Постанова

від 24.01.2024 по справі 908/3442/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3442/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін

від позивача: Богдан Л.М., представник;

від відповідача: Мицько Н. М., представник

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду Запорізької області від 16.03.2023 року (повне рішення складено 10.04.2023 року, суддя Боєва О.С.) у справі №908/3442/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнессервіс", смт Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область

до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ

про стягнення 311341,86 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнессервіс" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" боргу в сумі 259 412,20 грн., 3% річних в сумі 18 805,61 грн., інфляційних втрат в сумі 33 124,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №20/05/155 від 05.11.2018 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.03.2023 року у справі №908/3442/21 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнессервіс" 259 412,20 грн. основного боргу, 18 805,61 грн. - 3% річних, 33 124,05 грн. - інфляційних втрат, 4 670,13 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення обґрунтовано тим, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем умов договору у частині повної та вчасної оплати поставленого позивачем на його адресу товару, та у зв`язку з цим, правомірністю нарахування позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат у визначених ним розмірах.

Одночасно судом зазначено, що викладені відповідачем доводи не звільняють його як покупця, від обов`язку здійснити у встановлений договором строк повну оплату за всю поставлену позивачем продукцію, з урахуванням включеної у вартість товару суми ПДВ.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- відповідач на підставі п. 4.2 договору поставки скористався правом в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п. 3.1, на суму ПДВ, на яку не було зареєстровано податкову накладну, у зв`язку з чим у нього на даний час відсутня заборгованість у сумі 252 957,60 грн.;

- при поверненні товарів згідно з накладною-вимогою на відпуск від 10.04.2019 року позивачем, в порушення вимог п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, не було складено та надано відповідачу зареєстрований розрахунок коригування до податкової накладної;

- на заміну невідповідної продукції позивачем була здійснена нова поставка за видатковою накладною від 11.04.2019 року №РН-002 на суму 1 517 745,60 грн., у тому числі 252 957,60 грн. ПДВ, на яку позивач не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну;

- під час розгляду справи представником позивача було повідомлено, що податкова накладна на вказану суму зареєстрована в ЄРПН, але докази на підтвердження цього твердження позивачем не надано;

- відповідач звертав увагу суду на те, що 252 957,60 грн. не є сумою основного зобов`язання, а є сумою незареєстрованого ПДВ; фактично п.4.2 договору є податковим застереженням; сума податкового кредиту, не сформованого через нездійснення продавцем реєстрації податкової накладної, вважається сумою завданих покупцю збитків;

- стосовно зарахування зобов`язання відповідача щодо сплати частини вартості поставленої продукції на суму 6 454,60 грн., то питання незаконності проведення такого зарахування не є предметом даного спору, у претензії та позовній заяві не міститься жодного заперечення щодо його проведення, позивачем не надано доказів на підтвердження неправомірності або незгоди із заявою відповідача, тому висновки суду першої інстанції щодо безпідставності зарахування зустрічних однорідних вимог є хибними та такими, що не відповідають судовій практиці;

- у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 252 957,60 грн., позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які є похідними, відповідачем також не визнаються;

- за переконанням скаржника, слід звернути увагу на правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 року у справі №925/556/21.

Позивач у поясненнях зазначає, що ним у повному обсязі виконано умови договору та поставлено товар у повному обсязі. Між тим, відповідачем не виконано свого обов`язку за договором у частині оплати поставленого товару за видатковою накладною РН-002 від 11.04.2019 року у сумі 259 412,20 грн.

Також позивач вказує, що враховуючи відсутність у нього інформації щодо проходження вхідного контролю у відповідача, ним прийнято рішення за відправну дату розрахунку річних та інфляційних втрат взяти 13.06.2019 року, тобто наступний день після спливу 2 місячного строку, зазначеного у п.4.1 договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023 року для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Орєшкіна Е.В., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2023 року колегією суддів у вказаному складі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду Запорізької області від 16.03.2023 у справі №908/3442/21; розгляд справи призначено у судове засідання.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого для розгляду справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою суду від 05.09.2023 року колегією суддів у вказаному складі справу прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 22.11.2023 року.

22.11.2023 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 24.01.2024 року.

24.01.2024 року у судовому засіданні представники сторін надали пояснення по справі. Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови від 24.01.2024 року.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербізнессервіс" (постачальником) та Відокремленим підрозділом Атоменергомаш Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (покупцем) був укладений договір поставки № 20/05/155, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцю продукцію, найменування, кількість, ціна та строк поставки якої визначені у п. 1.1 договору, всього загальна вартість товару 1 584 205,00 грн., ПДВ 20% - 316 841,00 грн., разом з ПДВ 1 901 046,00 грн. Граничний строк поставки: до 01.12.2018 року.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 загальна сума договору складає 1 901 046,00 грн., в т.ч. 316 841,00 грн. ПДВ. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

В п.п. 5.1, 5.5 договору узгоджено, що поставка продукції здійснюється до 01.12.2018 року партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається кількість продукції, що постачається, та строки її поставки. Постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції, вказаної в п. 1.1 цього договору, в номенклатурі, строки та кількості, зазначені в заявці покупця.

Відповідно до 4.1 договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в договорі, протягом 20 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою), але не раніше двох місяців після отримання покупцем партії продукції.

Згідно з п.4.2 договору у випадку, якщо постачальником податкова накладна не буде зареєстрована в Єдиному реєстрі податковій накладних у порядку і строк, визначені чинною редакцією ПКУ, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену пунктом 3.1 цього договору, на суму ПДВ, на яку не було зареєстровано податкову накладну.

У випадку порушення покупцем строків оплати продукції він на вимогу постачальника сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 7.4 договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов зазначеного договору здійснив відповідачу поставку продукції на загальну суму 1 908 791,52 грн., що підтверджується копіями наступних накладних:

1) видаткова накладна № РН-021 від 29.11.2018 року на суму 391 045,92 грн., в т.ч. 65 174,32 грн. ПДВ;

2) видаткова накладна № РН-001 від 02.01.2019 року на суму 1 517 745,60 грн., в т.ч. 252 957,60 грн. ПДВ;

- накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № В-РН-00008 від 10.04.2019 року повернення продукції на підставі акту на невідповідну продукцію № 240 від 10.04.2019 року на суму 1 517 745,60 грн., в т.ч. 252 957,60 грн. ПДВ;

3) видаткова накладна № РН-002 від 11.04.2019 на суму 1 517 745,60 грн., в т.ч. 252 957,60 грн. ПДВ.

Відповідач здійснив часткову оплату вищезазначеної продукції на загальну суму 1 649 379,32 грн., а саме: 23.01.2020 року перераховано 642 712,60 грн, 12.02.2020 року 1 006 666,72 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями банківських виписок по рахунку.

Згідно з копією претензії №21 від 22.09.2021 року на адресу ВП "Атоменергомаш" ДП "НАЕК "Енергоатом", позивач вимагав погасити заборгованість по договору поставки № 20/05/155 від 05.11.2018 року, а саме: сплатити суму 259 412,20 грн. основного боргу, а також нараховані за період прострочення суми 3% річних та втрат від інфляції. Вказана претензія згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення була отримана адресатом 27.09.2021 року.

У відповіді на претензію відповідач зазначив, що він, користуючись правом, передбаченим п.4.2 договору, зменшив вартість поставленої продукції на суму ПДВ за видатковою накладною №РН-002 від 11.04.2019 року та сплатив вартість продукції без урахування ПДВ. Для здійснення оплати суми ПДВ за відповідну партію продукції, запропонував надати йому зареєстрований відповідно до п.192.1 ст.192 ПКУ розрахунок коригування до податкової накладної при поверненні товарів згідно з накладною ВП "Атомнергомаш" від 10.04.2019 року №В-РН-00008 та зареєстровану згідно з п.201.1 п.201.10 ст.201 ПКУ податкову накладну при постачанні товару згідно з накладною №РН-002.

Крім того, відповідачем до відзиву на позов додано копію заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №3225/14 від 27.04.2021 року, в якій ДП "НАЕК "Енергоатом" заявило про припинення зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав за зобов`язанням ТОВ "Інтребізнессервіс" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП АЕМ щодо сплати грошових коштів у сумі 6 454,60 грн, які стягнуті за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 року у справі №904/5325/19, а саме: у розмірі 6 454,60 грн. пені за порушення строків постачання продукції за договором поставки від 05.11.2018 року №20/05/155.

Відповідач оплату товару у розмірі 259 412,20 грн. не здійснив, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість у вказаній сумі.

За неналежне виконання грошових зобов`язань за договором, позивачем нараховано 18 805,61 грн трьох процентів річних та 33 124,05 грн. інфляційних втрат.

Несплата відповідачем вказаних вище сум боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

На думку колегії суддів при вирішенні даного спору суд першої інстанції надав належну оцінку доводам і доказам сторін, висновки суду апелянт під час апеляційного перегляду справи не спростував. Щодо доводів скарги колегія суддів зазначає наступне:

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Щодо досліджуваної справи, то, як зазначено вище, позивач виконав зобов`язання з поставки товару за договором №20/05/155 від 05.11.2018 року у повному обсязі, поставив товар відповідачу в обсягах, передбачених цим договором, доказів зворотного скаржником не надано.

Одночасно судом встановлено, що з огляду на здійснену відповідачем часткову оплату на загальну суму 1 649 379,32 грн., несплаченою залишилась заборгованість за отриману відповідачем продукцію за видатковою накладною № РН-002 від 11.04.2019 року у сумі 259 412,20 грн.

Отже, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме - невиконання відповідачем зобов`язання за договором №20/05/155 від 05.11.2018 року в частині повної оплати поставленого за цим договором товару, а також ненадання ним доказів які б спростовували таке порушення, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 259 412,20 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку, враховуючи умови п. 4.1 договору, граничним строком оплати продукції за вказаною накладною є 12.06.2019 року (два місяця після отримання партії товару).

З огляду на прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, колегія суддів погоджується і з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 18 805,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 33 124,05 грн., враховуючи, що розрахунок цих сум не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору у частині їх нарахування, є арифметично правильним.

При цьому правильність розрахунків річних та інфляційних втрат (їх розмір та період нарахування тощо), здійснених позивачем, скаржником не заперечується, власних контррозрахунків цих сум останнім не надано.

Наявність підстав для нарахування річних та інфляційних втрат випливає з висновків суду про доведеність обставин стосовно невиконання зобов`язання відповідачем за договором у частині повної оплати поставленого товару. Тому відповідні доводи скаржника є необґрунтованими.

Щодо посилання апелянта на те, що він скористався своїм правом, передбаченим п.4.2 договору, та зменшив розмір оплати за поставлений товар на суму незареєстрованої податкової накладної, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Так, ст.235 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Зазначення ціни договору з урахуванням ПДВ свідчить про обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну з метою отримання покупцем податкових вигод.

Зокрема, платник податку постачальник, з настанням першої з умов виникнення податкових зобов`язань, визначених у п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За приписами абз.2 п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до абз. 23, 25, 26 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Між тим, навіть у випадку відмови у реєстрації податкової накладної покупець має передбачену законодавством можливість здійснити заходи з метою недопущення негативних наслідків для своєї господарської діяльності у зв`язку не зарахування сплаченого ним податку на додану вартість за поставлений товар до податкового кредиту.

У даному випадку, зобов`язання позивача, передбачені п.4.2 договору, за своєю правовою природою є податковим, регулюються нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Господарського процесуального кодексу України передбачена окрема відповідальність. Тому невиконання або неналежне виконання такої умови договору (ненадання зареєстрованої податкової накладної ) не є умовою, яка звільняє відповідача від обов`язку оплатити поставлений товар.

На дану обставину вірно звернув увагу суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку і може завдати покупцю збитків.

У цьому зв`язку слід звернути увагу, що покупець може звернутися до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних, але це не звільняє його від обов`язку оплатити поставлений та прийнятий ним товар у передбачені договором строки.

Обов`язок реєстрації податкової накладної не перебуває в площині господарських правовідносин та не може слугувати підставою господарської відповідальності сторони договору.

Тобто, відсутність реєстрації податкової накладної жодним чином не нівелює обов`язок покупця зі сплати вартості поставленого товару у повному обсязі та у строк, обумовлений договором, оскільки відсутність квитанції про реєстрацію податкової накладної та будь-яких інших документів не може вважатись відкладальною умовою та не звільняє покупця від обов`язку оплатити поставлений товар у визначений договором строк.

Посилання скаржника на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 року у справі №925/556/21 відхиляються апеляційним судом, оскільки, вказана справа ні за складом сторін, ні по суті спору не є релевантною зі справою, що розглядається. Зокрема, спір у справі №925/556/21 виник між господарюючим суб`єктом і суб`єктом владних повноважень щодо стягнення з останнього збитків у зв`язку з не реєстрацією ним податкової накладної. У справі №908/3442/21 спір виник між двома господарюючими суб`єктами щодо виконання умов договору поставки.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі подальшої реєстрації податкової накладної, покупець матиме право на отримання податкового кредиту. У такому випадку він двічі матиме можливість отримати "вигоду" від договору: по-перше, у розмірі недоплаченої ним за договором суми ПДВ, на яку не було зареєстровано податкову накладну, а по-друге, отримати податковий кредит у розмірі ПДВ за податковою накладною (підпункт "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України). При цьому у зазначеному питанні Велика Палата у справі №925/556/21, на яку посилається скаржник, не відходила від сталої практики Верховного Суду.

Отже, відповідні доводи скаржника не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

Також, колегія суддів вважає правильним і висновок суду першої інстанції про безпідставність твердження відповідача стосовно здійснення зустрічного зарахування на суму 6 454,60 грн. та, у зв`язку з цим, виключення цієї суми з суми боргу.

З огляду на положення чинного законодавства України, згідно з якими однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме - відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони виключає можливість зарахування у добровільному порядку.

У даному випадку, звернення позивача до відповідача з претензією з вимогою погасити всю наявну суму основного боргу по договору поставки у розмірі 259 412,20 грн. (тобто з урахуванням заявлених відповідачем зустрічних вимог у розмірі 6 454,60 грн.), а також звернення позивача до суду із позовом про стягнення усієї суми, свідчить про наявність заперечень з боку ТОВ "Інтербізнессервіс" про зарахування зустрічних вимог.

Посилання скаржника на хибність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, а також на те, що правомірність цих вимог не є предметом спору відхиляються апеляційним господарським судом з огляду на таке.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У п.п. 1-3 ч.1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У цій справі, з метою оцінки усіх обставин справи та доказів у сукупності, суд цілком обґрунтовано дослідив, у тому числі, й викладені у відзиві на позов доводи відповідача та докази, надані на їх підтвердження, зокрема й щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, що у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України. За результатами такого дослідження суд прийняв рішення, в якому надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли із спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, скаржником належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У даному випадку, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.03.2023 року у справі №908/3442/21- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 09.02.2024 року.

Головуючий суддя Т.А.Верхогляд

Суддя О.Г.Іванов

Суддя Ю.Б.Парусніков