Постанова

від 06.02.2024 по справі 643/14311/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/14311/19 Номер провадження 22-ц/814/793/24Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т.М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Обідіна О.І., Чумак О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Притулою Михайлом Валерійовичем,

на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 серпня 2023 року, постановлене суддею Черняєвою Т.М.,

у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

в с т а н о в и в:

02.09.2019 Харківська міська рада звернулася в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2019 №177971709 право власності на нежитлові приміщення літ. «А-4» по АДРЕСА_1 зареєстроване наступне наступним чином:

- за ОСОБА_2 : приміщення 1-го поверху №1-:-5, 7, 8, 10-:-14, загальною площею 90,8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу №1023 від 29.06.2011; нежитлові приміщення: підвалу №1-:-16 площею 280,6 кв.м.; 1-го поверху №15-:-26 площею168,3 кв.м.; 3-го поверху №1-:-12 площею 299,4 кв.м.; 4-го поверху №1-:-6 площею 52,5 кв.м., загальною площею 800,8 кв.м. на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10 та нежитлові приміщення 1-го поверху №6, 9 загальною площею 14,8 кв.м. на підставі ухвали Московського районного суду м.Харкова від 01.06.2011 у справі №2-1986/2011;

- за ОСОБА_1 : нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-5, 7, 8, 10-:-14, загальною площею 90,8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2011 №1023; приміщення 2-го поверху №1-:-12 загальною площею 299,8 кв.м. на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10 та ухвали Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10.

Земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:10:001:0117 площею 0,0614 га перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Відповідно до листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 05.03.2018 за №1490/0/225-18 договори оренди землі по АДРЕСА_1 не укладені. У період із 01.08.2016 по 31.07.2019 відповідач використовував земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 ЗК України, унаслідок чого зберіг у себе майно грошові кошти.

Харківською міською радою здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ставки річної орендної плати, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов, коефіцієнту розміру земельної ділянки та відсотку строку оренди, що склав 132269,78 грн., заявлених до стягнення із відповідача у порядку ст.1212 ЦК України.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 24.08.2023 позов Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів- задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 132269,78 грн. та витрати щодо сплати судового збору в сумі 1984,05 грн., а всього 134253,83 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено обставини безпідставного збереження відповідачем коштів, які він повинен був сплатити до місцевого бюджету як орендну плату.

Відповідач, в інтересах якого діє представник - адвокат Притула М.В., оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить перевести розгляд справи зі спрощеного у загальне позовне провадження; рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заперечує правильність розрахунку розміру безпідставно збережених коштів, оскільки при обчисленні частки площі відповідача позивачем зазначено 152,6 кв.м. (153 кв.м.), тоді як площа земельної ділянки відповідача становить 21,62% від загальної площі земельної ділянки та становить 133 кв.м. із розрахунку: загальна площа земельної ділянки * 21,62%/100% = 614 * 21,62%/100.

Зазначає, що за змістом ст.120 ЗК України, у редакції, що діяла у період із 01.08.2016 по 31.07.2019, із набуттям права власності на будівлю або споруду, що перебуває у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Тоді як відповідачу належать на праві власності нежитлові приміщення 2-го поверху нежитлової будівлі, які є самостійним об`єктом цивільних правовідносин. Тобто він не є власником будівлі чи її частки, а чинним законодавством не передбачено звернення власника окремого нежитлового приміщення до органу місцевого самоврядування із заявою про надання земельної ділянки під будівлю. Таким чином відповідач не мав та не має можливості укласти договір оренди земельної ділянки і тому між сторонами не можуть виникнути орендні відносини.

Вважає, що позивач неправильно розраховує безпідставно збережені грошові кошти, використовуючи поняття орендної плати. При тому, що між сторонами не може бути укладений договір оренди землі, а відповідач є платником земельного податку, що виключає підстави стягнення орендної плати, розраховуючи її розмір - 8% від нормативно-грошової оцінки.

До апеляційної скарги приєднані копія технічного паспорту на громадський будинок та витяг про державну реєстрацію прав №28053205 від 18.11.2010 про належність ОСОБА_1 на праві власності нежитлових приміщень 2-го поверху №1-:-12 загальною площею 299,8 кв.м. на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10 та ухвали Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.11.2023 поновлено відповідачу строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 27.11.2023.

Підстав для розгляду справи у загальному позовному провадженні, колегія суддів не вбачає з таких підстав.

За змістом пункту другого частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ до яких належать справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 274ЦПК України упорядкуспрощеного позовногопровадження розглядаютьсясправи: 1)малозначні справи; 2)що виникаютьз трудовихвідносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Згідно із ч.ч.5, 6 ст.279ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Із огляду на викладені норми процесуального права та враховуючи, що предметом перегляду є рішення суду першої інстанції з ціною позову 132269,78 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на поточний рік, а відповідачем не доведено існування обставин доцільності розгляду справи у загальному позовному провадженні, апеляційний суд вважає заявлене відповідачем клопотання невмотивованим. Тоді як характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та конкретні обставини у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Апеляційний суд створив учасникам процесу в даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Наведена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.

16.02.2006 здійснена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:10:001:0117, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: 1.11.6, землі житлової та громадської забудови для будівництва культурно-розважального центру з кафе, літнім майданчиком та дитячим ігровим та для експлуатації цього об`єкту; форма власності - комунальна; площа - 0,0614 га. Наведене підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0003546432019, сформованого 06.08.2019 на запит Харківської міської ради./а.с.12/

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:10:001:0117 площею 614 кв.м. становить - 3090962,00 грн., що підтверджується Витягом з технічної документації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, сформованого 20.06.2019./а.с.20/

За змістом Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №177971709 від 19.08.2018, право власності на нежитлові приміщення літ. «А-4» по АДРЕСА_1 зареєстроване наступне наступним чином:

- за ОСОБА_2 : приміщення 1-го поверху №1-:-5, 7, 8, 10-:-14, загальною площею 90,8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу №1023 від 29.06.2011; нежитлові приміщення: підвалу №1-:-16 площею 280,6 кв.м.; 1-го поверху №15-:-26 площею168,3 кв.м.; 3-го поверху №1-:-12 площею 299,4 кв.м.; 4-го поверху №1-:-6 площею 52,5 кв.м., загальною площею 800,8 кв.м. на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10 та нежитлові приміщення 1-го поверху №6, 9 загальною площею 14,8 кв.м. на підставі ухвали Московського районного суду м.Харкова від 01.06.2011 у справі №2-1986/2011;

- за ОСОБА_1 : нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-5, 7, 8, 10-:-14, загальною площею 90,8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2011 №1023; нежитлові приміщення 2-го поверху №1-:-12 загальною площею 299,8 кв.м. на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10 та ухвали Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10./а.с.9-11/

ГУ ДФС у Харківській області листом від 27.02.2018 №4230/9/20-40-13-08-20 надано відомості, що станом на 31.12.2017 за ОСОБА_1 заборгованість по земельному податку на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня; за період із 01.01.2015-31.12.2015 нараховано та сплачено 6705,49 грн.; із 01.01.2016-31.12.2015 - нараховано та сплачено 9608,97 грн.; із 01.01.2017-31.12.2017 - нараховано та сплачено 10185,51 грн./а.с.13/

Згідно листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 05.03.2018 №1490/0/225-18, договори оренди землі за адресою АДРЕСА_1 не укладені./а.с.18/

Позивачем складено розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати:

- за період із 01.08.2016 по 31.12.2016 у розмірі 16127,55 грн., із розрахунку: 20131,30 грн. (розмір орендної плати за 5 місяців) - 4003,75 грн. (розмір сплаченого відповідачем земельного податку, де 1 місяць = 800,75 грн.);

- за період із 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 30785,61 грн., із розрахунку: 40971,12 грн. (розмір річної орендної плати) 10185,51 грн. (розмір сплаченого відповідачем земельного податку);

за період із 01.01.2018 по 31.07.2018 у розмірі 23899,82 грн., із розрахунку: 3414,26 грн. х 7 місяців оренди;

- за період із 01.08.2018 по 31.07.2019 у розмірі 61456,80 грн., із розрахунку: 5121,40 грн. х 12 місяців оренди./а.с.21-24/

19.08.2019 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради в порядку та на підставі ст.ст.12,189 ЗК України здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки.

Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0614 га (кадастровий номер 6310137500:10:001:0117) по АДРЕСА_1 розташована одна нежитлова будівля літ «А-4», право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з двома навісами.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.08.2019 НВ-0003546432019, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:10:001:0117 складає 0,0614 га.

Указана земельна ділянка використовується ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» з двома навісами.

Визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі «.shp» для подальшого отримання розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель м.Харкова даних про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки./а.с.25-27/

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції визнав встановленими та підтвердженими належними доказами обставини безпідставного збереження відповідачем коштів, які він повинен був сплатити до місцевого бюджету як орендну плату, та належність розрахунку, не спростованого відповідачем.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується із таких підстав.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Так, відповідно до частини першої статті 120 ЗК України, у редакції від 17.08.2010, чинній на час купівлі відповідачем нежитлової будівлі,у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини четвертої наведеної норми у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно із частиною шостою статті 120ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У цій справі право власності на нежитлові приміщення набуто відповідачем на підставі судового рішення і при здійсненні державної реєстрації речового права на них у відповідача могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.

Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 122, статей 123,124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу статті 206ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у вказаній редакції).

Відповідно до частин першої, другої статті 1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17.

Із матеріалів справи убачається, що відповідач є власником нежитлових приміщень у будівлі літ. «А-4» по АДРЕСА_1 , зокрема, : 1-го поверху №1-:-5, 7, 8, 10-:-14, загальною площею 90,8 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2011 №1023; та 2-го поверху №1-:-12 загальною площею 299,8 кв.м. на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10 та ухвали Московського районного суду м.Харкова від 08.11.2010 у справі №2-15785/10.

Указані нежитлові приміщення розташовані на земельній ділянці площею 0,0614 га, кадастровий номер 6310137500:10:001:0117, державна реєстрація якої здійснена 16.02.2006 та є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у відповідача можливості укласти договір оренди земельної ділянки не ґрунтуються на доказах та не спростовують фактичного використання ним відповідної частки земельної ділянки комунальної власності за відсутності у нього такого речового права.

Таким чином, ОСОБА_1 , як фактичний користувач частини земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Посилання відповідача, що, за відсутності договірних зобов`язань на умовах оренди, він сплачував земельний податок, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо підставності позову. Оскільки останній не є власником земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, і єдиною формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Тоді як вчинені ним, відповідачем, платежі у вигляді земельного податку, були враховані позивачем при здійснені розрахунку розміру орендної плати, а тому не мають наслідком подвійне стягнення.

Разом із цим, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, плата нараховується кожному із них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Харківською міською радою при визначенні розміру стягнення враховано, що ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-4» використовується пропорційна частка площі сформованої земельної ділянки, яка складає 152,6 кв.м. = 614 кв.м. (загальна площа сформовано земельної ділянки) х 299,8 кв.м. (площа нежитлових приміщень зареєстрованих за відповідачем)/1206,2 кв.м. (загальна площа літ. «А-4»), що спростовує доводи апеляційної скарги про безпідставне здійснення розрахунку від 153 кв.м., а не 133 кв.м., як вважає відповідач.

Крім того, обраховуючи розмір грошових коштів, які підлягають стягнення з відповідача на користь позивача, останній виходив із наступного.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.06.2019 №1027/0/45-19, сформованого ГУ Держгеокадастру у Харківській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310137500:10:001:0117, загальною площею 614 кв.м. становить 3090962,00 грн./а.с.20/

Відповідно до п.4.1. Положення «Про порядок визначення розміру орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м.Харкові», затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08 (зі змінами та доповненнями), яке є оприлюдненим та перебуває у відкритому доступні, визначено, щорічна орендна плата для виду використання земельної ділянки «Інше» встановлена на рівні 8% від нормативної грошової оцінки; у випадку перевищення 50 кв.м площі земельної ділянки, застосовується коефіцієнт зі значенням 1 (додаток до Положення «Коефіцієнти умов використання земельної ділянки»).

Відтак, не спроможними є твердження відповідача щодо безпідставного обрахування розміру орендної плати від 8%від нормативноїгрошової оцінки.Із урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок є належним доказом нарахування суми безпідставно збережених відповідачем коштів.

Інших доводів на спростування підставності позову відповідачем не надано та не спростовано розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Притулою Михайлом Валерійовичем, - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 06.02.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді О.І. Обідіна

О.В. Чумак