Ухвала

від 08.02.2024 по справі 910/1501/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

08.02.2024Справа № 910/1501/24

Суддя Привалов А.І., розглянувши

позовну заяву Вишгородського міського комунального підприємства "Водоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт-Пром"

про стягнення 60 784,85 грн.

УСТАНОВИВ:

Вишгородське міське комунальне підприємство «Водоканал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАРІТ-ПРОМ" про стягнення 60 784,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором №745Н від 01.12.2020 з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об`єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведенням за адресою: вулиця Ватутіна, 69 Г, місто Вишгород Київська область

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд до Господарського суду Київської області з огляду на слідуючи обставини.

Згідно з частиною 1 статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Разом з тим, статтею 30 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок розгляду справ за виключною підсудністю.

Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності.

Отже, виходячи із комплексного аналізу положень статей 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.

Згідно з частиною 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

За визначенням, що дає академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18.

Словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.

За приписами частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача, як власника нежитлового приміщення, розташованого по вул. Ватутіна, 69 Г у м. Вишгороді Київської області, заборгованості за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, надані позивачем у період з 01.01.2022 по 25.09.2023.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Таким чином, оскільки нерухоме майно в спірному випадку розташоване у місті Вишгороді Київської області, відтак, позовна заява Вишгородського міського комунального підприємства «Водоканал» до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАРІТ-ПРОМ" про стягнення 60 784,85 грн підлягає розгляду Господарським судом Київської області.

Згідно з положеннями статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Положеннями ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч. 7 ст. 31 ГПК України).

Суд звертає увагу також на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.

Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

Враховуючи викладене, матеріали позовної заяви Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія" Комфорт-Майстер" про стягнення 518 791,84 грн підлягають передачі на розгляд Господарського суду Київської області за встановленою підсудністю.

Керуючись ст. 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Вишгородського міського комунального підприємства «Водоканал» до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАРІТ-ПРОМ" про стягнення 60 784,85 грн передати на розгляд до Господарського суду Київської області (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16/108).

2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 08.02.2024 та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.І. Привалов