Постанова

від 30.01.2024 по справі 902/616/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/616/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Бойко Н.В.,

відповідача - Плискань І.О.,

розглянув у відкритому судовому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд"

на рішення Господарського суду Вінницької області

у складі судді Яремчука Ю.О.

від 26.06.2023 та

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коломис В.В., Саврій В.А., Юрчук М.І.

від 02.11.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізопол"

про визнання угоди недійсною.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізопол" про визнання недійсною угоди № 290220 від 29.02.2020 щодо завершення співпраці за договором № 281019 від 28.10.2019 про надання поворотної безвідсоткової допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що повернення позики до її отримання прямо суперечить правовій природі договору позики як реального договору, з огляду на що оспорюваний правочин суперечить вимогам статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України та частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

28 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" (надалі - Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізопол" (надалі - Позичальник) був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги № 281019 (надалі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, передбачених Договором, Позикодавець зобов`язувався надати Позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу (надалі - Фінансова допомога), а Позичальник в свою чергу зобов`язувався використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений Договором строк.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Договору фінансова допомога надається у розмірі, що не перевищує 2 500 00,00 грн для власної господарської діяльності Позичальника. Фінансова допомога надається Позичальникові частками шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника. Відсотки на фінансову допомогу, що надається за Договором не нараховуються.

У пункті 1.4 Договору сторони визначили, що фінансова допомога надається частинами строком на 360 днів з дати зарахування грошових коштів фінансової допомоги на розрахунковий рахунок Позичальника. Строк повернення розраховується за кожний день окремо з дати отримання. Вказаний в цьому пункті строк може бути зменшений, або збільшений за згодою Позикодавця.

Відповідно до пункту 1.5 Договору по закінченні строку, вказаного в пункті 1.4 Договору, Позичальник зобов`язується повернути фінансову допомогу в повному обсязі, шляхом перерахування грошових коштів на особистий рахунок Позикодавця.

Згідно з пунктом 2.2 Договору Позикодавець зобов`язується перерахувати частинами у безготівковому порядку платіжним дорученням на реквізити зазначені в заяві Позичальника суму фінансової допомоги, загальна сума якої не перевищує розмір, зазначений у пункті 1.2 Договору, на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до пункту 2.3 Договору Позичальник зобов`язується повернути фінансову допомогу в строки, що встановлені Договором.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

29 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізопол" укладено угоду № 290220 щодо завершення співпраці за договором про надання поворотної безвідсоткової допомоги від 28.10.2019 № 281019 (надалі - Угода), відповідно до пункту 1 якої між сторонами погоджено, що на виконання умов Договору за період з 28.10.2019 по 28.02.2020 (включно) Позикодавець перерахував на користь Позичальника 2 010 314,40 грн, з яких: 150 220,40 грн від 28.10.2019, 141 010,00 грн від 28.10.2019, 22 055,00 грн від 28.10.2019, 1 611,00 грн від 29.10.2019, 300,00 грн від 29.10.2019, 4 200,00 грн від 29.10.2019, 36 000,00 грн від 31.10.2019, 5 130,00 грн від 12.11.2019, 37 700,00 грн від 12.11.2019, 1 500 грн від 03.12.2019, 27 571,00 грн від 13.12.2019, 500 000,00 грн від 08.01.2020, 2 102,00 грн від 08.01.2020, 16 914,52 грн від 15.01.2020, 23 500,00 грн від 15.01.2020, 1 028,00 грн від 16.01.2020, 3 597,00 грн від 17.01.2020, 260 667,00 грн від 23.01.2020, 260 668,00 грн від 23.01.2020, 260 665,00 грн від 23.01.2020, 400,00 грн від 07.02.2020, 8 200,00 грн від 07.02.2020, 200,00 грн від 10.02.2020, 36 670,00 грн від 17.02.2020, 16 471,00 грн від 17.02.2020, 84 845,35 грн від 17.02.2020, 26 950,00 грн від 17.02.2020, 80 139,13 грн від 28.02.2020.

Згідно з пунктом 2 Угоди на виконання умов Договору за період з 28.10.2019 по 28.02.2020 (включно) Позичальник перерахував (повернув) Позикодавцю 2 010 314,40 грн, з яких: 302 400,00 грн від 01.11.2019, 52 996,40 грн від 04.11.2019, 2 695,00 грн від 13.11.2019, 623,00 грн від 13.11.2019, 83 000,00 грн від 13.11.2019, 77 600,00 грн від 14.11.2019, 151 200,00 грн від 15.11.2019, 303 400,00 грн від 03.12.2019, 302 400,00 грн від 04.12.2019, 302 400,00 грн від 05.12.2019, 151 200,00 грн від 11.12.2019, 151 200,00 грн від 13.12.2019, 50 250,00 грн від 16.12.2019, 78 950,00 грн від 16.12.2019.

Пунктом 3 Угоди передбачено, що сторони погоджуються та не заперечують, що внаслідок неправильного зазначення Позичальником найменування наступних платежів на суму 1 642 200,00 грн, про що Позичальник повідомляв Позикодавця, зарахувати такі платежі як повернення за Договором: 302 400,00 грн від 01.11.2019 (платіжне доручення № 393 від 01.11.2019, лист № 011119 від 01.11.2019), 303 400,00 грн від 03.12.2019 (платіжне доручення № 503 від 03.12.2019, лист № 031219 від 03.12.2019), 302 400,00 грн від 04.12.2019 (платіжне доручення № 11 від 04.12.2019, лист № 041219 від 04.12.2019), 302 400,00 грн від 05.12.2019 (платіжне доручення № 12 від 05.12.2019, лист № 051219 від 05.12.2019), 151 200,00 грн від 11.12.2019 (платіжне доручення № 523 від 11.12.2019, лист № 111219 від 11.12.2019), 151 200,00 грн від 13.12.2019 (платіжне доручення № 17 від 13.12.2019, лист № 131219 від 13.12.2019), 50 250,00 грн від 16.12.2019 (платіжне доручення № 526 від 16.12.2019, лист № 161219 від 16.12.2019), 78 950,00 грн від 16.12.2019 (платіжне доручення № 19 від 13.12.2019, лист № 161219/1 від 16.12.2019).

Відповідно до пункту 4 Угоди станом на момент підписання Угоди розмір заборгованості Позичальника перед Позикодавцем складає 0 гривень.

У пункті 5 Угоди сторони погодили припинити строк дії Договору за взаємною згодою сторін.

Згідно з пунктом 6 Угоди Позичальник та Позикодавець не мають жодних претензій щодо обсягів, строків повернення (перерахування) коштів за Договором. Договірні зобов`язання були виконані сторонами належним чином.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.06.2023 у справі № 902/616/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізопол" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" щодо повернення суми поворотної фінансової допомоги були припинені оспорюваною угодою у зв`язку з поверненням суми фінансової допомоги, тобто у зв`язку з виконанням зобов`язання. Такі підстави припинення зобов`язання наведені у статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України;

- твердження позивача про невідповідність оспорюваної угоди частині 1 статті 204 Господарського кодексу України не є підставою для визнання цієї угоди недійсною, оскільки правовідносини між сторонами щодо припинення зобов`язань за договором про надання поворотної безвідсоткової допомоги припинилися саме на підставі статті 599 Цивільного кодексу України (виконання зобов`язання), що сторони зафіксували у пункті 4 оспорюваної угоди;

- оспорювана угода відповідає презумпції дійсності правочину, яка встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, її зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, держави, його моральним засадам, як передбачено статтею 203 Цивільного кодексу України; директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізопол" та директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" на момент підписання оспорюваної угоди мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення керівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізопол" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" було вільним і відповідало їх внутрішній волі (протилежне в ході розгляду справи не доведено); оспорювана угода викладена у письмовій формі, підписана повноважними особами, скріплена печатками сторін, спрямована на реальне настання наслідків, а саме: сторони хотіли узгодити призначення платежу по деяким операціям, зафіксувати відсутність заборгованості одна перед одною і саме ці обставини вони відобразили в оспорюваній угоді.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 26.06.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у даній справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 204 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах;

- в порушення статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено умови договору № 281019 від 28.10.2019 про надання поворотної безвідсоткової допомоги та пунктів 1, 2 угоди № 290220 від 29.02.2020 щодо завершення співпраці за договором від 28.10.2019 № 281019 про надання поворотної безвідсоткової допомоги у їх взаємозв`язку, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсною Угоди, правовою підставою таких вимог позивач визначив невідповідність її вимогам статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з статтею 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із вищезазначених приписів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин даної справи, вбачається те, що внаслідок укладення Договору лише у однієї сторони даного правочину - Позичальника виник обов`язок вчинити певні дії - повернути позику (повернути кошти у такій самій сумі, що були передані йому Позикодавцем).

У той же час, укладенням оспорюваної Угоди, враховуючи її умови, сторони за власним волевиявленням погодили те, що обов`язок Позичальника щодо повернення позики за Договором є виконаним.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 202 Господарського кодексу України до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Враховуючи те, що позивач на власний розсуд підписав оспорювану угоду, погодився з її умовами, тобто, Позикодавець як кредитор прийняв виконання зобов`язання Позичальника за Договором у порядку, погодженому сторонами в Угоді, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання Позичальника перед Позикодавцем щодо повернення фінансової допомоги за Договором були припинені Угодою у зв`язку з виконанням зобов`язання (частина 1 статті 202 Господарського кодексу України та стаття 599 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що виконання зобов`язань за Договором визначене Угодою не можна вважати належним.

Суд зазначає про хибність твердження позивача про те, що оспорювана Угода змінює основне зобов`язання, яке виникло на підставі Договору, заміняючи його іншим зобов`язанням, що суперечить приписам частини 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 204 Господарського кодексу України господарське зобов`язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов`язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов`язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов`язання.

Натомість умови Угоди не свідчать про те, що нею було замінено зобов`язання Позичальника повернути Позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому Позикодавцем, будь-яким новим зобов`язанням Позичальника, чи те, що Угодою змінено зміст зобов`язання Позичальника за Договором щодо повернення Позикодавцеві грошових коштів. Вказаною Угодою не обумовлено жодного нового зобов`язання Позичальника.

Вказане свідчить про відсутність ознак новації та відсутність умов її вчинення, а отже відсутні правові підстави вважати, що відбулася новація, у розумінні приписів частини 1 статті 204 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене та враховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Угода відповідає презумпції дійсності правочину, яка встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, її зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, держави, його моральним засадам, як передбачено статтею 203 Цивільного кодексу України; директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізопол" та директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" на момент підписання оспорюваної угоди мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення керівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізопол" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" було вільним і відповідало їх внутрішній волі (протилежне в ході розгляду справи не доведено); оспорювана угода викладена у письмовій формі, підписана повноважними особами, скріплена печатками сторін, спрямована на реальне настання наслідків, а саме, сторони хотіли узгодити призначення платежу по деяким операціям, зафіксувати відсутність заборгованості одна перед одною і саме ці обставини вони відобразили в оспорюваній угоді, відповідно, суди першої та апеляційної інстанцій також дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, доводи щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки скаржником не враховані фактичні обставини, встановлені у цій справі, які й визначають характер спірних правовідносин, а також матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини.

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не дослідили зібрані у справі докази - умови Договору та Угоди, не надали їм правильної оцінки, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень та неведеним мотивуванням у цій постанові.

До того ж Суд звертає увагу скаржника, що господарський суд розглядає справу в межах предмету та підстав позову, зазначених позивачем у позовній заяві. У той же час позивачем не заявлялись у даному позові вимоги про невідповідність Договору вимогам законодавства, не зазначалось про належне/неналежне виконання сторонами саме умов Договору (а не умов Угоди), і такі обставини, відповідно, не були предметом встановлення судами першої та апеляційної інстанцій.

Крім того Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку не підтвердились підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тому є неспроможними доводи скаржника в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

7. Розподіл судових витрат

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрямбуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 26.06.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі № 902/616/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

І.Д. Кондратова