Постанова

від 06.02.2024 по справі 504/2691/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1168/24

Справа № 504/2691/22

Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Лупши В.В.,

учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Комунальне підприємство «ПЕРСПЕКТИВА» Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Комунального підприємства «ПЕРСПЕКТИВА» Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області в особі свого представника Гриценка Віталія Євгеновича,

нарішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року, ухваленогоКомінтернівським районним судом Одеської області у складі: судді Барвенка В.К. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «ПЕРСПЕКТИВА» про стягнення заробітної плати, моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У вересні 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що що вона працює на посаді контролера -касира Комунального підприємства «Перспектива» з 01 березня 2018 року згідно Наказу № 28, з оплатою праці згідно штатного розпису.

Відповідно до довідки про доходи від 17 листопада 2021 року № 334 заробітна плата з січня по травень 2021 року становила 6000 грн.

20 жовтня 2021 року позивачка звернулась до КП «Перспектива» з приводу виникнення заборгованості із заробітної плати з червня 2021 року. Листом від 17 листопада 2021 року № 333 КП «Перспектива» повідомило, що виплату припинено згідно рекомендацій фахівців ГУ Держпраці в Одеській області.

Посилаючись на те, що з 16 червня 2020 року по теперішній час вона перебуває на військовій службі за контрактом у Збройних Силах України, а тому відповідач незаконно, з порушенням частини 3статті 119КЗпП України припинив виплату їй як військовослужбовцю виплату заробітної плати, і такими протиправними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні її честі, гідності, ігноруванні її прав на гідну заробітну плату, втратою престижу та ділової репутації серед друзів та родичів, позивачка ОСОБА_1 просила суд стягнути з Комунального підприємства «Перспектива» на її користь заборгованість по заробітній платі за період з червня 2021 року по вересень 2022 року в сумі 96000 грн, а також 5000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Представник Комунального підприємства «Перспектива» - адвокат Гриценко В.Є. у своєму відзиві на позов позовні вимоги не визнав, зазначив що нормою ч. 3ст. 119 КЗпП Україниз 19 липня 2022 року вилучені слова про збереження заробітної плати, а тому вимога позивачки в частині стягнення заборгованості по вересень 2022 року є необгрунтованою, окрім того, послався на те, що з 09 квітня 2021 року посада контролера- касира, яку займала ОСОБА_1 , скорочена у встановленому законом порядку. Також просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності до позовних вимог про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «ПЕРСПЕКТИВА» задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «ПЕРСПЕКТИВА» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 78000 грн за період з червня 2021 року по червень 2022 року включно, за 12 робочих днів липня 2022 року в сумі 3428,57 грн, а всього 81428,57 грн.

Стягнуто з Комунального підприємства «ПЕРСПЕКТИВА» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В решті позовувідмовлено.

Судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі Комунальне підприємство «ПЕРСПЕКТИВА» Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області просить скасувати оскаржуване рішення суду як незаконне, необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом при ухваленні рішення не було враховано, що у зв`язку із скороченням витрат на утримання підприємства та необхідністю проведення змін в організації виробництва праці відповідачем було прийнято наказ № 22 від 25 січня 2021 року «Про скорочення штату комунального підприємства «Перспектива», відповідно до якого з 09 квітня 2021 року була скорочена посада контролера-касира, яку займала раніше позивач по справі, про відповідний наказ позивачка була попереджена та ознайомлена під підпис 05 лютого 2021 року, а також їй було вручено під розписку повідомлення про скорочення займаної нею посади, інших вакантних посад на підприємстві не було, а тому відсутні підстави для нарахування заробітної плати. Вважає помилковим висновок суду щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки позивачка з 20 жовтня 2021 року достеменно була обізнана про ту обставину, що їй не виплачувалась заробітна плата з червня 2021 року, тому пропустила встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду.

Вказує, що судом не було належним чином досліджено питання про зупинення провадження у справі, враховуючи, що в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває справа № 523/15412/22 за позовом Комунального підприємства «ПЕРСПЕКТИВА» Красносільської сільської ради Одеського району до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору, правовідносини є подібними, у яких предмет спору тотожний.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 її доводи не визнала, вважає, що заплановане 09 квітня 2021 року звільнення, про яке їй було повідомлено 05 лютого 2021 року, відповідачем проведено не було, а тому повідомлення про звільнення втратило чинність, а трудові відносини продовжувались, тому за нею зберігався як середній заробіток, так і місце роботи відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Вважає, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, оскільки у разі порушення роботодавцем законодавства про працю звернення працівника до суду не обмежується будь-яким строком.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судове засідання учасники справи, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Позивачка ОСОБА_1 про розгляд справи була повідомлена під розписку безпосередньо в суді апеляційної інстанції (а.с. 154).

Відповідач Комунальне підприємство «ПЕРСПЕКТИВА» Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області та його представник Гриценко В.Є. є користувачами підсистеми Електронний суд, судове повідомлення про розгляд справи доставлено до їх електронних кабінетів 16 січня 2024 року о 21:14:44 та підтверджено довідками про доставку до електронного кабінету електронного документу (а.с. 156, 157).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено та ніким по справі не оспорюється, що згідно наказу № 28 від 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року прийнята на посаду контролера-касира КП «Перспектива» Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області (а.с. 17).

Заробітна плата ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2021 року становила 6000 грн на місяць, без урахування податків та зборів, що підтверджується довідкою про доходи № 334 від 17 листопада 2021 року (а.с. 6).

З 20 липня 2018 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом (а.с. 13-14, 15, 16, 40).

Відповідно до наказу КП «Перспектива» Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області № 22 від 25 січня 2021 року «Про скорочення штату комунального підприємства «Перспектива» з 09 квітня 2021 року посада контролера- касира скорочується (а.с. 33).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив зі змісту ч. 3 ст.119КЗпП України щодо надання відповідних гарантій працівнику військовослужбовцю, прийнятого на віськову службу за контрактом, тому дійшов висновку, що скорочення посади контролера-касира, яку займала позивачка, відбулося без законної підстави. Врахувавши внесені до ч. 3 ст. 119 КЗпП України з 19 липня 2022 року зміни щодо виключення слів «середнього заробітку», суд виснував, що заробітна плата, яка не виплачена відповідачем, має обраховуватись за період з червня 2021 року по 18 липня 2022 року включно в розмірі 81428,57 грн.

Також суд вважав такими, що підлягають задоволенню на підставіст. 237-1 КЗпП України,ст. 23 ЦК України позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн, а позов подано у межах строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Переглядаючи вказане рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу законності припинення виплати позивачці як військовослужбовцю, що прийнята на військову службу за контрактом та посада якої скорочена, заробітної плати та, як наслідок, стягнення на її користь моральної шкоди.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови ПленумуВерховногоСудуУкраїни від24жовтня2008року№12«Просудовупрактику розглядуцивільнихсправв апеляційномупорядку» та частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить про те, що предметом перегляду є рішення суду в частині позовних вимог про стягнення заробітної за період з червня 2021 року по 18 липня 2022 року включно в розмірі 81428,57 грн, що оскаржуються відповідачем як задоволені вимоги.

В іншій частині рішення апеляційна скарга не містить доводів .

Як не оскаржується рішення суду і позивачкою в незадоволеній частині позовних вимог.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаютьсяЗаконом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію",Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу",Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьоїстатті 1 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу"(далі -Закон N 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону N 2232-XIIвстановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Улисті Міністерства оборони України N 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року "Щодо особливого періоду"зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу N 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно достатті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі N 813/402/17.

24 лютого 2022року Указом Президента України N 64/2022на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції Українипередбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю Українинадано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону N 2232-XIIврегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53і частиною другою статті57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другоюстатті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України(КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року N 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"(далі -Закон N 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третійстатті 119 КЗпПслова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Таким чином, із набранням чинностіЗакону N 2352-IXвідбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).

З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені встатті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вірно встановив, що заробітна плата, яка не виплачена відповідачем позивачці, яка з 20 липня 2018 року по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом, має обраховуватись за період з червня 2021 року по 18 липня 2022 року включно, а саме в розмірі 78000 грн за червень 2021 року по червень 2022 року, за 12 робочих днів липня 2022 року в сумі 3428,57 грн, а всього 81428,57 грн.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинностіЗаконом N 2352-IXвідсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції зробив висновок про задоволення позову в частині стягнення заробітної плати за період з червня 2021 року по 18 липня 2022 року, що цілком узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23) та не ставиться відповідачем під сумнів.

Висновки суду про часткове задоволення позову відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні підстави для нарахування заробітної плати у зв`язку із скороченням з 09 квітня 2021 року посади, яку займала раніше позивачка по справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України(КЗпП), в тому числі (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Отже, оскільки відповідно до наведеної норми матеріального права за позивачкою під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада на підприємстві, у якому вона працювали на час призову, а середній заробіток - до 19 липня 2022 року, підстави для відмови у задоволенні позовних вимог за період з червня 2021 року по 18 липня 2022 року відсутні.

Крім того, наказ про попередження працівника про наступне вивільнення сам по собі не свідчить про наступне припинення з таким працівником трудових відносин, що має наслідком припинення нарахування та виплати заробітної плати, а доказів розірвання з ОСОБА_1 трудових відносин відповідачем не надано.

Суд же розглядає справи згідно таких засад цивільного судочинства як диспозитивність та змагальність, і у відповідності до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визначальним для правильного вирішення справи є саме невиплата заробітної плати працівнику, що перебуває на військовій службі за контрактом і на якого розповсюджуються передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП україни (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) гарантії, за відсутності доказів припинення з таким працівником трудового договору у передбачений законом спосіб.

Як помилковим є і посилання заявника на незастосування судом до виниклих спірних правовідносин сторін строку позовної давності за клопотанням відповідача, оскільки таке не ґрунтується на вимогах закону.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частини перша, другастатті 233 КЗпП,в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відмовити в позові через пропускбез поважних причин строку звернення до судуможливолишевтомуразі,колипозов є обґрунтованим.У разібезпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позовіналежитьвідмовити за безпідставністю позовних вимог(див. постановуВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23).

Оскільчи нормою частини 3 статті 233 КЗпП України не обмежено звернення до суду незвільненого працівника з вимогою про стягнення заробітної плати, то доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку звернення до суду, і як наслідок, наслідків такого пропуску у вигляді відмови у задоволенні позову не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, під час діїкарантину,встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такогокарантину(пункт 1 Глави XIX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» КЗпП України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22 (адміністративне провадження № К/990/5056/23) зазначено, що: «відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час діїкарантину,встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такогокарантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Отже, запровадження на території Україникарантинує безумовною підставою для продовження строків, визначенихстаттею 233 КЗпПУкраїни, на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Судув складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 21 червня 2023 року в справі № 212/5018/20 вказано, що: «доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропущено строк для звернення до суду, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив аналогічні доводи апеляційної скарги заявника, пославшись на те, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX, згідно з якою під час діїкарантину,встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такогокарантину».

Звернення позивачки до суду з позовом мало місце 13 вересня 2022 року - під час діїкарантину.

Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи, зокрема щодо недослідження судом порушеного в клопотанні про зупинення провадження у справі питання, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що помилкові доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно дост. 375 ЦПК Україниапеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з частиною тринадцятоюстатті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «ПЕРСПЕКТИВА» Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області в особі свого представника Гриценка Віталія Євгеновича залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 06 лютого 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко