Рішення

від 07.11.2023 по справі 911/1163/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/1163/23

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Муковоз В.І., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод"

09643, Київська область, Білоцерківський (Рокитнянський) район, село Бушеве, вулиця Гранітна, будинок 1, код ЄДРПОУ 42571151

до Фізичної особи-підприємця Шапрана Василя Сергійовича

АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1

про стягнення заборгованості

за участі представників сторін:

позивача: Коваленко І.Д., посвідчення адвоката України №8453/10 від 28.11.2019, ордер серії АІ №1309590 від 10.04.2023;

відповідача: Різник В.С. посвідчення адвоката України №4052 від 29.06.2020, ордер серії АА №1319731 від 26.06.2023.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №1003/23 від 19.04.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" до Фізичної особи-підприємця Шапрана Василя Сергійовича про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки №0312/18-12 від 03.12.2018.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2023 позовну заяву (вх. №1003/23 від 19.04.2023) про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1163/23 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання суду призначено на 18.05.2023.

У судове засідання 18.05.2023 з`явилась представниця позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання відповідач судом повідомлявся поштовим зв`язком, але, на час судового засідання, поштове повідомлення не вручене під час доставки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2023 підготовче засідання відкладено на 27.06.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №12313/23 від 23.06.2023).

У судове засідання 27.06.2023 з`явились представники сторін та повідомили суду, що між ними відбуваються перемовини з метою підписання мирової угоди.

У судовому засіданні 27.06.2023 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.07.2023 виправлено описку в ухвалі суду від 27.06.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. №13693/23 від 17.07.2023) про приєднання документів до матеріалів справи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №2248/23 від 17.07.2023 та №13714/23 від 17.07.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №2270/23 від 18.07.2023).

У судове засідання 18.07.2023 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні оголошено перерву до 10.08.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про виконання ухвали суду (вх. №14900/23 від 03.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №15319/23 від 10.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №2615/23 від 10.08.2023).

У судове засідання 10.08.2023 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні оголошено перерву до 22.08.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення копії заяви свідка до матеріалів справи (вх. №2745/23 від 21.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. № 16021/23 від 22.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення оригіналу заяви свідка до матеріалів справи (вх. №19047/23 від 22.08.2023).

У судове засідання 22.08.2023 з`явилась представниця позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений на минулому судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2023 підготовче засідання відкладено на 12.09.2023.

У судове засідання 12.09.2023 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні представник відповідача подав заяву (вх. №17324/23 від 12.09.2023) про долучення документів до матеріалів справи та заяву (вх. №17329/23 від 12.09.2023) на виконання ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.09.2023 призначено справу до розгляду по суті на 10.10.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про додаткові письмові пояснення щодо заяви поданої відповідачем 12.09.2023 (вх. №18187/23 від 25.09.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло повідомлення про скасування довіреності (вх. №3509/23 від 09.10.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання (вх. №19133/23 від 10.10.2023).

У судове засідання 10.10.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання відповідач повідомлений.

З урахуванням повідомлення про скасування довіреності, що видана відповідачем одному з його представників (вх. №3509/23 від 09.10.2023) та клопотання іншого представника відповідача про відкладення судового засідання (вх. №19133/23 від 10.10.2023), що обґрунтоване участю в іншому судовому засіданні, з метою забезпечення принципу змагальності сторін господарського судочинства, суд дійшов висновку про оголошення перерви у засіданні до 07.11.2023, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 07.11.2023 з`явились представники обох сторін.

У судовому засіданні 07.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, яким позов задоволено частково.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд -

встановив:

1. Правовідносини сторін

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" (далі - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Шапраном Василієм Сергійовичем (далі - відповідач) укладено договір поставки №0312/18-12 від 03.12.2018.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.3., 1.4. договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький каменедробильний завод» (постачальник) зобов`язувалось поставляти Фізичній особі-підприємцю Шапрану Василю Сергійовичу (покупцю) щебеневу продукцію (щебінь різних фракцій, щебенево-піщану суміш різних фракцій, відсів тощо), а покупець зобов`язувався приймати продукцію та оплачувати її на умовах договору. Кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних.

Згідно з пунктом 2.1. договору продукція постачається за узгодженими сторонами договірними цінами. Ціни на продукцію зазначаються у видаткових накладних або у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пунктів 2.5., 2.6., 3.5. договору передбачено такий порядок проведення оплати:

- покупець має здійснити 100% передоплату за продукцію;

- якщо постачальник здійснює постачання продукції без 100% передоплати, поставлена продукція підлягає оплаті покупцем протягом 3 банківських днів з дати поставки.

Згідно з пунктом 3.5. договору приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної видаткової накладної уповноваженими представниками сторін.

2. Аргументи позивача

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором №0312/18-12 від 03.12.2018 він виконав у повному обсязі і поставив відповідачу продукцію за відповідними видатковими накладними, в яких зазначається найменування, асортимент, кількість та ціна товару.

У 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький каменедробильний завод» здійснило поставку продукції Фізичній особі-підприємцю Шапрану Василю Сергійовичу всього на суму 257175,26 грн., а у 2020 році поставлено продукції всього на суму 556537,20 грн.

Розрахунок за поставлену протягом 2019 року та 2020 року продукцію відповідач почав здійснювати у 2020 році. Загальна сума здійснених відповідачем оплат становить 463307,60 грн.

Позивач відзначає, що відповідач порушив умови договору №0312/18-12 від 03.12.2018 у частині оплати за отриманий ним товар у встановлені строки - за поставлений товар відповідач розрахувався не в повному обсязі.

На момент подання позову, сума основного боргу, що заявлена позивачем до стягнення становить 350404,86 грн.

Позивачем також заявлені до стягнення 15% річних у розмірі 148446,48 грн., інфляційні втрати у розмірі 167523,70 грн. відповідно до пункту 5.7. договору, яким передбачено, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання за поставлену продукцію зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 відсотків річних від простроченої суми.

Також заявлені позовні вимоги про стягнення 167523,70 грн. інфляційних втрат.

Позивач окремо відзначає, що згідно з пунктом 5.5. договору №0312/18-12 від 03.12.2018 у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. Відповідно до вказаного позивачем нарахована пеня у розмірі 256250,70 грн.

Сума ж нарахованого штрафу, відповідно до пункту 5.6. договору №0312/18-12 від 03.12.2018, становить 35040,49 грн.

3. Аргументи відповідача

У матеріалах справи наявний відзив та заперечення на відповідь на відзив, які подані та підписані представником відповідача адвокатом Різник О.О.

Зазначені документи містять вимоги про відмову у задоволенні позову, а також клопотання про зменшення суми штрафних санкцій незалежно від остаточного визначення судом розміру основного боргу. Відповідач заявляє про врахування судом тієї обставини, що прострочення виконання грошових зобов`язань за договором №0312/18-12 від 03.12.2018 сталось не з вини відповідача, а було спричинено умовами, в яких опинилася країна, зокрема, врахувати час дії карантину, спричиненого коронавірусною інфекцією COVID-19 та військовий стан, який введено в Україні Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022.

Також відповідач зазначає про невідповідність видаткових накладних, що надані позивачем на підтвердження поставки продукції, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 3.6. договору та відсутні докази наявності у представників позивача повноважень брати участь у спірних господарських операціях від імені позивача - передавати відповідачу товар за договором.

4. Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України: 1. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. 2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. 3. Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу. 4. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. 5. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. 6. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

5.1. Щодо наявності заборгованості та її розміру.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 статті 692 Цивільного кодексу України, на покупця покладається обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький каменедробильний завод» здійснило поставку продукції Фізичній особі-підприємцю Шапран Василю Сергійовичу всього на суму 257175,26 грн., а у 2020 році поставлено продукції всього на суму 556537,20 грн.

Відповідачем проведена оплата за поставлену продукцію всього на суму 463307,60 грн., що підтверджується виписками з рахунку позивача в Акціонерному товаристві «Сенс Банк» (попередня назва - АТ «Альфа Банк») за 27.03.2020, за 30.03.2020, за 31.03.2020, за 01.04.2020, за 02.04.2020, за 06.04.2020, за 08.04.2020, за 09.04.2020, за 13.04.2020, за 14.04.2020, за 22.04.2020, за 27.04.2020, за 06.05.2020, за 08.05.2020, за 26.05.2020, за 02.06.2020, за 05.06.2020, за 10.06.2020, за 18.06.2020, за 26.06.2020, за 29.07.2020, за 27.04.2021, за 12.10.2021.

Однак, порушуючи пункт 2.6. договору, відповідач не здійснив оплату за поставлену продукцію за такими накладними: від 20.05.2020 №1993 частково на суму 7059,56 грн.; від 22.05.2020 №2038 на суму 18758,20 грн.; від 26.05.2020 №2103 на суму 10623,00 грн.; від 27.05.2020 №2128 на суму 10293,00 грн.; від 28.05.2020 №2158 на суму 10899,00 грн.; від 29.05.2020 №62170 на суму 5640,00 грн.; від 01.06.2020 №2212 на суму 4950,00 грн.; від 02.06.2020 №2227 на суму 10797,00 грн.; від 03.06.2020 №2242 на суму 10440,00 грн.; від 04.06.2020 №2275 на суму 10677,00 грн.; від 05.06.2020 №2295 на суму 15678,00 грн.; від 06.06.2020 №62309 на суму 16564,00 грн.; від 09.06.2020 №2352 на суму 5022,00 грн.; від 10.06.2020 №2374 на суму 15375,00 грн.; від 11.06.2020 №2397 на суму 25130,00 грн.; від 12.06.2020 №2411 на суму 12828,60 грн.; від 13.06.2020 №2421 на суму 296,40 грн.; від 15.06.2020 №2442 на суму 7071,00грн.; від 16.06.2020 №2454 на суму 19262,00 грн.; від 17.06.2020 №2492 на суму 9942,00 грн.; від 18.06.2020 №2513 на суму 12622,80 грн.; від 19.06.2020 №2532 на суму 19450,20 грн.; від 23.06.2020 №2599 на суму 10473,00 грн.; від 24.06.2020 №2627 на суму 9251,20 грн.; від 25.06.2020 №2646 на суму 13574,90 грн.; від 26.06.2020 №2668 на суму 26300,60 грн.; від 01.07.2020 №2740 на суму 10440,00 грн.; від 02.07.2020 №2765 на суму 10614,00 грн.; від 03.07.2020 №2793 на суму 10272,00 грн.; від 18.11.2021 №698 на суму 16578,40 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача, у даному випадку, покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме: поставку спірного товару відповідачу на виконання умов договору.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки товару вищезазначеними наявними у справі видатковими накладними, які суд приймає в якості первинних документів, що підтверджують виконання спірних господарських операцій, а виписки з банківських рахунків підтверджують стан розрахунків між сторонами та, відповідно, те, що не увесь товар, який поставлений, оплачений відповідачем, що спростовує доводи відповідача в частині недопустимості доказів на підтвердження факту приймання-передачі товару. Наявними видатковими накладними також підтверджується дата поставки товару на виконання пункту 3.5. договору, яким визначено, що датою поставки є дата видаткової накладної, відтак, підтверджується те, що строк його оплати, який визначений відповідно до пунктів 2.5., 2.6., 3.5. договору: протягом 3 банківських днів з дати поставки - сплинув.

Суд зазначає, що недоліки у первинних документах, на які посилається відповідач як на підставу не оплачувати отриманий товар, суд вважає неістотними і такими, що не можуть бути визначальними для того, щоб стверджувати, що поставка товару за договором не відбулась, вони не спростовують також ані кількості товару, ані його вартості, ані дат поставок, що вказані у видаткових накладних, спірні видаткові накладні містять відомості про господарську операцію, а їх недоліки не є підставою для невизнання господарських операцій, для фіксування фактів здійснення яких вони складені, оскільки не перешкоджають можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операціях та містять відомості про дату складання документа, назву суб`єктів господарювання від імені яких складені документи, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідачем не надано аргументів та доводів, що спростують факти, які зазначені у вищезазначених доказах.

Доводи ж відповідача щодо відсутності повноважень у представників, що брали участь у спірних господарських операціях не з його боку, а з боку позивача суд вважає надуманими, оскільки це стосується прав позивача, про порушення яких позивачем не заявлено, більше того, позивачем під час розгляду справи неодноразово підтверджена наявність відповідних повноважень у його представників, погоджені та визнані їх дії, а також надані до матеріалів справи докази наявності повноважень у його представників: заява свідка - працівника позивача, що брав участь у спірних господарських операціях, наказ по підприємству позивача № 53 від 04.12.2018 "Про затвердження переліку осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) пов`язані з відпусканням товару, продукції", наказ по підприємству позивача №31 від 02.08.2019 "Про затвердження переліку осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) пов`язані з відпусканням товару, продукції", де зазначені саме ті особи, що брали участь у спірних господарських операціях з відповідачем.

Зважаючи на належність вищевказаних доказів, суд вважає підтвердженими повноваження представників позивача, при цьому, одночасно бере до уваги, що питання визначення обсягу повноважень представника юридичної особи та добросовісності його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її працівника, тому сам факт вчинення представником правочинів від імені юридичної особи з перевищенням своїх повноважень не є єдиною підставою для визнання недійсними таких правочинів.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Також, з метою повного встановлення обставин того, що спірні господарські операції відбулись та про це було відомо обом сторонам, суд витребував в обох сторін податкові накладні на ці господарські операції і такі податкові накладні надані суду сторонами, відтак, у сукупності з іншими доказами вони беруться судом до уваги в якості доказів спірних поставок товарів, що не спростовується зауваженням відповідача, що не всі його податкові накладні містять відмітку про затвердження контрагентом.

Інші доводи і докази сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

У свою чергу, суд вважає достатніми надані позивачем докази наявності заборгованості у розмірі 350404,86 грн.

5.2. Щодо нарахування інфляційних втрат та 15% річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання (постанова Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №712/5856/15-ц).

Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 у справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 по справі №910/18557/20 зазначається, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

Керуючись статтями 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити правильність здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18.

Згідно з пунктом 3.5. договору №0312/18-12 від 03.12.2018 датою поставки продукції є дата видаткової накладної.

Пунктом 5.7. договору передбачено, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання за поставлену продукцію зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п`ятнадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Розмір інфляційних втрат становить 167523,70 грн., 15% річних - 148 446,48 грн.

Суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат та 15% річних, врахувавши дати підписання видаткових накладних і пункт 5.7. договору №0312/18-12 від 03.12.2018, і перерахунок суду повністю співпадає із заявленим позивачем та, відповідно, становить: інфляційні втрати - 167523,70 грн.; 15% річних - 148 446,48 грн.

Суд не погоджується з формулюванням відповідача про те, що визначаючи розмір у 15 % річних сторони відступили від норм статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки визначення сторонами іншого розміру річних ніж 3% також передбачено цією нормою, крім того, 15 % суд не вважає надмірним чи несправедливим, судом врахована практика Верховного Суду, зокрема у справі № 902/417/18 у постанові від 18.03.2020, щодо зменшення процентів річних судом, але у правовідносинах сторін даної справи, як вказано судом вище, такий розмір не є несправедливо завищеним, відтак, клопотання відповідача про зменшення їх до 5% річних, за висновками суду, є необгрунтованим і задоволенню не підлягає.

5.3. Щодо нарахування пені та штрафу.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 5.5. договору у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.9. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 5 років від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

3 врахуванням даної норми договору, розмір пені становить 256250,70 грн.

Відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України сторони у пункті 5.9. договору погодили, збільшити до 5 років тривалість позовної давності до вимог, що випливають з Договору.

Відповідно до пункту 5.6. договору у разі прострочення оплати понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 відсотків від суми заборгованості. Розмір штрафу становить 35040,49 грн.

Суд зауважує, що у статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 Цивільного кодексу України визначається, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Також, в юриспруденції широко застосовується принцип "pacta sunt servanda" або у перекладі з латини - договорів необхідно дотримуватись. Так наприклад, статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Підписаними договорами підтверджується, що при укладенні договору сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, включаючи предмет, ціну, відповідальність сторін тощо.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що погоджена позивачем та відповідачем у договорі №0312/18-12 від 03.12.2018 відповідальність покупця за несвоєчасну оплату за отриманий товар, викладена в пунктах 5.5., 5.6. є однозначною та не потребує додаткового тлумачення.

Позивачем долучений до позовної заяви розрахунок пені та штрафу, що зроблений з урахуванням пунктів 5.5., 5.6. договору №0312/18-12 від 03.12.2018.

Суд здійснив власний перерахунок пені, який повністю співпадає із заявленим позивачем та становить 256250,70 грн. Також судом здійснений власний розрахунок штрафу, який повністю співпадає із заявленими позивачем та становить 35040,49 грн.

5.4. Щодо посилань відповідача на наявність обставин непереборної сили в частині зменшення розміру штрафних санкцій.

Так, позивачем заявлено до стягнення 15% річних у розмірі 148446,48 грн., інфляційні втрати у розмірі 167 523,70 грн., пеня у розмірі 256250,70 грн., штраф у розмірі 35040,49 грн.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач посилається на погіршення фінансово-економічного стану та прострочення виконання грошових зобов`язань за договором в силу умов, в яких опинилась країна під час карантину спричиненого короновірусною інфекцією COVID-19 та на умови воєнного стану, який введено в Україні Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, на підтвердження надано лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 про виникнення форс-мажорних обставин.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно статті 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Що стосується обставин даної справи, то суд звертає увагу, що сума нарахувань штрафних санкцій у визначеному позивачем та перевіреному судом розмірі становить 607261,37 грн., що більше ніж вдвічі перевищує суму основної заборгованості, залишок якої на момент звернення позивача з позовом до суду складає 350404,86 грн.

Суд вважає, що стягнення всієї заявленої суми штрафних санкцій за наявності економічного спаду в період збройної агресії, може негативно вплинути на діяльність відповідача та лягти непомірним фінансовим тягарем. Це не відповідає справедливості та пропорційності у господарських відносинах між сторонами. Застосування значного розміру штрафних санкцій не може бути підставою для матеріального збагачення іншої сторони за її рахунок.

Суд також враховує, що з матеріалів справи суд не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а за вищевказаних обставин стягнення пені у заявленому розмірі виглядає саме як застосування каральних санкцій.

Враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені до 50% від нарахованих сум, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією за порушені права позивача в даному конкретному випадку, відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 128125,35 грн. пені, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу слід відмовити.

5.5. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Позивачем долучена до позовної заяви копія договору про надання правової допомоги від 10.04.2023 №1004/23, за пунктами 4.3., 4.4. якого оплата за цим договором здійснюється таким чином: 10000,00 грн. клієнт сплачує протягом двох днів з моменту ухвалення судового рішення. Сторони передбачають можливість доплати гонорару за одержання позитивного для клієнта судового рішення. Розмір даної винагороди становить 5000,00 грн. Також представником позивача долучений ордер №1309590 від 10.04.2023 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатської діяльності Серії КС №8453/10.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відображеною в пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34 - 36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема,подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В частині 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач щодо зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу не надав пояснень чи заперечень з даного питання.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку що заявлена сума на відшкодування правничої допомоги є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, включно із "гонораром успіху", зважаючи на вищевикладені висновки суду про те, що позов обгрунтований повністю, а його часткове задоволення пов`язано виключно із зменшенням належної до сплати пені судом.

6. Результати розгляду справи

6.1. Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

6.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

7. Розподіл судового збору

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у повному розмірі, оскільки часткове задоволення позову пов`язане виключно із зменшенням належної до сплати пені судом.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73, 74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов (вх. №1003/23 від 19.04.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" до Фізичної особи-підприємця Шапрана Василя Сергійовича про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шапрана Василя Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" (09643, Київська область, Білоцерківський (Рокитнянський) район, село Бушеве, вулиця Гранітна, будинок 1, код ЄДРПОУ 42571151) 350404,86 грн. (триста п`ятдесят тисяч чотириста чотири гривні вісімдесят шість копійок) суми основного боргу, 128125,35 грн. (сто двадцять вісім тисяч сто двадцять п`ять гривень тридцять п`ять копійок) пені, 35040,49 грн. (тридцять п`ять тисяч сорок гривень сорок дев`ять копійок) штрафу, 167523,70 грн. (сто шістдесят сім тисяч п`ятсот двадцять три гривні сімдесят копійок) інфляційних втрат, 148446,48 грн. (сто сорок вісім тисяч чотириста сорок шість гривень сорок вісім копійок) 15% річних, 14364,99 грн. (чотирнадцять тисяч триста шістдесят чотири гривні дев`яносто дев`ять копійок) судового збору за подання позовної заяви та 15000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень) витрат на правничу (правову) допомогу.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 09.02.2024.

Суддя С.О. Саванчук