Рішення

від 30.01.2024 по справі 918/1120/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/1120/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: керівника Здолбунівської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Рівненської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення

про: стягнення 1 969 447,06 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: Н.Мозоль

від відповідача: Є.Гніщук

від органу прокуратури: І.Немкович

від третьої особи: не з`явився

ОПИС СПОРУ

Керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Господарського суду Рівненської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" про стягнення 1 969 447,06 грн з яких: 1 641 205,88 грн вартість поставки неякісного товару та 328 241,18 грн штраф.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що у період з 2018 по 2020 роки між Рівненським зоологічним парком загальнодержавного значення та ТОВ "імені Воловікова" укладено 10 договорів поставки, з урахуванням додаткових угод, на суму - 1 587 074, 54 гривень.

Прокурор вказує, що у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження №42020181130000046 від 10.12.2020, зареєстрованого за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, ГУ ДПС у Рівненській області 17.09.2021 надано висновок, що з рахунку відкритого Рівненським зоологічним парком в АТ "Райффайзен Банк Авіаль" за період 01.01.2018 по 31.12.2020 Рівненським зоологічним парком на рахунки ТОВ СГП "імені Воловікова" по вказаних договорах перераховано кошти в сумі 1 641 205,88 грн.

Прокурор вказує, що м`ясна продукція, що постачалася відповідачем на виконання вищевказаних договорів не відповідала ветеринарно-санітарним вимогам щодо якості та категорії, а тому відповідач порушив умови вказаних договорів щодо якості товару.

У своєму позові прокурор зокрема посилається на положення статті 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та виділяє правові наслідки порушення зобов`язання, а саме розірвання договору та відшкодування збитків.

Також прокурор посилається на положення статті 268 Господарського кодексу України (далі - ГК України), та статті 678 ЦК України, якими передбачено, що у разі поставки товару неналежної якості покупець має право відмовитись від прийняття та повернення сплаченої суми за такий товар.

Окрім цього, прокурор, покликаючись на положення пункту 6.4. договору вказує, що у зв`язку з поставкою товару неналежної якості, постачальник має сплатити покупцю 20% від вартості товару, що становить 328 241,18 грн.

Прокурор вказує, що зоопарк у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (м`яса) в обсязі та в межах видатків, визначених Рівненською міською радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня), відповідно вказані кошти мають бути стягнуті на користь Рівненської міської ради в дохід місцевого бюджету.

У своєму відзиві на позов відповідач вказав про безпідставність позовних вимог з огляду на наступні твердження.

Відповідач відзначає, що різниця між вартістю поставленого товару у 2018-2020 роках та вартістю оплати, яка складає 54 134,00 грн пояснюється наявністю договірних правовідносин між відповідачем та третьою особою, які існували до вказаних періодів, а саме з 2016 по 2017 роки, та відповідно вказана різниця була сплачена за попередні зобов`язання третьої особи.

Відповідач вказує, що зазначаючи про збитки прокурор не довів 4 складові таких збитків, за наявності яких настають правові наслідки їх відшкодування.

Відповідач стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили те, що тварини, м`ясо яких було поставлено третій особі хворіли, а наданими прокурором доказами підтверджуються ті обставини, що за наслідками лабораторних досліджень не встановлено наявність збудників хвороб у зразках м`яса, яке поставлено третій особі. Товар поставлено відповідно до положень пункту 6.8.8. Ветеринарно-санітарних правил.

Також, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказує, що товар прийнято покупцем, жодних зауважень щодо якості товару отримувачем не заявлено.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 02 листопада 2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, залучено Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, підготовче засідання призначено на 28 листопада 2024 року.

09 листопада 2023 року третьою особою подано клопотання про розгляд справи за відсутності третьої особи.

23 листопада 2023 року відповідачем подано відзив на позов.

18 грудня 2023 року прокурором подано відповідь на відзив.

08 січня 2024 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09 січня 2024 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 30 січня 2024 року.

В судовому засіданні прокурор підтримав позов.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

18 січня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №18/01, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пунктів 2.1.-2.2. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 79 927,76 грн. Покупець здійснює оплату по факту поставки товару, згідно з видатковою накладною, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання товару.

Згідно з умовами пунктів 3.1. - 3.5. договору, вимоги до якості, приймання, маркування товару здійснюється за вимогами відповідних стандартів та ветеринарно санітарних вимог, технічних умов.

Приймання товару по якості та кількості здійснюється відповідно до вимог діючих в Україні нормативно - правових актів.

Передача товару здійснюється на підставі видаткової накладної у відповідності з супровідними документами.

При поставці товару постачальник надає покупцю наступні супровідні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, в двох примірниках, податкову накладну, ветеринарне підтвердження про придатність товару для годування тварин. Постачальник надає покупцю видаткову накладну, в якій вказується найменування товару, кількість, вартість та реєстраційний номер договору постачальника та покупця.

Пунктами 5.2.1. - 5.2.2. договору передбачене право покупця повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів (відсутність печатки, підписів тощо), а також вимагати відшкодування збитків та сплати штрафних санкцій за порушення іншою стороною умов даного договору.

Згідно із умовами пункту 5.3.2. договору, постачальник зобов`язаний у випадку поставки товару невідповідної кількості або якості, здійснити до поставку належної кількості товару або його заміну на якісний протягом 1 (одного) робочого дня.

Відповідно до пункту 6.4. договору, у разі постачання неякісного або некомплектного товару, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару, який виявився неналежної якості або некомплектності.

Специфікацією до договору погоджено найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до видаткових накладних №12, №63, №115, №165, №227, №257, №292, відповідач поставив товару на суму 79 927,76 грн.

28 лютого 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №28/02, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 19 305,00 грн.

Умови договору №28/02 аналогічні умовам попередньо вказаного договору №18/01.

Згідно із видатковою накладною №62 відповідач поставив товар за цим договором на суму 19 305,00 грн.

30 березня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №30/03, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару згідно специфікації складає 10 890,00 грн.

Умови договору №30/03 аналогічні умовам попередніх договорів.

Видаткову накладну за даним договором прокурор до позову не долучив.

11 квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №11/04, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 12 825,00 грн.

Умови договору №11/04 аналогічні умовам попередніх договорів.

Згідно із видатковою накладною №140, відповідач поставив товар за цим договором на суму 12 825,00 грн.

11 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №11/05, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 28 245,00 грн.

Умови договору №11/05 аналогічні умовам попередніх договорів.

Згідно із видатковою накладною №193 відповідач поставив товар за цим договором на загальну суму 28 245,00 грн.

30 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №30/05, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно із умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 14 022,50 грн.

Умови договору №30/05 аналогічні умовам попередніх договорів.

Відповідно до накладної №220, відповідач поставив товар за цим договором на суму 14 022,50 грн.

27 червня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №27/06, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 4 890,00 грн.

Умови договору №27/06 аналогічні умовам попередніх договорів.

Відповідно до накладної №256, відповідач поставив товар на суму 4 890,00 грн.

22 серпня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №21/08, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловичини 1 та 2 категорії, субпродукти (для годування тварин) надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 181 139,32 грн.

Відповідно до пункту 2.2. договору сторони визначили, що в ціну товару включаються витрати на транспортування, сплату податків і зборів (обов`язкових платежів), а також інші витрати.

Відповідно до пункту 2.3. договору покупець здійснює оплату по факту поставки товару, згідно видаткової накладної, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання товару.

Згідно з умовами пунктів 4.1. - 4.5. договору, вимоги до якості, приймання, маркування товару здійснюється згідно з вимогами відповідних стандартів та ветеринарно санітарних вимог, технічних умов.

Приймання товару по якості та кількості здійснюється у відповідності до вимог діючих в Україні нормативно - правових актів.

Передача товару здійснюється на підставі видаткової накладної у відповідності з супровідними документами на складі покупця.

Відповідальність за оформлення товарно-супровідних документів та пов`язаних з ними затримок при відвантаженні товару несе постачальник.

При поставці товару постачальник надає покупцю наступні супровідні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, в двох примірниках, податкову накладну. Постачальник надає покупцю видаткову накладну, в якій вказується найменування товару, кількість, вартість та реєстраційний номер договору постачальника та покупця.

Пунктами 5.2.1. - 5.2.2. договору передбачене право покупця повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів (відсутність печатки, підписів тощо), а також вимагати відшкодування збитків та сплати штрафних санкцій за порушення іншою стороною умов даного договору.

Згідно з умовами пункту 5.3.2. договору, постачальник зобов`язаний у випадку поставки товару невідповідної кількості або якості, здійснити допоставку належної кількості товару або його заміну на якісний протягом 1 (одного) робочого дня.

Відповідно до пункту 6.4. договору, у разі постачання неякісного або некомплектного товару, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару, який виявився неналежної якості або некомплектності.

Специфікацією до договору погоджено найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до накладних №569, №626, №680, №466, №52 відповідач поставив товар за цим договором на суму 147 484,53 грн. Інших доказів поставки прокурор не надав.

01 лютого 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №01/02, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче, надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 546 567,94 грн.

Решта умов договору №01/02 аналогічні умовам договору №21/08.

Згідно із видатковими накладними №107, №165, №222, №266, №298, №349, №455, № 528, №721, №857, №958 відповідач постави товар на суму 546 567,94 грн.

14 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (постачальник/відповідач) та Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення (покупець/третя особа) уклали договір №14/01, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві лот 1 згідно з ДК 021:2015 "15110000-2" м`ясо (м`ясо яловичини, телятини, субпродукти), (для годування тварин) надалі "товар", відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, загальна вартість товару відповідно до специфікації складає 689 262,02 грн.

Решта умов договору №14/01 аналогічні умовам договору №21/08.

Відповідно до видаткових накладних №958, №51, №129, №172, №196, №231, №280, №275, №391, №505, №604, №681, №765 відповідач поставив товар на загальну суму 689 262,02 грн.

Суд відзначає, що з наданих прокурором доказів, а саме платіжних доручень та виписки з рахунку не можна достеменно встановити, яка сума коштів була сплачено саме на підставі договорів, виконання яких є предметом спору.

Значна частина платіжних документів (в т.ч. банківська виписка) містить у графі призначенні платежу відомості про оплату рахунків, які відсутні в матеріалах справи. Водночас з таких відомостей не можливо ідентифікувати за яким саме договором чи накладною було здійснено такий платіж, в тому числі чи здійснено такий платіж за договорами, які стосуються даного спору.

Окремо необхідно відмітити, що з банківської виписки слідує що прокурор, в якості доказів оплати за договорами, які укладались з 18 січня 2018 року, зараховує платіж в сумі 28 213,98 грн від 03.01.2018 року, тобто який було проведено до того часу як були укладені такі договори.

Також, в матеріалах справи наявні звіти про результати досліджень, складені Гощанською міжрайонною лабораторією державної служби України з питань безпечно харчових продуктів та захисту споживачів у період з 31 січня 2018 року по 02 січня 2021 року, за результатами яких не встановлено в дослідних зразках матеріалів збудників сальмонельозу та пастерильозу. Вказані звіти містять рекомендації "з м`ясом поступати згідно ВСЕ". Усі звіти підписані керівником лабораторії та лікарями ветеринарної медицини.

В матеріалах справи наявний висновок експерта №СЕ-19/118-21/9298-ЕК від 30 листопада 2021 року, що складений Рівненським науково-дослідним експертно - криміналістичним центром, за яким надано висновок про те, що третьою особою на рахунок відповідача у період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року було здійснено перерахування коштів на суму 1 641 205,88 грн.

Також, в матеріалах справи наявний висновок експерта №3598 від 15 червня 2022 року, що складений Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса", за яким надано висновок про те, що за у період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року на виконання договорів №18/01 від 18 січня 2018 року, №28/02 від 28 лютого 2018 року, №30/03 від 30 березня 2018 року, №11/04 від 11 квітня 2018 року, №11/05 від 11 травня 2018 року, №30/05 від 30 травня 2018 року, №27/06 від 27 червня 2018 року, №21/08 від 22 серпня 2018 року, №01/02 від 01 лютого 2019 року, 14/01 від 14 січня 2020 року укладених між ТОВ СПГ "Ім.Воловікова" та Рівненським зоологічним парком загальнодержавного значення було відвантажено товару на загальну суму 1 587 071,90 грн. та перераховано кошти на суму 1 641 205,90 грн.

В період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року відповідно до договорів №18/01 від 18 січня 2018 року, №28/02 від 28 лютого 2018 року, №30/03 від 30 березня 2018 року, №11/04 від 11 квітня 2018 року, №11/05 від 11 травня 2018 року, №30/05 від 30 травня 2018 року, №27/06 від 27 червня 2018 року, №21/08 від 22 серпня 2018 року, №01/02 від 01 лютого 2019 року, 14/01 від 14 січня 2020 року укладених між ТОВ СПГ "Ім.Воловікова" та Рівненським зоологічним парком загальнодержавного значення документально підтверджується грошових коштів за поставлений товар в сумі 1 641 205,90 грн.

Разом з тим, суд зауважує, що договори, що є предметом розгляду у даному спорі, укладалися починаючи з 18 січня 2018 року.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, заснованими на договорі, та стосуються прав та обов`язків щодо надання послуг з поставки товару.

Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає що внаслідок поставки товару неналежної якості у покупця виникає право відмовитись від договору та вимагати повернення сплачених за такий товар коштів та стягнення неустойки.

Окрім того, у тексті позовної заяви прокурор зазначає про наявність збитків, завданих внаслідок поставки товару неналежної якості.

У підготовчому засіданні, а також під час розгляду справи по суті, представник органу прокуратури підтвердив, що позовні вимоги полягають саме у стягненні шкоди та штрафних санкцій.

В свою чергу відповідач вважає, що належним чином виконав умови договору, покупець отримав товар та не заявив будь-яких заперечень щодо якості товару.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявними в матеріалах справи доказами, які долучені прокурором стверджується те, що на виконання умов укладених договорів Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" поставило, а Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення прийняв товар на загальну суму 1 542 529,75 грн.

Водночас покупець не висловлював зауважень щодо походження або якості отриманого товару, повноти оформлення супровідних документів тощо.

Суд зауважує, що з наданих прокурором доказів, а саме платіжних доручень та виписки з рахунку не можна достеменно встановити, чи були сплачені інші кошти саме на виконання згаданих вище договорів, виконання яких є предметом дослідження у цій справі. Значна частина поданих суду платіжних документів (в т.ч. банківська виписка) містить у графі призначенні платежу відомості про оплату рахунків, які відсутні в матеріалах справи. За таких обставин не можливо ідентифікувати за яким саме договором чи накладною було здійснено такий платіж, в тому числі чи здійснено такий платіж за договорами які стосуються даного спору.

Окремо варто відмітити, що з банківської виписки видно, що прокурор, в якості доказів оплати за досліджуваними договорами, які укладались після 18 січня 2018 року зараховує також і платіж в сумі 28 213,98 грн від 03.01.2018 року. Тобто платіж який було проведено до того як були укладені такі договори. Вказаний платіж здійснено згідно із рахунками від 29.09.2017 року та від 29.12.2017 року.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків, який складений Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" та Рівненським зоологічним парком загальнодержавного значення, згідно із яким сторони погодили та визнали обсяги поставок за договорами та їх оплату. Так, за договором №18/01 від 18 січня 2018 року поставлено та оплачено товар на суму 79 927,76 грн. За договором №28/02 від 28 лютого 2018 року поставлено та оплачено 19 305,00 грн. За договором №30/03 від 30 березня 2018 року поставлено та оплачено 10 890,00 грн. За договором №11/04 від 11 квітня 2018 року поставлено та оплачено 41 070,00 грн. За договором №30/05 від 30 травня 2018 року поставлено та оплачено 14 022,50 грн. За договором №27/06 від 27 червня 2018 року поставлено та оплачено 4 890,00 грн. За договором №21/08 від 22 серпня 2018 року поставлено та оплачено 181 136,68 грн. За договором №01/02 від 01 лютого 2019 року поставлено та оплачено 546 567,94 грн. За договором №14/01 від 14 січня 2020 року поставлено та оплачено 689 262,02 грн.

Таким чином сторони цих правочинів визнають обсяги поставки та оплати товару на загальну суму 1 587 071,90 грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Cуд ураховує правові висновки надані Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 916/499/20 щодо правового тлумачення акту звірки взаємних розрахунків.

У своєму позові прокурор вказує, що м`ясна продукція, що постачалася відповідачем на виконання вищевказаних договорів не відповідала ветеринарно-санітарним вимогам щодо якості та категорії. А тому відповідачем порушено умови вказаних договорів щодо якості товару, зокрема відповідно до звітів Гощанської МДЛ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, доставлений матеріал для проведення досліджень був наданий від вимушено забитих тварин. Прокурор вважає, що має місце порушення пункту 6.8.3. ветеринарно-санітарних правил для боєнь, забійно-санітарних пунктів господарств та подвірного забою тварин, які затверджені наказом Державного департаменту ветеринарної медицини, Міністерства аграрної політики України 14.01.2004 № 4 (надалі правила).

Так, згідно з розділом 1 правил, вони встановлюють: ветеринарно-санітарні вимоги до проведення забою та первинної переробки тварин (птиці) на бойнях, забійно-санітарних пунктах господарств (далі - пунктах) незалежно від форми власності та в особистих підсобних господарствах населення (подвірному забої); порядок здійснення ветеринарно-санітарної оцінки продуктів забою тварин; порядок внутрішньогосподарського використання або подальшу реалізацію одержаної продукції.

Правила є обов`язкові для виконання установами, організаціями, підприємствами незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості - суб`єктами підприємницької діяльності (далі - суб`єкти господарювання), фізичними особами - власниками тварин (далі - власник), які здійснюють діяльність у сфері обігу продукції тваринного походження.

Згідно з визначеннями наведеними у розділі 2 правил, вимушений забій тварини - забій тварини при отриманні нею травм, фізичних ушкоджень тощо та у випадках, якщо подальше лікування є неефективним чи економічно недоцільним і проводиться під наглядом спеціаліста ветеринарної медицини.

Таким чином, вимушений забій тварин - це забій тварин, який попередньо не планувався, однак вимушено спричинений попередньо непередбачуваними факторами (травми, ушкодження тварин, економічна недоцільність або неефективність подальшого лікування тощо). Дії щодо вимушеного забою тварин проводяться під наглядом спеціаліста ветеринарної медицини.

Відповідно до пункту 3.1. правил суб`єкти господарювання повинні здійснювати забій тварин згідно з Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м`яса та м`ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини України від 07.06.2002 № 28 та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 21.06.2002 за № 524/6812, лише на відповідно обладнаних бойнях або забійно-санітарних пунктах господарств.

Як видно зі змісту пункту 3.7 правил, забій тварин на бойнях, забійно-санітарних пунктах та при подвірному забої має здійснюватися за умови дотримання необхідних ветеринарно-санітарних умов забою і первинної переробки тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів забою.

Відповідно до пунктів 5.4., 5.5. правил забороняється забій тварин, хворих та підозрілих у захворюванні заразними хворобами, зазначеними у Правилах передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м`яса та м`ясних продуктів. Туші, внутрішні органи та інші продукти забою підлягають обов`язковій ветеринарно-санітарній експертизі відповідно до діючих правил.

Відповідно до пункту 45 частини 1 статті 1 Закону України "Про ветеринарну медицину", експертний висновок - звіт про результати лабораторних досліджень (випробувань), що засвідчує відповідність або невідповідність показників, щодо яких проводилося дослідження (випробування), вимогам, встановленим законодавством.

Згідно з приписами пункту 6.8. правил, вимушений забій худоби допускається проводити у присутності спеціаліста державної установи ветеринарної медицини з дотриманням відповідних вимог. Кожен випадок вимушеного забою тварин обов`язково оформляють актом з відміткою причин забою. Ветеринарно-санітарну експертизу туш і внутрішніх органів проводять відповідно до діючих нормативно-правових актів.

Згідно з положеннями пункту 6.8.3. правил, м`ясо та інші продукти вимушеного забою тварин мають бути перероблені на відповідних підприємствах (завод з переробки відходів тваринного походження тощо) у межах адміністративного району (області) під наглядом спеціалістів державних установ ветеринарної медицини. Транспортування м`яса вимушено забитих тварин із господарств на переробне підприємство проводять із дотриманням ветеринарно-санітарних вимог та за наявності відповідних ветеринарних документів.

Відповідно до пункту 6.8.4. правил, використання м`яса та інших продуктів вимушеного забою тварин для харчових цілей у господарстві, реалізація, передання іншим особам для споживання чи реалізації забороняється.

За змістом пункту 6.8.8. правил, м`ясо та інші продукти вимушеного забою можуть направлятися на виготовлення кормів для непродуктивних тварин, на корм свиням, птиці, звірам, що утримуються в розпліднику, після обов`язкового мікробіологічного дослідження (у т. ч. на наявність сальмонел, а за потреби - збудників інших інфекційних та інвазійних захворювань, що є небезпечними для тварин) і проварювання або на виробництво кормового борошна тваринного походження, яке повинне використовуватися у порядку, установленому законодавством.

Відповідно до пункту 6.8.10 правил знешкодження і використання м`яса, отриманого від вимушено забитих тварин, здійснюють під контролем лікаря державної установи ветеринарної медицини.

Суд зауважує, що в матеріалах справи наявні звіти про результати лабораторних досліджень щодо м`яса вимушено забитих тварин, яке поставляв відповідач, підтверджені в тому числі лікарями ветеринарної медицини.

Суд також відзначає, що з наявних в матеріалах справи доказів неможливо достеменно встановити який саме обсяг та на яку суму було поставлено м`ясо саме з вимушено забитих тварин.

Так, в усіх видаткових накладних, за якими покупець прийняв продукцію від відповідача вказано: м`ясо яловиче, збої гов`яжі, без уточнення в якому саме обсязі постачалася продукція від вимушено забитих тварин.

У поданому прокурором висновку аналітичного дослідження здійсненого ГУ ДПС у Рівненській області від17.09.2021 № 42/17-00-08-07/03775871, зазначено, що у 2018 році відповідач поставив зоологічному парку 10 241,92 кг продукції (м`ясо яловичини, збої гов`яжі м`які); у 2019 році - 14 941,60 кг продукції; у 2020 - 18 947,00 кг. А всього за 2018 - 2020 роки відповідач поставив покупцю 44 130,52 кг м`ясної продукції.

Водночас, відповідно до цього ж висновку, в ТОВ СГП "Імені Воловікова" зареєстровано акти на вибуття біологічних активів, відповідно до яких було одержано: у 2019 році - 5 310,50 кг м`яса яловичини та 256,00 кг збоїв гов`яжих м`яких; у 2020 році - 4 698,00 кг м`яса яловичини та 218,00 кг збоїв гов`яжих м`яких. Дані за 2018 рік відсутні. Варто зауважити, що акти на вибуття біологічних активів, або інші докази щодо обсягів продукції отриманої відповідачем від вимушено забитих тварин у 2018-2020 роках учасники провадження суду не надали.

Суд відмічає, що обсяги отриманої продукції за актами на вибуття біологічних активів, що відображені у згаданому висновку аналітичного дослідження значно менші за обсяги продукції поставленої зоологічному парку. А тому суд ставить під сумнів твердження прокурора, стосовно того, що уся продукція поставлена відповідачем отримана від вимушено забитих тварин.

Окрім цього суд звертає увагу, що положеннями правил передбачено, що м`ясо та інші продукти вимушеного забою можуть направлятися на корм тваринам після проведення мікробіологічного дослідження.

Суд не погоджується з тлумаченням прокурором положень пункту 6.8.4. правил, зокрема щодо порушення у даному випадку заборони використання м`яса вимушеного забою тварин для харчових цілей у господарстві, а також реалізація, передання іншим особам для споживання. Суд вважає, що прокурор помилково ототожнює направлення м`яса, отриманого від вимушено забитих тварин, на корм тваринам із використанням такого м`яса у харчових цілях у господарстві та його реалізацією для споживання.

Так, у пункті 6.8.4. правил йдеться про заборону використання м`яса, отриманого від вимушено забитих тварин, у харчових цілях та для споживання людиною, а не для годування тварин.

Тож використання продукції від вимушено забитих тварин, що здійснюється під контролем лікаря державної установи ветеринарної медицини, на корм тваринам не заборонено згаданими правилами. А навпаки, використання такої продукції унормовано пунктами 6.8.8., 6.8.10 правил.

З огляду на таке, сумнівними є твердження представника органу прокуратури, що м`ясо від вимушено забитих тварин є вилученим із цивільного обігу, не може бути предметом господарських операцій чи правочинів, а також твердження щодо того, що така продукція має нульову вартість.

Прокурор у позові стверджує, що в порушення вимог пункту 3.5 договорів, відповідач при поставці продукції не надано ветеринарні підтвердження про придатність товару для годування тварин, а тому поставлена покупцю продукція є неналежної якості.

Щодо таких тверджень суд відзначає, що прокурор залишив поза увагою, що додані ним до позовної заяви договори № 21/08 від 22 серпня 2018, № 01/02 від 01 лютого 2019 року, № 14/01 від 14 січня 2020 року не містять обов`язку постачальника надавати покупцю ветеринарні підтвердження про придатність товару для годування тварин. Разом з тим, необхідно підкреслити, що переважна більшість продукції була поставлена зоологічному парку саме за цими трьома договорами.

Також суд зауважує, що законодавчі норми не містять визначення "ветеринарне підтвердження" як окремого документу. Сторони не надали суду пояснень щодо тлумачення ними визначення "ветеринарне підтвердження" під час укладення договорів, за якими здійснювалися поставки товару.

Разом з тим Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м`яса та м`ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 7 червня 2002 року № 28, а також Інструкцією із застосування позначки придатності та ветеринарних штампів, затвердженою наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 02.02.2010 № 46, передбачено ветеринарне клеймування м`яса, позначок придатності, ветеринарних штампів для підтвердження придатності (або непридатності) продукції отриманої від забою тварин для певних господарських цілей після проведення ветеринарно-санітарної експертизи.

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо наявності або відсутності ветеринарного клеймування м`яса поставленого покупцю. А проте, до матеріалів справи долучено звіти про результати досліджень біологічного матеріалу, складені Гощанською міжрайонною лабораторією державної служби України з питань безпечно харчових продуктів та захисту споживачів у період з 31 січня 2018 року по 02 січня 2021 року, відповідно до яких за результатами бактеріологічних випробувань в дослідних зразках відповідача матеріалів збудників сальмонельозу та пастерильозу не виділено. Вказані звіти містять підписи лікарів ветеринарної медицини.

За таких обставин твердження прокурора про те, що відповідач поставив покупцю продукцію неналежної якості не знаходять свого підтвердження.

У своєму позові прокурор вказує, що відповідно до статті 268 ГК України, та статті 678 ЦК України, у разі поставки товару неналежної якості покупець має право відмовитись від прийняття та повернення сплаченої суми за такий товар.

Згідно з положеннями статті 268 ГК України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам (у разі наявності), але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам (у разі наявності), зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов`язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Відповідно до статті 678 ЦК України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Згідно з нормами статті 688 ЦК України, покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У разі невиконання покупцем цього обов`язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов`язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Згідно з приписами статті 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Умовами укладених договорів передбачено, що постачальник надає покупцю видаткову накладну, в якій вказується найменування товару, кількість, вартість та реєстраційний номер договору постачальника та покупця. Умовами договорів передбачено також, що при поставці товару постачальник надає покупцю наступні супровідні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, в двох примірниках, податкову накладну. У договорах № 18/01 від 16 січня 2018 року, № 28/02 від 28 лютого 2018 року, № 30/03 від 30 березня 2018 року, № 11/04 від 11 квітня 2018 року № 11/05 від 11 травня 2018 року № 30/05 від 30 травня 2018 року, № 27/06 від 27 червня 2018 року передбачено також ветеринарне підтвердження про придатність товару для годування тварин.

Також умовами договорів встановлено обов`язок постачальника у випадку поставки товару невідповідної кількості або якості, здійснити до поставку належної кількості товару або його заміну на якісний протягом 1 (одного) робочого дня.

А проте, матеріали справи не містять доказів неприйняття або вимоги заміни товару неналежної якості, продукція була прийнята та використана.

Згідно з вимогами пункту 16 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, яка затверджена постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.1966 №П-7, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 цієї Інструкції) , одержувач призупиняє подальшу прийомку продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршення її якості і змішання з іншою однорідної продукцією.

Одержувач також зобов`язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника виробника (відправника) з іншого міста, якщо це передбачено в основних і особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах при договорі.

Матеріали справи не містять акту про виявлені недоліки товару.

Водночас норми чинного законодавства не передбачають права покупця вимагати повернення оплати товару після його прийняття та використання у власних господарських цілях без повернення постачальнику такого товару та без вимог покупця про заміну товару, відмову від товару чи зменшення його ціни.

У своєму позові прокурор зазначає про наявність збитків, у зв`язку зі сплатою вартості товару. Такі ж твердження представник органу прокуратури висловлював під час розгляду справи.

Щодо вказаних обставин суд відзначає наступне.

Відповідно до положень статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Підставою для відшкодування збитків є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювана; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №910/20261/16 (п. 55 постанови).

А проте, прокурором не обґрунтовано жодного з елементів складу цивільного правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі №750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 зроблено висновок, що "збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача".

А тому, ураховуючи, що матеріалами справи підтверджено прийняття покупцем усього обсягу продукції поставленої відповідачем, за відсутності будь-яких зауважень чи вимог про заміну товару, суд вважає, що прокурор не довів наявність зменшення будь-яких майнових благ або зазнання негативних майнових наслідків особою в інтересах якої подано цей позов.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Умовами укладених договорів встановлено, що у разі постачання неякісного або некомплектного товару, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару, який виявився неналежної якості.

Керуючись вказаними положеннями прокурор нарахував на 1 641 205,88 грн вартості товару штраф в розмірі 328 241,18 грн.

Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України, неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

А проте, як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів постачання неякісного товару на суму 1 641 205,88 грн, більш того судом з`ясовано постачання товару на суму, що є меншою від заявленої до стягнення прокурором суми.

Судом не встановлено виявлення недоліків товару при його прийнятті, товар було прийнято без зауважень та використано згідно з умовами договору.

У своєму позові прокурор вказує, що заявлені кошти підлягають до стягнення на користь бюджету, проте суд не може погодитись з такою позицією прокурора з огляду на наступні обставини.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 р. № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09.03.2006 №3.4 - 22/498 та від 12.02.2008 №7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.

Згідно з пунктом 1.2. Положення про Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів №535 від 12.12.2011 (далі - положення), зоопарк є об`єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення і охороняється, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Згідно з пунктом 1.3. положення, зоопарк належить до комунальної власності територіальної громади м. Рівне (далі - власник), представницьким органом якої є Рівненська міська рада.

Відповідно до пункту 1.10. положення, зоопарк є юридичною особою та згідно з законодавством набуває статусу юридичної особи від дати її державної реєстрації, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків та відділенні Казначейства.

Відповідно до пункту 3.1. положення, управління зоопарком здійснюється відповідно до вимог законодавства спеціальною адміністрацією (далі - адміністрація). Управління адміністрацією здійснює Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - орган управління).

Згідно з пунктом 3.6. положення, адміністрація має право від свого імені укладати правочини, мати та набувати майнові права, а також нести відповідні зобов`язання, бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з пунктом 3.11. положення, до компетенції органу управління належить: здійснення контролю за ефективністю використання майна адміністрацією, що передане власником до сфери її управління; здійснення фінансового контролю за господарською діяльністю адміністрації відповідно до законодавства; затвердження кошторису після погодження Управлінням бюджету та фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Відповідно до пункту 7.1 положення, адміністрація є неприбутковою організацією. Фінансування адміністрації здійснюється відповідно до законодавства за рахунок державного бюджету України. Для цієї мети можуть залучатися кошти місцевих бюджетів, позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно з пунктом 7.5. положення, кошти одержані адміністрацією від наукової, природоохоронної, туристсько-екскурсійної, рекламно-видавничої та іншої діяльності в межах території зоопарку, що не суперечать цільовому призначенню зоопарку є її власними коштами. Ці кошти не підлягають вилученню і використовуються адміністрацією для здійснення заходів щодо охорони території та об`єктів зоопарку і провадження діяльності, передбаченої цим положенням.

Пунктом 8.2. положення визначено, що надходження адміністрації спрямовуються на покриття усіх витрат, пов`язаних з її основною діяльністю та ін.

Прокурор вказує, що якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - порядок № 228).

Абзацами 1, 2 п. 5 порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Прокурор вказує, що в даному випадку, зоопарк у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (м`яса) в обсязі та в межах видатків, визначених Рівненською міською радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня), а тому з урахуванням висновків, що викладених у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі №924/1283/21, 1 641 205,88 грн за поставлений неякісний товар та 328 241,18 грн штрафу мають бути стягнуті на користь Рівненської міської ради в дохід бюджету.

А проте суд звертає увагу учасників справи, що Рівненська міська рада не є учасником правочинів, щодо постачання товару. Положенням про Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення передбачено можливість фінансування його діяльності як за рахунок коштів бюджету так і за рахунок власних коштів, позабюджетних і благодійних фондів, коштів підприємств, організацій та громадян.

Матеріали справи не містять доказів того, що товар про який вказує прокурор було закуплено саме за рахунок коштів виділених Рівненською міською радою. Матеріали справи не містять бюджетних програм фінансування, а також доказів перерахування Рівненською міською радою коштів з метою фінансування виконання правочинів на які вказує прокурор у своєму позові.

Необхідно також відмітити, що неустойка, яка передбачена умовами договорів сплачується саме покупцю, про що зазначено в умовах договорів, а проте покупець у даному спорі визначений прокурором як третя особа.

Суд відзначає, що правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі №924/1283/21 стосується інших правовідносин про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно збережених коштів, що не є аналогічним предмету спору у даній справі.

Щодо долучених прокурором висновків експерта №СЕ-19/118-21/9298-ЕК від 30 листопада 2021 року, що складений Рівненським науково-дослідним експертно - криміналістичним центром та №3598 від 15 червня 2022 року, що складений Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса" суд відзначає наступне.

Згідно з положеннями статті 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд відхиляє висновок експерта №3598 від 15 червня 2022 року, що складений Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса" оскільки як встановлено судом до суми оплат за договорами, які укладались з 18 січня 2018 року зараховано зокрема платіж в сумі 28 213,98 грн від 03.01.2018 року, тобто який було проведено до того часу як були укладені такі договори.

Натомість судом надано оцінку щодо встановлення обсягів поставленої продукції та оплаченої її вартості, про що зазначено в судовому рішенні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частин 1, 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року зі справи № 806/1000/17).

У даному випадку загроза порушення інтересів держави, на переконання прокурора, полягає у неефективному використанні бюджетних коштів.

Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення належить до комунальної власності територіальної громади міста Рівне, представницьким органом якої є Рівненська міська рада (пункт 1.3. положення).

Разом з тим, органом управління адміністрацією зоопарку є Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради (пункту 3.1. положення).

До компетенції органу управління відносить зокрема здійснення фінансового контролю за господарською діяльністю адміністрації (пункт 3.11. положення).

З наявних в матеріалах справи листів прокуратури та позивача слідує, що у квітні 2023 року прокурор звернуся до Рівненської міської ради з листом про надання інформації для вжиття заходів цивільно-правового характеру.

У відповідь на вказаний лист міська рада повідомила, що у випадку наявності порушеного права територіальної громади, міською радою буде розглянута можливість щодо вчинення дій цивільно-правового характеру.

17 липня 2023 року прокурор у справі звернувся до Рівненської міської ради з листом про надання інформації щодо вжитих заходів на усунення виявлених порушень.

У відповідь на вказаний лист Рівненська міська рада повідомила, що не вчиняла дій цивільно -правового характеру щодо стягнення ТОВ СПГ "Ім. Воловікова" шкоди.

13 жовтня 2023 року прокурор у справі звернувся до Рівненської міської ради з листом про надання інформації щодо вжитих заходів на усунення виявлених порушень.

У відповідь на вказаний лист Рівненська міська рада повідомила, що не вчиняла дій цивільно -правового характеру щодо стягнення ТОВ СПГ "Ім. Воловікова" шкоди.

27 жовтня 2023 року на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор повідомив Рівненську міську раджу про вжиття заходів щодо захисту її інтересів шляхом пред`явлення позову до ТОВ СПГ "Ім. Воловікова" про стягнення коштів.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 ).

Аналогічний стандарт доказування застосовано також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Висновки суду

За результатами розгляду спору судом не встановлено підстав для задоволення позову, зокрема прокурором не обґрунтовано наявності підстав для повернення суми коштів, які були сплачені за товар, який було спожито. Окрім того, позов не містить обґрунтувань наявності збитків за результатами виконання досліджених судом правочинів.

Також, на переконання суду, прокурором належним чином не обґрунтовано порушення прав та інтересів позивача, в інтересах якого він звернувся, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що сплачені за договорами кошти були виділені саме міською радою за рахунок місцевого бюджету.

Стягнення неустойки на корить сторони, яка не є учасником правочину, та не наділена відповідними правами згідно з умовами договору, суперечить його положенням та змісту.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення статті 129 ГПК України, судові витрати у вигляді 25 541,71 грн судового збору покладаються на орган прокуратури, який звернувся з позовом.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити .

2. Судові витрати у вигляді судового збору покласти на прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 08 лютого 2024 року.

Суддя Андрій КАЧУР