Постанова

від 25.06.2024 по справі 918/1120/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/1120/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Зінкевич Ю. В.,

відповідача - Оніщук Є. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (судді: Крейбух О. Г. - головуючий, Юрчук М. І., Тимошенко О. М.) і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 (суддя А. Качур) у справі

за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Рівненський зоологічний парк загальнодержавного значення

про стягнення 1 969 447,06 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2022 року керівник Здолбунівської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова"</a> (далі - ТОВ СП "Імені Воловікова") про стягнення 1 969 447,06 грн, з яких: 1 641 205,88 грн за поставку неякісного товару та 328 241,18 грн штрафу.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за договорами від 18.01.2018 № 18/01, від 28.02.2018 № 28/02, від 30.03.2018 № 30/03, від 11.04.2018 № 11/04, від 11.05.2018 № 11/05, від 30.05.2018 № 30/05, від 27.06.2018 № 27/06, від 22.08.2018 № 21/08, від 01.02.2019 № 01/02, від 14.01.2020 № 14/01, укладеними між ним і Рівненським зоологічним парком загальнодержавного значення (далі - Рівненський зоопарк), поставив м`ясну продукцію, яка не відповідала вимогам щодо якості та категорії.

1.3. ТОВ СП "Імені Воловікова" у відзиві на позов заперечило проти його задоволення, посилаючись зокрема на недоведеність складу цивільного правопорушення в діях відповідача; відсутність збудників хвороб у зразках м`яса, поставленого Рівненському зоопарку; прийняття товару покупцем без жодних зауважень щодо якості товару.

1.4. Господарський суд Рівненської області ухвалою від 02.11.2023 залучив Рівненський зоопарк до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд визнав доведеними прокурором підстави для представництва інтересів держави в суді в особі визначеного ним позивача та, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, дійшов висновку про відмову у позові. При цьому суд виходив із недоведеності прокурором факту поставки відповідачем неякісної продукції за спірними договорами та, відповідно, відсутності підстав для повернення заявленої до стягнення суми коштів, сплачених за спожиту м`ясну продукцію.

Суд також визнав недоведеними обставини наявності збитків, понесених за результатами виконання спірних договорів, складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а також порушення прав та інтересів позивача, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого господарського суду про відмову у позові.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 і рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 у цій справі, перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ СП "Імені Воловікова" 1 587 071,88 грн за поставку неякісного товару та штраф у розмірі 317 414,37 грн на користь Рівненської міської ради в дохід місцевого бюджету.

Скаржник посилається на те, що оскаржувані у справі судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини 5 статті 268 Господарського кодексу України, статті 673 Цивільного кодексу України, пункту 6.8.4 Ветеринарно-санітарних правил для боєнь, забійно-санітарних пунктів господарств та подвірного забою тварин, затверджених наказом Державного департаменту ветеринарної медицини, Міністерства аграрної політики України від 14.01.2004 № 4 (далі - Ветеринарно-санітарні правила), а також з порушенням процесуального права - статей 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) в оскаржуваних судових рішеннях судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 стосовно повноважень органу місцевого самоврядування на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади у разі коли засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування; (2) відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості чи неможливості використання м`яса та інших продуктів вимушеного забою тварин відповідно до пункту 6.8.4 Ветеринарно-санітарних правил для споживання чи реалізації, у тому числі, шляхом поставки такого товару за договорами про закупівлю. Також прокурор посилався на постанову Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21 щодо наслідків неефективного витрачання бюджетних коштів.

За доводами прокурора, наявні в матеріалах справи докази підтверджують фактичну поставку, прийняття та оплату товару на суму 1 587 071,88 грн; попередні судові інстанції не надали оцінки усім наявним у справі доказам у сукупності, що призвело до формування висновків, які, на думку прокурора, не ґрунтуються на матеріалах справи; відповідач поставив продукти вимушеного забою тварин, чим допустив неналежне виконання умов спірних договорів та положень законодавства, оскільки м`ясна продукція отримана від вимушеного забою тварин не може бути об`єктом цивільного обороту.

Скаржник також зазначає, що положення частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України та частини 5 статті 268 Господарського кодексу України не містять обмежень щодо можливості стягнення сплачених за неякісний товар коштів у разі прийняття товару без зауважень; наявність підстав для стягнення збитків та порушення прав позивача прокурором доведена.

3.2. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення у справі - без змін, як ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, посилаючись на недоведення скаржником наявності підстав, визначених статтею 311 Господарського процесуального кодексу України, для їх скасування.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 18.01.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) і Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 18/01, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець, у свою чергу, його прийняти згідно з документами та здійснити оплату на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з пунктами 2.1- 2.2 договору (з урахуванням змін) загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 79 927,76 грн. Покупець здійснює оплату за фактом поставки товару згідно з видатковою накладною шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15-ти банківських днів із моменту отримання товару.

За змістом пунктів 3.1- 3.3, 3.5 вказаного договору вимоги до якості, приймання, маркування товару здійснюється за вимогами відповідних стандартів та ветеринарно-санітарних вимог, технічних умов. Приймання товару за якістю та кількістю здійснюється відповідно до вимог діючих в Україні нормативно-правових актів. Передача товару здійснюється на підставі видаткової накладної відповідно до супровідних документів. При поставці товару постачальник надає покупцю наступні супровідні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну в двох примірниках, податкову накладну, ветеринарне підтвердження про придатність товару для годування тварин. Постачальник надає покупцю видаткову накладну, в якій вказується найменування товару, кількість, вартість та реєстраційний номер договору постачальника та покупця.

У пунктах 5.2.1- 5.2.2 договору передбачене право покупця повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів (відсутність печатки, підписів тощо), а також вимагати відшкодування збитків та сплати штрафних санкцій за порушення іншою стороною умов цього договору.

Згідно з пунктом 5.3.2 договору у випадку поставки товару невідповідної кількості або якості постачальник зобов`язаний здійснити допоставку належної кількості товару або його заміну на якісний протягом 1 (одного) робочого дня.

Відповідно до пункту 6.4 договору у разі постачання неякісного або некомплектного товару, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від загальної вартості товару, який виявився неналежної якості або некомплектності.

Специфікацією до цього договору погоджено найменування, кількість та вартість товару.

За видатковими накладними № 42, № 63, № 115, № 165, № 227, № 257, № 292 відповідач поставив покупцеві за вказаним договором продукцію на суму 79 927,76 грн.

28.02.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) і Рівненський зоопарк уклали договір № 28/02, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець, у свою чергу, прийняти його згідно з документами та здійснити оплату на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 19 305,00 грн (пункт 2.1 договору).

При цьому, як установили суди, умови договору від 28.02.2018 № 28/02 аналогічні умовам договору від 18.01.2018 № 18/01.

Згідно із видатковою накладною № 62 відповідач поставив продукцію за цим договором на суму 19 305,00 грн.

30.03.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) і Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 30/03, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець, у свою чергу, прийняти його згідно з документами та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 10 890,00 грн.

Умови договору від 30.03.2018 № 30/03 аналогічні умовам попередніх договорів від 18.01.2018 № 18/01, від 28.02.2018 № 28/02.

Видаткову накладну за цим договором прокурор до позову не долучив.

11.04.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) і Рівненський зоопарк (покупець/третя особа) уклали договір № 11/04, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець, у свою чергу, прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 12 825,00 грн (пункт 2.1 договору).

Суди установили, що умови договору № 11/04 аналогічні умовам попередніх договорів.

Згідно із видатковою накладною № 140 відповідач поставив товар за цим договором на суму 12 825,00 грн.

11.05.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) і Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 11/05, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених таким договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно з пунктом 2.1 договору загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 28 245,00 грн.

Умови договору від 11.05.2018 № 11/05 також аналогічні умовам попередньо вказаних договорів.

Згідно із видатковою накладною № 193 відповідач поставив товар за цим договором на загальну суму 28 245,00 грн.

30.05.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) та Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 30/05, за яким постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець, у свою чергу, прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Згідно із пунктом 2.1 договору загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 14 022,50 грн.

Умови договору від 30.05.2018 № 30/05 аналогічні умовам попередньо укладених зазначених договорів.

Відповідно до накладної № 220 відповідач поставив товар за цим договором на суму 14 022,50 грн.

27.06.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) та Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 27/06, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець, у свою чергу, прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який постачається покупцеві відповідно до специфікації.

Загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 4 890,00 грн (пункт 2.1 договору).

Умови договору від 27.06.2018 № 27/06 аналогічні умовам попередніх вказаних договорів.

Відповідно до накладної № 256 відповідач поставив товар на суму 4 890,00 грн.

22.08.2018 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) та Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 21/08, за яким постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловичини 1 та 2 категорії, субпродукти (для годування тварин) відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який замовляється покупцем відповідно до специфікації.

Згідно з пунктом 2.1 договору (з урахуванням змін) загальна вартість товару становить 181 139,32 грн.

Відповідно до пункту 2.2 цього договору сторони визначили, що в ціну товару включаються витрати на транспортування, сплату податків і зборів (обов`язкових платежів), а також інші витрати.

Покупець здійснює оплату за фактом поставки товару згідно з видатковою накладною шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання товару (пункт 2.3 договору).

За змістом пунктів 4.1- 4.5 договору вимоги до якості, приймання, маркування товару здійснюється згідно з вимогами відповідних стандартів та ветеринарно санітарних вимог, технічних умов. Приймання товару за якістю та кількістю здійснюється відповідно до вимог діючих в Україні нормативно-правових актів. Передача товару здійснюється на підставі видаткової накладної відповідно до супровідних документів на складі покупця. Відповідальність за оформлення товарно-супровідних документів та пов`язаних із ними затримок при відвантаженні товару несе постачальник. При поставці товару постачальник надає покупцю наступні супровідні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну в двох примірниках, податкову накладну. Постачальник надає покупцю видаткову накладну, в якій вказується найменування товару, кількість, вартість та реєстраційний номер договору постачальника та покупця.

У пунктах 5.2.1- 5.2.2 договору передбачене право покупця повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі неналежного оформлення документів (відсутність печатки, підписів тощо), а також вимагати відшкодування збитків і сплати штрафних санкцій за порушення іншою стороною умов цього договору.

Згідно з пунктом 5.3.2 договору у випадку поставки товару невідповідної кількості або якості постачальник зобов`язаний здійснити допоставку належної кількості товару або його заміну на якісний протягом 1 (одного) робочого дня.

Відповідно до пункту 6.4 договору у разі постачання неякісного або некомплектного товару, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 % від загальної вартості товару, який виявився неналежної якості або некомплектності.

Специфікацією до договору погоджено найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до накладних № 569, № 626, № 680, № 466, № 52 відповідач поставив товар за цим договором на суму 147 484,53 грн.

Інших доказів поставки прокурор не надав.

01.02.2019 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) і Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 01/02, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві м`ясо яловиче відповідної якості, а покупець, у свою чергу, прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених договором. Предметом постачання є товар, який замовляється покупцем відповідно до специфікації.

Згідно з пунктом 2.1 договору (з урахуванням змін) загальна вартість товару становить 546 567,94 грн.

Решта умов договору № 01/02 аналогічні умовам договору від 22.08.2018 № 21/08.

За видатковими накладними № 107, № 165, № 222, № 266, № 298, № 349, № 455, № 528, № 721, № 857, № 958 відповідач поставив товар на суму 546 567,94 грн.

14.01.2020 ТОВ СП "Імені Воловікова" (постачальник) і Рівненський зоопарк (покупець) уклали договір № 14/01, за яким постачальник зобов`язується поставити покупцеві лот 1 згідно з ДК 021:2015 "15110000-2" м`ясо (м`ясо яловичини, телятини, субпродукти) (для годування тварин) відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з документами та здійснити його оплату на умовах, визначених цим договором. Предметом постачання є товар, який замовляється покупцем відповідно до специфікації.

Згідно з пунктом 2.1 договору (зі змінами) загальна вартість товару відповідно до специфікації становить 689 262,02 грн.

Решта умов договору від 14.01.2020 № 14/01 аналогічна умовам договору від 22.08.2018 № 21/08.

Відповідно до видаткових накладних № 51, № 129, № 172, № 196, № 231, № 280, № 275, № 391, № 505, № 604, № 681, № 765 відповідач поставив товар на загальну суму 689 262,02 грн.

4.3. Посилаючись на те, що поставлена відповідачем на виконання, укладених між ним і третьою особою договорів, м`ясна продукція не відповідала ветеринарно-санітарним вимогам щодо якості та категорії, прокурор звернувся в інтересах держави в особі Рівненської міської ради з позовом ТОВ СП "Імені Воловікова" про стягнення з нього 1 969 447,06 грн, з яких: 1 641 205,88 грн вартість поставки неякісного товару та 328 241,18 грн штраф.

4.4. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав доведеними прокурором підстави для представництва інтересів держави в суді в особі визначеного ним позивача та, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, дійшов висновку про відмову у позові за його необґрунтованістю та недоведеністю.

4.5. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, господарські суди зазначили, зокрема, що відповідно до положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення щодо визначення поставки містяться у частині 1 статті 265 Господарського кодексу України.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (частина 1 статті 673 Цивільного кодексу України).

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (частина 2 статті 673 Цивільного кодексу України).

Товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу (частина 1 статті 675 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Разом із тим згідно зі статтею 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам (у разі наявності), але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам (у разі наявності), зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов`язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

4.6. Як уже зазначалося, прокурор стверджував про поставку відповідачем непридатної для годування тварин м`ясної продукції через її неякісність та заборону використання в цивільному обороті м`яса та інших продуктів вимушеного забою у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача вартість неякісного товару та штраф.

Згідно з розділом 1 Ветеринарно-санітарних правил вони встановлюють ветеринарно-санітарні вимоги до проведення забою та первинної переробки тварин (птиці) на бойнях, забійно-санітарних пунктах господарств незалежно від форми власності та в особистих підсобних господарствах населення (подвірному забої); порядок здійснення ветеринарно-санітарної оцінки продуктів забою тварин; порядок внутрішньогосподарського використання або подальшу реалізацію одержаної продукції.

Ці правила є обов`язковими для виконання установами, організаціями, підприємствами незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості - суб`єктами підприємницької діяльності, фізичними особами - власниками тварин, які здійснюють діяльність у сфері обігу продукції тваринного походження.

Згідно з розділом 2 Ветеринарно-санітарних правил вимушений забій тварини - забій тварини при отриманні нею травм, фізичних ушкоджень тощо та у випадках, якщо подальше лікування є неефективним чи економічно недоцільним і проводиться під наглядом спеціаліста ветеринарної медицини.

Тобто вимушений забій тварин - це забій тварин, який попередньо не планувався, однак вимушено спричинений попередньо непередбачуваними факторами (травми, ушкодження тварин, економічна недоцільність або неефективність подальшого лікування тощо). Дії щодо вимушеного забою тварин проводяться під наглядом спеціаліста ветеринарної медицини.

Відповідно до пункту 3.1 Ветеринарно-санітарних правил суб`єкти господарювання повинні здійснювати забій тварин згідно з Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м`яса та м`ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини України від 07.06.2002 № 28 та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 21.06.2002 за № 524/6812, лише на відповідно обладнаних бойнях або забійно-санітарних пунктах господарств.

За змістом пункту 3.7 Ветеринарно-санітарних правил забій тварин на бойнях, забійно-санітарних пунктах та при подвірному забої має здійснюватися за умови дотримання необхідних ветеринарно-санітарних умов забою і первинної переробки тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів забою.

Забороняється забій тварин, хворих та підозрілих у захворюванні заразними хворобами, зазначеними у Правилах передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м`яса та м`ясних продуктів (пункт 5.4 Ветеринарно-санітарних правил).

У пункті 5.5 Ветеринарно-санітарних правил передбачено, що туші, внутрішні органи та інші продукти забою підлягають обов`язковій ветеринарно-санітарній експертизі відповідно до діючих правил.

При цьому відповідно до пункту 45 частини 1 статті 1 Закону України "Про ветеринарну медицину" експертний висновок - звіт про результати лабораторних досліджень (випробувань), що засвідчує відповідність або невідповідність показників, щодо яких проводилося дослідження (випробування), вимогам, встановленим законодавством.

Згідно з пунктом 6.8 Ветеринарно-санітарних правил вимушений забій худоби допускається проводити у присутності спеціаліста державної установи ветеринарної медицини з дотриманням відповідних вимог. Кожен випадок вимушеного забою тварин обов`язково оформляють актом з відміткою причин забою. Ветеринарно-санітарну експертизу туш і внутрішніх органів проводять відповідно до діючих нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 6.8.4 цих Правил використання м`яса та інших продуктів вимушеного забою тварин для харчових цілей у господарстві, реалізація, передання іншим особам для споживання чи реалізації забороняється.

Разом із тим у пункті 6.8.8 Ветеринарно-санітарних правил визначено, що м`ясо та інші продукти вимушеного забою можуть направлятися на виготовлення кормів для непродуктивних тварин, на корм свиням, птиці, звірам, що утримуються в розпліднику, після обов`язкового мікробіологічного дослідження (у т.ч. на наявність сальмонел, а за потреби - збудників інших інфекційних та інвазійних захворювань, що є небезпечними для тварин) і проварювання або на виробництво кормового борошна тваринного походження, яке повинне використовуватися у порядку, установленому законодавством.

Відповідно до положень частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.7. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази (у тому числі платіжні доручення, виписки із рахунку, висновки експертів), надавши оцінку аргументам сторін, які вони наводили на обґрунтування своїх вимог та заперечень, попередні судові інстанції установили, що матеріалами справи підтверджується поставка ТОВ СП "Імені Воловікова", прийняття та оплата товару Рівненським зоопарком у загальній сумі 1 587 071,88 грн (а не на суму 1 641 205,88 грн як стверджував прокурор) за укладеними між вказаними сторонами договорами поставки, у тому числі за договором від 18.01.2018 № 18/01 у сумі 79 927,76 грн, за договором від 28.02.2018 № 28/02 у сумі 19 305,00 грн, за договором від 30.03.2018 № 30/03 у сумі 10 890,00 грн, за договором від 11.04.2018 № 11/04 у сумі 41 070,00 грн, за договором від 30.05.2018 № 30/05 у сумі 14 022,50 грн, за договором від 27.06.2018 № 27/06 у сумі 4 890,00 грн, за договором від 22.08.2018 № 21/08 у сумі 181 136,68 грн, за договором від 01.02.2019 № 01/02 у сумі 546 567,94 грн, за договором від 14.01.2020 № 14/01 у сумі 689 262,02 грн. При цьому, як установили суди, покупець не висловлював зауважень щодо походження або якості отриманого товару чи повноти оформлення супровідних документів; не просив його замінити; у матеріалах справи немає доказів про складання акта про виявлені недоліки товару; така продукція була використана зоопарком. Водночас у матеріалах справи наявні звіти про результати досліджень біологічного матеріалу, складені Гощанською міжрайонною лабораторією державної служби України з питань безпечно харчових продуктів та захисту споживачів у період із 31.01.2018 по 02.01.2021, відповідно до яких за результатами бактеріологічних випробувань в дослідних зразках відповідача матеріалів збудників сальмонельозу та пастерильозу не виділено; вказані звіти містять підписи лікарів ветеринарної медицини.

Разом із тим, урахувавши положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суди відхилили як необґрунтовані доводи прокурора про те, що м`ясо від вимушено забитих тварин є вилученим із цивільного обігу та не може бути предметом господарських операцій чи правочинів і така продукція має нульову вартість. До того ж, за висновками судів попередніх інстанцій, в усіх видаткових накладних, за якими покупець прийняв продукцію від постачальника вказано: м`ясо яловиче, збої гов`яжі м`які, без уточнення в якому саме обсязі постачалася продукція від вимушено забитих тварин; акти на вибуття біологічних активів або інші докази щодо обсягів продукції отриманої відповідачем від вимушено забитих тварин у 2018-2020 роках учасники провадження суду не надали. При цьому обсяги отриманої продукції за актами на вибуття біологічних активів, відображені у поданому прокурором висновку аналітичного дослідження, значно менші за обсяги продукції поставленої зоопарку. Отже, як зазначили суди, з долучених до матеріалів справи доказів неможливо достеменно встановити який саме обсяг та на яку суму було поставлено м`ясо саме з вимушено забитих тварин; при цьому в матеріалах справи наявні звіти про результати лабораторних досліджень м`яса вимушено забитих тварин, яке поставляв відповідач, підтверджені в тому числі лікарями ветеринарної медицини, в яких зазначено про відсутність збудників хвороб у досліджуваних зразках. У зв`язку з наведеним суди відхилили як недоведені твердження прокурора про те, що уся поставлена відповідачем продукція отримана від вимушено забитих тварин.

Крім того, під час вирішення спору у справі суди з`ясували, що фінансування діяльності третьої особи здійснюється як за рахунок коштів бюджету, так і за рахунок власних коштів, позабюджетних і благодійних фондів, коштів підприємств, організацій та громадян; у матеріалах справи немає доказів того, що спірна продукція закупалася саме за рахунок коштів, виділених позивачем, водночас у матеріалах справи немає бюджетних програм фінансування, а також доказів перерахування позивачем коштів з метою фінансування виконання спірних правочинів.

Таким чином, за висновками попередніх судових інстанцій обставини поставки відповідачем неякісної м`ясної продукції за спірними договорами не підтверджені матеріалами справи; наявність складу цивільного правопорушення в діях відповідача та порушення прав позивача у наведеному випадку прокурор не довів.

4.8. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.

4.9. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстав касаційного оскарження прокурор посилався на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, оскільки, по-перше, у розумінні положень процесуального законодавства при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судами висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах, чого проте скаржником не наведено. По-друге, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. До того ж цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаній постанові Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. По-третє, у справі № 905/1907/21 вирішувалось питання виключної правової проблеми щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у контексті визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі ради та комунального, некомерційного закладу (школи) про стягнення коштів, безпідставно сплачених школою відповідно до додаткових угод, згідно з якими були внесені зміни до істотних умов договору, а саме збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу. Висновок, який, на думку прокурора, не був врахований судами у справі, що переглядається, стосувався повноважень органу місцевого самоврядування на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади у разі коли засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування. Натомість наявність повноважень у визначеного прокурором у цій справі № 918/1120/23 як позивачем органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Рівненської міської ради судами попередніх інстанцій не ставилась під сумнів. У цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій визнали доведеними прокурором підстави для представництва інтересів держави в суді в особі визначеного ним позивача. Водночас, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди визнали недоведеними обставини поставки відповідачем покупцеві за спірними договорами неякісної м`ясної продукції для годування тварин, а також завдання збитків за наслідками виконання таких договорів та не встановили обставин неефективного витрачання коштів місцевого бюджету та у зв`язку з цим порушення прав позивача. По-четверте, доводи скаржника у наведеній частині зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Отже, аналіз висновків, зроблених судами в оскаржених судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, виходячи із встановлених ними обставин справи та підстав для відмови у позові (за недоведеності позовних вимог), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду, тому підстав для врахування висновків, вміщених у ній, у наведеному випадку немає.

Посилання на інші постанови Верховного Суду не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.10. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості чи неможливості використання м`яса та інших продуктів вимушеного забою тварин відповідно до пункту 6.8.4 Ветеринарно-санітарних правил для споживання чи реалізації, у тому числі, шляхом поставки такого товару за договорами про закупівлю, з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, прокурор не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цієї норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, натомість його аргументи фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права (зокрема пункту 6.8.4 Ветеринарно-санітарних правил без урахування пункту 6.8.8) та власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про відмову у позові та стосуються незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи і необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для відмови у позові, враховуючи, що у касаційній скарзі відсутнє мотивоване обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування вказаної норми, колегія суддів вважає, що підстав для формування Верховним Судом висновку щодо зазначеної скаржником норми права у наведеному випадку немає.

Водночас колегія суддів відхиляє посилання прокурора на порушення судами попередніх інстанцій статті 678 Цивільного кодексу України та частини 5 статті 268 Господарського кодексу України, оскільки покупець має право вимагати повернення сплаченої суми саме у разі поставки йому неякісного товару (товару більш низької якості), натомість таких обставин суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі не встановили, навпаки, за встановлених судами обставин наявні у справі докази свідчать, що поставлена для годування тварин м`ясна продукція пройшла ветеринарний контроль, за результатами досліджень в матеріалах проб не виявлено збудників хвороб; зазначена продукція була прийнята без зауважень за якістю покупцем, ним не повернута та використана в цілях годування тварин у зоопарку.

4.11. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.12. Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, в зв`язку з чим оскаржені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 у справі № 918/1120/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак