Постанова

від 24.01.2024 по справі 532/1013/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 532/1013/22

провадження № 61-6259св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Кобеляцька міська рада Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року в складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Кобеляцької міської ради Полтавської області про визнання права засновника в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову вказала, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3 відкрилась спадщина на корпоративні права селянського фермерського господарства «Явір» (далі - СФГ «Явір»), оскільки на момент смерті її батько був головою та засновником цього господарства.

Вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що із поданих документів неможливо визначити вартість фермерського господарства як цілісного майнового комплексу.

Враховуючи зазначене, позивач просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_3 право засновника СФГ «Явір» у визначеному статутом господарства обсязі.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2022 року в складі судді Тесленко Т. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що від дня заснування СФГ «Явір» позивач не була ні його засновником, ні членом, ні навіть найманим працівником цього господарства, не брала участі у його господарській діяльності, тощо. Водночас установивши, що позивач не є громадянкою України, не має у приватній власності чи користуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не має досвіду роботи у сільському господарстві або освіти, здобутої у аграрному навчальному закладі, суд дійшов висновку, що вона не може набути в Україні права засновника фермерського господарства.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 рокускасованорішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2022 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_3 право засновника селянського (фермерського) господарства «Явір», у визначеному статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 14 грудня 2007 року, номер запису 15661050001000507, ідентифікаційний код юридичної особи 30131197, юридична адреса фермерського господарства: 39281, с. Орлик Полтавського району Полтавської області.

Установивши, що на момент смерті ОСОБА_3 був головою та засновником СФГ «Явір», а позивач є єдиною його спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що її спадкові права підлягають захисту шляхом визнання за нею в порядку спадкування за законом після померлого батька права засновника СФГ «Явір».

Водночас суд звернув увагу на те, що ЦК України не встановлює спеціальний порядок спадкування майна фермерського господарства для іноземців та осіб без громадянства, а отже спадкування зазначеними особами здійснюється на загальних підставах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій з урахуванням поданих уточнень просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1261 ЦК України у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не є громадянкою України, не має досвіду роботи у сільському господарстві або освіти, здобутої у аграрному навчальному закладі, а тому не може набути права засновника фермерського господарства. Оскільки чинним законодавством України не передбачено спадкування права постійного користування землею, позивач обрала незаконний спосіб заволодіння земельною ділянкою, яка входить до складу цілісного майнового комплексу та належить СФГ «Явір», шляхом визнання права засновника фермерського господарства.

Позивач не надала належних та допустимих доказів родинного зв'язку із ОСОБА_3 , а тому відсутні підстави для висновку про наявність у неї будь-яких спадкових прав, які б підлягали судовому захисту.

У червні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. В обґрунтування доводів відзиву позивач вказала, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц висловлено висновок про те, що у випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства. З огляду на зазначене посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1261 ЦК України у подібних правовідносинах є безпідставними.

Водночас заявник звертає увагу на те, що висновки апеляційного суду у справі, що переглядається, не суперечать положенням статті 5 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки СФГ «Явір» засновано саме громадянином України - її батьком ОСОБА_3 , а вона як його спадкоємиця та громадянка іншої держави спадкує майнові та немайнові права на загальних підставах.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

На запит Верховного Суду у серпні та жовтні 2023 року надійшли два висновки Науково-консультативної ради при Верховному Суді щодо питання застосування норм права у даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Відповідно до довідок Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області № 188/02-17 від 11 листопада 2020 року, а також статуту С(Ф)Г «Явір» на момент смерті ОСОБА_3 був головою та засновником цього господарства.

Згідно із державним актом на право постійного користування землею від 08 грудня 1998 року № 157 ОСОБА_3 належала земельна ділянка для ведення селянського фермерського господарства площею 22,60 га.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 02 вересня 2021 року в справі № 532/943/21 задоволено позов ОСОБА_1 та визначено їй додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Орлик Кобеляцького району Полтавської області - шість місяців після набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2022 року у справі № 532/92/22 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за нею право на земельну частку (пай), площею 1,78 умовно-кадастрових гектарів із земель колективної власності колишнього КСП «Маяк» Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на корпоративні права СФГ «Явір», однак державний нотаріус Кобеляцької державної нотаріальної контори постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 82/02-31 від 8 лютого 2022 року у вчиненні нотаріальної дії відмовив у зв`язку з тим, що із поданих документів неможливо визначити вартість фермерського господарства як цілісного майнового комплексу. Зазначено, що інші спадкоємці на майно померлого ОСОБА_3 за законом та заповітом відсутні.

Згідно із статутом СФГ «Явір» в редакції від 14 грудня 2007 року засновником господарства є ОСОБА_3 , а його членом є ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на момент розгляду справи в судах відповідач ОСОБА_2 є засновником СФГ «Явір» (а. с. 59).

ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь, постійно там проживає та не є членкинею СФГ «Явір».

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, тобто згідно визначеної законом черговості спадкоємців.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу права на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Суди установили, що ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги після смерті батька ОСОБА_3 , який за життя був єдиним засновником та головою СФГ «Явір», для створення якого отримав у 1998 році право постійного користування земельною ділянкою площею 22,6 га.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Стаття 23 Закону № 973-IV передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

У постанові від 21 січня 2020 року у справі № 908/2606/18 Велика Палата Верховного Суду зазначала про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом № 973-IV.

Відповідно до статті 55 Закон України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 вказувала, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі. (п. 63 постанови ВП ВС від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц).

Установивши, що на момент смерті спадкодавець ОСОБА_3 був головою та засновником СФГ «Явір», а позивач ОСОБА_1 є його єдиною спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що її спадкові права підлягають захисту шляхом визнання за нею в порядку спадкування за законом після померлого батька права засновника СФГ «Явір».

Оскільки вимоги статті 23 Закону № 973-IV передбачають успадкування фермерського господарства відповідно до закону, а ЦК України (книга шоста, спадкове право) не встановлює спеціальний порядок успадкування фермерського господарства, висновок суду апеляційної інстанції про те, що спадкування майна фермерського господарства здійснюється на загальних підставах шляхом визнання в порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства, ґрунтується на вимогах та відповідає усталеній судовій практиці.

З огляду на викладені вище висновки, висловлені у пункті 63 постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц, колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1261 ЦК України у подібних правовідносинах.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що позивач є іноземною громадянкою а тому не може успадковувати права засновника фермерського господарства, колегія суддів зазначає про таке.

Загальний правовий статус іноземних осіб визначений у частині першій статті 26 Конституції України , за якою іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самим правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами.

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України. Втім за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується норми Закону України «Про міжнародне приватне право».

Іноземний елемент у спадкуванні може полягати в тому, що спадкоємцем є іноземець, тобто особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином ( підданим) інших держав (пункт 6 частини першої статті 1 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ).

Оскільки позивачка є іноземкою, до відносин спадкування у цій справі мають застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Заявлені в цій справі позовні вимоги полягають у визнанні за позивачкою права засновника СФГ «Явір», яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за ідентифікаційним кодом 30131197, отже, спадкування цього майна регулюється правом України.

В законодавстві України відсутні спеціальні обмеження на спадкування іноземцями права засновника фермерського господарства, оскільки вимоги статті 23 Закону № 973-IV передбачають успадкування фермерського господарства відповідно до закону, а ЦК України (книга шоста, спадкове право) не встановлює спеціальний порядок успадкування фермерського господарства.

Відповідно до частини статті першої Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Зазначені нормативні вимоги не дозволяють іноземцями засновувати СФГВідповідна вимога однозначно та в імперативні формі закріплена законом лише для тих осіб, які створюють фермерське господарство, але жодним чином не обмежує можливість набувати прав засновника фермерських господарств у порядку спадкування за законом.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції підставно відхилив доводи відповідача про те, що позивачка як громадянка іншої держави не може бути спадкоємицею права засновника фермерського господарства.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка як іноземка не може бути суб`єктом здійснення права власності або користування землею сільськогосподарського призначення колегія суддів вважає безпідставними. Предметом позовних вимог у цій справі є саме спадкування права засновника фермерського господарства, а не права постійного користування земельною ділянкою, яке належить СФГ «Явір» з часу створення цього господарства. Крім того, як свідчать дані Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за ідентифікаційним кодом 30131197 протягом 2023 року у СФГ «Явір» змінився засновник і замість ОСОБА_1 засновником є ОСОБА_4 .

Позивачка як дочка померлого засновника СФГ «Явір» відповідає вимогам до необхідного ступеня родинних зв'язків для набуття статусу члена такого господарства шляхом спадкування належних померлому прав засновника цього господарства. Не може бути для вказаного перешкодою і те, що позивачка до смерті батька не була членом відповідного фермерського господарства, адже законом не встановлено ані виключного, ані переважного права саме інших членів фермерського господарства спадкувати права, що належали померлому його засновнику.

Доводи касаційної скарги про неналежність доказів споріднення ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки ті обставини, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , підтверджуються наданими останньою належними та допустимими доказами, зокрема свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 , згідно із яким батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , та документами про укладення та розірвання нею шлюбу, які підтверджують зміну прізвища з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки наданих позивачем доказів та є безпідставними з огляду на положення статті 400 ЦПК України, згідно із якими Верховний Суд позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович