Постанова

від 06.02.2024 по справі 910/186/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/186/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю «Солтекс капітал» (далі - Товариство, позивач-1) - не з`явився,

позивача-2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Толкфін» (далі - Компанія, позивач-2) - не з`явився,

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач, скаржник) - Данилов К.О. (самопредставництво),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» (далі - ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор», третя особа) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АМК

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 (головуючий - суддя Зеленіна Н.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 (головуючий - суддя Гончаров С.А., судді Станік С.Р., Яковлєв М.Л.)

у справі №910/186/21

за позовом Товариства, Компанії

до АМК

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор»,

про визнання частково недійсним рішення від 01.10.2020 №608-р (далі - Рішення).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання частково недійсним рішення АМК, відповідно до якого визнано, що позивачі вчинили порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату аукціону з продажу права вимоги, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон).

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство та Компанія звернулися до суду з позовними заявами до АМК про визнання недійсним і скасування Рішення АМК в частині, що стосується позивачів.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав, передбачених статтею 59 Закону, для визнання оскаржуваного рішення недійсним у частині, що стосується позивача-1 та позивача-2.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій

2.1. Справа №910/186/21 розглядалася судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 позов Товариства задоволено повністю; визнано недійсним і скасовано пункт 1 Рішення у справі №143-26.13/113-19 у частині визнання позивача-1 винним у вчиненні порушення передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону; визнано недійсним і скасовано пункт 4 Рішення у частині накладення на Товариство штрафу в розмірі 145 126 грн; стягнуто з АМК на користь Товариства судовий збір у розмірі 4 204 грн; позовні вимоги Компанії задоволено повністю; визнано недійсним та скасовано пункт 1 Рішення у частині визнання позивача-2 винним у вчиненні порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону; визнано недійсним і скасовано пункт 3 Рішення у частині накладення на Компанію штрафу в розмірі 3 740 143 грн; стягнуто з АМК на користь Компанії судовий збір у розмірі 4 204 грн.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовів і стягнуто з позивачів на користь відповідача по 6 306 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

2.4. Постановою Верховного Суду від 08.02.2022 касаційні скарги позивачів задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 залишено без змін у частині відмови у задоволенні позовів Товариства та Компанії про визнання недійсним пункту 1 Рішення АМК стосовно Товариства та Компанії; у частині позовних вимог про визнання недійсними пунктів 3, 4 Рішення справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.5. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 позовні вимоги в частині, переданій на новий розгляд [визнання недійсними пунктів 3, 4 Рішення АМК], задоволено частково; визнано недійсним пункт 3 резолютивної частини Рішення АМК у частині накладення штрафу на Компанію у розмірі 3 400 143 грн; у задоволенні іншої частини позову [пункт 4 Рішення АМК] відмовлено.

2.6. АМК звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 в частині Компанії та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Компанії в частині нарахування штрафу.

2.7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №910/186/21 апеляційну скаргу АМК залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. АМК, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Компанії в частині визнання недійсним і скасування пункту 3 Рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АМК із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) зазначає, що причиною виникнення спору у даній справі стало питання нарахування штрафу за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів аукціону, що є порушенням пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону.

4.2. Скаржник вказує, що зміст правовідносин, які виникли між АМК і позивачем стосуються правильності застосування статті 52 Закону у частині тлумачення поняття "доходу", як бази обрахування штрафу, у контексті визначення розміру штрафу.

4.3. Скаржник просить Суд відступити від висновків, які викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21.

4.4. Обґрунтовуючи підстави для відступу та підстави оскарження, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статей 1, 52 Закону та пункту 14.1.54 частини чотирнадцятої статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

4.4.1. Так, поняття «дохід» за статтею 52 Закону у контексті тлумачення та застосування законодавства про захист економічної конкуренції (у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції, а також про державну допомогу суб`єктами господарювання) має характер спеціальної норми (Іех specialis), і тому саме ця норма підлягає застосуванню органами АМК переважно перед іншими нормами законодавства, відповідно до принципу «Іех specialis derogat generali» - спеціальний закон витісняє загальний, а тому АМК просить відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21, на користь висновку, що в поняття «дохід» передбачене статтею 52 Закону, входить не лише чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг, а й інші доходи.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від позивачів і третьої особи відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що АМК розглянуто справу за ознаками вчинення позивачами та третьою особою порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату організованого ПАТ КБ "Надра" за допомогою вебпорталу "Prozorro Sale" "голландського" аукціону з продажу: права вимоги за кредитним договором юридичних осіб із забезпеченням іпотеки земельних ділянок і майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва.

6.3. Аукціон проводився 05.02.2019 з початковою ціною продажу лота 2 590 436 503,50 грн (без ПДВ) згідно з регламентом роботи електронної торгової системи. Переможцем стало Товариство, придбавши право вимоги за кредитними договорами за ціною 777 130 951,05 грн. З переможцем укладено договори купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитними договорами.

6.4. За результатами розгляду справи АМК дійшов висновку про узгодженість дій позивачів і третьої особи, у зв`язку з їх пов`язаністю: наявністю спільних працівників; господарськими відносинами; фінансовою допомогою; синхронністю створення й завантаження електронних файлів, їх спільними помилками і підписантами; використанням однієї IP-адреси під час завантаження документів, входу в аукціон, так само як і під час провадження ними своєї господарської діяльності; спільним використанням засобів зв`язку; наявністю тісної комунікації та координації між учасниками аукціону.

6.5. Згідно з Рішенням, зокрема, визначено, що: Товариство, Компанія та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону з продажу прав вимоги за кредитним договором юридичних осіб із забезпеченням; за відповідне порушення на зазначених осіб накладено штрафи, в тому числі, на Товариство у розмірі 145 126 грн і на Компанію у розмірі 3 740 143 грн.

6.6. Суди попередніх інстанцій вказали, що:

- сукупність обставин цієї справи свідчить про вчинення відповідачами у антимонопольній справі порушення, передбаченого частиною другою статті 6 Закону. Характер та кількість виявлених співпадінь виключають можливість того, що подані для участі в аукціоні документи готувалися окремо та без обміну інформацією між учасниками торгів;

- постановою Верховного Суду від 25.01.2022 у даній справі встановлені підстави правомірності прийнятого Рішення АМК у частині пункту 1 оскаржуваного Рішення щодо вчинення позивачами та третьою особою порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону;

- у свою чергу, направляючи справу на новий розгляд в частині вимог про визнання недійсними пунктів 3, 4 Рішення, Верховий Суд зазначив, що під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, з`ясувати усі істотні обставини справи, дослідити всі надані учасниками справи докази і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення.

6.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 224 Рішення визначено, що відповідно до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, наданої Комітету листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.05.2020 №19126-15-05-06-19, дохід за 2019 рік становить: у Товариства - 1 451 278 грн, у Компанії - 37 401 440 грн.

6.8. Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що:

- з Рішення вбачається, що Комітетом визначено штраф у межах, що не перевищує 10% доходу позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

- разом з тим, відповідно до наявного в матеріалах антимонопольної справи звіту про фінансові результати за 2019 рік, чистий дохід Товариства від реалізації продукції (код рядка 2000) не містить показників; зі звіту про фінансові результати за 2019 рік, чистий дохід Компанії від реалізації продукції також не містить показників.

6.9. Суд апеляційної інстанції виснував, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про те, що показники щодо чистого доходу позивачів за 2019 рік від реалізації продукції відсутні, а відтак є такими, що дорівнюють нулю.

6.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- з огляду на зазначену відповідачем у оскаржуваному Рішенні суму доходу позивачів за 2019 рік, судом першої інстанції правильно встановлено, що Комітетом в якості доходу від реалізації продукції визначено сукупний дохід позивачів;

- частиною другою статті 52 Закону передбачено, що за чинення порушення передбаченого пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

- таким чином, положення вказаної норми закріплено як базу для нарахування штрафу саме доход (виручку) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

-з огляду на викладене, посилання апелянта на лист Головного управління ДПС у місті Києві від 29.05.2020 (вх.№7-01/7162 від 05.06.2020) та те, що закон залишає визначення точного розміру штрафу за органами Комітету залежно від обставин кожної конкретної справи; такі повноваження за своєю природою належать до дискреційних, які реалізуються органами Комітету з певною свободою розсуду, колегією суддів апеляційної інстанції відхиляються, як безпідставні.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 12.12.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/186/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. - головуюча, Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.12.2023 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/186/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/186/21 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.6 Верховний Суд відзначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від предмета, доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.7. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

7.8. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.2. Предметом касаційного оскарження є:

- рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №910/186/21, яким: визнано недійсним пункт 3 резолютивної частини Рішення АМК у частині накладення штрафу на Компанію у розмірі 3 400 143 грн;

- постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №910/186/21, якою апеляційну скаргу АМК [в якій Комітет просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 в частині Компанії та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Компанії в частині нарахування штрафу] залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 - без змін.

8.2.1. Суд відзначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

8.2.2. При цьому обсяг вимог касаційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям і зміст перевірки судового рішення.

8.2.3. Межами касаційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 300 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу оскарження судового рішення і в разі наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 300 ГПК України з дотриманням статті 2 ГПК України, яка визначає завдання та основні засади господарського судочиства.

8.3. АМК вказує на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21, на користь висновку про те, що в поняття «дохід» передбачене статтею 52 Закону, входить не лише чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг, а й інші доходи.

8.4. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.5. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.6. Стосовно визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.7. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.8. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.9. Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним і скасування пунктів резолютивної частини Рішення АМК, яким визнано, що, зокрема, позивачі вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону.

8.10. Предметом розгляду у справі №910/4192/21 є визнання недійсними та скасування пунктів 1, 2 рішення АМК, яким визнано, що позивач вчинив порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів відкритих торгів (з публікацією англійською мовою) на закупівлю.

8.11. Суд виходить з того, що у справах №910/4192/21 та №910/186/21, одним з доводів позовних заяв позивачі визначали неправильне нарахування АМК штрафу, а саме стосовно визначення його розміру.

8.12. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21 та судових рішень у даній справі, дійшов висновку, що у контексті спірних правовідносин у вказаних справах, з урахуванням предмету оскарження, яким є рішення АМК, відповідно до яких позивачі притягнуті до відповідальності (вчинення антиконкурентних узгоджених дій [пункт 1 статті 50 та пункт 4 частини другої статті 6 Закону]), а розмір штрафу, який покладено на позивачів у вказаних справах, визначався АМК відповідно до приписів статті 52 Закону, за правовим регулюванням і кваліфікацією є схожими. Відмінність полягає у суб`єктному складі (правопорушників/відповідачів у антимонопольних справах), у контексті видів основної діяльності цих суб`єктів, а також в процедурах, які були предметом дослідження в антимонопольних справах (у справі №910/186/21 - «голандський» аукціон, у справі №910/4192/21 - відкриті торги).

8.13. Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.

8.14. На думку АМК, судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права (стаття 1, 52 Закону та пункт 14.1.54 частини чотирнадцятої статті 14 ПК України) та є підстави для відступлення від правового висновку, який наведений у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21.

8.15. Так, Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 у справі №910/4192/21 надав правовий висновок щодо питання застосування статті 52 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі та у справі №910/4192/21) такого змісту:

« 21. .....- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф (абзац другий частини другої статті 52);

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59)»;

« 23. Із з`ясованих попередніми судовими інстанціями обставин вбачається, що розмір штрафу, застосованого АМК до Товариства згідно з Рішенням №813-р, визначений не від доходу (виручки) цього товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за відповідний рік, а іншим чином ...».

8.16. Верховний Суд виходить з того, що АМК, як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції має повноваження передбачені пунктами 1, 2, 4, 5 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

8.17. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).

8.18. Верховний Суд виходить з того, що Законом передбачено як склад порушення антимонопольного законодавства (пункт 4 частини другої статті 6, пункт 1 статті 50 Закону), так і порядок визначення штрафу, який підлягає стягненню у разі вчинення такого порушення (абзац другий частини другої статті 52 Закону).

8.19. Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 у справі №910/4192/21 виснував, що визначення АМК розміру штрафу не від доходу (виручки) товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, яке (товариство) притягається до відповідальності свідчить про те, що Комітет діє не у спосіб, що передбачений законом, і про неправильне застосування АМК положення абзацу другого частини другої статті 52 Закону.

8.20. Комітет мотивує відступлення від правового висновку, викладеного у постанові від 30.05.2023 у справі №910/4192/21, зокрема, таким:

- відповідно до статті 52 Закону за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

- при цьому статтею 1 Закону визначено, що товаром є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права;

- відповідно до пункту 14.1.54 частини чотирнадцятої статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України;

- в подальшому стаття 14 ПК України вказує на види доходу;

- ні Закон, ані ПК України не передбачає що до поняття «дохід» включається лише чистий дохід від реалізації продукції;

- відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Комітету, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- у разі потреби розмір доходу (виручки) може бути визначений органами Комітету на підставі адміністративної інформації, отриманої з інших джерел;

- згідно з пунктом 7 Наказу «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» від 29.11.1999 №290:

дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - це загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо);

чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів;

до складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо;

до складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі);

до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства;

- Комітетом у Рішенні не вказано, що 3 740 143 грн є чистим доходом від реалізації продукції; АМК у Рішенні вказує, що сума 3 740 143 грн є даними відповідно до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства (код рядка - 01), наданої Комітету листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.05.2020 №19126-15-05-06-19 за 2019 рік;

- при цьому, відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку;

- при цьому, відповідно до правил заповнення декларації з податку на прибуток у рядку 01- дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку, розраховується сумарне значення таких показників Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) Форма №2;

- у цьому рядку відображають чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг;

- тобто дохід (виручку) від реалізації за вирахуванням наданих знижок, вартості повернених раніше проданих товарів, непрямих податків (ПДВ, акцизного податку), інших податків і зборів, які сплачуються з обороту, доходів, які за договорами належать комітентам (транзитних сум);

- у розрахунку беруть участь дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) [рядок 2000 форми №2] (лист ДФС у м. Києві від 16.03.2016 №6300/10/26-15-12-05-11); інші операційні доходи (рядок 2120 форми №2) - обороти за Дт 71 із Кт 791; фінансові доходи (рядок 2220 форми №2) - обороти за Дт 73 із Кт 792. До фінансових доходів включають дивіденди, відсотки й інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (окрім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі) [п. 7 П(С)БО 15]; інші доходи (рядок 2240 форми №2) - обороти за Дт 74 Кт 793;

- отже, змістом вказаних приписів законодавства для визначення суми штрафу Комітет керується загальним доходом підприємства, який встановлюється, зокрема на підставі декларації з податку на прибуток підприємства;

- лист Головного управління ДПС у місті Києві від 29.05.2020 №19126-15-05-06-19 і є інформацією з інших джерел;

- вказане відповідає і пункту 11 Рекомендаційних роз`яснень щодо застосування положень частин другої, п`ятої та шостої статті 52 Закону, частин першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі - Рекомендаційні роз`яснення), відповідно до якого розмір доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається на підставі будь-якої інформації, яка є належною і достовірною. Зокрема можуть бути використані: фінансова та податкова звітність, данні бухгалтерського обліку;

- законодавець не обмежив нарахування штрафу «чистим доходом» або «доходом від реалізації продукції»;

- відповідно до статті 3 Закону законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів;

- поняття «дохід» за статтею 52 Закону у контексті тлумачення та застосування законодавства про захист економічної конкуренції (у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції, а також про державну допомогу суб`єктами господарювання) має характер спеціальної норми (lex specialis), і тому саме ця норма підлягає застосуванню органами Комітету переважно перед іншими нормами законодавства, відповідно до принципу «lex specialis derogat generali» - спеціальний закон витісняє загальний.

8.21. Втім, вказані мотиви не є достатнім вмотивованим обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

8.22. При цьому, Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

8.23. Суд погоджується з доводами скаржника про те, що Закон є спеціальним і саме вказаним нормативно-правовим актом у своїй діяльності має керуватися АМК як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

8.24. Відповідно до статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:

- законності;

- гласності;

- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

8.25. Частиною першою статті 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

8.26. Стосовно доводів АМК про наявність у нього дискреційних повноважень стосовно визначення бази штрафу, Суд, ураховуючи означене у пунктах 8.16 - 8.18 цієї постанови, зазначає таке.

8.26.1. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

8.26.2. В пункті 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо Верховенства права, серед іншого, зазначено, що "Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій".

8.26.3. Верховний Суд, при цьому вказує і на пункт 47, в якому Венеціанська комісія корелювала ці вимоги із зверненням до законодавчого органу: "…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб".

8.26.4. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов`язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема для надання змістовного тлумачення.

8.26.5. В законодавстві України визначення поняття "дискреційні повноваження" наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

8.26.6. Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційних повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 №3-рп/2016).

8.26.7. Верховний Суд виходить з того, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.

8.26.8. З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.

8.26.9. Верховний Суд виходить з того, що дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.

8.26.10. Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.26.11. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

8.26.12. Колегія суддів враховує, що аналізуючи наявність чи відсутність дискреції в органів публічної влади, суди застосовують підхід, взявши до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

8.27. Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.28. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.29. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.30. Що ж до посилань АМК на Рекомендаційні роз`яснення, то Суд виходить з того, що такі рекомендаційні роз`яснення Комітету згідно з пунктом 1 та їх назвою, мають виключно рекомендаційний (не обов`язковий) характер, і питання, пов`язані з їх застосуванням до спірних правовідносин не можуть бути підставами для висновку про правильність застосування норм Закону як АМК, так і господарськими судами, що розглядали дану справу (близька за змістом правова позиція є сталою, послідовною та неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.08.2019 у справі №916/2670/18, від 30.01.2020 у справі №910/1645/19, від 21.01.2020 у справі №910/12400/18, такого змісту).

8.31. Верховний Суд наголошує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

8.32. Верховний Суд зауважує, що саме з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.33. Також, Верховний Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.34. Наведені скаржником доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про порушення АМК приписів статті 52 Закону та недоліки Рішення у частині визначення бази штрафу, відхиляються Судом, адже не є вмотивованих аргументів у контексті вмотивованої та обґрунтованої необхідності відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21.

8.35. За своїм характером та змістом, з огляду на критерії визначені у пунктах 8.32 і 8.33 цієї постанови та правові позиціїї застосування норм права щодо відступлення від висновку стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, окреслених в цій постанові, твердження скаржника щодо наявності вмотивованих обґрунтувань необхідності відступу у контексті пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, формальними. Адже, АМК у касаційній скарзі посилається виключно на встановлені обставини у справі №910/186/21, незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях в частині їх оскарження щодо поняття "доходу (виручки) суб`єкта господарювання", власне тлумачення приписів статті 52 Закону, при цьому, не взято до уваги, що викладений висновок у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21 наданий в контексті саме у взаємозв`язку "доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік" та не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про вмотивовану обґрунтованість необхідності відступу від цього висновку Верховного Суду, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту) щодо визначення штрафу у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

8.36. Верховний Суд, виходячи з наведених вище мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновків Верховного Суду.

8.37. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним і скасування пункту 3 резолютивної частини Рішення відсутні.

8.38. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.39. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.

8.40. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.41. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №910/186/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова