Постанова

від 29.01.2024 по справі 914/2843/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2024 р. Справа №914/2843/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіБонк Т.Б.,

суддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» № 119/4.2.1-39731-2023 від 05.10.2023 (вх. суду від 12.10.2023 №01-05/3173/23)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 (повний текст рішення складено 25.09.2023, суддя Манюк П.Т., м. Львів)

у справі № 914/2843/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача: Національного університету «Львівська політехніка», м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Український державний університет науки і технологій, м. Дніпро

про стягнення 195 168,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій правонаступником якого є Національний університет «Львівська політехніка» про стягнення заборгованості в сумі 195168,60 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Публічного типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» в частині оплати за поставлений природний газ в об`ємі 9 728, 47 куб.м. на загальну суму 417 542, 86 грн за період 25.12.2021 по 25.01.2022, за який відповідач розрахувався частково, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість в сумі 128932,89 грн на яку позивачем, керуючись п.4.5. договору та ст.625 ЦК України нараховано відповідачу пеню у сумі 25932,89 грн, 4701,33 грн - 3% річних, 36327,78 грн - інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції ухвалою суду від 13.02.2023 замінено відповідача Відокремлений структурний підрозділ Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій на відповідача - Національний університет Львівська політехніка та ухвалою суду від 20.03.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Український державний університет науки і технологій.

Відповідач у відзиві заперечив доводи позивача з тих підстав, що Відокремлений структурний підрозділ Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій не укладав договору постачання природного газу постачальником останньої надії, а це міг зробити виключно Український державний університет науки і технологій, і мав би бути відповідно відповідачем у цій судовій справі.

Крім того, відсутні правові підставі вважати відповідача правонаступником зобов`язань Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій перед позивачем за спожитий природний газ у період 25.12.2021 по 31.12.2021, на загальну суму 128206,60 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 у справі № 914/2843/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що підтверджували б перехід обов`язків від Українського державного університету науки і технологій до Національного університету «Львівська політехніка» в частині сплати заборгованості перед позивачем за спожитий природний газ в розмірі 128932,89 грн.

Разом з тим, з копії витягу з передавального акту (акту приймання-передачі), затвердженого 20.06.2023 Міністерством освіти і науки України, складеного Комісією з реорганізації Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій з якого, а саме: додатка № 5 до цього акту, вбачається відсутність зобов`язань Українського державного університету науки і технологій перед позивачем, які перейшли до Національного університету Львівська політехніка.

Розгляд справи та вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.

Фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/2843/22 розподілено до розгляду судді доповідачу Бонк Т.Б. Введено до складу судової колегії суддів Бойко С.М. та Якімець Г.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 року відкрито апеляційне провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Разом з тим слід зазначити наступне:

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Позивач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 у справі № 914/2843/22 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не вірно зроблено висновок про виділ юридичної особи, оскільки, розподільчий баланс не складався, а складався передавальний акт.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги п. 7 наказ Міністерства освіти і науки № 509 від 31.05.2022, яким зазначено правонаступника Національний університет «Львівська політехніка» з усіма правами та обов`язками Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій.

Разом з тим, апелянт покликається на те, що в даному випадку не слід покликатись на положення статей 104-107 Цивільного кодексу України, оскільки, державна реєстрація юридичної особи може тривати певний період, який буде мати негативні наслідки для кредитора та покликається на судову практику Верховного Суду в подібних правовідносинах.

Відповідачем на апеляційну скаргу подано відзив, в якому останній заперечує доводи апеляційної скарги з тих підстав, що в даному випадку припинення в результаті реорганізації зазнала не юридична особа, а Відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, відтак, розподіл між Українським державним університетом науки і технологій та Національним університетом «Львівська політехніка» обсягів всіх прав та обов`язків Відокремленого структурного підрозділу, суті та обсягів переданих пов`язаних з ним зобов`язань, підлягали визначенню у передавальному акті. Однак, із змісту затвердженого передавального акту, а саме, додатку № 5 вбачається, що зобов`язання Українського державного університету науки і технологій, зокрема зобов`язання щодо оплати заборгованості за спожитий природній газ його Відокремленим структурним підрозділом «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій» в період з 25 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року до Національного університету «Львівська політехніка» передані не були.

Щодо судової практики на яку покликається апелянт відповідач заперечив, з тих підстав, що у даному випадку такі висновки не можуть застосовуватись, так як зміст правовідносини у наведених апелянтом судових рішеннях не є побідним змісту правовідносин у справі, що розглядається.

Третьою особою письмових пояснень не подано, відтак останній не скористався своїм правом на подання письмових пояснень.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі позивач, постачальник, постачальник «останньої надії») відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником, оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об`єми природного газу, спожитого Відокремленим структурним підрозділом Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій, з 01.11.2021 по 30.01.2022 автоматично включено до портфеля постачальника останньої надії - Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України, і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Факт включення Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій до реєстру споживачів постачальника останньої надії та віднесення газу, спожитого ним, до портфеля постачальника останньої надії з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 29.06.2022 № ТОВВИХ-22-6848 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХS00018ВVO800Х; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії від оператора ГРМ (Форма № 10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС- кодом 56ХS00018ВVO800Х (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії є договором приєднання та не потребує двостороннього підписання, а його укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника останньої надії відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Споживач - фізична особа, або юридична особа, або фізична особа-підприємець, щодо якої виконані передбачені законодавством умови для постачання природного газу (п. 1.4. Типового договору).

Згідно п. 2.1. Типового договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строку та в порядку, що визначені договором.

Відповідно до п. 4.4. Типового договору споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Як вказує позивач, Відокремлений структурний підрозділ Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій, у порушення п. 4.4. Типового договору не здійснив оплату за спожитий природний газ у встановлені строки, що підтверджується розрахунком наданим до матеріалів справи. Позивачем направлялись на адресу Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак, останнім такі рахунки були проігноровані.

Як уже було зазначено вище, ухвалою суду від 13.02.2023 за клопотанням позивача, замінено відповідача (Відокремлений структурний підрозділ Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій) на Національний університет Львівська політехніка.

Підставою для заміни відповідача слугував виданий Міністерством освіти і науки України наказ від 31.05.2022 № 509, п 7 якого зазначено, що Національний університет «Львівська політехніка» є правонаступником прав та обов`язків Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій.

З вищенаведеного слідує, що в даному випадку суду слід з`ясувати, чи є Національний університет «Львівська політехніка» правонаступником прав та обов`язків Відокремленого структурного підрозділу Львівського фахового коледжу транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій.

Судом встановлено, що наказом Міністерства освіти і науки України від 31.05.2022 № 509 «Про реорганізацію відокремлених структурних підрозділів Українського державного університету науки і технологій, реорганізовано Відокремлений структурний підрозділ Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій шляхом приєднання до Національного університету Львівська політехніка, як Відокремлений структурний підрозділ Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету Львівська політехніка. Встановлено, що Національний університет Львівська політехніка є правонаступником прав та обов`язків Українського державного університету науки і технологій у частині, що стосується діяльності Інституту та Коледжу».

Вищевказаним наказом, зокрема, вирішено:

- погодитися з рішенням Вченої ради Українського державного університету науки і технологій щодо реорганізації Львівського інституту Українського державного університету науки і технологій шляхом приєднання до Національного університету «Львівська політехніка»; Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій шляхом приєднання до Національного університету Львівська політехніка як Відокремленого структурного підрозділу Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету Львівська політехніка;

- в.о. ректора Українського державного університету науки і технологій Пшіньку О. забезпечити в тому числі інвентаризацію майна Інституту та Коледжу, його збереження до моменту затвердження актів приймання передачі, передачу майна на баланс Національного університету Львівська політехніка, підготовку розподільчого балансу після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог; подання на затвердження Міністерству освіти і науки України статуту закладу вищої освіти в новій редакції;

- ректору Національного університету Львівська політехніка Бобалу Я. забезпечити в тому числі подання на затвердження Міністерству освіти і науки України статуту закладу вищої освіти в новій редакції; Українському державному університету науки і технологій та Національному університету Львівська політехніка утворити комісії з реорганізації Інституту та Коледжу та забезпечити здійснення заходів з реорганізації відповідно до законодавства;

- комісіям скласти передавальні акти державного майна Українського державного університету науки і технологій, що перебувало в користуванні Інституту та Коледжу, погоджені головами та членами комісії, що повинні містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань стосовно всіх кредиторів та дебіторів, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами, та в десятиденний строк подати у шести примірниках на затвердження до Міністерства освіти і науки України;

- дві нотаріально посвідчені копії передавального акту, затвердженого Міністерством освіти і науки України, подати до органу, який здійснює державну реєстрацію.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною першою статті 56 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкт господарювання (господарська організація) може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч. 1 ст. 106 Цивільного кодексу України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Частиною 2 ст. 107 Цивільного кодексу України встановлено, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу України).

Однак, у спірних правовідносинах не може бути безумовного застосування вимог ст.ст. 104-107 Цивільного кодексу України, так як реорганізація Відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій» шляхом приєднання до Національного університету «Львівська політехніка» відбулась не шляхом класичного приєднання однієї юридичної особи до іншої юридичної особи, де остання є правонаступником першої щодо всіх її прав та обов`язків на підставі передавального акта.

В даному випадку, юридична особа - Український державний університет науки і технологій, після реорганізації шляхом виділення з неї Відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій» та подальшого його приєднання до Національного університету «Львівська політехніка», надалі залишилася окремою юридичною особою.

Оскільки припинення в результаті реорганізації зазнала не юридична особа, а Відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, відтак, розподіл між Українським державним університетом науки і технологій та Національним університетом «Львівська політехніка» обсягів всіх прав та обов`язків Відокремленого структурного підрозділу, суті та обсягів переданих пов`язаних з ним зобов`язань, підлягали визначенню у передавальному акті.

26 червня 2023 року Міністерство освіти і науки України затвердило передавальний акт, складений Комісією з реорганізації Відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій».

Із змісту затвердженого передавального акту, а саме, додатку №5 вбачається, що зобов`язання Українського державного університету науки і технологій, зокрема зобов`язання щодо оплати заборгованості за спожитий природній газ його Відокремленим структурним підрозділом «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій» в період з 25 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року до Національного університету «Львівська політехніка» передані не були.

Таким чином, саме в Українського державного університету науки і технологій, засновника Відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Українського державного університету науки і технологій» залишились та залишаються зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Україна» зі сплати заборгованості за спожитий раніше природний газ його структурним підрозділом у період з 25 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про відсутність у спірних правовідносинах матеріального, а відповідно процесуального правонаступництва Національного університету «Львівська політехніка» щодо заборгованості Українського державного університету науки і технологій за спожитий природній газ, стягнення якої є предметом розгляду в цій судовій справі.

Щодо покликань апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі №296/443/16-ц та підтримані у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі №296/2442/17, від 28 жовтня 2020 року у справі №607/1860/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі №296/99/16-ц. від 23 вересня 2020 року у справі №296/2287/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі №296/2193/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі №619/1699/17-ц, від 22 грудня 2020 року у справі №452/3299/16-ц та в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04 листопада 2020 року у справі №922/817/22 та від 28 грудня 2020 року у справі №908/5205/14. Слід зазначити, що у даному випадку такі висновки не можуть застосовуватись, так як зміст правовідносини у наведених апелянтом судових рішеннях не с побідним змісту правовідносин у справі, що розглядається.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Велика Палата Верховного Суду визначила, що подібними визнаються правовідносини, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» № 119/4.2.1-39731-2023 від 05.10.2023 (вх. суду від 12.10.2023 №01-05/3173/23) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 у справі № 914/2843/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника (позивача).

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддяС.М. Бойко

суддя Г.Г. Якімець