Постанова

від 30.01.2024 по справі 909/260/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2024 р. Справа№ 909/260/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Тищенко А.І.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 30.01.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 (повний текст рішення складено та підписано 20.07.2023)

у справі №909/260/23 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"

про визнання недійсними пунктів договорів та стягнення 249 730,43 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" (далі - позивач, ТОВ "Розумне Енергетичне Місто") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - відповідач, ТОВ "Бест Лізинг", скаржник), в якому просить суд:

1) визнати недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають;

2) визнати недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають;

3) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" кошти у розмірі 249 730,43 грн., сплачені як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу за договорами фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021 та №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" зазначає, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу після закінчення дії договору. Лізингові платежі, сплачені позивачем, як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Позивач стверджує, що оскільки договори фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021 та №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021 були розірвані, а предмети лізингу вилучені на користь лізингодавця, то обов`язок відповідача з передання оплаченого товару відсутній. Відтак, позивач вказує, що п. 6.7 вказаних договорів фінансового лізингу суперечать ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідача в силу наведеної норми наявний обов`язок повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" частини покупної плати у загальному розмірі 249 730,43 грн. за надання майна в майбутньому у власність позивача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" задоволено повністю.

Визнано недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Визнано недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" кошти у розмірі 249 730 (двісті сорок дев`ять тисяч сімсот тридцять) грн. 43 коп., сплачені як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу за договорами фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021 та №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" судовий збір у розмірі 9 113 (дев`ять тисяч сто тринадцять) грн. 96 коп. та відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції керувався встановленою невідповідністю пунктів 6.7 Загальних умов Договорів ст.ст. 653, 693 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними, а також наявність обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" сплачені останнім кошти в якості покупної плати за предмети лізингів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про визнання недійсними пунктів договорів та стягнення 249 730,43 грн відмовити в повному обсязі. Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" судові витрати понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"у справі №909/260/23.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сторони, укладаючи Договори, керувались вимогами закону та покладались на зроблені заяви та дії, які свідчили про згоду лізингоодержувача на отримання предмета лізингу у лізингове користування та його подальшу експлуатацію. Тобто Договори були укладені сторонами внаслідок повного розуміння правової природи правовідносин та вільного волевиявлення сторін, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Зокрема скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно проігноровано, що фінансовий лізинг є комплексною фінансовою послугою (яка включає в себе в т.ч.: пошук та залучення Лізингодавцем фінансування для реалізації лізингового проекту, придбання предметів лізингу, проведення державної реєстрації предметів лізингу, їх страхування на умовах КАСКО, користування, страхування обов`язкової відповідальності власників транспортних засобів за шкоду третім особам, надання комплексу технічного асістансу та низка інш.), а лізингові платежі за договорами є комплексною платою Лізингоодержувача Лізингодавцю за таку послугу.

Водночас скаржник зазначає, що вказана послуга до моменту розірвання Договорів та вилучення у недобросовісного Лізингоодержувача предметів лізингу - належним чином та в повному обсязі надавалася Лізингодавцем та до вказаного моменту була фактично та в повному обсязі спожита Лізингоодержувачем.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, суд, встановлюючи наслідки визнання недійсним пункту 6.7. Загальних умов Договорів не мав правових підстав приймати рішення про стягнення з Лізингодавця сплачених за фактично спожиту в натурі Лізингоодержувачем фінансову послугу (в т.ч. і користування предметами лізингу).

На переконання скаржника, навіть, визнавши пункти Договорів недійсними, суд повинен був керуватися положеннями ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (у разі недійсності правочину/пункту правочину - кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Але суд безпідставно не прийняв до уваги факт того, що Лізингоодержувач спожив фінансову послугу (лізинг), а також протягом тривалого часу користувався майном Лізингодавця - предметом лізингу та стягнути з Лізингоодержувача вартість отриманого.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 26.09.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня плата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. Враховуючи наведене, за доводами позивача, в силу норм Цивільного кодексу продавець (лізингодавець) зобов`язаний повернути попередню оплату в разі, якщо об`єкт продажу не підлягає передачі покупцю (лізингоодержувачу).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

14.08.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко О.В., Станік С.Р.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №909/260/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 21.08.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №909/260/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

30.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №909/260/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23. Розгляд апеляційної Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 призначено на 17.10.2023.

26.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3938/23 від 27.09.2023, у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відряджені, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 призначено в режимі відеоконференції 17.10.2023

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4240/23 від 17.10.2023, у зв`язку з перебуванням суддів Тищенко О.В. та Гончарова С.А. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Тищенко А.І. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 призначено в режимі відеоконференції на 13.12.2023.

У судовому засіданні 13.12.2023 оголошено перерву до 30.01.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 30.01.2024 з`явився представник відповідача, який підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У судове засідання 30.01.2024 з`явився представник позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 23.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" (далі - лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - лізингодавець) укладено Договір фінансового лізингу №210423-1/ФЛ-Ю-А (далі - Договір №210423-1/ФЛ-Ю-А), за умовами якого лізингодавець передавав у лізинг лізингоодержувачу вантажний автомобіль Fiat Doblo Cargo 2020 року випуску, продавцем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко-Захід", загальною вартістю 486 900,00 грн. з ПДВ на строк у 24 місяці.

28.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" (далі - лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - лізингодавець) укладено Договір фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А (далі - Договір №210528-5/ФЛ-Ю-А), за умовами якого лізингодавець передавав у лізинг лізингоодержувачу вантажний автомобіль Jac N56 2021 року випуску, продавцем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агсолко Україна", загальною вартістю 701 760,00 грн. з ПДВ на строк у 36 місяців.

Загальні умови (які є одним з додатків до договорів лізингу) Договору №210423-1/ФЛ-Ю-А та Договору №210528-5/ФЛ-Ю-А є тотожними, у зв`язку з чим надалі судом умови даних договорів будуть цитуватись одночасно.

Відповідно п. 1.1 Загальних умов Договорів лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "специфікація", а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.

У пункті 1.3 Загальних умов Договорів вказано, що якщо у договорі визначено продавця (постачальника) предмета лізингу, сторони погодили, а лізингоодержувач також і підтверджує, що самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника) предмета лізингу, зазначеного в договорі. Лізингоодержувач має право самостійно звертатися до продавця з вимогами щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків (гарантією) тощо. Предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом строку лізингу та строку дії даного договору. В разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно умов цього договору, предмет лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається.

Пунктом 2.2 Загальних умов Договорів передбачено, що усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати в національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в п. 2.5, 2.6 загальних умов); винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.7-2.9, 3.5 загальних умов). При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором, і у сукупності є платою за користування предметом лізингу.

Пунктом 6.7 Загальних умов Договорів визначено, у випадку вилучення предмету лізингу, припинення або розірвання договору з причин, зазначених у даному договорі та/або законодавстві України усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Згідно пункту 10.7 Загальних умов Договорів даний договір є змішаним договором, в якому містяться положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (в частині переходу права власності на предмет лізингу або права вимоги по договору страхування). Не обмежуючись зазначеним, у цьому договорі сторони врегулювали свої відносини та визначили окремі зобов`язання (окремі умови) відповідно до частини 1-3 статті 6 Цивільного кодексу України. Сторони домовились, що у випадку суперечностей між положеннями загальних умов договору, перевагу мають особливі умови договору. Сторони дійшли згоди, що строк дії договору це час впродовж якого існують зобов`язання сторін, які виникли на основі цього договору.

Додатками до Договорів сторонами узгоджено Графік сплати лізингових платежів, у яких визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, та загальний лізинговий платіж, в т.ч. ПДВ 20%.

27.04.2021 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування за Договором №210423-1/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого лізингодавець передав предмет лізингу, а саме: новий вантажний-спеціалізований фургон Fiat, моделі Doblo, 2020 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 , а лізингоодержувач прийняв вказаний предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг).

31.05.2021 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування за Договором №210528-5/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого лізингодавець передав предмет лізингу, а саме: новий спеціалізований вантажний фургон Jac, моделі N721S-N56, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 , а лізингоодержувач прийняв вказаний предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг).

Повідомленням за вих. №2144 від 13.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про розірвання (відмову від) Договору №210528-5/ФЛ-Ю-А на підставі ч. 2 ст. 7, п.п. 3, 4, ч. 2 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" (від 16.12.1997 №723/97-ВР), п. 6.6.1 Загальних умов Договору.

Повідомленням за вих. №2146 від 13.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про розірвання (відмову від) Договору №210423-1/ФЛ-Ю-А на підставі ч. 2 ст. 7, п.п. 3, 4, ч. 2 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" (від 16.12.1997 №723/97-ВР), п. 6.6.1 Загальних умов Договору.

09.08.2022 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета за Договором №210423-1/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого у зв`язку з припиненням (розірванням) з вини лізингоодержувача договору, лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв автомобіль Fiat Doblo, 2020 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 ; свідоцтво про державну реєстрацію предмета лізингу СХВ 916378; комплект ключів у кількості 1 шт.

Також 09.08.2022 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета за Договором №210528-5/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого у зв`язку з припиненням (розірванням) з вини лізингоодержувача договору, лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв автомобіль Jac N56, 2021 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 ; свідоцтво про державну реєстрацію предмета лізингу СХА 191627; комплект ключів у кількості 1 шт.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" про недійсність пунктів 6.7 Договорів в частині того, що у разі припинення або розірвання договору усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингодавцю платежі поверненню не підлягають, оскільки позивач вважає, що дана умова договорів не відповідає (суперечить) приписам частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" повинне повернути йому кошти, сплачені в якості відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають та визнання недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами частин 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Укладені між сторонами Договори із додатками до них за своєю правовою природою є договорами фінансового лізингу, а тому правовідносини сторін підпадають під правове регулювання, в тому числі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

При цьому, 13.06.2021 набрав чинності Закон України "Про фінансовий лізинг" від 04.02.2021 №1201-ІХ. Як передбачено пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону, цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Оскільки Договори між сторонами укладено у квітні та травні 2021 року, суд першої інстанції цілком обґрунтовано не застосовував Закон України "Про фінансовий лізинг" від 04.02.2021 №1201-ІХ, а застосовував Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР в редакції, яка діяла до набрання чинності новим законом. Відтак, в подальшому, звертаючись до положень Закону України "Про фінансовий лізинг", суд, якщо інше не зазначено окремо, має на увазі саме Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР, який діяв на час укладення між сторонами спірних договорів лізингу.

Аналогічно у редакції, що діяла станом на квітень-травень 2021 року, суд застосовує і правові норми щодо лізингу, встановлені Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України, так як зміни до зазначених кодексів щодо лізингу внесено саме Законом від 04.02.2021 №1201-ІХ, який не застосовується до відносин сторін.

Вищевикладеним спростовуються твердження скаржника стосовно того, що Господарський суд міста Києва, приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, безпідставно відхилив доводи Лізингодавця щодо того, що формування вказаних пунктів Договору було фактично скопійовано Сторонами Договорів з чинної редакції Закону України «Про фінансовий лізинг» (в чинній на сьогодні редакції).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За приписами ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

За положеннями статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" (тут і надалі в редакції, чинній станом на дату укладення відповідних договорів) лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Зазначені положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 2.2 Загальних умов Договорів передбачено, що усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в число сплати в національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, лізингові платежі включають:

- платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в п. 2.5, 2.6 загальних умов);

- винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.7-2.9, 3.5 загальних умов).

При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором, і у сукупності є платою за користування предметом лізингу.

У випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст.207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину (його частини) недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Законодавство України кваліфікує лізинг як специфічний різновид оренди, де право власності переходить до лізингодавця в кінці строку.

Частиною 3 статті 615 Цивільного кодексу України внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з ч. 1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Колегія суддів вважає, що вищезазначені статті Цивільного кодексу України, як підстава для визнання недійсними спірних пунктів 6.7 Договорів, безпосередньо не визначають недійсність спірних умов Договору.

Судом першої інстанції невірно застосовано ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, оскільки вартість предмету лізингу лізингодавець сплачує щомісячно, тобто до окремих частин договору фінансового лізингу можливо застосувати лише купівлю-продаж в розстрочку.

Згідно ч.2 ст.695 Цивільного кодексу України, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Оскільки позивач не повністю оплатив вартість предмету лізингу, а Договори було розірвано через порушення безпосередньо позивачем своїх зобов`язань, у лізингодавця не виникло зобов`язання передати предмет лізингу у власність лізингоодержувача.

Факт розірвання Договорів сторонами не оспорюється та фактично визнається.

Відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.4 ст.653 ЦК України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 Цивільного кодексу України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладених між сторонами Договорів свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

За змістом ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Колегією суддів встановлено, що позивач беззастережно схвалив та прийняв умови Договорів до виконання, та у подальшому на відповідних ухвалених та узгоджених умовах таких правочинів ним здійснювалось виконання таких договорів, зокрема, шляхом визначення та прийняття об`єктів лізингу, здійснення лізингових платежів, як це визначено такими договорами.

Також, проаналізувавши умови Договорів колегія суддів вважає, що такі договори відповідають чинному законодавству.

Таким чином, за висновками колегії суддів при укладанні Договорів не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, такі правочини відповідають вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов Договорів було схвалено позивачем, шляхом їх підписання, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеними правочинами, і їх подальшої реалізації.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що загальні положення про право на захист цивільних прав врегульовані у ст. 16 Цивільного кодексу України, частина 3 якої передбачає, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Тобто, якщо реалізація однією особою права на захист так чи інакше призведе до порушення прав інших осіб суд може відмовити у захисті такого права.

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у ст. 3 Цивільного кодексу України. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Добросовісність (ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) грунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contrafactum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Визнання недійсним правочину чи його частини, що стосується обов`язків лізингоодержувача та порядку лізингових платежів та змін їх правової природи після настання обумовлених обставин впливатиме на права та обов`язки лізингодавця, правову визначеність інституту лізингу та матиме наслідком виникнення такого стану коли правовідносини фактично будуть змінені без будь-якого наміру та нового волевиявлення їх сторін.

Сторони, укладаючи Договори, керувались вимогами закону та покладались на зроблені заяви та дії, які свідчили про згоду лізингоодержувача на отримання предмета лізингу у лізингове користування та його подальшу експлуатацію. Тобто Договори були укладені сторонами внаслідок повного розуміння правової природи правовідносин та вільного волевиявлення сторін, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Отже, заявлена позовна вимога про визнання п. 6.7 договорів недійсними суперечить принципу добросовісності, як основи доктрини заборони суперечливої поведінки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних вище пунктів Договорів недійсними.

Також, колегія суддів вважає недоречними посилання суду першої інстанції на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.07.2018 у справі №911/2449/17, від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 21.02.2020 у справі №910/10191/17, від 15.01.2021 по справі №904/2357/20, з огляду на таке:

- у справі № 904/2357/20 предметом позову є стягнення коштів, які компенсують частину вартості предмету лізингу. У вказаній справі предметом касаційного оскарження та відповідних висновків Верховного Суду у справі є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині стягнення коштів які компенсують частину вартості предметів лізингу. При цьому, Верховним Судом у пункті 8.1. постанови вказано, що визнання недійсним пункту 9.3. та пункту 8.3. в частині умов договорів щодо утримання відповідачем на свою користь сум, що сплачені за договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від договорів фінансового лізингу Верховний Суд не переглядає, оскільки це не є предметом оскарження відповідно до вимог касаційних скарг у справі № 904/2357/20;

- у справі № 911/3483/16 спір між сторонами виник з приводу того, що відповідач в порушення умов укладеного між ним та позивачем договору про фінансовий лізинг від 22.11.2012 №00006241 не сплатив лізингові платежі за квітень - червень 2014 року, тобто припинив виконувати своїх зобов`язання, у зв`язку з чим на вимогу позивача договір був розірваний з 01.07.2014, однак, відповідач після розірвання договору об`єкт лізингу не повернув, заборгованість за договором за квітень - червень 2014 року не сплатив та продовжував користуватися об`єктом лізингу, у зв`язку з чим має сплатити суму заборгованості зі сплати лізингових платежів за квітень - червень 2014 року та компенсувати позивачу плату за фактичний час користування об`єктом лізингу після розірвання договору;

- у справі № 910/10191/17 предметом позову є повернення сплачених лізингових платежів, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу. Відповідно Верховний Суд постановою від 26.04.2018 скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції та зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено та надано належної правової оцінки складу лізингових платежів за умовами Договору, принцип та правомірність їх корегування (у співвідношенні з пунктом 8.4 Договору фінансового лізингу, пунктом 2.6 Загальних умов Договору та Графіком внесення лізингових платежів) та порядок їх зарахування, виходячи зі складу таких платежів. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.02.2020 винесла постанову у цій же справі, у якій дійшла висновку, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. Суд зазначив, що в даному випадку в контексті встановлених судами фактичних обставин у цій справі сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з лізингодавця на користь лізингоодержувача. Тобто, суди на підставі оцінки наявності/відсутності правової підстави, вказаній у позові як підстава позову, та наданих сторонами доказів щодо її наявності/відсутності встановили відсутність підстав для задоволення позовних вимог;

- у справі № 911/2449/17 предметом позову є стягнення заборгованості, штрафних санкцій, збитків та інших платежів за договором фінансового лізингу;

Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є безпосередньо визнання недійсними пунктів 6.7 Договорів фінансового лізингу згідно з яким у випадку дострокового розірвання (припинення дії) договору, з підстав передбачених цим договором, суми грошових коштів, сплачених лізингоодержувачем в якості авансового платежу, лізингових платежів та/або інших платежів, сплата яких передбачена умовами договору, поверненню лізингоодержувачу не підлягають та залишаються в розпорядженні лізингодавця на підставі приписів статей 203, 215 ЦК України та стягнення боргу.

Колегія суддів також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.06.2021 зі справи № 904/5726/19, відповідно до якої остання (Велика Палата Верховного Суду), залишаючи в силі постанову апеляційного господарського суду про часткове задоволення позовних вимог лізингодавця щодо стягнення з лізингоодержувача заборгованості за договором фінансового лізингу (лізингових платежів) застосувала принцип свободи договору, вказавши, що цивільне законодавство презюмує свободу договору та обов`язковість виконання, зміст якого в силу статті 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (пункт 6.61 постанові від 15.06.2021 зі справи № 904/5726/19), що відповідає позиції апеляційного господарського суду застосованої у справі, яка переглядається (№ 910/3364/21).

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають та визнання недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Крім того, оскільки відсутня підстава для визнання недійсними пунктів 6.7 Договорів, то й вимога про стягнення з відповідача 249 730,43 грн. лізингових платежів, яка фактично є похідною, також не підлягає задоволенню.

Доводи, наведені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним, а також не впливають на вказані вище висновки суду апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №909/260/23 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" (76014, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І., буд. 41а/4; ідентифікаційний код 42394641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера «Б; ідентифікаційний код 33880354) 13 670 (тринадцять тисяч шістсот сімдесят) грн. 04 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №909/260/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 07.02.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді А.І. Тищенко

М.Л. Яковлєв