Ухвала

від 30.01.2024 по справі 916/3198/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3198/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Турченко О. В.,

відповідача - Феленко С. О., Пинтяк Р. В.,

третьої особи - Святецький М. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) району

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 (судді: Колоколов С. І. - головуючий, Разюк Г. П., Савицька Я. Ф.) і рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2023 (суддя Шаратов Ю. А.) у справі

за позовом Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) району

до Селянського фермерського господарства "ПИНЕ",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Міністерство оборони України,

про стягнення 1 927 850,00 грн збитків та розірвання договору,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - КЕЧ) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Селянського фермерського господарства "ПИНЕ" (далі - СФГ "ПИНЕ") про розірвання договору від 27.07.2017 № 5-2017 (далі - договір від 27.07.2017), укладеного між сторонами у справі, та стягнення з відповідача на користь позивача 1 927 850,00 грн збитків за користування земельними ділянками, кадастрові номери 5124780700:01:002:0344, 5124780700:01:002:0345, 5124780700:01:002:0343, 5124780700:01:002:0346, без належної правової підстави.

Позивач з посиланням на положення статей 14, 16, 22, 202, 509, 526, 538, 626, 628, 651, 1212 Цивільного кодексу України, статей 77, 152 Земельного кодексу України, статті 147 Господарського кодексу України наголошував на неналежному виконанні відповідачем упродовж квітня 2021 року-жовтня 2022 року умов укладеного договору, внаслідок чого він несе збитки, пов`язані зі сплатою земельного податку за земельну ділянку, яка погоджена сторонами у спірному договорі. Також він вказував на порушення пунктів 8.2.1, 8.4 договору від 27.07.2017 в частині дострокового розподілу очікуваного прибутку результатів спільної діяльності, що стало підставою для повідомлення відповідача про припинення проведення сільськогосподарських робіт, пов`язаних з підготовкою земельної ділянки до посівних робіт на 2020-2021 сільськогосподарські роки на вказаній площі. Однак всупереч цьому повідомленню, як зазначав позивач, відповідач продовжував підготовку земельної ділянки до посівних робіт та здійснював вирощування соняшника, про що представниками КЕЧ було складено акт огляду земельних ділянок від 17.08.2021. За твердженням позивача, між сторонами у справі згідно зі спірним договором виникли правовідносини щодо фактичного користування відповідачем земельною ділянкою без укладеного договору оренди землі, які за своїм змістом є кондикційними; внаслідок діяльності відповідача з вирощування сільськогосподарських культур без належної правової підстави у період із квітня 2021 року по жовтень 2022 року у відповідача є приріст майна як набувача у зв`язку із порушенням прав КЕЧ у сумі 1 927 850,00 грн. Вказане, на думку позивача, є підставою для розірвання договору від 27.07.2017 у судовому порядку та стягнення з відповідача заявлених збитків.

У відзиві на позов СФГ "ПИНЕ" заперечило проти позову, просило відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема на те, що між сторонами у справі не виникло правовідносин, притаманних саме спільній діяльності, що було встановлено у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 916/1036/20; позивач отримував плату за договором від 27.07.2017, а отже, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них положень глави 83 Цивільного кодексу України; після отримання від позивача повідомлення від 25.09.2020 № 2152 відповідач повністю припинив будь-які роботи з використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур за договором від 27.07.2017. Крім того, відповідач стверджував про відсутність у нього заборгованості за спірним договором станом на момент розгляду справи, недоведеність позивачем розміру заявлених до стягнення збитків та усіх складових цивільного правопорушення, необхідних для їх відшкодування.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.06.2023 (суддя Шаратов Ю. А.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 (судді: Колоколов С. І. - головуючий, Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині розірвання договору від 27.07.2017, суд, з огляду на встановлені обставини неможливості використання відповідачем земельних ділянок за таким договором з незалежних від нього причин внаслідок прямої заборони КЕЧ в повідомленні від 25.09.2020 № 2152, дійшов висновку, що відповідач згідно із нормами частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України звільняється від внесення плати за весь час із моменту цієї заборони, зокрема, у період із квітня 2021 року по жовтень 2022 року. Отже, як установив суд, відсутнє будь-яке порушення з боку відповідача умов договору від 27.07.2017 щодо оплати у вказаному періоді як підстави для його розірвання відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення збитків в сумі 1 927 850,00 грн за користування земельними ділянками без належної правової підстави, суд виходив із того, що позивачем не доведено таких елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, як протиправність поведінки відповідача, факт наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками, натомість як за відсутності цих елементів цивільна (господарська) відповідальність не настає. Водночас суд першої інстанції зазначив, що наявність між КЕЧ і СФГ "ПИНЕ" чинного договору від 27.07.2017, який за своєю правовою природою є договором оренди, виключає користування відповідачем визначеними в ньому земельними ділянками без належної правової підстави та застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

КЕЧ звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2023, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (щодо правового регулювання договорів про спільну діяльність), викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 916/1533/18, від 24.11.2021 у справі № 916/3078/20, від 12.09.2023 у справі № 387/800/21, від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18; у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 295/4942/20 щодо загального підходу оцінки доказів у судовому процесі.

Зокрема скаржник наголошує на наявності правових підстав як для розірвання спірного договору, так і стягнення збитків з відповідача; вважає, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій під час оцінки істотності порушення умов договору, як підстави для його розірвання, залишилися обставини порушення обов`язку ведення обліку та звітності за спірним договором, які мають істотне значення для іншої сторони договору; посилається на ненадання судами попередніх інстанцій належної правової оцінки тому, що відповідач не відображає у своїй фінансовій та статистичній звітності відомості про доходи отримані від господарської діяльності за договором на землях оборони (землях державної власності). Скаржник зазначає, що відповідач під час розгляду справи заперечував, що здійснював у спірний період господарську діяльність за договором від 27.07.2017 з вирощування сільськогосподарських культур водночас сплатив кошти у сумі 1 000 000,00 грн за договором та гарантував позивачеві у листі від 28.06.2022 № 38 оплату за фінансовими зобов`язаннями у 2022 році, але цього не виконав.

Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу підтримує доводи касаційної скарги КЕЧ, вважає подану касаційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

СФГ "ПИНЕ" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касаційної скарги, з огляду на її необґрунтованість, та вважає, що у наведеному випадку наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КЕЧ, відкритого на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки посилання скаржника на судову практику є нерелевантними.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, зважаючи, у тому числі, на судові рішення у справах № 916/1533/18, № 916/1036/20, 27.07.2017 між КЕЧ (сторона-1) і СФГ "ПИНЕ" (сторона-2) було укладено договір, за умовами пункту 1.1 якого сторони, що є суб`єктами господарювання, з метою досягнення єдиної для обох сторін господарської мети щодо отримання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності для сторони-1 та одержання прибутку для сторони-2 від здійснення ними господарської діяльності класу 01.11 за КВЕД-2010 з вирощування сільськогосподарських культур зобов`язалися шляхом об`єднання своїх зусиль та вкладів без створення юридичної особи спільно діяти з вирощування зернових та решти, невіднесених до інших класів, культур, їх збирання, зберігання та подальшої реалізації.

У пункті 5.1 цього договору передбачено, що вкладом сторони-1 у спільну діяльність є право доступу та обробки земельних ділянок загальною площею 468,00 га (згідно з актом обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору), а також ділова репутація та ділові зв`язки тощо. Вартість вкладу сторони-1 визначається на рівні нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка станом на 01.01.2017 становить 27 826,39 грн за 1 га.

У свою чергу, вкладом сторони-2 у спільну діяльність є внесення грошових коштів паливно-мастильних матеріалів, техніки, виконання робіт з обробки ґрунтів, сівби, посадки, внесення добрив та засобів захисту рослин, інших необхідних дій щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв`язки тощо (пункт 5.2 договору від 27.07.2017).

Згідно із пунктом 8.2 вказаного договору прибуток, що отримується в результаті спільної діяльності протягом розрахункового періоду, підлягає розподілу наступним чином: грошові кошти у розмірі не менше 9 % від вартості вкладу сторони-1 перераховуються стороні-1 та є коштами, отриманими нею від здійснення господарської діяльності (підпункт 8.2.1); решта є прибутком сторони-2 (підпункт 8.2.2).

В пункті 8.4 договору від 27.07.2017 сторони дійшли згоди про те, що в порядку дострокового розподілу очікуваного прибутку результатів спільної діяльності у поточному році визначена згідно з підпунктом 8.2.1 частка сторони-1 перераховується їй стороною-2 у розмірі 1/12 частки щомісячно у строк до 25 числа кожного місяця. За умов належного виконання зазначеного порядку розподілу сторона-2 набуває право самостійного та на власний розсуд розпорядження рештою результатів діяльності.

За змістом пункту 8.5 спірного договору отримані в порядку, визначеному його пунктом 8.4, кошти не підлягають поверненню стороні-2 у випадку негативних результатів спільної діяльності, а також у випадку припинення договору в порядку, передбаченому пунктом 11.2 у зв`язку з відмовою стороною-2 від участі у договорі та пунктом 11.3 договору.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.2 договору від 27.07.2017 він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Договір укладений до 17.04.2024.

Як вбачається з акта обміру земельної ділянки від 27.07.2017 комісією КЕЧ із залученням СФГ "ПИНЕ" було залучено до обробки поле № 1 площею 46,6999 га, кадастровий номер 5124780700:01:002:0344, поле № 2 площею 46,1949 га, кадастровий номер 5124780700:01:002:0345, поле № 3 площею 200,0 га, кадастровий номер 5124780700:016:002:0343, поле № 4 площею 55,1997 га, кадастровий номер 5124780700:016:002:0346, поле № 5 площею 118 га, тобто позивач зробив свій внесок за договором від 27.07.2017.

Попередні судові інстанції у цій справі, що розглядається, звернули увагу на те, що у судових рішеннях у справі № 916/1036/20 (за позовом КЕЧ до СФГ "ПИНЕ" про стягнення заборгованості за договором від 27.07.2017) констатовано, що за своєю правовою природою договір від 27.07.2017 (про розірвання якого у цій справі, що розглядається, подано позов) є договором оренди землі, якому намагались надати форму договору спільної діяльності.

Також господарські суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, що розглядається, встановили, що КЕЧ було направлено СФГ "ПИНЕ" повідомлення від 25.09.2020 № 2152, в якому позивач, посилаючись на наявність у відповідача заборгованості за договором від 27.07.2017 № 5-2017, вказав про те, що це повідомлення є попередженням про припинення всіх робіт, а саме проведення сільськогосподарських робіт, пов`язаних з підготовкою земельної ділянки до посівних робіт на 2020-2021 сільськогосподарській рік на площі 468 га.

Вказане повідомлення, як установили суди, є прямою забороною позивача (вольовою дією) до вчинення певних дій відповідачем, та у свою чергу підтверджує неможливість використання відповідачем майна з незалежних від нього причин у спірному періоді з квітня 2021 року по жовтень 2022 року.

17.08.2021 працівниками КЕЧ складено акт огляду земельних ділянок, які використовуються СФГ "ПИНЕ", за адресою: Одеська обл. Болградський р-н, с. Весела Долина (загальновійськовий полігон "Тарутинський" в/м 11), в якому зазначено під час огляду земельних ділянок встановлено факт вирощування сільськогосподарських культур соняшника на земельних ділянках № 1 площею 46,6999 га, кадастровий номер 5124780700:01:002:0344, № 2 площею 46,1949 га, кадастровий номер 5124780700:01:002:0345, № 3 площею 200,00 га, кадастровий номер 5124780700:016:002:0343; земельна ділянка № 4 площею 55,1997 га, кадастровий номер 5124780700:016:002:0346 знаходиться у занедбаному стані, обробіток та вирощування сільськогосподарських культур не здійснювався, ділянка поросла бур`яном; на земельній ділянці № 5 площею 118,00 га, знаходяться стерньові залишки зернових сільськогосподарських культур, що свідчить про те, що на земельній ділянці здійснювалась господарська діяльність. До цього акта додано схему огляду земельних ділянок (додаток 1) і фототаблицю (додаток 2).

Надавши оцінку вказаному акту з додатками, попередні судові інстанцій установили, що цей акт, наданий позивачем на підтвердження обставин використання відповідачем земельних ділянок за договором від 27.07.2017 у спірний період (з квітня 2021 року по жовтень 2022 року), не є належним доказом, оскільки він складений в односторонньому порядку виключно працівниками КЕЧ без залучення представників відповідача та/або сторонніх незалежних спеціалістів, які би мали відповідну кваліфікацію (спеціальні знання) землевпорядника, агронома, що, в свою чергу, дозволило б фахово та достовірно встановити конфігурацію і розмір земельних ділянок, вид (гібрид) сільськогосподарської культури, площі посівів (за наявності) та їх походження, зокрема, внаслідок застосування технології вирощування (обробки ґрунту, сівби) у конкретний період або ж як результат проростання незібраного опалого зерна чи насіння минулих періодів (падалиці). При цьому позивач не довів суду наявність відповідної кваліфікації (спеціальних знань) у осіб, якими складено акт огляду від 17.08.2021. Окрім того, додані до нього фототаблиці не містять прив`язки до геолокації та/або межових знаків, які би дозволили ідентифікувати місцевість, не дають можливості встановити (не відображають) площі і конфігурації полів та їх частку (у пропорції) зайняту рослинами чи їх залишками. Звідси, за висновками судів, акт огляду від 17.08.2021 не підтверджує відомості, які в ньому містяться, а саме вирощування відповідачем сільськогосподарської культури соняшника на земельних ділянках з конкретною площею та кадастровими номерами.

В процесі розгляду справи суди також установили, що КЕЧ у повідомленні від 01.12.2022 № 1916 поінформувало СФГ "ПИНЕ" про наявність заборгованості за договором від 27.07.2017 за період із лютого 2020 року по листопад 2021 року та необхідність її погашення у строк до 25.12.2021. Проте, установили суди, у матеріалах справи немає доказів надіслання вказаного повідомлення СФГ "ПИНЕ" і його отримання фермерське господарство не визнає.

01.04.2022 СФГ "ПИНЕ" перерахувало на користь КЕЧ 1 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 01.04.2022 № 2 і банківською випискою з ПАТ "Райффайзен Банк" від 01.04.2022; в призначенні платежу зазначено: "Оплата послуг зі спільної діяльності згідно договору спільного обробітку земель оборони № 5-2017 від 27.07.2017 р. без ПДВ".

Також суди зазначили, що СФГ "ПИНЕ" у листі від 28.06.2022 № 38 зверталося до КЕЧ, та надавши оцінку вказаному листу, яким за доводами позивача теж підтверджується проведення відповідачем комплексу сезонних робіт зі збирання врожаю у 2022 році, суди попередніх інстанцій установили, що відповідач у ньому лише гарантував здійснити сплату фінансових зобов`язань у 2022 році протягом тридцяти робочих днів, повідомляючи при цьому про складнощі, що виникли у сільгоспвиробників у звязку із у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації, а також особливості укладення (виконання) договорів купівлі-продажу з зернотрейдерами. При цьому, вказаний лист не містить жодних інших відомостей, які би дозволили дійти висновку про використання (обробку, збір урожаю) СФГ "ПИНЕ" земель за договором від 27.07.2017. Зокрема, не містить він і відомостей про намір здійснити сплату за рахунок продажу врожаю, зібраного саме на земельних ділянках КЕЧ.

Окрім цього, попередні судові інстанції дослідили та надали оцінку наявним у матеріалах справи звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2021 року № 4-сг (річна) від 03.06.2021, звіту про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.08.2021 № 37-сг, звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2022 року № 4-сг (річна) від 04.06.2022, звіту про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.08.2022 № 37-сг, та установили, що СФГ "ПИНЕ" у період 2021-2022 років не вирощувався соняшник, як про це зазначає позивач, а протилежного ним не доведено; фермерським господарством було задіяно земельні ділянки площею 89,0 га для вирощування ячменю озимого та пшениці озимої. При цьому земельні ділянки площею 89,0 га, що зазначені у наведених в звітах за формами № 4-сг (річна) і № 37-сг (місячна), розташовані в іншій місцевості, ніж землі позивача, а саме на території с. Старосілля, що підтверджується довідками Петропавлівської сільської ради ОТГ Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.09.2021 № 242 і від 04.07.2022 № 176.

Отже, як зазначили суди попередніх інстанцій, надані відповідачем докази на підтвердження обставин невикористання ним земельних ділянок за договором від 27.07.2017 після отримання від КЕЧ повідомлення від 25.09.2020 № 2152, а саме звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2021 року № 4-сг (річна) від 03.06.2021, звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.08.2021 № 37-сг, звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2022 року № 4-сг (річна) від 04.06.2022, звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.08.2022 № 37-сг, довідки Петропавлівської сільської ради ОТГ Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.09.2021 № 242, від 04.07.2022 № 176, у своїй сукупності є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем, зокрема акт огляду від 17.08.2021.

Предметом позову у цій справі є вимоги КЕЧ до СФГ "ПИНЕ" про розірвання договору від 27.07.2017, укладеного між сторонами у справі, та стягнення 1 927 850,00 грн збитків за користування земельними ділянками без належної правової підстави.

Місцевий господарський суд у задоволенні цього позову відмовив. Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд, з огляду на встановлені обставини неможливості використання відповідачем земельних ділянок за таким договором з незалежних від нього причин внаслідок прямої заборони КЕЧ в повідомленні від 25.09.2020 № 2152, дійшов висновку, що відповідач згідно із нормами частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України звільняється від внесення плати за весь час із моменту цієї заборони, зокрема, у період із квітня 2021 року по жовтень 2022 року. Отже, як установив суд, відсутнє будь-яке порушення з боку відповідача умов договору від 27.07.2017 щодо оплати у вказаному періоді як підстави для його розірвання відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що обставини наявності договірних відносин між сторонами, а це встановлено судами у цій справі, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків, заявленої позивачем із посиланням на користування земельними ділянками без належної правової підстави. Разом із тим суд у наведеному випадку вважав за необхідне надати оцінку елементам складу цивільного (господарського) правопорушення, наявність яких є необхідною для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків.

За висновками господарського суду першої інстанції позивач не довів протиправність поведінки відповідача, наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками, тоді як за відсутності цих елементів згідно з вимогами законодавства цивільна (господарська) відповідальність не настає. Зокрема суд зазначив, що позивачем не наведено детального розрахунку розміру спричинених збитків, а також не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував такий розмір. Посилаючись у позовній заяві на необхідність сплати 9 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а саме суми у розмірі 1 172 340,00 грн на рік або 97 695,00 грн у календарний місяць, КЕЧ нараховує суму збитків як приріст у відповідача майна як у набувача за період із квітня 2021 року по жовтень 2022 року, тобто понад 19 місяців у сумі 1 927 850 грн. Отже, як зазначив суд, позивач фактично розраховує суму збитків як неотриману в період із квітня 2021 року по жовтень 2022 року плату, розмір та порядок внесення якої визначені відповідно до пункту 5.1, підпунктів 8.2.1, 8.2.2 пункту 8.2, пункту 8.4 договору від 27.07.2017. Однак, з огляду на неможливість використання відповідачем земельних ділянок за договором від 27.07.2017 з незалежних від нього причин внаслідок прямої заборони самого позивача, відповідач згідно із нормами частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України був звільнений від внесення плати за весь час із моменту такої заборони, зокрема у період із квітня 2021 року по жовтень 2022 року. З огляду на звільнення відповідача від внесення плати в силу норм закону, суд зазначив, що у позивача відсутні підстави для віднесення до збитків неотриманих сум за період із квітня 2021 року по жовтень 2022 року.

Разом із тим позивач, обґрунтовуючи підстави для стягнення збитків, зазначав про покладення виключно на нього земельного податку за земельні ділянки, визначені у договорі від 27.07.2017. Надавши оцінку відповідним твердженням, урахувавши те, що позивачем не наведено відповідних розрахунків, господарський суд зазначив, що оскільки сплата земельного податку в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України, є прямим обов`язком платника податків, то ці витрати позивача не можуть бути кваліфіковані як ті, що особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, залишив без змін рішення місцевого господарського суду, погодившись із мотивами суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 21.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КЕЧ на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2023 у цій справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, які, за твердженням скаржника, не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, за інших обставин, встановлених у справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення.

У справі № 916/1533/18 за позовом КЕЧ до СФГ "ПИНЕ" про розірвання договору від 27.07.2017 і стягнення пені з підстав систематичного невиконання відповідачем зобов`язань за ним, відсутністю оплати за договором, суди першої та апеляційної інстанцій відмовили, і з їх висновками погодився Верховний Суд у постанові від 20.08.2019, з огляду на відсутність обставин наявності істотного порушення умов договору, тобто позбавлення позивача того, на що він розраховував, укладаючи цей договір, що могло би бути підставою для його розірвання.

У справі № 916/3078/20 за позовом КЕЧ до Відкритого акціонерного товариства "ім. Калініна" про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором від 12.07.2018 № 2 в частині розподілу очікуваного прибутку від результатів спільної діяльності у 2020 році, суд першої інстанції позов задовольнив частково, натомість суд апеляційної інстанції рішення суду скасував та відмовив у задоволенні позову повністю. Ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди землі, якому намагались надати форму договору спільної діяльності. Доказів про укладання між сторонами договору оренди землі у встановленому законодавством порядку суду не надано. За таких обставин між сторонами не виникли правовідносини, притаманні для спільної діяльності, а взаємовідносини щодо оренди землі не оформлені належним чином відповідно до вимог діючого законодавства, а тому дослідження та з`ясування питання щодо фактичного перерахування коштів між сторонами на предмет наявності чи відсутності прострочки з оплати є недоцільним. Верховний Суд у постанові від 24.11.2021 у вказаній справі закрив касаційне провадження за касаційною скаргою КЕЧ в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас касаційну скаргу КЕЧ в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишив без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі № 916/3078/20 залишив без змін. Закриваючи касаційне провадження, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд виходив із того, що після відкриття касаційного провадження на підставі вказаного пункту судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Залишаючи без задоволення касаційну скаргу КЕЧ в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду про застосування статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" у подібних правовідносинах), та залишаючи без змін постанову у справі про відмову у позові, Верховний Суд зазначив, що апеляційний господарський суд не мотивував своє рішення вказаною нормою права та не застосовував її, оскільки дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме у зв`язку з тим, що між сторонами не виникло правовідносин, притаманних для спільної діяльності, а взаємовідносини щодо оренди землі не оформлені належним чином відповідно до вимог діючого законодавства; встановлені обставини справи свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо застосування положень статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" у подібних правовідносинах.

У адміністративній справі № 815/1784/18 за позовом Фермерського господарства "Веста-Юг" до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України та заступника Міністра оборони України, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси та Міністерство оборони України, спір стосувався встановлення наявності/відсутності повноважень у Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України на прийняття Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України (далі - Методичні рекомендації), а також будь-яких інших актів, якими визначаються умови та процедура укладення договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України; визнання протиправними дій заступника Міністра оборони України щодо затвердження Методичних рекомендацій без дати, прийнятих Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Галушка О. А.; визнання протиправними та нечинними вказаних Методичних рекомендацій без дати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України відсутні повноваження щодо прийняття Методичних рекомендацій; дії заступника Міністра оборони України щодо затвердження Методичних рекомендацій є протиправними та не узгоджуються з наданими йому повноваженнями; Методичні рекомендації фактично є нормативно-правовим актом, який прийнятий з порушенням встановленого законодавством порядку. Наведене свідчить, що правовідносини у справах № 815/1784/18 та № 916/3198/22 не є подібними за змістовим (предмет спорів, підстави позовів та нормативно-правове регулювання правовідносин у цих справах різний), суб`єктним та об`єктним критеріями, тобто справи є відмінними за істотними правовими ознаками.

У цивільній справі № 387/800/21 за позовом фізичної особи до Фермерського господарства "Неофіти" про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування його державної реєстрації з підстав систематичної несплати орендної плати Верховний Суд постановою від 12.09.2023 залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування державної реєстрації та залишено без змін в частині розірвання договору оренди землі. Суд касаційної інстанції за встановлених судами попередніх інстанцій обставин систематичного порушення орендарем (відповідачем) своїх зобов`язань з щодо своєчасної сплати коштів орендодавцю (позивачці) згідно з договором оренди та враховуючи, що ці порушення виникають два і більше разів, закон передбачає підстави для розірвання відповідного договору, погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами виплату орендної плати; надані відповідачем документи не підтверджують факт виплати орендної плати батькові позивачки за майбутні періоди, а саме у жовтні 2017 року на 2019-2020 роки.

У цій цивільній справі обставини неможливості використання землі з причин, що не залежали від орендаря, не були предметом розгляду; вказана постанова Верховного Суду у зазначеній справі була прийнята за іншої, ніж у справі, яка розглядається, фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

Щодо посилань скаржника на необґрунтоване врахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20 щодо застосування частини 6 статті 782 Цивільного кодексу України, та одночасне ігнорування судами мотивів суду касаційної інстанції, наведених у зазначеній постанові, колегія суддів зауважує, що, по-перше, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови; по-друге, судами попередніх інстанцій у справі № 916/3198/22 були враховані висновки щодо застосування частини 6 статті 782 Цивільного кодексу України; по-третє, врахування судами висновків, які, на думку скаржника є нерелевантними, згідно з положеннями частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підпадають під підстави касаційного оскарження, визначені у цій нормі.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі посилання на постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 295/4942/20 (щодо загального підходу оцінки доказів у судовому процесі) фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові та спрямовані на необхідність переоцінки доказів та встановлення інших обставин, що, з огляду на положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає положенням частин 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, твердження скаржника про те, що судові рішення у цій справі прийнято без урахування висновків Верховного Суду у відповідних справах, не знайшли свого підтвердження, оскільки правовий аналіз оскаржуваних судових рішень у цій справі та постанов, що приймалися Верховним Судом, не дає підстав стверджувати про протилежність зроблених судами висновків.

Колегія суддів зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не враховали суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Крім того, формальне посилання на інші постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не зазначено норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не ураховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтовано подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КЕЧ на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2023 у справі № 916/3198/22.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) району на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2023 у справі № 916/3198/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак