Постанова

від 06.02.2024 по справі 910/4177/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4177/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді - Картавцева Ю.В.

від 28.06.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І., Скрипка І.М.

від 12.09.2023

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач»

про стягнення 1504 грн та зобов`язання вчинити дії

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» (далі - Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» (далі - Відповідач) про стягнення 1 504 грн та зобов`язання вчинити дії.

2. Позивач обґрунтував позовні вимоги неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки від 05.10.2022 №92-2022 у частині передачі оплаченого товару, з огляду на що Позивач просить суд стягнути з Відповідача 1 504 грн штрафу та зобов`язати останнього замінити товар (скретч-картка/талон) неналежної якості на товар (скретч-картка/талон) належної якості в об`ємі 160 л (бензин марки А-95) за договором поставки від 05.10.2022 №92-2022.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 28.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №910/4177/23, у задоволенні позову відмовив.

4. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:

- з умов договору поставки вбачається, що товаром є бензин А-95, тоді як скретч-картки, які просить замінити Позивач, є довірчими документами, на підставі яких здійснюється видача відповідного товару. Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів передачі Позивачу товару неналежної якості, тобто бензину, який не відповідає технічним умовам виробника і державним стандартам України виробника, відтак правові підстави для здійснення заміни товару за договором поставки відсутні;

- належним, ефективним та таким, що відповідає нормам законодавства, способом захисту з огляду на викладені обґрунтування позовної заяви, є вимога про передачу товару (бензину А-95) або вимога про повернення відповідної суми коштів. В той же час, обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання замінити талони неналежної якості на талони належної якості, не відповідає суті порушеного права та є неефективним;

- враховуючи що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставини передачі Позивачу товару неналежної якості, позовна вимога про стягнення штрафу за порушення умов зобов`язання щодо якості товару у розмірі 1 504 грн на підставі приписів частини 2 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) задоволенню не підлягає.

5. Апеляційний суд, крім вищезазначеного, мотивував свою постанову тим, що:

- порушення прав Позивача у спірних правовідносинах полягає саме в непередачі йому товару (бензину А-95, 20 л) за талонами у кількості 8 штук, початковий номер 303608279260 та кінцевий номер 303608279267, а не видачі йому довірчих документів талонів (скретч-карток) з якимись недоліками (для прикладу, це могла бути видача йому талонів із простроченим строком їх дії).

У даному випадку, Позивачу було відмовлено у відпуску товару за пред`явленими скретч-картками не через невідповідність таких довірчих документів умовам договору та вимогам щодо їх пред`явлення, а через те, що емітенти паливних карток призупинили отоварення їх в своїх мережах автозаправних станцій;

- належним, ефективним та таким, що відповідає нормам законодавства, способом захисту порушеного права Позивача буде вимога про передачу товару (бензину А-95) або вимога про повернення відповідної суми коштів.

Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання замінити талони неналежної якості на талони належної якості, не відповідає суті порушеного права та є неефективним. Задоволення такого позову не гарантуватиме відновлення порушеного права Позивача, оскільки ним не доведено, що заміна існуючих скретч-карток на інші беззаперечно призведе до відпуску йому бензину А-95 в мережі автозаправних станцій партнерів «Авіас».

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

6. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №910/4177/23 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

7. Підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) та зазначив, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 269 ГК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №904/5002/18, та вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування статті 678 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16.

8. Скаржник мотивував касаційну скаргу наступним:

- Скаржник придбав у Відповідача не паливо, а документ, що дає право на придбання палива. Тому, враховуючи, що Скаржник, як підприємство державного сектору економіки, зобов`язаний здійснювати всі закупівлі з дотриманням Закону України «Про публічні закупівлі», що є тривалою в часі процедурою, а паливо необхідно невідкладно для виконання першочергових завдань по відновленню зруйнованого залізничного сполучення та мостів, Скаржник просить саме про заміну талонів, а не повернення коштів;

- Скаржник, отримавши за договором поставки від 05.10.2022 №92-2022 скретч-картки на суму 49 820 грн, не зміг отримати пальне на суму 7 520 грн (8 скретч-карток). При отриманні скретч-карток неможливо встановити їх якість - можливість/неможливість придбати бензин за вказаними картками, такий недолік не є явним при придбанні карток;

- досудове листування Скаржника із Відповідачем не призвело до вирішення проблеми, тому що Відповідач не замінив талони на діючі та не повернув за них кошти. Постачальник талонів, за якими неможливо поставити паливо, не поніс жодної відповідальності та продовжує виходити на торги через систему Prozorro;

- при зверненні до суду з позовом Скаржник не просив про повернення коштів, оскільки, розуміючи тривалість судових процесів, при отриманні через рік коштів не зміг би придбати ту ж кількість палива у зв`язку з інфляцією.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

9. 05 жовтня 2022 року між Позивачем (покупець) та Відповідачем (постачальник) укладено договір поставки №92-2022, відповідно до пунктів 1.1.-1.5. якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товар, код ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти (бензин марки А-95, скретч-картка), паливо за довірчим документом - скретч-карткою, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти вказаний товар. Найменування товару згідно з рахунками та накладними на товар. Одиниця вимірювання: літр. Кількість: 1 060 літрів, згідно з рахунками та накладними на товар. Відпуск товару з АЗС здійснюється за скретч-карткою на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.

10. Згідно з пунктом 2.1. договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно з умовами договору.

11. Якість товару повинна відповідати ТУ і ДСТУ виробника. Підтвердженням неналежної якості палива (невідповідність ТУ і ДСТУ) є висновок експертизи незалежної експертної організації, акредитованої лабораторії, в порядку згідно з діючим законодавством України (пункт 2.2. договору).

12. У пункті 3.2. договору визначено, що його загальна сума складає: 49 820 грн з ПДВ.

13. Згідно з умовами пунктів 5.1.-5.3. договору строк поставки товару - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Місце поставки (передачі) товару та її умови: передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС згідно з пунктом 1.6. шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки; довірчий документ - скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці; умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі. Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі, або якщо захисна стрічка ідентифікаційного номера пред`явленого довірчого документа - пошкоджена. Активація скретч-карток відбувається виключно при отриманні постачальником підписаних з відбитком печатки (якщо покупець має печатку) оригіналу накладних на товар.

14. На виконання умов договору Відповідач передав Позивачу талони на бензин марки А-95 20 л, у кількості 40 штук, початковий номер 303608279250, кінцевий номер 303608279289; талони на бензин марки А-95 20 л, у кількості 12 штук, початковий номер 303608279290, кінцевий номер 303608279301; талон на бензин марки А-95 20 л, у кількості 1 штука, початковий/кінцевий номер 303608279302, які підтверджують право покупця на отримання палива: бензин А-95 в кількості 1 060 літрів на суму 49 820 грн, згідно з рахунком СФПЦ-00001127 на суму 49 820 грн, ПДВ - 3 259,25 грн, що підтверджується видатковою накладною №ОТПЦ-00001045 від 13.10.2022.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

15. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов наступних висновків.

16. Спірні правовідносини виникли між сторонами у зв`язку із невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки палива на підставі скретч-карток. Звернувшись до суду з позовом, Скаржник визначив способом захисту своїх порушених прав зобов`язання Відповідача замінити скретч-картки, за якими зупинено отоварення, на діючі скретч-картки.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ключовим питанням, яке наводить Скаржник, є його незгода з висновками судів попередніх інстанцій про обрання ним неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові.

17. За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

18. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

19. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

20. Відповідно до частин 1-2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

21. Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

22. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (пункт 5.6. постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20).

23. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

24. Крім того, звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити, а також зазначити у позовній заяві, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. У свою чергу, суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

25. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України, а також міститься у статті 20 ГК України, і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаних статтях.

26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

27. Як вбачається з матеріалів справи, Скаржник просить суд зобов`язати Відповідача замінити товар (скретч-картку/талон) неналежної якості на товар (скретч-картку/талон) належної якості на підставі пункту 2 частини 2 статті 678 ЦК України.

28. Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

29. Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

30. За приписами частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

31. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

32. Приписами частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у покупця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами було узгоджено у пункті 1.1. договору, що постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товар, код ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти (бензин марки А-95, скретч-картка), паливо за довірчим документом - скретч-карткою, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти вказаний товар.

Відповідно до пунктів 2.1.-2.2. договору сторонами узгоджено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно з умовами договору. Якість товару повинна відповідати ТУ і ДСТУ виробника. Підтвердженням неналежної якості палива (не відповідність ТУ і ДСТУ) є висновок експертизи незалежної експертної організації, акредитованої лабораторії, в порядку згідно з діючим законодавством України.

Строк поставки товару - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) (пункт 5.1 договору).

34. Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

35. В силу приписів статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

36. За приписами частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

37. Як встановлено судами передніх інстанцій, Скаржником оплачено товар - бензин А-95 у кількості 1 060 л на суму 49 820 грн з ПДВ, а Відповідачем відпущено Скаржнику 53 бланки дозволів, що підтверджують його право на отримання палива, що підтверджується видатковою накладною №ОТПЦ-00001045 від 13.10.2022.

38. Відповідно до пункту 5.2. договору передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС згідно з пунктом 1.6. шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки.

39. В порушення вищезазначених умов договору Відповідач поставку товару здійснив частково, відтак взяті на себе зобов`язання по забезпеченню поставки та передачі бензину по скретч-картках на автозаправних станціях не виконав.

40. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

41. Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

42. В силу положень статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

43. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

44. Як передбачено частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Припис частини 2 статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку непоставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

45. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 (пункт 9.13).

46. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі №908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі №908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

47. Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

48. Відтак обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

49. З установлених судами попередніх інстанцій обставин та з умов договору поставки у спірних правовідносинах в даній справі вбачається, що товаром, який підлягав передачі Відповідачем Скаржнику, є саме паливо - бензин А-95, тоді-як скретч-картки, які просить замінити Скаржник, є довірчими документами, на підставі яких здійснюється видача відповідного товару.

Відтак Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позовна вимога про зобов`язання Відповідача замінити товар (скретч-картку/талон) неналежної якості на товар (скретч-картку/талон) належної якості на підставі пункту 2 частини 2 статті 678 ЦК України не відповідає суті порушеного права, характеру його порушення та спричиненими цими діяннями наслідками.

Належним способом захисту прав Скаржника у правовідносинах, що склались між сторонами, буде вимога про передачу оплаченого товару, а саме бензину марки А-95 в об`ємі 160 л, або вимога про повернення суми попередньої оплати у розмірі 7 250 грн на підставі частини 2 статті 693 ЦК України. Іншого можливого способу захисту своїх прав сторони договором не передбачили.

50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором та з метою досудового врегулювання спору Скаржник звертався до Відповідача листами №ПВІЗТ-ВД/33 від 05.01.2023 та №ПВІЗТ-ВД/59 від 10.10.2023, в яких просив активувати невикористані скретч-картки на постачання бензину у кількості 8 штук за номерами 303608279260-303608279267.

Відповідач у відповідь листом №005/23 від 19.01.2023 повідомив, що він не є емітентом паливних довірчих документів, а лише здійснює їх реалізацію. Придбані Скаржником скретч-картки були активовані у встановленому порядку на сайті https://nv.avias.pp.ua і https://vv.avias.pp.ua. При цьому, Відповідач зазначив, що внаслідок об`єктивних обставин емітенти паливних карток та керуюча компанія паливними проектами «Авіас» в односторонньому порядку призупинили отоварення в мережі автозаправних станцій партнерів «Авіас» скетч-карток, реалізованих Відповідачем своїм контрагентам.

51. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, сторони додатком №1 до договору поставки №92-2022 від 05.10.2022 погодили опис бланків довірчих документів - скретч-карток, з якого, зокрема, вбачається, що на лицьовій стороні карти зображено логотип «Авіас», на зворотньому боці прописано напис: «Перелік офіційних місць продажу та умови договору оферти розміщено на avias.com.ua».

Отже, згідно з умовами договору поставки в даній справі сторони передбачили зобов`язання Відповідача передати Скаржнику паливо саме за скретч-картками мережі автозаправних станцій «Авіас» та їх партнерів.

52. Відтак Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що вимога Скаржника про заміну скретч-карток мережі автозаправних станцій «Авіас» та їх партнерів, за якими зупинено отоварення, на скретч-картки тієї ж мережі або її партнерів не означатиме поновлення прав Скаржника та не забезпечить отримання оплаченого ним товару за договором поставки, оскільки реалізовані Відповідачем своїм контрагентам скретч-картки вказаною мережею та її партнерами не отоварюються.

53. Разом з тим, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій, що оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставини передачі Скаржнику товару неналежної якості (палива, якість якого не відповідає технічним умовам і Державним стандартам України згідно з висновками експертизи), позовна вимога про стягнення штрафу за порушення умов зобов`язання щодо якості товарів у розмірі 1 504 грн на підставі приписів частини 2 статті 231 ГК України, задоволенню не підлягає.

54. Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме застосування положення статті 269 ГК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №904/5002/18 в аналогічних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

55. Наведена норма визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

56. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

57. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України та пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова «подібний» не завжди означає тотожність (пункт 28);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31).

58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

59. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39).

60. Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №904/5002/18, на яку посилався Скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що вона стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.

61. Предметом спору у справі №904/5002/18 є зобов`язання відповідача здійснити заміну рейок рамних прямих з вістряком кривим типу Р65 марки 1/11-1/9 із заводськими №276 та №280 неналежної якості у кількості 2 одиниць на аналогічну продукцію належної якості за договором поставки №ЦЗВ-05-04817-01 від 20.11.2017.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.12.2019 у справі №904/5002/18, направляючи справу на новий розгляд, визнав помилковим висновки судів попередніх інстанцій, які, відмовляючи у задоволенні позову, належним чином не встановили причини недоліків продукції, на яку за умовами договору встановлено гарантійний строк експлуатації, безпідставно поклавши обов`язок доведення цих обставин на позивача (покупця), а не на відповідача (постачальника), який не надав взагалі жодних заперечень по суті спору. Для з`ясування дійсної якості поставленого товару та встановлення причин, характеру та часу виникнення недоліків товару позивач заявляв клопотання про призначення судової експертизи. Суди, відмовивши у позові з підстав недоведеності, фактично поклали ризик настання негативних наслідків, пов`язаних з невчиненням процесуальних дій (непроведення судової експертизи), на позивача, чим порушили принцип змагальності сторін.

62. Натомість, спірні правовідносини у даній справі №910/4177/23 виникли на підставі договору поставки від 05.10.2022 №92-2022, згідно з яким Відповідач прийняв на себе зобов`язання передати Скаржнику у власність товар -паливо за довірчим документом - скретч-карткою. Звернувшись до суду із позовом, Скаржник просив зобов`язати Відповідача замінити товар (скретч-картку/талон) неналежної якості на товар (скретч-картку/талон) належної якості на підставі статті 678 ЦК України. Ключовим питанням у даній справі є обрання Скаржником неналежного та неефективного способу захисту його порушеного права. Скаржник не заявляв клопотання про проведення експертизи для підтвердження своїх доводів про неналежну якість товару. Крім того Скаржник помилково визначив товаром, який, на його думку, підлягав заміні, скретч-картки замість палива.

63. Отже, постанова Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №904/5002/18, на яку посилається Скаржник, та викладена у ній правова позиція, стосується зовсім іншого предмету, підстав позову та змісту позовних вимог, не є подібною з правовідносинами у цій справі, що є підставою для закриття касаційного провадження згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України у цій частині.

64. Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме необхідності відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, який застосовано апеляційним господарським судом під час розгляду справи, то Верховний Суд зазначає наступне.

65. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

66. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

67. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

68. Таким чином, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

69. Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

70. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

71. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

72. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

73. З викладеного убачається, що для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

74. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

75. Однак Скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, не навів будь-якого обґрунтування щодо необхідності такого відступу, зокрема не довів наявності істотних причин для цього (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення). Зміст касаційної скарги, провадження за якою відкрито за пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, зводиться до незгоди Скаржника із ухваленими у справі судовими рішеннями судів попередніх інстанцій. При цьому Скаржник тільки зазначає, що застосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, щодо використання суб`єктом порушеного права не будь-якого, а цілком конкретного способу захисту, є недоречним, однак сам Скаржник при зверненні до суду із позовом скористався саме конкретно визначеним способом захисту, передбаченим статтею 678 ЦК України.

76. За таких обставин Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, а тому наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

78. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

79. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Скаржника, вважає, що касаційне провадження у справі, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

81. Стосовно оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати

82. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга в частині залишається без задоволення, а в іншій частині Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту», відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» за пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №910/4177/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова