Постанова

від 07.02.2024 по справі 127/26501/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/26501/21

Провадження № 22-ц/801/374/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 рокуСправа № 127/26501/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Медвецького С.К.

за участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

за участю сторін: представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Т.В., представника відповідача адвоката Молявчика О.В.,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №127/26501/21запозовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору державного реєстратора Сімоника Ярослава Івановича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування реєстрації та припинення права власності,

за апеляційноюскаргою Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Довірата гарантія»на рішенняВінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від05грудня 2023року,яке ухваленесуддею МедяноюЮ.В.в Вінницькомуміському суді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 15 грудня 2023 року,

в с т а н о в и в :

В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору державного реєстратора Сімоника Я.І. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування реєстрації та припинення права власності, мотивуючи позовні вимоги тим, що 30 вересня 2005 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Для придбання вказаної квартири позивач уклала з ВАТ «Кредитпромбанк» кредитний договір №31/213/05-N, за яким позивачу було надано кредит у розмірі 42570 доларів США.

Для забезпечення зобов`язання за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» 30 вересня 2005 року було укладено іпотечний договір №31/216-1216/05-N.

З дня купівлі вказаної квартири позивач використовувала її для свого проживання та проживання членів своєї сім`ї.

29 вересня 2021 року до квартири позивача прийшли чоловіки, які назвались представниками нового власника, та поставили ОСОБА_1 вимогу негайно звільнити квартиру.

Після цього позивач з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналася, що право власності на належну їй квартиру 17 жовтня 2019 року державним реєстратором Сімоніком Я.І. було зареєстровано за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Позивач вважає рішення державного реєстратора про реєстрацію її квартири за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» незаконним, оскільки правочин про відступлення права вимоги за договором іпотеки не було посвідчено нотаріально, що є порушенням вимоги Закону України «Про іпотеку». Позивач не отримувала вимогу про усунення порушення, отримання якої є обов`язковою для прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також державному реєстратору не було подано звіт про оцінку предмета іпотеки, станом на дату набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки. Серед іншого звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось під час дії мораторію на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49304414 від 23 жовтня 2019 року на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер 33801135 про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943479105101 за ТОВ «Довіра та Гарантія»; скасувати державну реєстрацію та припинити право власності (номер запису 333801135) ТОВ «Довіра та гарантія» на квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від05грудня 2023року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49304414 від 23 жовтня 2019 року на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер 33801135 про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943479105101 за ТОВ «Довіра та Гарантія».

Скасовано державну реєстрацію та припинено право власності (номер запису 333801135) ТОВ «Довіра та гарантія» на квартиру АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ТОВ«Фінансова компанія«Довіра тагарантія» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2724 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що вказана квартира є місцем постійного проживання позивача ОСОБА_1 , а з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не вбачається, що у власності ОСОБА_1 знаходиться інше нерухоме житлове майно. Отже, державний реєстраторне мавпідстав дляпроведення державноїреєстрації прававласності наспірну квартируза відповідачемв періоддії ЗаконуУкраїни «Промораторій настягнення майнагромадян України,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті».Крім того, державному реєстратору не було подано оцінки предмета іпотеки.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ«Фінансова компанія «Довіра та гарантія» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, судом не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у позивача ОСОБА_1 наявне інше нерухоме майно. При цьому, позивачем не надано жодного доказу, що спірна квартира використовується нею, як постійне місце проживання, а тому дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до даних правовідносин не застосовується.

Крім того, вважає, що для вчинення реєстраційних дій відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127, не передбачено надання державному реєстратору оцінки вартості нерухомого майна.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Ткаченко Т.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає.

Судом встановлено, що 30 вересня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Козловою І.А. та зареєстрований в реєстрі за №2752. Відповідно до умов договору, ОСОБА_3 передала у власність (продала), а ОСОБА_1 набула у власність (купила) квартиру и за адресою: АДРЕСА_2 .

30 вересня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено кредитний договір №31/216/05-N, згідно з яким ВАТ «Кредитпромбанк» позивачу надано кредит в сумі 42570 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту. Позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше 29 вересня 2020 року. (п.1.1.) Забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою: АДРЕСА_2 згідно з іпотечним договором №31/216-1216/05-N від 30 вересня 2005 року.

У той же день між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено іпотечний договір №31/216-1216/05-N, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Козловою І.А. та зареєстрований в реєстрі за №2757, згідно з яким зобов`язання, що випливають з укладеного між ними 30 вересня 2005 року кредитним договором №31/213/05-N забезпечуються квартирою за адресою: АДРЕСА_2 . Пункт 4.3 даного договору містить застереження, відповідно до якого звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав №289/к від 26 лютого 2018 року, укладеного між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», відповідно до умов якого ПАТ «Дельта банк» передає у власність, а ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» приймає у власність належні майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому і які включають права вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку №1 до цього договору.

Відповідно додатку №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №289/к від 26 лютого 2018 року, до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейшло право вимоги за кредитним договором №31/216/05-N від 30 вересня 2005 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 та іпотечним договором №31/216-1216/05-N від 30 вересня 2005 року.

Відповідно до договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 лютого 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрованого в реєстрі за №329, договору купівлі-продажу майнових прав №289/к від 26 лютого 2018 року та на підставі протоколу електронного аукціону №UA-ЕА-2017-11-30-000071-а від 29 січня 2018 року ПАТ «Дельта банк» передало ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» право вимоги за договором іпотеки №31/216-1216/05-N від 30 вересня 2005 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №31/213/05-N від 30 вересня 2005 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 26 лютого 2018 року становить 727652,41 грн.

02 березня 2018 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» направило ОСОБА_1 за вихідним №31/216/05-N/B вимогу про усунення порушень, в якій просило ОСОБА_1 протягом 30 днів з дня отримання вказаної вимоги погасити заборгованість за кредитним договором №31/216/05-N від 30 вересня 2005 року у сумі 727652,41 грн. У вимозі зазначено, що з урахуванням наявної заборгованості ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», керуючись умовами договору та чинним законодавством, має намір набути право власності на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 або продати дане нерухоме майно від імені іпотекодавця.

Відправлення вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист та квитанцією «Укрпошти» (т.2 а.с.67 68).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0411217166195, ОСОБА_1 отримала вказану вимогу 05 квітня 2018 року, про що свідчить її підпис (т.2 а.с.69).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №185861888 від 23 жовтня 2019 року, 17 жовтня 2019 року держаним реєстратором Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоніком Я.І. право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 було зареєстровано за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 23 жовтня 2019 року. Підстава виникнення права власності: вимога про усунення порушень, серія та номер: 31/216/05-N/B виданий 02 березня 2018 року видавник: ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»; кредитний договір серія та номер №31/216/05-N від 30 вересня 2005 року видавник: підписано сторонами; іпотечний договір №31/216-1216/05-N від 30 вересня 2005 року, видавник: підписано сторонами; договір купівлі-продажу майнових прав №289/к від 26 лютого 2018 року видавник: підписано сторонами; договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 лютого 2018 року серія та номер 329 видавник: підписано сторонами.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104.Велика Палата Верховного Суду послідовновиснувалащодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, якавважаєсебе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливийшляхомпред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна,не єефективнимспособом захисту права власника(пункти73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21)).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 520/10604/18 (провадження № 61-7532св21)).

Протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку (підпункт 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) вказано, що:

«07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лишеможливі шляхи зверненнястягнення, які має право використати іпотекодержатель.Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьомудо прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20) зазначено, що:

«відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель.Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21) зазначено, що: «реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Позивач стверджувала, що спірна квартира є її єдиним житлом, загальна площа складає 69,2 кв.м., при цьому кредит отримано в іноземній валюті, а тому відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» державний реєстратор не мав права проводити реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Суд першої інстанції погодився з такими доводами позивача та зокрема вказав, що вказана квартира є місцем постійного проживання позивача ОСОБА_1 , доказів на спростування вказаного твердження відповідачем надано не було. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №352184786 від 25 жовтня 2023 року не вбачається, що у власності ОСОБА_1 знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Разом зтим,такі висновкисуду першоїінстанції єпомилковими,та незвернута увага,що зтого жвитягу зДержавного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майно,Державного реєструіпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна №352184786від 25жовтня 2023року,вбачається,що у власності позивача ОСОБА_1 наявне інше житло, а саме: квартира АДРЕСА_4 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_5 (житлова площа 46,4 кв.м., загальна площа 58,3 кв.м.) (т.2 а.с.27 30).

Таким чином,посилання судупершої інстанціїна та,що державнийреєстратор немав підставдля проведеннядержавної реєстраціїправа власностіна спірнуквартиру завідповідачемв період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» спростовується матеріалами справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги в тому, що для вчинення реєстраційних дій відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127, не передбачено надання державному реєстратору оцінки вартості нерухомого майна, є безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 червня 2021 року в справі №761/11601/19(провадження № 14-102цс21), повертаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначила, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) однозначно висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Подібні за змістом висновки, із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19. Наведене свідчить про те, що суди однаково застосовують висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 306/1224/16-ц, 306/2053/16-ц та приходять до подібних висновків про те, що відсутність оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Таким чином,оскільки намомент державноїреєстрації завідповідачем спірноїквартири булавідсутня оцінкапредмета іпотеки,то судпершої інстанціїдійшов обґрунтованоговисновку провизнання незаконнимта скасуваннярішення державногореєстратора,оскільки відсутністьоцінки предметаіпотеки намомент переходуправа власностісвідчить пропорушення проведеннядержавної реєстраціїправа власностіна предметіпотеки заіпотекодержателем.

Таке порушення є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Разом з тим, при задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації та припинення право власності товариства на квартиру суд першої інстанції не звернув увагу, що: стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає; правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Оскільки задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, то суд першої інстанції зробив неправильний висновок про задоволення вимоги про скасування державної реєстрації та припинення права власності.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині належить скасувати, та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації та припинення права власності товариства.

В частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області Сімоника Я.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49304414 від 23 жовтня 2019 року на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер 33801135 про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943479105101 за ТОВ «Довіра та Гарантія», рішення суду є правильним, хоча суд першої інстанції помилково послався, як на підставу для задоволення позовних вимог на Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказавши, що спірна квартира є місцем постійного проживання відповідача ОСОБА_1 , та, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вбачається у власності позивача іншого нерухоме житлового майна.

Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткового задоволення позовних вимог, то підлягає зменшенню розмірстягнутого судомпершої інстанціїсудового зборуз ТОВ«Фінансовакомпанія«Довіра тагарантія» накористь ОСОБА_1 з 2724грн до908грн (за одну вимогу).

Крім того, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2724 грн (2 вимоги х 908 грн х 150%).

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від05грудня 2023року в частині задоволених позовних вимог про скасування державної реєстрації та припинення права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації та припинення права власності (номер запису 333801135) Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія» на квартиру АДРЕСА_3 , відмовити.

Зменшити розмір стягнутого судом першої інстанції судового збору з Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 з 2724 грн до 908 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Довіра та гарантія» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2724 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2024 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Медвецький С.К.