Постанова

від 08.02.2024 по справі 580/9709/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/9709/23 Головуючий у І інстанції - Паламар П.Г.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Костюк Л.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Руденко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Звенигородського районного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Звенигородського районного суду, в якій просила:

- визнати протиправним розпорядження - без номера - від 14.09.2023 Звенигородського районного суду та скасувати його;

- зобов`язати Звенигородський районний суд винести розпорядження про передачу справи № 705/4897/22 до найбільш територіально наближеного суду - Шполянського районного суду Черкаської області;

- стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідач в особі голови Звенигородського районного суду Д.Сакун 14 вересня 2023 року видав розпорядження без номеру про направлення матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Черкаський апеляційний суд до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області. Вказані дії Позивачка вважає такими, що суперечать нормам матеріального права, оскільки найбільш територіально наближеним до Звенигородського районного суду є Шполянський районний суд Черкаської області.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Звенигородського районного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Позивачка, посилаючись на ст. 55, ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Також ОСОБА_1 наголошує, що судом першої інстанції не забезпечено під час розгляду даної справи принцип правової визначеності, а тому порушено право на ефективний судовий захист.

Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, і є таким, що взагалі не підлягає судовому розгляду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У частині другій статті 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Разом з тим оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

При цьому усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору у даній адміністративній справі є скасування розпорядження Звенигородського районного суду від 14.09.2023 про передачу справи № 705/4897/22 до найбільш територіально наближеного суду.

Підставою видачі спірного розпорядження слугувало те, що у Звенигородському районному суду здійснює правосуддя лише одна суддя - Скакун Д.І., якою заявлено самовідвід від розгляду цивільної справи № 705/4897/22 і є головою суду та одночасно єдиним представником цього суду. Таким чином є неможливим утворити новий склад суду для розгляду вказаної справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 31 ЦПК України передача справи з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі розпорядження голови суду на розгляд суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.

З наведеного правового регулювання вбачається, що у випадку задоволення відводів та неможливості утворити новий склад суду, ЦПК України передбачає процедуру передачі справи за підсудністю до іншого суду.

Отже, процедура передачі справи до іншого суду врегульована процесуальними нормами ЦПК України, тому голова суду не здійснює повноваження пов`язані з реалізацією публічної влади та не наділений дискреційними повноваженнями, а реалізує обов`язок визначений процесуальним законом з метою забезпечення дотримання права на судовий захист особи, яка звертається до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

З огляду на викладене, у разі якщо Позивачка вважає, що справу розглянуто неповноважним складом суду, то вона повинна захищати свої права шляхом подачі апеляційної скарги на відповідне судове рішення в цивільній справі, а не шляхом звернення за судовим захистом в порядку адміністративного судочинства про оскарження розпорядження голови суду щодо передачі справи.

Більше того, ЦПК України не передбачає процедури повернення справи до суду у випадку скасування розпорядження про її передачу.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передача за підсудністю цивільної справи не є публічно-правовими відносинами, оскільки вони не є пов`язаними з реалізацією публічно-владних управлінських функцій.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 580/2605/22, від 31 травня 2023 року у справі № 580/6456/22, від 11 серпня 2023 року у справі № 580/6423/22.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 , що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, зважаючи на те, що даний спір не є публічно-правовим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з чим погоджується і колегія суддів.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі - без змін.

Керуючись статтями 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Л.О. Костюк

О.М. Оксененко

Повний текст складено 08.02.2024 року.