Постанова

від 15.01.2025 по справі 904/4484/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 904/4484/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (колегія суддів: Чередко А. Є., Мороз В. Ф., Парусніков Ю. Б.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 (суддя Дупляк С. А.) у справі

за позовом керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: 1) Національної академії аграрних наук України, 2) Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, до відповідачів: 1) Синельниківської селекційно-дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Степова-Агромех", про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельні ділянки,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Валевач М. М.,

позивача-1 - не з`явився,

позивача-2 - не з`явився,

відповідача-1 - Селюк М. Я.,

відповідача-2 - Селюк М. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2022 року керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України) та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Синельниківської селекційно-дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур НААН України (далі - Селекційно-дослідна станція) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Степова-Агромех" (далі - ТОВ "Степова-Агромех"), в якій просив:

- визнати удаваним та недійсним договір про надання послуг від 01.02.2022 № 01/02-22, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- визнати удаваним та недійсним договір про надання послуг від 01.07.2022 № 01/07-22, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- зобов`язати відповідача-2 звільнити земельні ділянки загальною площею 962,75 га, які використовуються ним на підставі договорів про надання послуг від 01.02.2022 № 01/02-22 та від 01.07.2022 № 01/07-22.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між відповідачами договори про надання послуг є удаваними, оскільки за своєю правовою природою вони відповідають договорам оренди, права на укладення яких Селекційно-дослідна станція як постійний землекористувач не мала. Прокурор також вважає, що спірні договори є єдиним господарським зобов`язанням, поділеним всупереч вимогам статті 73-2 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки спірні договори спрямовані на проведення одного циклу сільськогосподарських робіт, що є додатковою підставою для визнання їх недійсними. Земельні ділянки, на яких надавалися послуги, на думку Прокурора, підлягають звільненню відповідачем-2.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно зі статутом Селекційно-дослідної станції, який затверджений Президентом НААН України 13.10.2017, остання є юридичною особою, зареєстрованою в порядку, визначеному законодавством, що регулює її діяльність як державної наукової установи, що діє на основі державної форми власності як самостійний суб`єкт господарювання (пункт 3.1).

4. Селекційно-дослідна станція має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та діє за принципом повного господарського розрахунку, може від свого імені набувати права та обов`язки, бути позивачем і відповідачем в судах. Станція заснована на державній власності. На балансі станції знаходиться майно, закріплене за нею академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок власних коштів (пункти 3.2, 3.3).

5. Відповідно до статуту основними напрямами та видами діяльності Селекційно-дослідної станції є: 79.19 - дослідження й експериментальні розробки в сфері інших природничих і технічних наук; впровадження нових технологій та досягнень, водночас до тих же основних напрямів та видів діяльності відповідача-1, які закріплені у статуті останнього, відноситься, зокрема, такі види діяльності, як: 01.11. - вирощування зернових, бобових культур та олійних культур; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві, а саме виробництво, заготівля, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, у тому числі зернової; 46.21 - оптова торгівля зерном, насінням, роздрібна торгівля сільськогосподарської продукції в неспеціалізованих магазинах тощо.

6. Державними актами на право постійного користування земельними ділянками серії ЯЯ № 046076, № 046077, № 046078, № 046079, № 046080, № 046081, № 046082, № 046083, № 046084, № 046085, № 046086, № 046087, № 046088, № 046089, № 046090, № 046091, № 046092, № 046093, № 046094, № 046095, № 046096, № 046097, № 046098, № 046099, № 046100, № 046101, № 046102, № 046103, № 046104, виданими Синельниківською райдержадміністрацією, та серії ЯЯ № 046104, № 046105, № 046106, № 046107, № 046108, №046109, №046110, №046111, №046112, №046113, виданими Раївською сільською радою, відповідачу-1 передано у постійне користування землі для ведення сільського господарства.

7. Інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка від 08.09.2022 № 309200439) підтверджується державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками за відповідачем-1 на підставі зазначених державних актів.

8. У державних актах на право постійного користування земельною ділянкою зазначено цільове призначення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення сільського господарства.

9. Діяльність Селекційно-дослідної станції включає в себе два напрями:

- селекційно-дослідна діяльність: наукова програма планується та координується ДУ Інститут зернових культур НААН України і затверджується НААН України (обов`язкова до виконання);

- виробнича діяльність: здійснюється з метою отримання максимального прибутку станцією (оскільки жодні бюджетні кошти на діяльність станції, в тому числі наукову, не виділяються, та планується керівництвом станції з урахуванням економічно вигідних умов на ринку та не є обов`язковою до виконання. Щодо своєї виробничої діяльності станція на постійній основі подає звіт до НААН України (щоквартально та річний звіт).

10. Відповідач-1 володіє технікою з роками випуску з 1986 до 1997 року, тому звертався до Інституту зернових культур НААН з листами щодо надання йому у користування більш сучасної сільськогосподарської техніки, однак на свої листи отримав відмови.

11. 01.02.2022 між ТОВ "Степова-Агромех" (виконавець) та Селекційно-дослідною станцією (замовник) укладено договір від 01.02.2022 № 01/02-22 (далі - договір-1), за умовами якого:

- протягом терміну дії цього договору виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги, визначені пунктом 1.3 цього договору, а замовник зобов`язується їх оплатити в порядку, передбаченому цим договором (пункт 1.1);

- виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена сторонами в додатках, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.3);

- орієнтовна вартість послуг, що підлягає сплаті замовником, становить 2 500 000,00 грн з ПДВ та остаточно визначається сторонами в акті надання послуг, що підписуються сторонами на підставі фактично наданих послуг на узгодженій площі земельної ділянки (пункт 2.1);

- оплата замовником наданих послуг за договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на умовах відстрочення платежу в строк до 31.12.2022 включно (пункт 2.2);

- цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.1).

12. Відповідно до додатку від 25.02.2022 № 1 до договору-1 на виконання пункту 1.3 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором щодо зернових культур, та узгодили ціну послуги, а саме послуги самоскиду.

13. Відповідно до додатку від 30.03.2022 № 2 до договору-1 на виконання пункту 1.3 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором щодо зернових культур та узгодили ціну послуг, а саме: послуги боронування, навантажувально-розвантажувальні послуги, внесення добрив оприскувачем, культивація, роботи з окультурювання полів, послуги екскаватора JCB.

14. Відповідно до додатку від 30.05.2022 № 3 до договору-1 на виконання пункту 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором щодо зернових культур, та узгодили ціну послуг, а саме: послуги з посіву пропашних, внесення засобів захисту рослин (ЗЗР) оприскувачем.

15. Відповідно до додатку від 29.06.2022 № 4 до договору-1 на виконання пункту 1.3 договору сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором щодо зернових культур, та узгодили ціну послуг, а саме: послуги з міжрядної обробки.

16. На підтвердження виконання умов договору-1 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписані акти надання послуг на загальну суму 2 470 842,31 грн, а саме:

- акт надання послуг від 28.02.2022 № 33 на суму 1 200,00 грн;

- акт надання послуг від 31.03.2022 № 63 на суму 382 533,74 грн;

- акт надання послуг від 30.04.2022 № 83 на суму 265 406,03 грн;

- акт надання послуг від 31.05.2022 № 115 на суму 988 873,84 грн;

- акт надання послуг від 30.06.2022 № 134 на суму 832 828,70 грн.

17. Матеріали справи містять платіжні доручення на загальну суму 2 470 842,31 грн, якими підтверджується повна оплата за надані послуги.

18. 01.07.2022 між відповідачем-1 (замовник) та відповідачем-2 (виконавець) укладено договір № 01/07-22 (далі - договір-2), за умовами якого:

- протягом терміну дії цього договору виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги, визначені пунктом 1.3 цього договору, а замовник зобов`язується їх оплатити в порядку, передбаченому цим договором (пункт 1.1);

- виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена сторонами в додатках, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.3);

- орієнтовна вартість послуг, що підлягає сплаті замовником, становить 2 500 000,00 грн з ПДВ та остаточно визначається сторонами в акті надання послуг, що підписуються сторонами на підставі фактично наданих послуг на узгодженій площі земельної ділянки (пункт 2.1);

- цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.1).

19. Відповідно до додатку від 28.07.2022 № 1 до договору-2 на виконання пункту 1.3 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором щодо зернових культур, та узгодили ціну послуги, а саме: внесення ЗЗР оприскувачем, збір зернових, дискування, послуги вантажного автомобіля КАМАЗ, перевезення врожаю пшениці 5- 15 км, подрібнення поживних залишків, послуги екскаватора JCB.

20. Відповідно до додатку від 30.08.2022 № 2 до договору-2 на виконання пункту 1.3 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором щодо зернових культур, та узгодили ціну послуг, а саме роботи з окультурювання полів.

21. На підтвердження виконання умов договору-2 між відповідачами підписані акти надання послуг на загальну суму 2 081 220,48 грн, а саме:

- акт надання послуг від 31.07.2022 № 151 на суму 1 818 920,63 грн;

- акт надання послуг від 31.08.2022 № 175 на суму 262 299,85 грн.

22. Матеріали справи містять платіжні доручення на загальну суму 2 081 220,48 грн, якими підтверджується повна оплата за надані послуги.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

23. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

24. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 скасовано в частині відмови в задоволенні позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі НААН України, у цій частині позов залишено без розгляду, в іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 залишено без змін.

25. Постанова, зокрема, була мотивована тим, що НААН України не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, бездіяльність якого могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

26. Постановою Верховного Суду від 04.06.2024 касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2024 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

27. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 - без змін.

Короткий зміст касаційної скарги

28. 01.11.2024 заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

29. На обґрунтування підстав для скасування оскаржуваних судових рішень скаржник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 79, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 16, 203, 215, 216, 235, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 73-2, 207 ГК України, статей 2, 92, 93, 95, 96, 116, 122, 123, 124, 150, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі".

30. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій було застосовано норму статті 235 ЦК України без урахування відповідних висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 17.01.2019 у справі № 917/1550/21, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21).

31. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури у касаційній скарзі посилається також на те, що судами не враховано висновки щодо застосування статей 15, 16, 203, 215 ЦК України, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 910/2197/18 щодо ефективності обраного Прокурором способу захисту.

32. У контексті наведених посилань на висновки Верховного Суду скаржник зазначає про наявність підстави для касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

33. На касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури надійшли відзиви від Селекційно-дослідної станції та ТОВ "Степова-Агромех", в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

34. Відповідач-1 вказує на те, що оспорювані договори не містять ознак прихованих договорів оренди землі, а протилежного Прокурором доведено не було; постанови Верховного Суду, на неврахування висновків яких посилається скаржник, у дійсності були прийняті при вирішенні спорів у правовідносинах, які не є подібними.

35. Відповідач-2 зазначає, що судами попередніх інстанцій було зроблено правильну кваліфікацію спірних договорів, умовами яких передбачалося саме надання послуг відповідачем-2 із використанням насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив та засобів захисту рослин, які були надані відповідачем-1, що свідчить про відсутність підстав для визнання їх недійсними.

Позиція Верховного Суду

36. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника та відповідачів, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

37. Касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

38. Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Предметом позову у цій справі є вимоги Прокурора про визнання договору-1 та договору-2 удаваними та недійсними із зобов`язанням відповідача повернути спірні земельні ділянки. З огляду на такий предмет позову перед судами у даній справі постало питання чи є спірні договори за своєю правовою природою прихованими договорами оренди землі, і як наслідок чи наявні підстави для застосовування законодавчих положень (обмежень), передбачених для постійного користувача щодо передачі земельних ділянок в подальшу оренду, що врегульовані, зокрема, положеннями ЗК України, Закону України "Про оренду землі", а також правил, передбачених для договору оренди державного нерухомого майна.

40. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову базуються на недоведеності позовних вимог, у зв`язку із чим суди дійшли висновку, що підстави для визнання спірних договорів удаваними та зобов`язання відповідача-2 звільнити спірні земельні ділянки відсутні.

41. Посилаючись на відсутність у матеріалах справи доказів щодо володіння та користування саме відповідачем-2 спірними земельними ділянками, суди попередніх інстанцій виснували також і про відсутність підстав для зобов`язання останнього їх звільняти.

42. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне значити таке.

Щодо удаваності спірних правочинів

43. Скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування застосовних норм права у подібних правовідносинах, викладених у таких постановах Верховного Суду:

- від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17 (предметом розгляду було зобов`язання виконати обов`язки за договором про спільну діяльність - за первісним позовом та визнання договору про спільну діяльність недійсним як такого, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки передбачає передачу іншій особі земельної ділянки із земель державної власності, був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також був підписаний посадовою особою з перевищенням повноважень - за зустрічним позовом);

- від 28.03.2018 у справі № 915/166/17 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про сумісну діяльність та зобов`язання повернути земельну ділянку державі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ГК України, ЗК України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним);

- від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про сумісний обробіток земельної ділянки та зобов`язання відповідача-2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства);

- від 21.05.2019 у справі № 925/550/18 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про спільний обробіток земельних ділянок та зобов`язання звільнити земельні ділянки. Позовна заява мотивована тим, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), тому договір не відповідає вимогам статей 92, 95 ЗК України);

- від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18 (предметом розгляду було визнання недійсним інвестиційного договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір інвестування є удаваним і містить ознаки одночасно договору оренди земельної ділянки і емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб);

- від 07.07.2021 у справі № 903/601/20 (предметом розгляду було визнання недійсним інвестиційного договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір інвестування є удаваним і містить ознаки одночасно договору оренди земельної ділянки і емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб).

- від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) (предметом розгляду було визнання недійсними договору підряду та договору контрактації сільськогосподарської продукції з підстав недотримання при укладанні спірних договорів вимог статті 73-2 ГК України щодо їх погодження із НААН України як органом управління майном боржника);

- від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21 (предметом розгляду було визнання договорів підряду та купівлі-продажу недійсними та повернення земельної ділянки, в якій мало місце укладення сторонами договорів купівлі-продажу незавершеного виробництва посівів кукурудзи на зерно та підряду з укладенням в подальшому угоди про залік зустрічних вимог).

44. Проаналізувавши наведені вище справи № 910/22880/17, № 915/166/17, № 923/241/18, № 925/550/18, № 9І6/1424/18, № 903/601/20, № 918/351/21 (918/672/21), на які посилається скаржник, колегія суддів дійшла висновку, що такі справи є схожими зі справою, що переглядається (справа № 904/4484/22) в частині, що стосується предмета позову (визнання договорів, стороною яких є постійний землекористувач, недійсними з тих підстав, що вони є удаваними і містять ознаки договору оренди земельної ділянки та укладені з порушенням вимог земельного законодавства), та за однаковим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин на підставі статті 235 ЦК України, статей 92, 93, 95, 116, 122, 152 ЗК України та статей 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі".

45. Під час розгляду зазначених скаржником справ Верховний Суд досліджував, зокрема, питання щодо наявності у постійного землекористувача права на передачу земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, в користування третій особі, у тому числі на підставі договору оренди, та зробив наступні висновки з цього питання:

- правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування;

- державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій.

46. Аналогічні висновки щодо відсутності у постійного землекористувача права розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передачі її в оренду третім особам також містяться в постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/544/17, на яку також посилається скаржник.

47. Проте колегія суддів виходить з того, що застосуванню таких висновків у спірних правовідносинах має передувати встановлення судами удаваності вчиненого сторонами правочину та тієї обставини, що сторони у дійсності мали на увазі укладення між ними саме договору оренди, права на що Селекційно-дослідна станція як постійний землекористувач на підставі державного акта на право постійного користування не має.

48. У частині першій статті 235 ЦК України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

49. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один -удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

50. Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах висновував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо.

51. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

52. Колегія суддів звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник (№ 923/241/18, № 925/550/18, № 903/601/20), міститься також такий висновок щодо критеріїв та підстав, за яких договір може бути визнаний удаваним на підставі статті 235 ЦК України: правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

53. Окрім цього, в силу положень частини четвертої статті 300 ГПК України касаційний суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

54. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що при розгляді даної справи підлягає також врахуванню постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, яка була прийнята після подання касаційної скарги у даній справі, в якій містяться наступні висновки:

- правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права (пункт 8.45);

- Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Так, користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування.

Слід зазначити, що на відміну від договору підряду, за яким одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу, та договору поставки, за яким одна сторона (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції / доходів від такої діяльності.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) -використання майна (земельної ділянки). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №913/420/19 (пункти 8.60- 8.63).

55. З урахуванням установлених у даній справі фактичних обставин, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних рішення місцевого й постанови апеляційного господарських судів, колегія суддів установила, що ці судові рішення не суперечить висновкам, викладеним у постановах, на які посилається скаржник та які викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23.

56. Так, оцінюючи відповідність волі сторін та укладених договорів про надання послуг їх фактичним правовідносинам, суди у даній справі встановили, що відповідачем-1 були укладені договори про надання послуг, оскільки він не має сучасної техніки для виконання послуг сільськогосподарського призначення, яку має в своєму розпорядженні відповідач-2, а господарства мережі Державної установи Інституту зернових культур НААН України не мали змоги допомогти технікою, оскільки знаходяться з відповідачем-1 в одній природно-кліматичній зоні вирощування культур з практично однаковим терміном збирання врожаю.

57. З огляду на зміст укладених договорів сторони узгодили, що виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена в додатках, які є невід`ємною частиною договору, а замовник має сплатити вартість таких послуг в порядку, передбаченому договором, на умовах відстрочення платежу в строк до 31.12.2022 включно (остаточна вартість послуг визначається в актах наданих послуг).

58. Так, відповідно до умов спірних договорів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні відповідача-1, не передавалися у користування відповідачу-2; доказів про отримання прибутку відповідачем-2 від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, які на праві постійного користування належать відповідачу-1, матеріали справи не містять; доказів одержання відповідачем-1 від відповідача-2 плати за фактичне користування спірними земельними ділянками матеріали справи також не містять.

59. Отже, з встановлених судами обставин не вбачається можливості відповідача-2 користуватися земельною ділянкою на власний розсуд та на свою користь, а не виконувати роботи, передбачені договором. Спірними договорами також не передбачалося отримання врожаю сільськогосподарських культур (чи прибутку від врожаю) відповідачем-2.

60. Така встановлена судами сукупність фактичних обставин даної справи, на думку колегії суддів, свідчить про істотну відмінність з іншими справами, на які посилається скаржник, у яких було встановлено, що за умовами укладених договорів виконавець-контрагент постійного землекористувача залишав у своєму розпорядженні вирощений врожай або замовник мав здійснити наступну поставку вирощеної продукції на його користь у майбутньому.

61. Так, у постанові Верховного суду від 02.02.2022 у справі 927/1099/20, якою було залишено без змін судові рішення про задоволення позову та визнання укладених договорів недійсними, аналізувалася генеральна угода про співробітництво, в рамках якої замовник замовляє (ТОВ "Ремавтокомплект-Сервіс"), а консультант, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування (Дослідна станція "Маяк" Інституту овочівництва і баштанництва НААН України), надає науково-консультаційні послуги з ведення технологічного процесу вирощування с/г продукції; замовник виконує весь комплекс робіт, несе витрати на посівний матеріал, міндобрива, засоби захисту рослин; отримує весь врожай; сплачує консультанту (дослідна станція структури НААН України) кошти за надання науково-консультативних послуг із забезпечення ведення робіт. Також було встановлено, що сторони уклали супутній договір, за яким дослідна станція має здійснити на користь замовника поставку продукції.

62. Однак у даній справі, що переглядається, доказів щодо укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 інших супутніх договорів (про спільну діяльність, поставки сільськогосподарської продукції, контрактації сільськогосподарської продукції тощо), за якими до відповідача-2 міг би перейти врожай чи прибуток від його продажу, матеріали справи не містять.

63. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та другої інстанцій стосовно того, що спірні договори за своєю природою не є прихованим договором оренди землі, а тому немає підстав для застосування законодавчих положень, передбачених для регулювання договору оренди землі.

Щодо необхідності погодження спірних правочинів як значного господарського зобов`язання

64. Окремою (додатковою) підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними Прокурор визначив відсутність на порушення норми статті 73-2 ГК України їх погодження із органом, до сфери управління якого належить Селекційно-дослідна станція.

65. Так, дійсно за змістом статті 73-2 ГК України значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності… Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню… у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею (частина перша).

66. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається… органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (частина друга).

67. При цьому відповідно до частини четвертої статті 73-2 ГК України забороняється ділити предмет господарського зобов`язання з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов`язання.

68. Згідно із частиною п`ятою статті 73-2 ГК України значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою-четвертою наведеної статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.

69. Відповідаючи на питання щодо можливості визнання двох оспорюваних правочинів як єдиного поділеного господарського зобов`язання, суди попередніх інстанцій констатували про відсутність достатніх підстав для цього. Такий висновок судів базується на тому, що предмети оскаржуваних договорів на надання сільськогосподарських послуг є різними, як і їх мета: (1) послуги, які стосуються весняно-польових робіт (послуги боронування, навантажувально-розвантажувальні послуги, внесення добрив оприскувачем, культивація, роботи по окультурюванню полів, послуги екскаватора JCB; послуги з посіву пропашних, внесення ЗЗР оприскувачем; послуги з міжрядної обробки тощо), та (2) послуги, які стосуються вже збору врожаю та робіт щодо окультурювання полів після збору врожаю (збір зернових, дискування, послуги вантажного автомобіля КАМАЗ, перевезення врожаю пшениці 5- 15 км, подрібнення поживних залишків, роботи по окультурюванню полів тощо). Також різними є строки укладання цих правочинів (лютий та липень 2022 року), строки надання послуг та різна вартість. Станом на лютий місяць 2022 року було складно передбачити обсяги врожаю, враховуючи результати якості наданих виконавцем послуг, погодні умови, фактичну обстановку, яка існувала в Україні і те, що в подальшому на всій території України було введено воєнний стан.

70. За викладених мотивів колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про те, що спірні договори не складають єдине господарське зобов`язання, і відповідно, оскільки сума окремо взятого оскаржуваного договору не перевищує 10 % від вартості активів відповідача-1, то для укладення цих договорів не вимагалося погодження з НААН України як органом, до сфери управління якого належить це державне підприємство.

71. Аналогічне питання досліджувалось Верховним Судом у постанові від 24.11.2022 у справі № 918/351/21 (918/762/21), в якій касаційним судом викладено схожі висновки і такі висновки були підставно застосовані судами у даній справі.

72. Доводи касаційної скарги з даного питання не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанції, а скаржником не наведено переконливих мотивів стосовно того, що спірні договори спрямовані на проведення одного циклу сільськогосподарських робіт.

Щодо доводів скаржника про ефективність обраного Прокурором способу захисту

73. Серед іншого скаржник у касаційній скарзі посилається також на те, що судами не враховано висновків Верховного Суду щодо питання ефективності обраного Прокурором способу захисту, зокрема шляхом заявлення вимоги про зобов`язати відповідача-2 звільнити земельні ділянки, які використовуються ним на підставі оспорюваних договорів.

74. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

75. При цьому неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

76. Колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувані судові рішення у справі, що переглядається, ґрунтуються на недоведеності позовних вимог і не містять як на мотиви для відмови у позові посилань на обрання Прокурором неефективного способу захисту (що відповідно до практики Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову).

77. За таких обставин, постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник в контексті обґрунтування обрання ним належного способу, не суперечать висновкам, які були зроблені судами у цій справі при розгляді заявлених позовних вимог по суті і перевірки їх доведеності та обґрунтованості.

78. За наведених обставин судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції, не знайшли підтвердження.

79. Крім того, цитування скаржником окремих висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним постановах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, тоді як інші аргументи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

80. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

82. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

83. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

84. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2023 у справі № 904/4484/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач