Рішення

від 31.01.2024 по справі 908/2512/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 31012427/260/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2024 Справа № 908/2512/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства "Копичай" (вул. Світанкова, 18, с. Орди, Синельниківський район, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код юридичної особи 38219708)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" (вул. Потьомкінська, 114, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54001; фактична адреса зернового складу: Елеваторна, 4, смт. Тернувате, Новомиколаївський район, Запорізька область, ідентифікаційний код юридичної особи 43654647)

про витребування зерна соняшника із зберігання

за участю представників:

від позивача: Кубрак В.В., адвокат, ордер серія АЕ № 1227562 від 18.09.2023, Копичай О.М., директор ПСП «Копичай»

від відповідача: Фоміна М.В., дов. № 01/01/24 від 01.01.2024 (в режимі відеоконференцзвязку)

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Копичай" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" про зобов`язання повернути 165 тон 400 кілограм зерна насіння соняшнику із зберігання такої самої якості та в такому стані, в якому воно було прийнято на зберігання з середніми показниками: вологістю 10,3%, засміченістю 4,1%; жирністю 45,7%.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2023 позовну заяву передано судді Дроздовій С.С., присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2512/23.

Ухвалою суду від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2512/23, присвоєно справі номер провадження 27/260/23. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 20.09.2023.

12.09.2023 на поштову адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 18.09.2023 задоволена заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" про проведення судового засідання 20.09.2023 о 12 год. 00 хв. в режимі відеоконференції у справі 908/2512/23 поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 20.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження до 14.11.2023, відкладено підготовче судове засідання на 02.11.2023.

Ухвалою суду від 02.11.2023 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті на 15.11.2023.

В судовому засіданні 15.11.2023 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступне слово позивача та відповідача, оголосив в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 13.12.2023.

24.11.2023 на адресу суду від Приватного сільськогосподарського підприємства "Копичай" надійшов лист від 20.11.2023 про долучення до матеріалів справи копій документів: рахунку на оплату № 582 від 30.09.2021, акту надання послуг № 669 від 30.09.2021, реєстрів № 362 від 13.09.2021, № 368 від 14.09.2021, № 369 від 14.09.2021, № 385 від 15.09.2021, № 386 від 15.09.2021, № 392 від 16.09.2021, № 396 від 17.09.2021, № 403 від 17.09.2021, № 404 від 17.09.2021, № 422 від 22.09.2021, № 425 від 23.09.2021, № 434 від 24.09.2021, № 435 від 24.09.2021, № 438 від 27.09.2021, № 443 від 28.09.2021, акту прийому передачі робіт № 4 від 28.09.2021, рахунку № 4 від 28.09.2021.

13.12.2023 Приватним сільськогосподарським підприємством "Копичай" подана до суду клопотання, у якій останній у зв`язку з тим, що при поданні позову до суду позивач через воєнний стан введений на території України не мав можливості подати до суду всі документи, що повинні були зберігатись в архіві підприємства, просить суд визнати вказану причину поважною та долучити до справи засвідчені копії документів доданих до листа від 20.11.2023. Також, просить суд відкласти розгляд справи призначений на 13.12.2023 на іншу дату, у зв`язку з тим, що через воєнний стан на даний час підприємство не має можливості подати оригінали документів суду для огляду.

Ухвалою суду від 13.12.2023 відкладено розгляд справи, засідання суду призначено на 17.01.2024.

15.01.2024 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" надійшла заява про надання оригіналів документів за вих. № 12/01 від 12.01.2024, до якої додані: акт про пожежу від 20.07.2022 та супровідний лист № 53 22-3986/53 22-2 від 23.11.2023 Запорізького РУ ГУ ДСНС України у Запорізькій області (завірена копія Акту про пожежу, надана Запорізьким районним управління ГУ Державної служби У країни з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області у зв`язку із втратою оригіналу); лист Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" №23/07 від 23.07.2022 на адресу Приватного сільськогосподарського підприємства "Копичай"; скріншот з електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ"; сертифікат Запорізької Торгово-промислової палати № 2300-23-1304 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17.03.2023 №03.3/324; заява про вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена, ст.194, ст. 438 Кримінального Кодексу України, вих.20-09/2022 від 20.09.2022; договір оренди № 3/Г-072020 від 01.07.2020 і акт приймання-передачі від 01.07.2020 за Договором оренди № 3/Г-072020 між Приватним сільськогосподарським підприємством "Копичай" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ".

15.01.2024 на електронну адресу суду від представника Приватного сільськогосподарського підприємства "Копичай" адвоката Кубрак В.В. надійшло клопотання, у якому останній просить суд призначити розгляд справи на іншу дату, так як директор приватного сільськогосподарського підприємства та представник перебувають у відрядженні в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" до 19.01.2024.

Ухвалою суду від 17.01.2024 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 31.01.2024.

31.01.2024 судове засідання проводилось в режимі відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів відповідача у справі.

31.01.2024 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

31.01.2024 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечив проти позову, на підставах викладених у відзиві вих. № 08/09 від 08.09.2023. Заперечення обґрунтував наступним. Між сторонами у справі дійсно існували договірні відносини та був укладений Договір складського зберігання № 58/Ж від 15.07.2021 р., відповідно до якого позивач передав зерно соняшнику на зерновий склад відповідача за адресою: вул. Елеваторна, 4, смт. Тернувате, Новомиколаївський район, Запорізька область на зберігання. 23.07.2023 відповідачем було повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин щодо виконання Договору складського зберігання № 58/Ж від 15.07.2021, а саме, що: 20.07.2023 внаслідок ракетного обстрілу відбулась пожежа, якою пошкоджено та знищено ряд складських приміщень майнового комплексу, в тому числі, зернові склади, що знаходяться за адресою: вул. Елеваторна, 4, смт. Тернувате, Новомиколаївський район, Запорізька область. Внаслідок обстрілу було знищено складські приміщення № 7,8 на площі 1000 кв.м., пошкоджено складські сушила, силосні корпуси, автопогрузочний комплекс на площі 2000 кв.м. Внаслідок цієї події, Відповідач поніс значних збитків, в тому числі, знищення майна, яке передавалось йому на зберігання Поклажодавцями. Збитки сягнули більше 151 000 000, 00 грн. Працівниками ТОВ «ГРВ КАПИТАЛ» невідкладно було викликано представників ДСНС і вищевказані обставини зафіксовано Актом про пожежу від 20.07.2022. Згідно п. 7.1 Додаткової угоди № 3 від 10.06.2022 до Договору складського зберігання № 58/Ж від 15.07.2021, сторони погодили, що підписуючи Договір, Сторони підтверджують, що ознайомлені та розуміють, що Договір укладено під час воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку із війною, та розуміють всі можливі ризики (знищення або захоплення вантажу; знищення або захоплення зернового складу; смерті та/або травмування працівників/уповноважених представників Сторін, які безпосередньо виконують умови Договору тощо), що можуть перешкоджати Сторонам у виконанні своїх обов`язків за Договором. У зв`язку із зазначеним, Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за цим Договором у разі, якщо вказане невиконання є результатом безпосередньої дії військових дій або їх наслідків (знищення або захоплення вантажу; знищення або захоплення зернового складу; смерті та/або травмування працівників/уповноважених представників Сторін, які безпосередньо виконують умови Договору тощо). Пожежа внаслідок ракетного обстрілу на складських приміщеннях майнового комплексу, в тому числі, зернових складах, що знаходяться за адресою: вул. Елеваторна, 4, смт. Тернувате, Новомиколаївський район, Запорізька область є форс-мажорною обставиною, яку відповідач не міг ні передбачити, ні запобігти доступними засобами. 23 липня 2022 року на офіційну електронну адресу ПСП «КОПИЧАЙ» pravodopomoga1@gmail.com відповідачем надіслано лист № 23/07 про інформування щодо факту настання форс-мажорних обставин. Знищення майна ПСП «КОПИЧАЙ» відбулось в результаті безпосередньої дії військових дій та їх наслідків, тобто, в результаті екстраординарних подій, які відповідач не міг ні передбачити, ні запобігти доступними засобами. Для засвідчення факту форс-мажорних обставин, які сталися 20 липня 2022 року, ТОВ «ГРВ КАПИТАЛ» звернулось до Запорізької Торгово-промислової палати для засвідчення факту форс-мажорних обставин і надало до суду сертифікат № 2300-23-1304 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Запорізькою Торгово-промисловою палатою. Цим сертифікатом засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для ТОВ «ГРВ КАПИТАЛ», а, саме - пожежа зернових складських приміщень внаслідок ракетного обстрілу 20 липня 2022 року.

В засіданні суду 31.01.2024 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 31.01.2024, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив порядок з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 20 ГПК України, якою визначено категорії справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються надання послуг. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 15.07.2021 між Приватним сільськогосподарським підприємством "Копичай" (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" (Зерновий склад) укладено договір складського зберігання № 58/Ж.

Відповідно до п. 1.1 договору Поклажодавець зобов`язується передати зерно за заліковою вагою на зерновий склад за адресою: Новомиколаївський р-н, смт Тернувате, вул. Елеваторна, 4, який зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажождавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Згідно п. 3.1 договору, Зерновий склад зобов`язаний, зокрема: …6) зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі; …10) повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився; 11) в момент відвантаження зерна видати поклажедавцю (ПСП "Копичай") акт-розрахунок, в якому проводиться розрахунок кількості зерна, яке належить замовнику та відрахувати втрати та збитки відповідно до норм.

Відповідно до п. 3.2 договору Зерновий склад має право … 2) вимагати від поклажодавця забрати зерно у разі закінчення строку його зберігання; 3) вимагами від поклажодавця відшкодування витрат пов`язаних з достроковим припиненням зобов`язань відповідно до законодавства.

Згідно п. 3.3 договору, поклажодавець зобов`язаний, зокрема, … 3) витребувати зерно після закінчення строку його зберігання; 4) відшкодувати зерновому складу витрати пов`язані з достроковим припиненням зобов`язань відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 4.1 договору Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном поклажодавця.

Відповідно до п. 7.1 договору, строк зберігання зернових культур та кукурудзи, сої, ріпаку, гороху та сорго становить до 01.10.2021, олійних - до 01.04.2022.

Згідно із п. 7.2 договору, зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Пунктом 7.3 договору визначено, що зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.

Відповідно до п. 7.4 договору у разі коли, поклажодавець у запропонований цим договором строк не витребував зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах за ринковою ціною. Кошти одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю, крім сум, що належать зерновому складу.

Згідно п. 7.5 договору, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред`явлення поклажодавцем вимоги про його повернення.

Відповідно до п. 8.1 договору, договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

Пунктом 8.2 договору визначено, що умови, не передбачені цим договором, регламентуються законодавством.

Додатковою угодою від 01.10.2021 № 1, сторонами внесено зміни в п. 4.2 договору "Взаєморозрахунки сторін) щодо розміру плати (тарифу) за надання послуг.

Додатковою угодою від 01.04.2022 № 2 сторонами внесено зміни до п. 7.1. договору, а саме: строк зберігання олійних культур становить до 10.06.2022.

10.06.2022 між сторонами підписано Додаткову угоду № 3 до договору складського зберігання від 15.07.2021 № 58/Ж, яким сторони вирішили внести зміни до вказаного договору, зокрема (п. 1 додаткової угоди):

"… Відповідно до п. 8.1 договору, строк зберігання олійних культур становить до 01.04.2023.

Згідно із п. 8.2 договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.2022 № 3), зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

У відповідності до п. 8.2 договору, зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Пунктом 8.3 договору визначено, що зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.

У разі коли поклажодавець у запропонований цим договором строк не витребував зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах за ринковою ціною. Кошти одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю, крім сум, що належать зерновому складу (п. 8.4 договору).

У відповідності до п. 8.5 договору, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред`явлення поклажодавцем вимоги про його повернення.

Згідно із п. 9.1 договору, договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

Пунктом 9.2 договору визначено, що умови, не передбачені цим договором, регламентуються законодавством.…".

Згідно із товарно-транспортними накладними ПСП "Копичай" (замовник та вантажовідправник) здійснювалось перевезення насипом насіння соняшнику (брутто) до ТОВ "ГРВ Капитал" автомобілями (без зазначення марки автомобіля) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , а саме:

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 331878 від 13.09.2021 відповідачу було відвантажено 20190 кілограмів насіння соняшнику (вологість 8,0%, засміченість 3,4%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 331917 від 14.09.2021 відповідачу було відвантажено 20230 кілограмів насіння соняшнику (вологість 9,2%, засміченість 3,4%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 331933 від 14.09.2021 відповідачу було відвантажено 16400 кілограмів насіння соняшнику (вологість 10,2%, засміченість 3,6%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 331964 від 15.09.2021 відповідачу було відвантажено 27550 кілограмів насіння соняшнику (вологість 10,4%, засміченість 3,4%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 331990 від 15.09.2021 відповідачу було відвантажено 20330 кілограмів насіння соняшнику (вологість 8,0%, засміченість 3,4%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 328454 від 16.09.2021 відповідачу було відвантажено 20490 кілограмів насіння соняшнику (вологість 9,5%, засміченість 4,8%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 328432 від 17.09.2021 відповідачу було відвантажено 10710 кілограмів насіння соняшнику (вологість 9,2%, засміченість 6,2%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 366760 від 17.09.2021 відповідачу було відвантажено 27300 кілограмів насіння соняшнику (вологість 8,2%, засміченість 5,8%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 366772 від 17.09.2021 відповідачу було відвантажено 26100 кілограмів насіння соняшнику (вологість 10,2%, засміченість 4,8%, жирність - 45,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 328399 від 22.09.2021 відповідачу було відвантажено 23050 кілограмів насіння соняшнику (вологість 10,8%, засміченість 3,5%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 367134 від 23.09.2021 відповідачу було відвантажено 19390 кілограмів насіння соняшнику (вологість 13,2%, засміченість 4,8%, жирність - 44,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 367146 від 24.09.2021 відповідачу було відвантажено 18210 кілограмів насіння соняшнику (вологість 11,2%, засміченість 3,8%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 367142 від 24.09.2021 відповідачу було відвантажено 27550 кілограмів насіння соняшнику (вологість 12,8%, засміченість 3,4%, жирність - 46,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 367179 від 27.09.2021 відповідачу було відвантажено 20430 кілограмів насіння соняшнику (вологість 11,8%, засміченість 3,4%, жирність - 45,0%);

- відповідно до товарно-транспортної накладної № 367190 від 28.09.2021 відповідачу було відвантажено 27520 кілограмів насіння соняшнику (вологість 12,2%, засміченість 3,8%, жирність - 46,0%).

Всього Поклажодавцем передано на зберігання відповідачу зерно соняшнику у кількості 325400 кг за період з 13.09.2021 по 28.09.2021 з середніми показниками: вологістю 10,3%, засміченістю 4,1%, жирністю - 45,7 %.

Враховуючи, що дія вказаного вище договору щодо зберігання зерна олійних культур (насіння соняшника) закінчилася, позивачем 07.04.2025 на адресу відповідача було направлено лист-вимогу від 05.04.2023 вих. 05/04-2023 в семиденний строк з дня отримання вимоги повернути насіння соняшнику в кількості 165 тонн 400 кг. залишку, такої самої якості та в такому стані, у якому воно було прийнято на зберігання.

У зв`язку з тим, що відповідач не надав відповіді на вимогу та не повернув насіння соняшника, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши приписи норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір складського зберігання від 15.07.2021 № 58/Ж.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі (ст. 944 ЦК України).

Статтею 948 ЦК України передбачено, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Частинами 1-2 ст. 949 ЦК України унормовано, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно із ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

У відповідності до преамбули Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", цей Закон визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.

Згідно з п.п. 10, 24 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Згідно із ст. 7 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна. Суб`єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб`єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи (ст. 25 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва. Якщо договір складського зберігання зерна передбачає, що зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позику. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання.

Статтею 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" унормовано, що зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред`явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

Згідно із ст. 31 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", Поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", Зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов`язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов`язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання (ст. 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

Аналогічна норма міститься в ст. 953 Цивільного кодексу України, згідно якої зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вбачається з матеріалів цієї господарської справи, ПСП "Копичай" на виконання умов договору складського зберігання від 15.07.2021 № 58/Ж передано відповідачу на зберігання майно, а саме зерно насіння соняшнику.

Факт здійснення передачі зерна насіння соняшнику позивачем відповідачу на зберігання позивач обґрунтовує належним чином засвідченими копіями товарно-транспортних накладних, відповідач також в судових засіданнях підтвердив передачу зерна насіння соняшника.

Відповідно до п. 3.3 договору, поклажодавець зобов`язаний, зокрема витребувати зерно після закінчення строку його зберігання.

Згідно п. 8.1 договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.2022 № 3), строк зберігання олійних культур становить до 01.04.2023.

Згідно із п. 8.2 договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.2022 № 3), зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Пунктом 8.3 договору (з урахуванням додаткової угоди від 10.06.22 № 3) визначено, що зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Положеннями ст. 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивач 07.04.2023 на адресу відповідача направив лист-вимогу від 05.04.2023 вих. 05/04-2023 в семиденний строк з дня отримання вимоги повернути насіння соняшнику в кількості 165 тонн 400 кг. залишку, такої самої якості та в такому стані, у якому воно було прийнято на зберігання.

Відповіді на лист-вимогу матеріали справи не містять.

Відповідач у відзиві посилається на форс-мажорні обставини.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини можуть звільнити товариство тільки від відповідальності за невиконання зобов`язань за спірним договором, тобто від нарахування штрафів/пені, проте не звільняють від необхідності виконання основних зобов`язань, що обумовлені договором, законом або стягнутої за рішенням суду.

Військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (з подальшим продовженням), відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Разом з тим, суд звертає увагу, що Національним банком України прийнято постанову № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (з наступними змінами та доповненнями), якою з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи в умовах воєнного стану визначено, що: банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою; безготівкові розрахунки здійснюються без обмежень. Отже, воєнний стан не створив жодних обставин, які об`єктивно унеможливлюють здійснення розрахунків за діючими між сторонами договорами з використанням банківської системи.

Таким чином, як оприлюднення листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, так і наявність сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини не є безумовною підставою для звільнення від виконання договірних зобов`язань, про що зазначив Верховний Суд в постанові від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20.

Відповідно до частини 2 статті 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Отже, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання зобов`язань. Тобто підлягає доведенню зв`язок між невиконанням зобов`язань і воєнними діями в Україні.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, як на підставу для звільнення його виконання обов`язку щодо прийняття робіт та сплати їх вартості, є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату вартості виконаних ним за договором будівельних робіт.

Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики у сфері своєї діяльності.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

У даній справі суд дійшов висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач у судовому засіданні 31.01.2024 підтвердив під звукозапис, що дійсно отримав на зберігання 165 тон 400 кілограм зерна соняшника.

За таких обставин, вимогу позивача про витребування у відповідача насіння соняшнику в обсязі 165 тон 400 кілограм слід задовольнити на підставі вищевикладеного.

Згідно із ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Копичай" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" (вул. Потьомкінська, 114, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54001; фактична адреса зернового складу: Елеваторна, 4, смт. Тернувате, Новомиколаївський район, Запорізька область, ідентифікаційний код юридичної особи 43654647) повернути Приватному сільськогосподарському підприємству "Копичай" (вул. Світанкова, 18, с. Орди, Синельниківський район, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код юридичної особи 38219708) 165 (сто шістдесят п`ять) тон 400 (чотириста) кілограм зерна насіння соняшнику із зберігання такої самої якості та в такому стані, в якому воно було прийнято на зберігання з середніми показниками: вологістю 10,3%, засміченістю 4,1%; жирністю 45,7%.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ КАПИТАЛ" (вул. Потьомкінська, 114, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54001; фактична адреса зернового складу: Елеваторна, 4, смт. Тернувате, Новомиколаївський район, Запорізька область, ідентифікаційний код юридичної особи 43654647) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Копичай" (вул. Світанкова, 18, с. Орди, Синельниківський район, Дніпропетровська область, ідентифікаційний код юридичної особи 38219708) 29 779 (двадцять дев`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн. 20 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 09.02.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.