Постанова

від 17.01.2024 по справі 904/4484/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4484/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Чус О.В. (доповідач),

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання Солодова І.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Ємельянов В.А., посвідчення №069932 від 01.03.2023, прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури;

від відповідача-1: Селюк М.Я., довіреність № 1 від 02.01.2024, адвокат;

від відповідача-2: Селюк М.Я., довіреність № 03 від 16.01.2024, адвокат;

інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 (повне рішення складено 17.04.2023, суддя Дупляк С.А.) у справі №904/4484/22

за позовом Керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області

в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, м. Київ, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

до відповідача-1: Синельниківської селекційно-дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України, с. Раївка, Синельниківський район, Дніпропетровська область

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Степова-Агромех", с. Дерезувате, Синельниківський район, Дніпропетровська область

про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельні ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Синельниківської селекційно-дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Степова-Агромех", в якій просив:

-визнати удаваним та недійсним договір № 01/02-22 про надання послуг від 01.02.2022, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

-визнати удаваним та недійним договір № 01/07-22 про надання послуг від 01.07.2022, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

-зобов`язати відповідача-2 звільнити земельні ділянки загальною площею 962,75 га, які використовуються ним на підставі договорів № 01/02-22 від 01.02.2022 та №01/07-22 від 01.07.2022 про надання послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між відповідачем-1 та відповідачем-2 договори про надання послуг є за своєю правовою природою договорами оренди, а тому в силу Закону підлягають визнанню недійсними, оскільки є удаваними. Також прокурор вважає, що спірні договори є єдиним господарським зобов`язанням, поділеним всупереч вимогам ст. 73-2 ГК України, оскільки спірні договори спрямовані на проведення одного циклу сільськогосподарських робіт. Земельна ділянка, на якій надавалися послуги, на думку прокурора, підлягає звільненню відповідачем-2.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що спірні договори не складають єдине господарське зобов`язання, і відповідно, оскільки сума окремо взятого оскаржуваного договору не перевищує 10% від вартості активів боржника, то для укладення цих договорів не вимагалося погодження з НААН України як органом, до сфери управління якого належить це державне підприємство. Прокурор не обґрунтував того, що відповідач-1, який згідно з установчими та реєстраційними документами є державною установою, підлягає віднесенню до державних унітарних підприємств та на нього поширюються положення статті 73-2 ГК України; матеріалами справи не підтверджується, що оспорені прокурором договори укладені з метою приховання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги керівника Синельниківської окружної прокуратури задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-судом неправильно застосовані норми матеріального права (ст.ст. 73-2 ГК України, ст.ст. 2, 92, 93, 95, 96, 122, 123, 150 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, 235 ЦК України, ст. 207 ГК України) та процесуального права (ст.ст. 79, 86, 236, 238 ГПК України), неповно з`ясовані обставини справи;

-загальна площа земель, на яких здійснювалася наукова діяльність станції, становила лише 40,5 га, що складає лише 4% посівних площ станції у 2022 році;

-зміст спірних договорів свідчить, що вони не несуть мети наукового забезпечення розвитку галузей агропромислового комплексу та не забезпечують умови для своєчасного і високоякісного проведення наукових досліджень відповідно до мети діяльності Синельниківської СДС ДУ ІЗК НААН;

-спірні договори укладені на суму 5 млн грн та становлять більше 10% вартості активів Синельниківської СДС ДУ ІЗК та підлягали погодженню органом управління державним майном, тобто НААН України, чого зроблено не було;

-спірні договори укладені з порушенням вимог ст. 73-2 ГК України та постанови КМУ від 11.04.2012 №296, що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ч. ч. 1, 2, 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України;

-право володіння та користування, що належить землекористувачу, за умовами спірного договору реалізується не землекористувачем, а ТОВ «Степова Агромех» шляхом обробки землі та збору врожаю;

-договори №1/02-22, №1/07-22 є прихованими договорами оренди землі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 11.05.2023 для розгляду справи №904/4484/22 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.05.2023 зазначеною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22; розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 08.08.2023.

06.06.2023 від Синельниківської селекційно-дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 без змін.

Поданий відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступним:

-доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах процесуального та матеріального права;

-станція не має повноважень самостійно (крім затверджених ДУ ІЗК НААН України) визначати напрями наукової діяльності на свій розсуд та здійснювати наукові дослідження;

-прокуратура помилково вважає, що відповідач-1 повинен в обов`язковому порядку впроваджувати наукові програми на всій площі земельних ділянок, що перебувають у його користуванні;

-відповідач-1 в рамках здійснення своєї діяльності не отримує жодних бюджетних коштів;

-прокуратурою не зазначено, на підставі якого нормативно правового акту визначено % земель для виконання наукової програми дослідною станцією та % земель для виробничої програми, оскільки такої вимоги на законодавчому рівні не існує;

-крім повного виконання наукових програм відповідач-1 забезпечив у 2022 році виконання своєї виробничої програми, засіявши 100% своїх посівних площ;

-послуги, надані за оспорюваними правочинами, є різними та не складають єдине господарське зобов`язання, сума кожного договору не перевищує 10% вартості активів боржника, погодження з НААН України не вимагалося;

-прокурором не обґрунтовано, що відповідач-1 підлягає віднесенню до державних унітарних підприємств та на нього поширюються положення ст. 73-2 ГК України;

-жодних законодавчих чи встановлених НААН України обмежень чи заборон при укладенні відповідачем-1 оспорюваних договорів про надання сільськогосподарських послуг не існує;

-прокурором не доведено, яким чином інтересам держави шкодять послуги із залученням техніки, в тому числі більш сучасної, проте з метою більш вигідного для країни в інтересах державної установи результату;

-прокурор помилково вважає спірні правочини удаваними, земельна ділянка відповідачу-2 не передавалася, акт приймання передачі не підписувався, самостійного фактичного доступу до земельної ділянки відповідач-2 не мав, надав послуги з обробітку землі за заявкою замовника, не отримував у власність сільськогосподарську продукцію, оспорювані договори припинили свою дію повним виконанням;

-умови, узгоджені сторонами в оспорюваних договорах, в повній мірі відповідають нормам ст. ст. 904-905 ЦК України щодо надання послуг у господарській діяльності;

-прокурором не доведено, в чому полягає порушення інтересів держави в особі НААН України при укладенні спірних договорів.

13.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Степова Агромех» до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечив, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 без змін.

Поданий відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступним:

-всі зобов`язання сторін по оспорюваних правочинах виконані в повному обсязі;

-відповідач-2 не отримував у власність сільськогосподарську продукцію, яка збиралась;

-акти приймання передачі земельних ділянок між відповідачами не підписувались, земля в користування не передавалася;

-умови, узгоджені сторонами в оспорюваних договорах, в повній мірі відповідають нормам ст. ст. 904-905 ЦК України щодо надання послуг у господарській діяльності;

-прокурором не надано доказів, що укладення оспорюваних договорів якимось чином порушує інтереси держави.

21.06.2023, 26.06.2023 від Дніпропетровської обласної прокуратури до Центрального апеляційного господарського суду надійшли відповіді на відзив на апеляційну скаргу, в яких прокурор зазначив, що оспорювані договори не несуть мети наукового забезпечення галузей агропромислового комплексу та не забезпечують умови для своєчасного і високоякісного проведення наукових досліджень відповідно до мети діяльності Синельниківської селекційно дослідної станції ДУ ІЗК НААН України. Судом не надано оцінки меті використання земельних ділянок. Спірні угоди укладені всупереч ст. 73-2 ГК України. Постійний землекористувач не наділений правом передавати земельну ділянку у вторинне користування. Відповідач-2 незаконно набув право на користування земельними ділянками наукової установи, спірні правочини є прихованими договорами оренди землі, їх зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Керівником Синельниківської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі визначених позивачів у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У судовому засіданні 08.08.2023 розгляд апеляційної скарги відкладений на 21.11.2023.

11.09.2023 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду по справі здійснений повторний автоматизований розподіл, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Чус О.В., суддів Дарміна М.О., Кощеєва І.М., якою її прийнято до свого провадження ухвалою суду від 19.09.2023, розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 22.11.2023.

22.11.2023 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Дарміна М.О.

У зв`язку з усуненням зазначених обставин ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 17.01.2024.

У судовому засіданні 17.01.2024 прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги керівника Синельниківської окружної прокуратури задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні 17.01.2024 представник відповідача-1, відповідача-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 залишити без змін.

Позивачі явку представників у судове засідання 17.01.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представника відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що Державними актами на право постійного користування земельними ділянками серії ЯЯ №046076, №046077, №046078, №046079, №046080, №046081, №046082, №046083, №046084, №046085, №046086, №046087, №046088, №046089, №046090, №046091, №046092, №046093, №046094, №046095, №046096, №046097, №046098, №046099, №046100, №046101, №046102, №046103, №046104, виданими Синельниківською райдержадміністрацією, та серії ЯЯ №046104, №046105, №046106, №046107, №046108, №046109, №046110, №046111, №046112, №046113, виданими Раївською сільською радою, відповідачу-1 передано у постійне користування землі для ведення сільського господарства.

Інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка №309200439 від 08.09.2022) підтверджується державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками за відповідачем-1 на підставі вказаних державних актів.

01.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Степова Агромех» (виконавець) та Синельниківською селекційно дослідною станцією Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України (замовник) укладено договір №01/02-22 від 01.02.2022 (надалі договір -1), відповідно до п. 1.1 якого протягом терміну дії цього договору виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги, визначені в п. 1.3 цього договору, а замовник зобов`язується їх оплатити в порядку, передбаченому цим договором.

У п. 1.3 договору-1 сторони узгодили, що виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена сторонами в додатках, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору-1 орієнтовна вартість послуг, що підлягає сплаті замовником становить 2.500 000,00 грн з ПДВ та остаточно визначається сторонами в акті надання послуг, що підписуються сторонами на підставі фактично наданих послуг на узгодженій площі земельної ділянки.

Оплата замовником наданих послуг за договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на умовах відстрочення платежу в строк до 31.12.2022 включно.

Цей договір вступає в силу, відповідно до п. 9.1 з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до додатку №1 від 25.02.2022 до договору -1 на виконання п. 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуги, а саме послуги самоскиду.

Відповідно до додатку №2 від 30.03.2022 до договору -1 на виконання п. 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам та узгодили ціну послуг, а саме: послуги боронування, навантажувально-розвантажувальні послуги, внесення добрив оприскувачем, культивація, роботи по окультурюванню полів, послуги екскаватору JCB.

Відповідно до додатку №3 від 30.05.2022 до договору -1 на виконання п. 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуг, а саме: послуги з посіву пропашних, внесення ЗЗР оприскувачем.

Відповідно до додатку №4 від 29.06.2022 до договору -1 на виконання п. 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуг, а саме: послуги з міжрядної обробки.

На підтвердження виконання умов договору -1 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписані акти надання послуг на загальну суму 2 470 842,31 грн, а саме:

акт надання послуг №33 від 28.02.2022 на суму 1 200,00 грн;

акт надання послуг №63 від 31.03.2022 на суму 382 533,74 грн;

акт надання послуг №83 від 30.04.2022 на суму 265 406,03 грн;

акт надання послуг №115 від 31.05.2022 на суму 988 873,84 грн;

акт надання послуг №134 від 30.06.2022 на суму 832 828,70 грн.

Матеріали справи містять платіжні доручення на загальну суму 2 470 842,31 грн, якими підтверджується повна оплата за надані послуги.

01.07.2022 між відповідачем-1 як замовником та відповідачем-2 як виконавцем був укладений договір №01/07-22 (далі - договір -2), відповідно до п. 1.1 якого протягом терміну дії цього договору виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги, визначені в п. 1.3 цього договору, а замовник зобов`язується їх оплатити в порядку, передбаченому цим договором (п. 1.1 договору-2).

У п. 1.3 договору -2 сторони узгодили, що виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена сторонами в додатках, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору -2 орієнтовна вартість послуг, що підлягає сплаті замовником становить 2 500 000,00 грн з ПДВ та остаточно визначається сторонами в акті надання послуг, що підписуються сторонами на підставі фактично наданих послуг на узгодженій площі земельної ділянки.

Відповідно до п. 9.1 цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до додатку №1 від 28.07.2022 до договору -2 на виконання п. 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуги, а саме: внесення ЗЗР оприскувачем, збір зернових, дискування, послуги вантажного автомобіля КАМАЗ, перевезення врожаю пшениці 5-15 км, подрібнення поживних залишків, послуги екскаватору JCB.

Відповідно до додатку №2 від 30.08.2022 до договору -2 на виконання п. 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуг, а саме роботи по окультурюванню полів.

На підтвердження виконання умов договору -2 між відповідачами підписані акти надання послуг на загальну суму 2 081 220,48 грн, а саме:

акт надання послуг №151 від 31.07.2022 на суму 1 818 920,63 грн;

акт надання послуг №175 від 31.08.2022 на суму 262 299,85 грн.

Матеріали справи містять платіжні доручення на загальну суму 2 081 220,48 грн, якими підтверджується повна оплата за надані послуги.

Прокурор посилається на те, що зазначені договори укладені без належного погодження з органом управління та є прихованими договорами оренди землі, використання земельних ділянок відбулося поза статутною метою державної наукової установи звернувся з даним позовом про визнання їх недійсними, зобов`язання відповідача-2 звільнити земельні ділянки загальною площею 962,75 га, які використовуються ним на підставі договорів № 01/02-22 від 01.02.2022 та №01/07-22 від 01.07.2022 про надання послуг.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанову від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та додатково зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Вказаний висновок було підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень. Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду знайшли своє відображення і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 914/2656/21.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Вважаючи, що спірні правочини укладені Синельниківською селекційно дослідною станцією Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України за відсутності повноважень, так як Національною академією аграрних наук України не приймалось рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в тому числі в особі Національної академії аграрних наук України, як компетентного суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 2 статті 1, частини 1 статті 2 та частини 1 статті 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна" національні галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки. Майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом. Національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.

Згідно з частинами 1, 4, 5 статті 18 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" національні галузеві академії наук - НААН України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України - це самоврядні наукові організації, засновані на державній власності, що є державними організаціями, створеними як неприбуткові державні бюджетні установи. Національні галузеві академії наук є головними розпорядниками бюджетних коштів. Національні галузеві академії наук подають Кабінетові Міністрів України щорічний звіт про результати своєї наукової і науково-технічної діяльності та використання коштів, виділених їм з державного бюджету, разом з висновком Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.

Судами встановлено, що згідно зі статутом Національної академії аграрних наук України та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Національна академія аграрних наук України є науковою, неприбутковою, державною організацією (установою, закладом), основним видом діяльності якої є вирощування зернових культур, дослідження, експериментальні розробки у сферах інших природних і технічних наук, біотехнологій.

Державний класифікатор України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (далі - КОПФГ), затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97, містить визначення поняття "державна організація (установа, заклад)": утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

В постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18, від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що Національна академія аграрних наук України не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, бездіяльність якого могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України - залишення позову без розгляду.

З огляду на викладене позов керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області, поданий у цій справі в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України підлягає залишенню без розгляду.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин першої - п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться в формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому зміст договору як дво- чи багатостороннього правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (ст. 235 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20), що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинений з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Наполягаючи на задоволенні позову, прокурор посилався на те, що спірні договори надання послуг є удаваними правочинами оренди землі, які укладені всупереч вимог діючого законодавства, що є підставою для визнання їх недійсними.

Як було встановлено судом, між відповідачами були укладені договори-1,2 про надання послуг, відповідно до п. 1.3 яких сторони узгодили, що виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена сторонами в додатках, які є невід`ємною частиною цього договору; замовник має сплатити вартість таких послуг в порядку, передбаченому договором на умовах відстрочення платежу в строк до 31.12.2022 включно (остаточна вартість послуг визначається в актах наданих послуг).

Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Водночас договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі").

З викладеного вбачається, що як договір наданя послуг, так і договір оренди є оплатними. Однак, на відміну від договору надання послуг, за умовами якого замовник має оплатити надану виконавцем послугу, договір оренди укладається задля отримання однією стороною можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей (продукції і доходів), а другою стороною - плати за надане в користування майно.

Судом встановлено, що на виконання умов договору-1 відповідач -2 надав відповідачу-1 послуги на загальну суму 2 470 842,31 грн, на виконання договору-2 на загальну суму 2 081 220,48 грн, які були оплачені в повному обсязі. Зобов`язання за спірними договорами на час вирішення спору є припиненими шляхом їх виконання.

Дослідивши наявні у справі докази та вивчивши зміст оспорюваних договорів, суд першої інстанції дійшов висновків, що оспорювані договори були укладені на виконання статутних завдань відповідача-1; спірні земельні ділянки не передавалися у користування відповідачем-1 відповідачу-2; доказів отримання прибутку відповідачем-2 від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, які на праві постійного користування належать відповідачу-1, матеріали справи не містять; доказів одержання відповідачем-1 від відповідача-2 плати за фактичне користування спірними земельними ділянками матеріали справи також не містять.

Більш того, відповідач-1 визнав, що отримав певний прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції реалізованої третім особам, що вказує на дійсність намірів останнього при укладання оспорюваних прокурором договорів.

Відтак, прокурор не довів, що спірні договори є удаваними.

Також прокурор не довів, що земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні відповідача-1 на підставі державних актів про право постійного користування, використовуються останнім не за призначенням та поза межами статутних завдань.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що згідно вимог ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 своєї постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене, визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) частинами 1 статті 216, статті 387, частин1, третьої статті 1212 ЦК України) не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому така позовна вимога не може бути задоволена.

Прокурор не надав жодних доказів того, що відповідач-2 станом на час вирішення спору виконує певні роботи (чи надає послуги) на земельних ділянках відповідача-1.

Оскільки у справі відсутні докази володіння та користування саме відповідачем-2 спірними земельними ділянками, то відсутні і підстави для зобов`язання останнього їх звільняти, а тому вказана вимога прокурора також правомірно залишена судом без задоволення.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області в цій частині у даній справі відсутні.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 278, 282-284, 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 скасувати в частині відмови в задоволенні позову керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області, поданого в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України.

В цій частині позов залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі №904/4484/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 08.02.2024.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін