Постанова

від 25.04.2024 по справі 909/260/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/260/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Кондратова І.Д., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача: Матківська К.О.

Відповідача: Панченко Ю.В., Мазаєв С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Розумне Енергетичне Місто»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024

(головуючий - Шаптала Є.Ю., судді Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.)

у справі №909/260/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Розумне Енергетичне Місто»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг»

про визнання недійсними пунктів договорів та стягнення 249 730,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Розумне Енергетичне Місто» (далі - позивач, ТОВ «Розумне Енергетичне Місто») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі - відповідач, ТОВ «Бест Лізинг», відповідач), про:

1) визнання недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають;

2) визнання недійсним п. 6.7 Договору фінансового лізингу №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають;

3) стягнення з ТОВ «Бест Лізинг» на користь ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» кошти у розмірі 249 730,43 грн., сплачені як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу за договорами фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021 та №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договори фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А від 28.05.2021 та №210423-1/ФЛ-Ю-А від 23.04.2021 були розірвані, а предмети лізингу вилучені на користь лізингодавця. Відтак, позивач вказує, що п. 6.7 вказаних договорів фінансового лізингу суперечать ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідача в силу наведеної норми наявний обов`язок повернути ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» частини покупної плати у загальному розмірі 249 730,43 грн, за надання майна в майбутньому у власність позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 позов задоволено повністю. Визнано недійсним п. 6.7 договору фінансового лізингу від 28.05.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Визнано недійсним п. 6.7 договору фінансового лізингу від 23.04.2021, яким визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 249 730, 43 грн сплачених, як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу за договорами фінансового лізингу. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 9 113,96 грн та відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 000, 00 грн.

4. Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції керувався встановленою судом невідповідністю, пунктів 6.7 загальних умов договорів лізингу, ст.ст. 653, 693 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними, а також наявність обов`язку відповідача повернути позивачу сплачені останнім кошти в якості покупної плати за предмети лізингів.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

6. Постанову мотивовано тим, що позивач беззастережно схвалив та прийняв умови договорів до виконання, та у подальшому на узгоджених умовах таких договорів здійснював виконання договорів, зокрема, шляхом визначення та прийняття об`єктів лізингу, здійснення лізингових платежів, як це визначено такими договорами. Договори укладені сторонами відповідають чинному законодавству. Отже, з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних пунктів договорів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

7. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

8. У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та вказує на неправильне застосування апеляційним судом положень ст. 693 Цивільного кодексу України, та неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 09.07.2018 у справі №911/2449/17, від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 21.02.2020 у справі №910/10191/17, від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, до того ж скаржник зазначає, що апеляційний суд зробив неправильні висновки, що правові висновки у вказаних справах не можуть застосовуватись, оскільки, правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Крім того, скаржник зазначає, про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Також, у касаційній скарзі скаржник зазначає про неналежне обґрунтування апеляційним судом судового рішення, що стало причиною безпідставного скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Крім того, у відзиві відповідачем, вказано орієнтовану суму витрат у розмірі 50 000,00 грн, які відповідач очікує понести під час касаційного перегляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 23.04.2021 між ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» (далі - лізингоодержувач) та ТОВ «Бест Лізинг» (далі - лізингодавець) укладено Договір фінансового лізингу №210423-1/ФЛ-Ю-А (далі - договір №210423-1/ФЛ-Ю-А), за умовами якого лізингодавець передавав у лізинг лізингоодержувачу вантажний автомобіль Fiat Doblo Cargo 2020 року випуску, продавцем якого є ТОВ «Ніко-Захід», загальною вартістю 486 900,00 грн. з ПДВ на строк у 24 місяці.

11. 28.05.2021 між ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» (далі - лізингоодержувач) та ТОВ «Бест Лізинг» (далі - лізингодавець) укладено Договір фінансового лізингу №210528-5/ФЛ-Ю-А (далі - договір №210528-5/ФЛ-Ю-А), за умовами якого лізингодавець передавав у лізинг лізингоодержувачу вантажний автомобіль Jac N56 2021 року випуску, продавцем якого є ТОВ «Агсолко Україна», загальною вартістю 701 760,00 грн з ПДВ на строк у 36 місяців.

12. Загальні умови (які є одним з додатків до договорів лізингу) договору №210423-1/ФЛ-Ю-А та Договору №210528-5/ФЛ-Ю-А є тотожними, у зв`язку з чим далі судом умови даних договорів будуть цитуватись одночасно.

13. Відповідно п. 1.1 Загальних умов договорів лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "специфікація", а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.

14. У пункті 1.3 Загальних умов договорів вказано, що якщо у договорі визначено продавця (постачальника) предмета лізингу, сторони погодили, а лізингоодержувач також і підтверджує, що самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника) предмета лізингу, зазначеного в договорі. Лізингоодержувач має право самостійно звертатися до продавця з вимогами щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків (гарантією) тощо. Предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом строку лізингу та строку дії даного договору. В разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно умов цього договору, предмет лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається.

15. Пунктом 2.2 Загальних умов договорів передбачено, що усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати в національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в п. 2.5, 2.6 загальних умов); винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.7-2.9, 3.5 загальних умов). При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором, і у сукупності є платою за користування предметом лізингу.

16. Пунктом 6.7 Загальних умов договорів визначено, у випадку вилучення предмету лізингу, припинення або розірвання договору з причин, зазначених у даному договорі та/або законодавстві України усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

17. Згідно пункту 10.7 Загальних умов договорів даний договір є змішаним договором, в якому містяться положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (в частині переходу права власності на предмет лізингу або права вимоги по договору страхування). Не обмежуючись зазначеним, у цьому договорі сторони врегулювали свої відносини та визначили окремі зобов`язання (окремі умови) відповідно до частини 1-3 статті 6 Цивільного кодексу України. Сторони домовились, що у випадку суперечностей між положеннями загальних умов договору, перевагу мають особливі умови договору. Сторони дійшли згоди, що строк дії договору це час впродовж якого існують зобов`язання сторін, які виникли на основі цього договору.

18. Додатками до договорів сторонами узгоджено Графік сплати лізингових платежів, у яких визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, та загальний лізинговий платіж, в т.ч. ПДВ 20%.

19. 27.04.2021 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування за Договором №210423-1/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого лізингодавець передав предмет лізингу, а саме: новий вантажний-спеціалізований фургон Fiat, моделі Doblo, 2020 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 , а лізингоодержувач прийняв вказаний предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг).

20. 31.05.2021 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором №210528-5/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого лізингодавець передав предмет лізингу, а саме: новий спеціалізований вантажний фургон Jac, моделі N721S-N56, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 , а лізингоодержувач прийняв вказаний предмет лізингу в користування (фінансовий лізинг).

21. Повідомленням за вих. №2144 від 13.07.2022 ТОВ «Бест Лізинг» повідомило ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» про розірвання (відмову від) договору №210528-5/ФЛ-Ю-А, на підставі ч. 2 ст. 7, п.п. 3, 4, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» (від 16.12.1997 №723/97-ВР), п. 6.6.1 Загальних умов Договору.

22. Повідомленням за вих. №2146 від 13.07.2022 ТОВ «Бест Лізинг» повідомило ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» про розірвання (відмову від) Договору №210423-1/ФЛ-Ю-А, на підставі ч. 2 ст. 7, п.п. 3, 4, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» (від 16.12.1997 №723/97-ВР), п. 6.6.1 Загальних умов договору.

23. 09.08.2022 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета за Договором №210423-1/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого у зв`язку з припиненням (розірванням) з вини лізингоодержувача договору, лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв автомобіль Fiat Doblo, 2020 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 ; свідоцтво про державну реєстрацію предмета лізингу НОМЕР_3; комплект ключів у кількості 1 шт.

24. Також 09.08.2022 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі предмета за Договором №210528-5/ФЛ-Ю-А, відповідно до якого у зв`язку з припиненням (розірванням) з вини лізингоодержувача договору, лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв автомобіль Jac N56, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 ; свідоцтво про державну реєстрацію предмета лізингу НОМЕР_4; комплект ключів у кількості 1 шт.

25. Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» про недійсність пунктів 6.7 Договорів в частині того, що у разі припинення або розірвання договору усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингодавцю платежі поверненню не підлягають, оскільки позивач вважає, що дана умова договорів не відповідає (суперечить) приписам частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та відповідно ТОВ «Бест Лізинг» повинне повернути йому кошти, сплачені в якості відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу.

Позиція Верховного Суду

26. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

27 Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

28. Спір у справі виник з приводу оспорювання позивачем пунктів договорів фінансового лізингу, які на думку позивача суперечать законодавству, оскільки оспорюваними пунктами визначено, що у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

29. Отже, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладених сторонами договорів фінансового лізингу.

30. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

31. Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

32. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 Господарського кодексу України).

33. Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

34. За приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

35. Відповідно до частин 1, 7 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

36. Частинами 1, 2 статті 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

37. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

38. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

39. Статтею 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

40. Згідно із стаття 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов`язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов`язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

41. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний, у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

42. Так судами встановлено, що позивачем не було оплачено повністю предмет лізингу і сторонами було розірвано укладені договори лізингу, саме через порушення позивачем зобов?язань щодо сплати лізингових платежів. Зважаючи на правову природу лізингових правовідносин та з урахуванням умов укладених сторонами договорів, у відповідача не виникло зобов?язання передачі у власність позивачу предмету лізингу. Факт розірвання договору визнається сторонами.

43. Згідно до частини 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

44. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом про визнання недійсними пунктів 6.7 договорів лізингу, позивач посилався на те, що оспорювані пункти суперечать положенням ст. 693 Цивільного кодексу України.

45. Положеннями ст. ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

46. Водночас, положеннями частини 2 ст. 806 Цивільного кодексу України визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

47. Водночас, згідно із статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

48. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

49. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

50. Приписами статті 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

51. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

52. З урахуванням зазначеного, судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений сторонами договір містить всі необхідні умови, притаманні саме цьому виду договорів. Сторонами погоджено всі умови договорів, які в подальшому позивачем було схвалено, оскільки останнім виконувались умови укладеного сторонами договору лізингу. А тому з урахуванням положень ст. 215 ЦК України, апеляційним судом не встановлено обставин, які можуть бути підставою для визнання недійсним оспорюваних пунктів договорів лізингу. Крім того, апеляційним судом вірно зазначено, що положення ст. 693 Цивільного кодексу України, на які вказував позивач, звертаючись з позовом, не містять підстав недійсності договорів.

53. Разом з цим, оскільки суд апеляційної інстанції встановив відсутність підстави для визнання недійсними оспорюваних пунктів договорів, відповідно суд обґрунтовано залишив без задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 249 730,43 грн, коштів, сплачених як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу за договорами фінансового лізингу.

54. Таким чином касаційний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів договорів.

55. Як вказувалось, звертаючись з касаційною скаргою скаржник посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує на неправильне застосування апеляційним судом положень ст. 693 Цивільного кодексу України, та неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 09.07.2018 у справі №911/2449/17, від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 21.02.2020 у справі №910/10191/17, від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, до того ж скаржник зазначає, що апеляційний суд зробив неправильні висновки, що правові висновки у вказаних справах не можуть застосовуватись, оскільки, правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі. Крім того, скаржник зазначає, про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Також, у касаційній скарзі скаржник зазначає про неналежне обґрунтування апеляційним судом судового рішення, що стало причиною безпідставного скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

56. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

57. Отже, під час вирішення питання обґрунтованості доводів скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права, процесуальний закон також передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

58. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

59. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

60. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

61. Проаналізувавши зміст касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, з огляду на наступне.

62. Так, у справі № 904/2357/20 предметом спору є вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмета спору) про визнання недійсними пунктів 9.3, 8.3 договорів фінансового лізингу, та стягнення коштів, компенсації предмету лізингу. Апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, саме в частині визнання недійсними пунктів договору лізингу, змінено рішення в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу. Предметом касаційного перегляду були судові рішення у справі в частині стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в іншій частині (щодо визнання недійсними пункту 9.3. в частині умов договорів щодо утримання ТОВ на свою користь сум, що сплачені за договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення) судові рішення касаційним судом не переглядались.

63. У справі № 911/3483/16 предметом спору є вимоги про стягнення основної заборгованості, плати за фактичний час користування об`єктом лізингу, збитків, 3% річних, інфляційних втрат. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 114 306,38 грн. основного боргу за договором, 120 969,09 грн лізингових платежів за фактичний час користування об`єктом лізингу, 8 316,80 грн 3% річних, 84 518,01 грн інфляційних втрат, в решті позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення господарського суду скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 57 194,76 грн боргу, 4 158,47 грн 3% річних, 45 091,25 грн інфляційних втрат в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об`єктом лізингу в розмірі 120 969,09 грн, та в цій частині залишив в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі зазначив, що в порушення умов договору про фінансовий лізинг відповідач не сплатив лізингові платежі за квітень - червень 2014 року, тобто припинив виконувати свої зобов`язання, у зв`язку з чим на вимогу позивача договір було розірвано з 01.07.2014, однак, відповідач після розірвання договору об`єкт лізингу не повернув, заборгованість за договором за квітень - червень 2014 року не сплатив та продовжував користуватися об`єктом лізингу, у зв`язку з чим має сплатити суму заборгованості зі сплати лізингових платежів за квітень - червень 2014 року та компенсувати позивачу плату за фактичний час користування об`єктом лізингу після розірвання договору.

64. У справі № 911/2449/17 предметом позову є стягнення заборгованості, штрафних санкцій, збитків та інших платежів за договором фінансового лізингу. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у позові. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що після розірвання договору лізингу позивач не мав права вимагати оплати лізингових платежів, колегія суддів прийшла до висновку, що і відповідні штрафні санкції за вимоги оплати (нагадування про несплату) нараховані безпідставно.

65. У справі № 910/10191/17 предметом позову є повернення сплачених лізингових платежів, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу. Судовими рішеннями у справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 1 060 739,00 грн суми боргу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що на виконання договору фінансового лізингу відповідач-1 отримав 2 615 357,75 грн (1 554 618,75 грн лізингових платежів від позивача та 1 060 739,00 грн страхового відшкодування від ПАТ «СК «Українська страхова компанія»), однак не передав у власність позивача предмет лізингу відповідно до його вимоги, а після отримання страхового відшкодування за викрадений автомобіль передав право власності на автомобіль страховій компанії, що унеможливило отримання позивачем предмета лізингу у власність. Верховний Суд скасовуючи судові рішення в частині задоволених вимог зазначив, що висновки судів є помилковими та прийнятими з неправильним застосуванням статей 22, 610, 611 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України та не врахуванням вимог статей 628, 629, 809 Цивільного кодексу України, статей 11, 13, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Крім того, Верховний Суд зазначив, що заявлена до стягнення сума не є збитками, а тому касаційний суд скасував судові рішення у справі в цій частині та відмовив у позові. Водночас Верховний Суд погодився з висновками обох судових інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача-2, оскільки суди встановили, що за договором відступлення права вимоги, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, право вимоги за договором не передано, а повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні направлене позивачу помилково, що підтверджується підписаним обома відповідачами листом.

66. Отже, проаналізувавши судові рішення у справах №911/2449/17, №911/3483/16, №910/10191/17, №904/2357/20, Верховний Суд зазначає, що правові висновки у вказаних справах, викладено за інших встановлених судами обставин справи, що відповідно вплинуло на правозастосування судами законодавства, що регулює правовідносини лізингу. А тому, апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання скаржника на вказані правові висновки, оскільки, у справі, що розглядається, предметом позову є безпосередньо визнання недійсними пунктів 6.7 договорів фінансового лізингу, з підстав порушення оспорюваними пунктами положень законодпавства. І такі висновки апеляційного суду є правильними.

67. Крім того касаційний суд вважає безпідставним посилання скаржника на неправильне застосування судами положень ст. 3 Цивільного кодексу України та неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 390/34/17. Так, у цій справі предметом спору є вимоги про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння.

68. Водночас, положеннями ст. 3 Цивільного кодексу України, закріплено загальні засади цивільного законодавства: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

69. Касаційний суд зауважує, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

70. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

71. Водночас, згідно з положеннями статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

72. Отже, статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

73. З урахуванням зазначеного, добросовісність має бути принципом здійснення господарської діяльності для обох контрагентів договору. Договір лізингу має свій порядок розрахунків, набуття права власності на об`єкт лізингу та інші умови, які притаманні саме цьому виду договору. А тому сторони підписуючи договір погоджуючись з усіма його умовами, мають усвідомлювати всі ризики виконання чи невиконання укладеного договору, їх вплив на підприємницьку діяльність, до того ж особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

74. Отже, підписуючи договори лізингу позивачу було відомо про такі його умови, з якими він погодився, здійснював виконання таких договорів, зокрема, шляхом визначення та прийняття об`єктів лізингу, здійснення лізингових платежів, як це визначено такими договорами. А тому, безпідставним є посилання позивача, що такі умови є проявом недобросовісності. В свою чергу, відповідач очікува на виконання таких умов та на добросовісність позивача щодо їх виконання.

75. Відповідно до частин 1 - 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

76. Інші доводи касаційної скарги, щодо неналежного дослідження обставин справи апеляційним судом, Верховний Суд відхиляє, адже вони спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами ст.300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

77. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, при цьому, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на необґрунтованість постанови апеляційного суду, і наведені скаржником аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, подана на підставі п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, судові рішення необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

79. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).

80. Враховуючи викладене, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

81. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Розумне Енергетичне Місто» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі №909/260/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді І.Д. Кондратова

О.О. Мамалуй