Рішення

від 07.02.2024 по справі 810/1960/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2024 року 810/1960/18

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимог про сплату боргу (недоїмки),

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0095151309 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 32222,18 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями 25777,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6444,44 грн.;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0095161309 про збільшення грошового зобов`язання за платежем військового збору на суму 2685,19 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями 2148,15 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 537,04 грн.;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0095211309 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість з товарів, вироблених в Україні, на суму 35802,43 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями 28641,94 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7160,49 грн.;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0095231309 про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 1,00 грн. за порушення пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0095261309 про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 275166,14 грн. за порушення пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 10.11.2017 №Ф-0095181309 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 31506,12 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 10.11.2017 №Ф-0095401309 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 497,68 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 10.11.2017 №0095191309 про застосування штрафної санкції у розмірі 3150,61 грн. за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 10.11.2017 №0095411309 про застосування штрафної санкції у розмірі 49,77 грн. за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 24.03.2023 рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

10.05.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №810/1960/18, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою суду від 25.05.2023 відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова № 893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком., зокрема ГУ ДПС у Київській області.

Пунктом 2 Постанови № 893 установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;

Відповідно до пункту 3 Постанови № 893 права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 N 227 (зі змінами). Державна податкова служба України видала наказ від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Наказ № 529), яким наказала утворити як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, а Департаменту правової роботи - подати державному реєстратору документи для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідної інформації про утворення територіальних органів Державної податкової служби як її відокремлених підрозділів.

Відповідно до Наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 № 755 розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови № 893.

Згідно з Положенням Головне управління ДГІС у Київській області затверджене наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 № 643 (далі - Положення), Головне управління ДПС у Київській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, забезпечує реалізацію повноважень Державної податкової служби на території Київської області і є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377), яке в свою чергу було правонаступником Головного управління ДФС у Київській області.

У зв`язку з наведеним, суд вважає за необхідне уточнити, що відповідачем у даній справі є саме Головне управління ДПС у Київській області (далі також ГУ ДПС у Київській області, відповідач).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в актах перевірки та наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 за період діяльності з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 19 вересня 2017 року № 706/10-36-13-09/ НОМЕР_1 .

Відповідно до висновків акта перевірки відповідачем встановлені порушення платником:

- підпункту 2, підпункту 6, підпункту 8, підпункту 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481, та підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині невірного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності доходу із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, коштів, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримані готівкою, сум фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені у графах 6 та 7, та сум чистого оподатковуваного доходу, який розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8);

- пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження суми чистого оподатковуваного доходу за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року на загальну суму 143 209,68 грн, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 25 777,74 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України в частині заниження чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року в сумі 143 209,68 грн, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності у сумі 2 148,15 грн;

- пункту 2 частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року на загальну суму 143 209,68 грн, що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок у сумі 31 506,12 грн;

- пункту 187.1 статті 187 ПК України в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку із невключенням платником до податкових зобов`язань з податку на додану вартість суми реалізованих товарно-матеріальних цінностей, що не відображені у податковому обліку та в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, на 143 209,68 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на 28 641,94 грн;

- пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій всього на суму 143 209,68 грн;

- пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме реалізацію товару у безготівковій та готівковій формі розрахунків за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, який відсутній в обліку оприбуткування придбаного товару на загальну суму 137 583,07 грн;

- підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, пункту 177.7 статті 177 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 182,70 грн;

- пункту 127.1 статті 127 ПК України та підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, що призвело до заниження військового збору на суму 18,27 грн;

- пункту 1 частини першої статті 7, частини п`ятої, частини восьмої статті 8, частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 497,68 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначив, що з використанням відомостей, відображених в деклараціях про майновий стан та доходи за 2014, 2015 та 2016 роки, відомостей з Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів, банківських виписок, даних Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, Єдиного реєстру податкових накладних, податкових накладних, видаткових накладних, актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) встановлено заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу на суму 143 209,68 грн. Такі твердження податкового органу ґрунтуються на співставленні інформації щодо залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01 січня 2014 року, 01 січня 2015 року та 31 грудня 2016 року, наданої платником до перевірки, з даними Єдиного реєстру податкових накладних щодо придбання та реалізації позивачем товарів протягом 2015 та 2016 років.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято:

- податкові повідомлення-рішення від 10 листопада 2017 року:

№ 0095151309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 32 222,18 грн, у тому числі на 25 777,74 грн за податковими зобов`язаннями та на 6 444,44 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0095161309, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на 2 685,19 грн, у тому числі 2 148,15 грн за податковими зобов`язаннями та 537,04 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0095211309, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 35 802,43 грн, з яких 28 641,94 грн за податковими зобов`язаннями та 7 160,49 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0095231309, яким до позивача застосовано суму штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1,00 грн;

№ 0095261309, яким до позивача застосовано суму штрафної (фінансової) санкції у розмірі 275 166,14 грн;

- вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 листопада 2017 року:

№ Ф-0095181309, за якою вимагається сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 31 506,12 грн;

№ Ф-0095401309, якою від позивача вимагається сплатити недоїмку з єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 497,68 грн;

- рішення від 10 листопада 2017 року:

№ 0095191309, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 3 150,61 грн;

№ 0095411309, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 49,77 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За правилами пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Отже, вказаними нормами встановлено обов`язок платника вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів та надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки.

За приписами пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані: а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку; в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов`язані пред`являти документи і відомості, пов`язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку; г) подавати особам, які згідно з цим Кодексом визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження права платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг; ґ) у порядку, визначеному законом, допускати посадових (службових) осіб контролюючого органу на територію або до приміщень, що використовуються платником податку для отримання доходів від провадження господарської діяльності; д) здійснювати заходи, передбачені цим Кодексом, у разі зміни підстав для отримання податкової соціальної пільги; е) своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481 (далі - Порядок № 481), передбачено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 ПК України фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Відповідно до підпунктів 6, 9 пункту 6 Порядку № 481 у графі 6 Книги обліку доходів і витрат відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня, а у графі 9 - сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності (графи 6, 7, 8).

Отже, ведення Книги обліку доходів і витрат є обов`язком фізичної особи-підприємця, яка в обов`язковому порядку має надаватися контролюючому органу під час проведення перевірки платника податків, оскільки саме у такій книзі за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати, пов`язані з отриманням доходу. При цьому, відображення у такій книзі відомостей про залишки товарів або про сукупний розмір усіх понесених витрат, пов`язаних, зокрема із придбанням товарів у відповідний день, законодавство станом на час виникнення спірних правовідносин не передбачало.

Згідно з пунктами 6 і 12 частини першої статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення; вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Тобто, платник податків під час проведення перевірки зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Усі документи, які надаються платником податків контролюючому органу під час проведення перевірки як такі, що стосуються її предмета, в обов`язковому порядку мають бути враховані і перевірені (оцінені) контролюючим органом. У правильності і відповідності даних, відображених у наданих контролюючому органу документах, у першу чергу зацікавленим є саме платник податків, який не може не усвідомлювати, що наданий ним документ буде використаний під час проведення перевірки. У випадку, якщо відповідний документ надається контролюючому органу саме на підтвердження обсягу наявних залишків товарно-матеріальних цінностей станом на певне число, у подальшому платник податків не може посилатися на сумнівність наданих ним відомостей або ж вважати їх такими, що не є належними доказами. Контролюючий орган під час проведення перевірки має право витребувати у платника податків додаткову інформацію на підтвердження правильності відображених відомостей у довідках про залишки товарно-матеріальних цінностей, у разі виникнення у нього обґрунтованих сумнівів у достовірності таких.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки контролюючим органом було запитано у позивача інформацію, щодо залишків товарно-матеріальних цінностей, ФОП ОСОБА_2 надав вказану інформацію. Виходячи із презумпції добросовісності платника, а отже і правильності наданої ним інформації, відповідачем під час перевірки було використано вказані дані. У результаті їх співставлення з іншими документами та податковою інформацією встановлено спірні порушення.

Відповідно до пп. 83.1.6 п. 83.1 статті 83 ПК України матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок також є інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбаченим цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Згідно із пп. 19-1.1.1, 19-1.1.2, 19-1.1.8 п. 19-1.1 статті 19 ПК України контролюючі органи, виконують в тому числі такі функції:

-здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків;

-контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів;

-забезпечують достовірність та повноту обліку платників податків та платників єдиного внеску, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

Враховуючи положення пп. 20.1.2, 20.1.6 п. 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, мають право:

-для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом;

-запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку.

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Контролюючим органом надано запит позивачу від 19.08.2017 № 2414/ФОП/10-36-13-09 про надання інформації та документального підтвердження залишків товарно-матеріальних цінностей станом 01.01.2014, 01.01.2015 та 31.12.2016.

Таким чином, аналіз зазначених норм дає підстави стверджувати, що під час перевірки, контролюючий орган може запитувати інформацію щодо залишків товарно-матеріальних цінностей, і у відповідності до пп. 83.1.6 п. 83.1 статті 83 ПК України така інформація може слугувати підставою для висновків під час проведення перевірки.

Таким чином, контролюючим орган був зобов`язаний врахувати надані позивачем самостійно документи щодо залишків ТМЦ станом на 01.01.2014, 01.01.2015 та 31.12.2016 року.

Відповідно до матеріалів справи, при перевірці достовірності відображених у декларації про майновий стан і доходи за 2014 р., 2015 р. та 2016 р. сум загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження господарської діяльності позивача використано наступні документи:

-відомості, відображені в податковій декларації про майновий стан та доходи за 2014р., 2015р. та 2016р.;

-відомості Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів;

-банківські виписки;

-дані книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність затвердженої Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. №481;

-єдиний реєстр податкових накладних, податкові накладі;

-видаткові накладні;

-акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг).

Зазначене підтверджується змістом Акта перевірки, а сама його аркушем 8.

Обов`язок реєстрації податкових накладних на виникає зі змісту пункту 201.1. статті 201 ПК України: на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

А також, пункту 201.10. статті 201 ПК України відповідно до якого при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до п. 8 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.2015 № 1307 (далі - Порядок № 1307) визначено, що при складанні ПН, особливості заповнення яких викладені в пунктах 10 - 15 Порядку № 1307, у верхній лівій частині таких ПН у графі «Не підлягає наданню отримувачу (покупцю) з причини» робиться позначка «X» та зазначається тип причини.

Так, у разі постачання товарів/послуг покупцю, який не зареєстрований як платник ПДВ, та у разі складання ПН за щоденним підсумком операцій зазначається такі типи причин:

« 02» - складена на постачання неплатнику податку;

« 03» - складена на постачання товарів/послуг у рахунок оплати праці фізичним

особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку;

« 07» - складена на операції з вивезення товарів за межі митної території України;

« 11»- складена за щоденними підсумками операцій.

У разі постачання товарів/послуг покупцю, який не зареєстрований як платник ПДВ, та у разі складання ПН за щоденним підсумком операцій у графі «Отримувач (покупець)» зазначається «Неплатник». В той же час, у рядку «Індивідуальний податковий номер покупця» відображається умовний ІПН « 100000000000», при цьому рядок «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» не заповнюється (абз. 1 п. 12 Порядку № 1307).

У разі здійснення операцій з вивезення товарів за межі митної території України у графі «Отримувач (покупець)» зазначається найменування (П. І. Б.) нерезидента та через кому - країна, в якій зареєстрований покупець (нерезидент), а у рядку «Індивідуальний податковий номер отримувача (покупця)» проставляється умовний ІПН « 300000000000», при цьому рядок «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» не заповнюється (абз. 2 п. 12 Порядку № 1307).

Також абз. 4 п. 12 Порядку № 1307 визначено, що у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг у рахунок оплати праці фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, у рядку «Індивідуальний податковий номер отримувача (покупця)» відображається умовний ІПН « 400000000000», а в рядку «Отримувач (покупець)» платник податку зазначає власне найменування (П.І.Б.). При цьому рядок «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» не заповнюється.

Таким чином, у позивача виник обов`язок здійснювати реєстрацію податкових накладних відповідно до положень ПК України. У зв`язку з наявним обов`язком у платника податків, контролюючий орган встановив обсяги купівлі, реалізації та залишку товарів, оскільки податкові накладні заповнені та подані позивачем самостійно.

Як зазначає позивач, викладені в описовій частині акту податкової перевірки порушення ґрунтуються виключно на помилкових розрахунках про кількість залишків товарів.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, висновок акта перевірки базується на аналізі наданої інформації про залишки ТМЦ, наданих первинних документах до перевірки, Єдиному реєстрі податкових накладних.

Копії даних, які містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних щодо обсягів купівлі та продажу товарно-матеріальних цінностей містяться в матеріалах справи.

Таким чином, шляхом аналізу сукупності доказів, встановлено сукупність обставин, яка свідчить, що при перевірці правильності визначення валових доходів за період з 01.01.2014 р. по 31.21.2016 р., відображених у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2014 р., 2015 р. та 2016 р., з даними про суми валових доходів, встановленими в ході перевірки, встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 валових доходів на загальну суму 143 209, 68 грн. без ПДВ, чим порушено вимоги п.177.1, п.177.2 статті 177 ПК України.

При цьому, посилання позивача, що контролюючим органом не враховано видаткові накладні є необґрунтованим, оскільки як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган здійснив повне, всебічне дослідження доказів, у тому числі видаткових накладних. У разі неврахування документів, позивач мав можливість надати всі фінансово-господарські документи, які на його думку були не враховані до заперечень, проте своїм правом не скористався.

Крім того, перевіркою встановлено, що згідно наданих документів ФОП ОСОБА_1 , а саме: видаткової накладної №46744 від 28 серпня 2014 року виписаною приватним акціонерним товариством «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» код ЄДРПОУ 00382496, використання праці без належного оформлення трудових відносин з водієм ОСОБА_3 , відповідно до видаткових накладних №КСЕС0001435 від 10 лютого 2016 року, №КСЕС0004095 від 20 квітня 2016 року, №КСЕС0005284 від 18 травня 2016 року, «КСЕС0006609 від 15 червня 2016 року, №КСЕС0007360 від 06 липня 2016 року, №КСЕС0009874 від 14 вересня 2016 року та №КСЕС0009666 від 16 вересня 2015 року виписаних ТОВ «ЕКО-СФЕРА» код ЄДРПОУ 32320552, використання праці без належного оформлення трудових відносин з менеджером ОСОБА_4 , проте згідно наданих до перевірки трудових договорів та відомостей про виплачену та нараховану заробітну плату ФОП ОСОБА_1 відсутні документальні підтвердження щодо нарахованої та виплаченої заробітної плати та належного оформлення трудових відносин з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У зв`язку з тим що ФОП ОСОБА_1 не надано письмові чи документальні пояснення стосовно вище зазначених осіб, та неможливістю встановлення фактично виплаченої заробітної плати, перевіркою встановлено виплату ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5 законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати станом на місяць виплати доходу.

Відповідно до статей 95 Кодексу законів про працю України та 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівниками місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Оскільки ФОП ОСОБА_1 за перевіряємий період використовував працю, без належного оформлення трудових відносин, а саме водія ОСОБА_3 та менеджера ОСОБА_5 та виплачував фізичним особам заробітну плату на рівні законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати, при цьому єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не утримувався, не нараховувався та не перераховувався до бюджету, що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2 943, 05 грн., вбачається, що позивачем порушено вимоги статей 7, 8, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Здійснення розрахункових операцій регулюється Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». У преамбулі даного Закону вказано, що: «Цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі».

Тобто дія даного Закону поширюється на всіх суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції.

Розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця (стаття 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Як було встановлено під час перевірки, позивачем (суб`єкт господарської діяльності - фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування) здійснюється господарська діяльність, яка полягає у продажі товарів. Позивач отримував кошти (безготівковій та готівковій формі), дана операціє є розрахунковою операцією в розумінні статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Статтею 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадською харчування та послуг» зазначено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Аналіз Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» дозволяє встановити, що норми даного Закону не ставлять у залежність ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати із наявністю реєстратора розрахункових операцій, оскільки суб`єкт господарювання може здійснювати розрахункові операції, не застосовуючи реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки (відповідно до статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яка звільняє певне коло суб`єктів господарювання від застосування реєстратора розрахункових операцій та ведення розрахункової книги, проте дані суб`єкти здійснюють розрахункові операції в розумінні статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, який затверджений Наказом Міністерства фінансів і доходів України № 481 від 18.10.2013 року, по-перше, є підзаконним нормативно-правовим актом, а обов`язок ведення обсягу залишків передбачений Законом. По-друге, Порядок № 481 визначає порядок заповнення доходів і витрат, а не обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, що є іншою категорією. По-третє, до набрання законної сили (23.07.2015) Закону України № 569-VIII від 01.07.2015 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій», яким п. 12 статті 3 викладений в нині діючій редакції, вона була викладена у наступній редакції: «вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг)».

Крім того, вказаним Законом України № 569-VIII від 01.07.2015 була виключена стаття6 Закону, якою було встановлено, що облік товарних запасів фізичною особою- підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб`єктів малого підприємництва. Обов`язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Таким чином, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в діючій редакції п. 12 статті 3 вимагає від суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Вказана норма вимагає вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Тобто, у будь-якому разі суб`єкт господарювання, у тому числі ФОП, не має права реалізовувати необлікований товар.

Проведеною ж перевіркою встановлено факт реалізації товару по безготівковій формі розрахунків за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, який відсутній у обліку оприбуткування придбаного товару на загальну суму 172 409,83 грн., чим порушено вимоги п. 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Враховуючи все зазначене вище вбачається, що обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства у наведеній вище частині.

Як наслідок, правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, є оскаржувані рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) було доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5а; код ЄДРПОУ ВП 44096797) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимог про сплату боргу (недоїмки) відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.