Постанова

від 01.02.2024 по справі 904/1143/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1143/21 (904/4693/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Ліпинський М.О.

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 (суддя Примак С.А.)

у справі № 904/1143/21 (904/4693/22)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"

до відповідача-1 ОСОБА_1

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" - арбітражного керуючого Ткаченко Дениса Володимировича, місто Дніпро

про витребування майна із чужого незаконного володіння

в межах справи № 904/1143/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Коростенський машинобудівний завод" звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" про витребування майна із незаконного чужого володіння, відповідно до якого позивач просить суд:

- прийняти уточнену заяву про визнання недійсним правочинів та витребування майна із незаконного чужого володіння в рамках справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод";

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна р.№2744 від 26.10.2022;

- визнати недійсним рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 26.10.2022, р.№2743;

- витребувати із незаконного чужого володіння та повернути у власність Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" земельну ділянку з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення №2, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- судові витрати у загальному розмірі 8 850,00 грн. покласти пропорційно на відповідачів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі № 904/1143/21 (904/4693/22) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_2 від 22.01.2021.

Визнано недійсним акт №1 приймання передачі майна що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 22.01.2021.

Витребувано із незаконного чужого володіння та повернути у власність Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" земельну ділянку з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення №2, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" 23 167,31 грн - витрат по сплаті судового збору та 20 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" 23 167,31 грн - витрат по сплаті судового збору та 20 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі № 904/1143/21 (904/4693/22) та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, неправильного застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Наголошує, що суд вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсними рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" - ОСОБА_1 від 22.01.2021 та акт №1 приймання передачі майна що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 22.01.2021, в той час, як позивач просив визнати недійсними рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 26.10.2022, р.№2743 та акт приймання-передачі нерухомого майна р.№2744 від 26.10.2022.

За твердженням скаржника, місцевий господарський суд не навів мотивів (правової підстави) для визнання недійсними рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" - ОСОБА_1 від 22.01.2021 та акт №1 приймання передачі майна що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 22.01.2021.

Вказує на те, що суд не врахував, що станом на момент прийняття визнаних недійсними рішення та акту про передачу майна до статутного капіталу (2021 рік) не існувало ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (земельної ділянки та будівлі), а також ухвали цього ж суду від 15.02.2022 про вжиття заходів забезпечення позову.

Апелянт зауважує, що суд не встановив беззаперечних доказів поінформованості ОСОБА_1 про існування вищевказаних ухвал (доведення змісту судових рішень до його відома).

Вважає, що суд залишив поза увагою той факт, що ТОВ «Завод Хіммаш» не було учасником спору у справі № 904/1143/21 станом на 2022 рік, а тому не знало та не могло знати про законність або незаконність відчуження нерухомості шляхом її внесення до статутного капіталу товариства, а відтак є добросовісним набувачем майна.

Скаржник повідомляє, що суд не встановив у кого саме з відповідачів перебуває у фактичному володінні нерухоме майно, а відтак резолютивна частина судового рішення є неконкретною, а судове рішення не може бути виконане.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 набув майно від ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" оплатно, а тому позивач мав би звертатися до суду із позовом про застосування двосторонньої реституції із виплатою компенсації за майно на користь відповідача, а не подавати віндикаційний позов, тобто позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, що є окремою самостійною підставою для відмови у позові.

Окремо апелянт зазначає, що суд не конкретизував яким правовим нормам ЦК України суперечать оспорювані рішення та акт приймання-передачі.

Щодо судових витрат, то стверджує, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд не врахував, що в межах справи про банкрутство накладено арешт на рахунки позивача, а відтак є незрозумілим, яким чином позивач готівкою сплатив гонорар адвокату. Також, прибуткові касові ордери та квитанції до них видані у неробочі (вихідні дні), а у відкритих джерелах відсутні дані про подання фінансової звітності адвокатського бюро за 2022 рік.

Поміж іншого, заявив про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на суму 7 000,00 грн, про що буде наданий відповідний акт приймання-передачі наданих послуг та докази оплати, просив стягнути їх з позивача.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" також подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі № 904/1143/21 (904/4693/22) та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й скарга ОСОБА_1 , а також містить ідентичні вимоги по суті рішення та прохання щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 об`єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі № 904/1143/21 (904/4693/22) в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі № 904/1143/21 (904/4693/22).

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

11.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому просить скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

23.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Ткаченко Д.В. надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому просить скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

31.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №904/1143/21 (904/4693/22) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №279/4871/23.

В судовому засіданні 01.02.2024 приймали участь арбітражний керуючий розпорядник майна ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод", представник позивача, відповідач-1 (апелянт), а також представник відповідачів-1,2 (апелянтів).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації учасниками справи принципу змагальності та диспозитивності.

Відповідач-1 та представник відповідачів (апелянтів) у судовому засіданні 01.02.2024 підтримали доводи, викладені в апеляційних скаргах, просили суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Арбітражний керуючий розпорядник майна боржника та представник позивача проти задоволення апеляційних скарг заперечували, в тому числі з підстав, викладених у відзивах, наполягали на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх учасників справи (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі №904/1143/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" №27/09-1 від 27.09.2021 в частині визнання недійсним договорів купівлі продажу нерухомого майна №1997 та №1997 приміщення 2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та повернення вказаного майна у власність боржника - Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод".

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2022 вказану ухвалу Господарського сул Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі №904/1143/21 залишено без змін.

Крім того, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 30.11.2022 ухвалу Господарського сул Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі №904/1143/21 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2022 у справі №940/1143/21 залишено без змін.

Таким чином, відповідно до вказаного, спірне майно було повернуто до правоволодіння та користування боржника - Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод".

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі позивач зазначає про неможливість виконання вищевказаного рішення суду у справі, оскільки ОСОБА_3 здійснено відчуження частки у статутному капіталі товариства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" та на підставі такого відчуження проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу.

Так, як вбачається з матеріалів справи відповідно до рішення № 1 засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 22.01.2021 та акту №1 приймання передачі майна що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" спірне майно, а саме нерухоме майно: нежитлове приміщення, загальною площею 793,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка, площею 0,4062 га за кадастровим номером 1810700000:01:018:0123 передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш".

Судом встановлено, що спірне майно відповідно до ухвали Господарського сул Дніпропетровської області від 17.05.2022, яка залишена в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2022 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 30.11.2022 у справі №904/1143/21 спірне майно було повернуто у власність позивача.

Водночас, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2022 у справі № 904/1143/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" № 28 від 28.10.2021 про забезпечення позову.

Заборонено відповідачам та будь-яким іншим третім особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження (відчуження, продажу, дарування, реалізації на торгах, іншим чином набуття у власність тощо) об`єктами нерухомого майна: нежитловим приміщенням, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою з кадастровим номером 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0,4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у т.ч. особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема Міністерству юстиції України, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в т.ч. правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо об`єктів нерухомого майна: нежитлового приміщення, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0,4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зважаючи на що, а також те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 було задоволено первісну заяву ТОВ "Айронінвест-К" №27/09-1 від 27.09.2021 лише частково та не припинено обтяження даного майна іпотекою, кредитор не зміг зареєструвати право власності на вищевказане нерухоме майно за боржником.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 передав майно у статутний капітал підприємства власником його він і є, будучи при цьому, обізнаним про наявність судового спору та наявність рішення, яке набрало законної сили про повернення майна Боржнику, наявність ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2022 року про накладання заборони вчиняти будь-які дії з майном, все одно вчинив передачу майна у статутний капітал підприємства та подав відповідні документи для державної реєстрації, тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" не є добросовісним набувачем даного майна, оскільки керівник та засновник даного підприємства достовірно знав про судовий спір.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, щодо клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №904/1143/21 (904/4693/22), то таке обґрунтоване тим, що питання законності відчуження спірної нерухомості досліджується в межах кримінальної справи № 279/4871/23 за обвинувальним актом щодо ОСОБА_1 , що надійшов до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

На думку відповідача-1 рішення у справі № 279/4871/23 безпосередньо впливатиме на правильність вирішення спору у даній справі.

Правовою для зупинення провадження у справі заявник визначив п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Колегія суддів зауважує, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 917/130/19 зроблено наступний правовий висновок, що пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 ГПК України). Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Аналогічну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 у справі № 917/130/19.

Тобто, метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинене. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19.

Необхідно зазначити, що заявником не надано доказів об`єктивної неможливості розгляду справи №904/1143/21 (904/4693/22) до вирішення кримінальної справи №279/4871/23.

Так, Коростенським міськрайонним судом Житомирської області розглядається кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ст. 382 ч. 1 КК України.

Диспозиція цієї норми статті Кодексу вказує на те, що відповідачу-1 інкримінують умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

При цьому слід зауважити, що заявником не деталізовано зміст обвинувачення, а саме щодо невиконання якого судового рішення по ньому складено обвинувальний акт, як і не доведено неможливості з`ясування питання законності відчуження спірного майна в рамках господарської справи та відповідно прийняття судового рішення за результатом її апеляційного перегляду за наявними матеріалами, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), що є предметом судового розгляду, виходячи з меж позовних вимог та доводів апеляційних скарг, адже під час розгляду тієї чи іншої справи суд самостійно досліджує докази та застосовує практику Верховного Суду.

Будь-яких інших обставин, що впливали б на оцінку доказів, якими сторонами обґрунтовують свої доводи у даній справі стосовно наявності або відсутності юридичних підстав, що впливають на результати розгляду справи, а відтак, свідчили б про наявність обов`язкових підстав для зупинення судом апеляційної інстанції провадження у даній справі, в клопотанні не наведено.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18 зроблено наступний правовий висновок, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

В свою чергу, необґрунтоване зупинення провадження за відсутності достатніх правових підстав, не сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, має наслідком недотримання положень Конвенції щодо "розумних строків розгляду справи" та може порушити вимоги статті 6 Конвенції стосовно забезпечення права на справедливий суд.

З огляду на вищенаведене, а також враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено наявність інших обставин, передбачених ст. 227 ГПК України, що зумовлювали б обов`язок суду зупинити провадження у справі, подане клопотання не підлягає задоволенню.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно ч. 1 ст. 2 КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За приписами ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Суди врахували, під час прийняття постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 13.10.2017 у цій справі судами вже було встановлено фактичні обставини зміни реєстраційного номера спірного об`єкта з №55443735101 на №867375535101, відповідно до якої суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання комплексу будівель з реєстраційним номером 867375535101 таким, що є новоствореним.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Коростенський машинобудівний завод" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" (далі - відповідач-2) про витребування майна із незаконного чужого володіння, відповідно до якого позивач просить суд:

- прийняти уточнену заяву про визнання недійсним правочинів та витребування майна із незаконного чужого володіння в рамках справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод";

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна р.№2744 від 26.10.2022;

- визнати недійсним рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" (ідентифікаційний код 43984187) від 26.10.2022, р.№2743;

- витребувати із незаконного чужого володіння та повернути у власність Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" земельну ділянку з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення №2, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- судові витрати у загальному розмірі 8 850,00 грн. покласти пропорційно на відповідачів.

Предметом розгляду даної судової справи є вимоги позивача до відповідача-1 про визнання недійсними рішення засновника та акту приймання-передачі нерухомого майна та до відповідача-2 про витребування майна в порядку статей 387, 388 ЦК України.

Так, обставини незаконності відчуження нерухомого майна: нежитлового приміщення, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0,4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 встановлено ухвалою Господарського сул Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі №904/1143/21, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2022 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 30.11.2022 (т. 1 а.с. 20-45).

Вказаним судовим рішенням було визнано недійсними договори купівлі продажу:

- нерухомого майна від 28.11.2019, зареєстрований в реєстрі за №1997, який укладено між ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" та ОСОБА_1 , та посвідчено приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Левківською Галиною Сергіївною, предметом якого стало нежитлове приміщення, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки від 28.11.2019, зареєстрованого в реєстрі за №1998, який укладено між ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" та ОСОБА_1 , та посвідчено приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Левківською Галиною Сергіївною. Предметом якого стала земельна ділянка з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0,4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, судом було повернуто вказане майно у власність боржника - Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод".

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням у іншій справі має місце лише тоді, коли в у ній брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, законодавство визнає преюдиційними тільки фактичні обставини справи (факти), установлені судом в результаті оцінки доказів, що знайшли відображення в тексті судового рішення. Преюдиційне значення можуть мати лише факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені в резолютивній частині рішення. Тому не мають преюдиційного значення правова кваліфікація встановлених судом обставин, оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж самі особи, які брали участь у попередній справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №904/8484/16 та від 03.03.2020 у справі №904/7905/16.

З огляду на суб`єктний склад сторін спору, обставини щодо незаконності відчуження належного ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" нерухомого майна є преюдиційними для ОСОБА_1 та власне позивача.

Крім того, обставини існування заборон та обтяжень щодо проведення реєстраційних дій щодо зміни власника спірного нерухомого майна (земельної ділянки та нежитлового приміщення) засвідчуються ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2022 про вжиття заходів забезпечення позову (т. 1 а.с. 13-19).

Разом з тим, відповідно до рішення № 1 засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 22.01.2021, зареєстроване 26.10.2022 у реєстрі за № 2743 (т. 1 а.с. 182), та акту №1 приймання передачі майна що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 22.01.2021, зареєстровано 26.10.2022 у реєстрі за № 2744 (т. 1 а.с. 183), нерухоме майно: нежитлове приміщення, загальною площею 793,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка, площею 0,4062 га за кадастровим номером 1810700000:01:018:0123 передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш".

Як зазначає позивач, вказані дії вчинені ОСОБА_3 після зняття зареєстрованого іпотечного обтяження та всупереч заборонам, накладеним ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2022.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Оцінюючи належність та ефективність обраного позивачем способу захисту, потрібно виходити з того, що:

1) земельну ділянка з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення №2, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вибули з володіння власника ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" за договорами купівлі-продажу нерухомого майна №1997 та №1997 від 28.11.2019, які визнано судом недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України, - нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Положення цієї норми кореспондується з ч. 2 ст. 208 ГК України щодо наслідків визнання господарського зобов`язання недійсним.

2) в подальшому вищевказане майно було відчужено ОСОБА_3 шляхом внесення до статутного капіталу ТОВ "Завод Хіммаш" в період існування судового спору та наявності рішення, яке набрало законної сили про повернення майна Боржнику, а також ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2022 року про накладання заборони вчиняти будь-які дії з майном, про що було відомо відповідачу-1 (який є засновником та директором відповідача-2).

Вирішуючи спір по суті, господарський суд дійшов висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, а саме шляхом витребування з незаконного володіння майна, яке належить ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод".

Апеляційний суд погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, що позивач звертаючись до господарського суду з віндикаційним позовом обрав належний спосіб захисту з огляду на таке.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1-3 ст. 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

При цьому у п. 39 зазначеної постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; а в п. 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (п. 5.17 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Матеріалами справи підтверджено реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65-Д та нежитлове приміщення №2, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, будинок 65-Д за ТОВ "Завод Хіммаш" (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65-Д; ідентифікаційний код 43984187), що засвідчується інформацією з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, прав власності на нерухоме майно … станом на 01.12.2022 (т. 1 а.с. 46-48).

Враховуючи, що законним, проте наразі "неволодіючим" власником спірного майна є ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод"; вказане майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом на підставі рішення та акту відповідача-1, які вчинені в період існування судової заборони та чинного судового рішення, що набрало законної сили, яким встановлено незаконність його відчуження та повернуто у власність позивача, ці обставини виключають можливість правомірного його набуття відповідачем-2 у даній справі; між ТОВ "Завод Хіммаш" та ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" відсутні договірні відносини; відтак позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом подання віндикаційного позову.

Колегія суддів також враховує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц була висловлена така правова позиція.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас, висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Слід зауважити, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі №904/1143/21 задоволено заяву ТОВ "Айронінвест-К" №27/09-1 від 27.09.2021 в частині визнання недійсним договорів купівлі продажу нерухомого майна №1997 та №1997 приміщення 2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та повернення вказаного майна у власність боржника - ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод".

Отже, вищевказане майно вже було повернуто у судовому порядку з володіння ОСОБА_3 , проте судове рішення не було виконано, а в подальшому це майно було ним відчужено ТОВ "Завод Хіммаш" в період існування судової заборони, відтак наведені обставини ставлять під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача-2 під час набуття спірного нерухомого майна у власність.

У справі, яка розглядається, враховуючи те, що вибуття спірного майна від боржника на користь відповідача-1 відбулося на підставі недійсних договорів, та було ним передано у власність відповідача-2, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Наведеним спростовуються твердження апелянтів про те, що ОСОБА_1 набув майно від ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" оплатно, а тому позивач мав би звертатися до суду із позовом про застосування двосторонньої реституції із виплатою компенсації за майно на користь відповідача, а не подавати віндикаційний позов, тобто позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, що є окремою самостійною підставою для відмови у позові.

Необхідно зауважити, що питання застосування наслідків недійсності договорів купівлі продажу нерухомого майна №1997 та №1997 приміщення 2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було порушено в межах справи №904/1143/21 за заявою ТОВ "Айронінвест-К" №27/09-1 від 27.09.2021 та відповідно є предметом судового розгляду в межах того провадження, позаяк не стосується предмету спору у даній справі.

При цьому обставини оплатного набуття спірного майна ОСОБА_1 не впливають на можливість витребування цього майна в кінцевого набувача відповідача-2.

Відтак, аргументи скаржників в цій частині апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди з судовими рішеннями, які набрали законної сили, в частині встановлення обставин, що стосуються предмету спору.

В свою чергу, у постанові від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).

Отже, судове рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВ "Завод Хіммаш" на користь ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" є підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто в повному обсязі дозволить позивачу ефективно захистити його порушене право.

Разом з тим, апеляційний суд вважає слушними доводи скаржників про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача з незаконного володіння конкретно визначеного відповідача, для чого має з`ясувати у кого саме з відповідачів перебуває у фактичному володінні предмет спору, оскільки таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі № 5023/5383/12 від 08.04.2021.

Як встановлено судом та засвідчено матеріалами справи, фактично позовна вимога по суті зводиться до необхідності витребувати нерухоме майна з незаконного володіння відповідача-2 на користь позивача у судовому порядку, оскільки відповідач-1 ухилився від вчинення таких дій в добровільному порядку, а передавши його у власність відповідача-2 створив перешкоди у поверненні цього майна позивачу.

Колегія суддів вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст. 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння майна з викладенням такої вимоги у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

Відтак, вимогу позивача про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача та повернення його у власність позивача по суті є вимогою про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача на користь позивача, що не суперечить способам захисту, визначеним п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним п. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню, однак неправильно виклав резолютивну частину рішення. Позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом витребування на користь позивача з незаконного володіння відповідача-2 оспорюваного майна, оскільки саме таке рішення призводить до поновлення порушених прав позивача. У зв`язку з викладеним судове рішення належить змінити.

При цьому слід наголосити, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі "Каіч та інші проти Хорватії" зазначено, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Інакше кажучи застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значені має розумітися ефективний захист порушених прав особи.

Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20).

За частиною 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна.

Особливістю вирішення спорів у справі про банкрутство є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю КУзПБ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, у тому числі майна, яке безпідставно вибуло з володіння банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення таких вимог.

В свою чергу, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Тож задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 71, 76), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16.09.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 101, 103), від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20).

В контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

У даному випадку, судом враховується, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача-2 на користь позивача забезпечить захист та відновлення порушеного права, натомість визнання недійсними в судовому порядку рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 26.10.2022, р.№2743 та акту приймання-передачі нерухомого майна р.№2744 від 26.10.2022 в такому разі не вимагається, адже заявлені способи захисту не є ефективними.

Наведене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними спірного рішення та акту.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що суд вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсними рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" - ОСОБА_1 від 22.01.2021 та акт №1 приймання передачі майна що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 22.01.2021, в той час, як позивач просив визнати недійсними рішення №1 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" від 26.10.2022, р.№2743 та акт приймання-передачі нерухомого майна р.№2744 від 26.10.2022, адже 22.01.2021 є датою прийняття/укладення оспорюваного рішення/акту, а 26.10.2022 датою їх нотаріального посвідчення, тобто мова йде про одні й ті самі рішення та акт.

В контексті відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення та акту через неефективність обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд не вбачає правових підстав для дослідження інших аргументів скаржників що стосуються їх оцінки.

Посилання апелянтів на те, що суд не врахував, що станом на момент прийняття визнаних недійсними рішення та акту про передачу майна до статутного капіталу (2021 рік) не існувало ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (земельної ділянки та будівлі), а також ухвали цього ж суду від 15.02.2022 про вжиття заходів забезпечення позову, є безпідставними, оскільки фактично виконане відповідне рішення засновника ТОВ "Завод Хіммаш" - ОСОБА_1 про передачу майна, що вноситься до статутного капіталу Товариства, за актом №1 приймання передачі майна вже після накладення судом заборони на проведення реєстраційних дій щодо зміни власника спірного майна та набрання законної сили судовим рішенням про визнання недійсними правочинів з відчуження спірного майна ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" Скуратівському О.Є.

Цьому висновку кореспондують положення діючого законодавства, зокрема:

- ч. 1 ст. 182 ЦК України, відповідно до якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації;

- ч. 1 ст. 210 ЦК України, за якою правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації;

- ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно якого речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відтак, визначальним є саме момент реалізації рішення відповідача-1 про передачу спірного майна та складеного на його виконання акту прийому-передачі майна до статутного капіталу відповідача-2, яка пов`язується з переходом відповідних прав з моменту проведення державної реєстрації, що мало місце 26.10.2022.

Щодо доводів скаржників про те, що не встановив беззаперечних доказів поінформованості ОСОБА_1 про існування вищевказаних ухвал (доведення змісту судових рішень до його відома) та залишив поза увагою той факт, що ТОВ «Завод Хіммаш» не було учасником спору у справі № 904/1143/21 станом на 2022 рік, а тому не знало та не могло знати про законність або незаконність відчуження нерухомості шляхом її внесення до статутного капіталу товариства, а відтак є добросовісним набувачем майна, варто зазначити таке.

Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця, зокрема, за наявності зв`язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Зазначене має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).

Натомість вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України.

Матеріалами підтверджується, що Господарським судом Дніпропетровської області Скуратівському О.Є. (сторону у справі в межах провадження за заявою ТОВ "Айронінвест-К" №27/09-1 про визнання недійсними договорів та повернення майна) було повідомлено засобами телефонного зв`язку та електронною поштою про результати розгляду справи №904/1143/21, в тому числі щодо прийняття судом ухвали від 15.02.2022 (про вжиття заходів забезпечення позову).

При цьому обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 910/33054/15 зазначив, що сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. А у постанові 25.07.2018 у справі № 313/1028/15-ц дійшов висновку, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи те, що відповідач-1 передав спірне майно у статутний капітал ТОВ «Завод Хіммаш», директором та власником якого він був на той час, будучи при цьому обізнаним про наявність судового спору та рішення, яке набрало законної сили про повернення цього майна ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод", а також наявність ухвали від 15.02.2023 про накладення заборони вчиняти будь-які дії щодо майна, все одно вчинив передачу майна відповідачу-2 та подав відповідні документи для проведення державної реєстрації, що виключає можливість добросовісного набуття спірного майна ТОВ «Завод Хіммаш», керівник та засновник якого достовірно знаючи про вказані обставини вчинив юридично значимі дії з реєстрації прав на нього за Товариством.

При цьому судом враховується й те, що спірне майно було передано ОСОБА_1 у статутний капітал ТОВ «Завод Хіммаш» безоплатно, що в будь-якому разі не перешкоджає його витребуванню на користь власника незалежно від статусу кінцевого набувача, адже згідно ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відтак, доводи апелянтів в цій частині апеляційних скарг свого підтвердження належними доказами не знайшли та спростовуються вищевикладеним.

Щодо судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі №904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З матеріалів справи № 904/1143/21 (904/4693/22) слідує, що позивачем у позовній заяві був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого розмір витрат на професійну правову допомогу становив орієнтовно 50 000,00 грн.

Судом встановлено, що 08.12.2022 між Адвокатським бюро "Бражник і Партнери" (далі - адвокатське бюро) та Приватним акціонерним товариством "Коростенський машинобудівний завод" (далі - клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №228, відповідно до умов якого адвокатське бюро зобов`язується надати клієнту визначену цим договором правову допомогу, а клієнт зобов`язується сплатити винагороду адвокатському бюро.

Згідно із умовами пункту 7.1 вказаного договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокатському бюро винагороду у розмірі 40 000,00 грн.

На підтвердження того, що адвокатське бюро надало, а позивач прийняв послуги з професійної правничої допомоги на виконання умов договору професійної правничої допомоги №228 від 11.12.2022 на загальну суму 40 000,00 грн, позивачем надано до суду наступні докази: договір про надання правової допомоги №228 від 08.12.2022, акт (опис) виконаних робіт від 11.12.2022, квитанцію до прибуткового касового ордеру №43 від 11.12.2022 на суму 40 000,00 грн.

Відповідно до п. 1 Акту виконаних робіт від 11.12.2022 Сторони узгодили, що згідно договору про надання правової допомоги у період його дії Бюро надало, а Клієнт отримав наступні послуги:

- усні та письмові консультації, роз`яснення з правових питань, збір доказів, аналіз документів та судової практики, що стосуються повернення незаконно відчуженого майна Клієнта, а саме приміщення 2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65-Д 10 000 грн;

- складання процесуальних документів: а саме позовної заяви про витребування із незаконного володіння майна, вказаного у п.2.1.1, заяви про забезпечення позову, заяв про ознайомлення з матеріалами судових справ, що стосуються предмету позову, складання та подання клопотань, відповіді на відзиви та пояснень в рамках судової справи щодо повернення даного майна у володіння і власність Клієнта, в тому числі складання апеляційної та касаційної скарги 15 000 грн;

- участь у судових засіданнях на стороні Клієнта в рамках даної справи у судах всіх інстанцій 15 000 грн.

За умовами п. 2.3 Акту даний Акт являється детальним описом робіт виконаних адвокатом в рамках надання договору правової допомоги.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не представлено суду належних доказів проведення усних та письмових консультацій з адвокатом, надання роз`яснення з правових питань, аналізу документів та судової практики, зокрема, яким засобом комунікації, в які дату та час, зміст та характер питань, обговорень, роз`яснень, фіксація та облік витраченого часу тощо. В свою чергу, правнича допомога, що виразилася аналізі документації не містить деталізації, які саме обставини та документи з`ясовувалися адвокатом та були необхідні для надання правничої допомоги позивачу, в якому вигляді та на якому носії інформації зафіксовані результати вивчення. При цьому вдаючись до правового аналізу послуги, що виразилася у «вивченні документації», можна дійти висновку, що така за своїм логічним змістом є складовою (структурним елементом) послуги з «складання позовної заяви». Тобто, така є першочерговим етапом (необхідною передумовою) для складання відповідного позову, а тому виокремлення її як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим, оскільки така охоплюється діями адвоката з «складання позовної заяви», а отже має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги.

Щодо послуг із складання процесуальних документів та участі в судових засіданнях, то надання цих послуг передбачено в судах 3 інстанцій, а відтак й вартість має обчислена саме за надання цих послуг у всіх інстанціях.

Оскільки складання процесуальних документів в суді першої інстанції, про які згадано по змісту Акту, засвідчена матеріалами справи, натомість, апеляційна скарга позивачем не подавалась (апеляційне провадження здійснюється за скаргами відповідачів), а також зважаючи на підтвердження представництва інтересів клієнта адвокатом в судових засіданнях в Господарському суді Дніпропетровської області у справі № 904/1143/21 (904/4693/22), (протоколами судових засідань, ухвалами суду першої інстанції), колегія суддів доходить висновку про часткову обґрунтованість відповідних витрат.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Аналогічний підхід при розподілі судових витрат відображений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові 29.09.2022 у справі №904/6499/20 (904/1373/21).

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг, не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Відтак, наведеним спростовуються доводи заявника стосовно необхідності відшкодування витрат ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

При цьому апеляційний суд відхиляє заперечення скаржників, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд не врахував, що в межах справи про банкрутство накладено арешт на рахунки позивача, а відтак є незрозумілим, яким чином позивач готівкою сплатив гонорар адвокату, адже оплата була здійснена готівковим способом, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру №43 від 11.12.2022 на суму 40 000,00 грн.

Факт складання прибуткового касового ордеру та квитанції до нього у неробочі (вихідні дні) не може вказувати про їх фіктивність, оскільки Адвокатське бюро самостійно визначає власний режим роботи, а чинне законодавство не містить обмежень щодо проведення готівкових розрахунків у вихідні дні.

Так само, відсутність даних про подання фінансової звітності адвокатського бюро за 2022 рік у відкритих джерелах не може вказувати на ненадання відповідних послуг адвокатом позивачу, адже таки факт підтверджено належними доказами (т. 1 а.с. 8-12), оцінку яким надано судом.

Клопотань про зменшення розміру судових витрат відповідачами не подавалось, в той час як ч. 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а відповідачами не було надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, що переконливо свідчили б про невідповідність заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, втім, аналіз та оцінка таких витрат на предмет їх відповідності критеріям реальності, розумності, необхідності та неминучості була здійснена судом апеляційної інстанції в порядку ч.ч. 4-7 ст. 129 ГПК України самостійно, з огляду на фактичні обставини та матеріали судової справи.

Підсумовуючи усе вищевикладене, необхідно зауважити, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між АБ "Бражник і Партнери" та ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" у договорі про надання правової допомоги № 228 від 08.12.2022 та складеному на його виконання Акті виконаних робіт від 11.12.2022, відповідає їх потребам та інтересам, проте, з огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, фактичні обсяг, вид та зміст наданих послуг у суді першої інстанції, колегія суддів, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, констатує, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, надання частини послуг не була підтверджена відповідними доказами, а деякі витрати на послуги з надання правничої допомоги не були та не могли бути неминучими, відтак не вбачається необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 40 000,00 грн. у суді першої інстанції у даній справі і обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 10 000,00 грн, а тому вважає за можливе не присуджувати всю суму витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" на користь позивача суму відповідних витрат - 10 000,00 грн, відмовивши в решті вимог.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Отже, доводи апеляційних скарг частково знайшли своє підтвердження, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі №904/1143/21 (904/4693/22) належить змінити як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, стягнення судового збору за подання позову повинно бути здійснено пропорційно задоволених позовних вимог, в даному випадку 41 372,61 грн з відповідача-2 на користь позивача. Решта в розмірі 4 962,00 грн покладається на позивача.

При цьому на виконання вимог ч. 5 ст. 129 ГПК України судом враховано причини виникнення спору, поведінку відповідачів як під час розгляду справи, так і їх дії щодо досудового вирішення спору та врегулювання спору мирним шляхом, а також неможливість виконання судового рішення (ухвали Господарського сул Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі № 904/1143/21) через дії останніх.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Колегія суддів також зазначає, що апелянти у скаргах заявляли про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на суму 7 000,00 грн, проте не надали відповідних актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати.

З огляду результат перегляду справи в апеляційному порядку та фактичне вирішення справи на користь позивача, зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, судові витрати в суді апеляційної інстанції залишаються за скаржниками.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275-277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі № 904/1143/21 (904/4693/22) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2023 у справі №904/1143/21 (904/4693/22) змінити.

Витребувати на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" (11500, Житомирська обл., Коростенський р-н, м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65; ідентифікаційний код 00203134) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65-Д; ідентифікаційний код 43984187) земельну ділянку з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65-Д та нежитлове приміщення №2, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, будинок 65-Д.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65-Д; ідентифікаційний код 43984187) на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" (11500, Житомирська обл., Коростенський р-н, м. Коростень, вул. Василя Сосновського, буд. 65; ідентифікаційний код 00203134) 41 372,61 грн - витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 962,00 грн покласти на Приватне акціонерне товариство "Коростенський машинобудівний завод".

В іншій частині вимог Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Судові витрати ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Хіммаш" у справі залишити за скаржниками.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 07.02.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко