 15.01.2024 суд першої інстанції вказав, що при дослідженні наданих матеріалів судом установлено, що позивач звернувся до суду 25.12.2023, тоді як останнім днем строку звернення до суду (з урахуванням частини шостої статті 120 КАС України) є 02.10.2023, тобто з порушенням тримісячного строку, проте позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом.

Однак, як зазначив позивач, останній вперше дізнався про те, що для розрахунку грошового забезпечення відповідач застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з листа останнього від 20.10.2023, адже у витязі з наказу про звільнення та грошовому атестаті не було вказано розмір прожиткового мінімуму, а позивач не мав підстав для сумніву у добросовісності відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення. Крім того, позивач зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проте, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, не дослідив належним чином указані позивачем обставини, не встановив з достовірністю, що вказані позивачем обставини не є поважними, зокрема, щодо отримання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, що частина спору у даній справі стосується розміру виплаченої позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022.

За викладених обставин, колегія суддів уважає передчасним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення адміністративного позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовом.

Згідно із статтею 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, що, відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 по справі № 440/102/24, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 по справі № 440/102/24 - скасувати.

Адміністративну справу №440/102/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова О.А. Спаскін