Постанова

від 09.02.2024 по справі 420/5101/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2024 року

м. Київ

справа №420/5101/23

адміністративне провадження № К/990/19856/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого-судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Радишевської О. Р., Губської О. А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року (суддя Токмілова Л. М) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року (головуючий суддя Яковлєв О. В., судді: Єщенко О. В., Крусян А. В.),

І. Суть спору

У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (далі - відповідач, Адміністрація судноплавства), у якому просив:

- визнати протиправними дії щодо незабезпечення постійного та безперервного функціонування веб-порталу://vrf.marad.gov.ua для здійснення перевірки дійсності документів моряків;

- зобов`язати не чинити позивачу перешкод у доступі до професії моряка, шляхом забезпечення безперервного доступу до веб-порталу://vrf.marad.gov.ua для здійснення перевірки дійсності документів моряків та не допускати обмежень у загальному доступі до вказаного веб-порталу моряків та судноплавних компаній;

- зобов`язати забезпечити збереження персональних даних та відомостей, що містяться в Державному реєстрі документів моряків;

- зобов`язати направити на адресу Міжнародної морської організації (ІМО) повідомлення про те, що для перевірки дійсності документів моряків в електронному вигляді має бути використаний веб-портал://vrf.marad.gov.ua.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що Адміністрація судноплавства як адміністратор вказаного реєстру безпідставно припинила його роботу, та доступ до нього моряків та їх роботодавців із метою перевірки дійсності документів моряків, чим обмежила всіх українських моряків, у тому числі позивача, у доступі до своєї професії.

У подальшому, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Адміністрації судноплавства обмежувати чи не надавати доступ до веб-порталу https://vrf.marad.gov.ua/ для здійснення перевірки дійсності документів ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Позивач зазначає, що наказом Міністерства інфраструктури України від 18 жовтня 2013 року № 811 затверджено зразки документів осіб командного складу та суднової команди морських суден, що засвідчують належну кваліфікацію для займання посади на судні та ідентифікують їх власників. В усіх морських документах передбачено наявність QR коду для можливості швидкої перевірки документів за допомогою програмного забезпечення Адміністрації судноплавства.

Для здійснення можливості перевірки дійсності документів моряків використовувався веб-портал Адміністрації судноплавства https://vrf.marad.gov.ua/. Цим веб-порталом користувались як українські моряки, так і їх роботодавці для швидкої перевірки дійсності документів моряків перед їх працевлаштуванням. На теперішній час функціонування цього веб-порталу https://vrf.marad.gov.ua/ припинено, підстави та причини його нефункціонування чи будь-які перебої в його роботі в офіційному порядку не повідомлялись.

Як публічний електронний реєстр, він зобов`язаний функціонувати безперервно і організацію такого безперервного функціонування повинен забезпечити його адміністратор - Адміністрація судноплавства.

При цьому, на веб-порталі Адміністрації судноплавства https://marad.gov.ua/ua/vrf з`явилася інформація такого змісту: «До впровадження інформаційно-комунікаційної системи у сфері підготовки та дипломування членів екіпажів суден здійснити перевірку документів на відповідність можливо направивши відповідні документи на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Також на офіційному веб-порталі Міжнародної морської організації (ІМО) https://wwwapps.imo.org/CertificateVerification/countryRequest.asp при обранні поля «Ukraine» здійснюється перехід на електронну адресу Адміністрації судноплавства із вищезазначеним оголошенням https://marad.gov.ua/ua/vrf.

У результаті викладених обставин, позивач стверджує, що він втратив можливість доступу до професії моряка. Відсутність можливості перевірки документів моряків за допомогою відповідної системи верифікації морських документів Адміністрації судноплавства виключає можливість працевлаштування позивача, оскільки судновласники, з яким працює крюінгова компанія, відмовляються наймати моряків, перевірити дійсність документів яких неможливо.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 420/5101/23 задоволено. Заборонено Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України обмежувати чи не надавати доступ до веб-порталу https://vrf.marad.gov.ua/ для здійснення перевірки дійсності документів ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб`єкта владних повноважень, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Так, за висновком судів попередніх інстанцій, єдиним можливим способом, який дозволить захистити права позивача та інших моряків на час вирішення цього спору та який не в змозі завдати будь-яких негативних наслідків відповідачу та третім особам, є зобов`язання Адміністрації судноплавства на час вирішення цього спору забезпечити безперервну роботу веб-порталу https://vrf.marad.gov.ua/ для здійснення перевірки дійсності документів моряків.

Суди першої та апеляційної інстанцій наголошують, що ухвала про забезпечення позову у цьому випадку не вирішує питання про правомірність дій Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрації судноплавства), а лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків для заявника до перевірки правомірності дій відповідача до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

01 червня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Адміністрації судноплавства на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (у зв`язку з обранням судді Шевцової Н. В. до складу Великої Палати Верховного Суду) від 02 серпня 2023 року визначено склад суду: головуючу суддю Мацедонську В. Е., суддів: ОСОБА_2, Радишевську О. Р.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку) від 06 лютого 2024 року визначено склад суду: головуючу суддю Мацедонську В. Е., суддів: Губську О. А., Радишевську О. Р.

ІV. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі Адміністрація судноплавства просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

На обґрунтування позиції скаржник посилається на те, що у цьому випадку має місце вирішення справи по суті до початку її судового розгляду, а застосовані заходи забезпечення повністю відповідають позовним вимогам, оскільки встановлення факту протиправності дій та зобов`язання вчинити дії щодо «забезпечення безперервного доступу до веб-порталу https://vrf.marad.gov.ua/ для здійснення перевірки дійсності документів моряків та не допускати обмежень у загальному доступі до вказаного веб-порталу моряків та судноплавних компаній» входить до предмета доказування при вирішенні цього спору, а в подальшому застосування наслідків результату такого доказування здійснюватиметься після прийняття остаточного рішення у цій справі.

На переконання Адміністрації Судноплавства, забезпечення судом першої інстанції адміністративного позову у встановлений спосіб свідчить про те, що суд вийшов за межі інституту забезпечення позову, він не відповідає меті його застосування, судом фактично ухвалено рішення без розгляду справи по суті, а відтак, він є неприпустимим, не відповідає принципам розумності, адекватності, співмірності із позовними вимогами.

Відповідач наголошує, що в силу пункту 14 правила 1/10 Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року та Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1499 (далі - Положення № 1499), саме на Адміністрацію судноплавства як уповноваженого органу державної влади покладені обов`язки щодо забезпечення виконання міжнародних зобов`язань в частині, що стосується вжиття заходів надання інформації щодо статусу таких професійних дипломів, підтверджень та пільгових дозволів іншим Сторонам і компаніям, які надсилають запити про перевірку автентичності та дійсності дипломів, представлених моряками, що домагаються визнання своїх дипломів згідно правилами 1/10 або роботи на судні.

При цьому, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не вказав, які норми міжнародного чи національного законодавства порушено відповідачем, що обумовлювало вжиття заходів забезпечення позову в такий спосіб.

Крім того, скаржник стверджує, що оскаржувані судові рішення не містять фактичних обставин, будь-яких доказів, які б підтверджували можливе порушене право позивача, зокрема, що його кваліфікаційні документи не були веріфіковані чи наявні перешкоди з боку Адміністрації судноплавства з приводу доступу до відповідного вебпорталу.

Відповідач уважає, що подана заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову, зокрема, обставин, що свідчать про неможливість відновлення порушених прав заявника у випадку, якщо обрані заходи забезпечення позову не будуть вжиті. Поза увагою суду першої інстанції залишилася відсутність у заяві про забезпечення позову доказів, що прямо або опосередковано підтверджують необхідність докладання значних зусиль, часу та витрат для відновлення порушених прав у випадку задоволення позову.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зазначає, що для позивача, який в результаті оскаржуваних у справі дій відповідача щодо поводження із Державним реєстром документів моряків, втрачає можливість працевлаштування, на підтвердження чого додано відповідь крюїнгової компанії ТОВ «Марин Сервис ЛТД», існує реальна загроза заподіяння йому значної шкоди у випадку втрати відомостей Державного реєстру документів моряків.

ОСОБА_1 уважає, що скаржник взагалі не зазначає, яким саме чином вжиті заходи забезпечення позову порушують права держави в особі Адміністрації судноплавства та які при цьому виникають негативні наслідки у випадку, якщо позивач на час вирішення цього спору отримає можливість вільного, без будь-яких обмежень, здійснення перевірки своїх морських документів для мети працевлаштування.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Приписами частини другої статті 151 КАС України встановлено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 156 КАС України).

VІ. Висновки Верховного Суду

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Аналізуючи викладене законодавство вбачається, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Отже, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У зв`язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Водночас такий спосіб забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії може бути застосований, зокрема, якщо вчинення таких дій може спричинити значну шкоду правам чи інтересам позивача, поновлення або захист яких неминуче буде пов`язане із труднощами та перешкодами, спричиненими вчиненням таких дій.

У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 77 КАС України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У цій справі позовні вимоги заявлені до суб`єкта владних повноважень, який є адміністратором Державного реєстру документів моряків, та який, на думку позивача, вчиняє протиправні дії, внаслідок чого відсутній публічний та відкритий доступ до вказаного реєстру, що має наслідком неможливість працевлаштування позивача, тобто відбувається порушення його права на працю, яке гарантоване статтею 43 Конституції України, оскільки відсутня можливість здійснення перевірки (верифікації) морських документів позивача за допомогою вебпорталу https://vrf.marad.gov.ua/, як єдиного законного способу перевірки таких документів для роботодавців - судноплавних компаній, які не приймають на роботу моряків із кваліфікаційними документами, дійсність яких перевірити неможливо.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач пов`язує із неможливістю здійснення перевірки (верифікації) його морських документів за допомогою вебпорталу https://vrf.marad.gov.ua/, як єдиного законного способу перевірки таких документів для роботодавців - судноплавних компаній, позивач не має можливості працевлаштування як моряк, оскільки судновласники не приймають на роботу моряків із кваліфікаційними документами, дійсність яких перевірити неможливо.

Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані доводи, дійшли висновку, що єдиним можливим способом, який дозволить захистити права позивача та інших моряків на час вирішення цього спору та який не в змозі завдати будь-яких негативних наслідків відповідачу та третім особам, є заборона Адміністрації судноплавства обмежувати чи не надавати доступ до вебпорталу https://vrf.marad.gov.ua/ для здійснення перевірки дійсності документів позивача до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував предмет та підстави заявленого позову, які направлені на відновлення порушених прав позивача на доступ до професії моряка, на можливість перевірки дійсності його кваліфікаційних документів за допомогою Державного реєстру документів моряків, тобто на присікання вчиненого Адміністрацією судноплавства порушення своїх публічно-правових обов`язків перед українськими громадянами - моряками, з метою недопущення настання ще більших невідворотних правових наслідків у вигляді втрати відомостей та даних Державного реєстру документів моряків, недопущення подальших фактів неможливості перевірки виданих морякам документів, недопущення потрапляння персональних даних моряків в розпорядження невстановлених осіб, що, на думку суду, свідчить про необхідність вжиття тимчасових захисних заходів, направлених на недопущення погіршення існуючого становища позивача та інших моряків та забезпечення схоронності і можливості функціонування відповідного Реєстру.

Оцінюючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів уважає за доцільне зауважити, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях позивача, як і суду. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Водночас позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси позивача, а судом не витребувано будь-яких підтверджень наявності чи відсутності обставин, які, в свою чергу, вказували б на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб.

Не було наведено заявником й відомостей про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.

Фактично доводи вказаної заяви повторюють доводи позовної заяви та можуть бути перевірені тільки під час судового розгляду справи.

Однак посилання судів на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.

Суд підкреслює, що забезпечення позову шляхом заборони Адміністрації судноплавства обмежувати чи унеможливлювати доступ ОСОБА_1 до вебпорталу https://vrf.marad.gov.ua/ для здійснення перевірки дійсності його документів, є фактичним вирішенням спору по суті, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову та підтверджує демонстрацію позиції суду ще до винесення остаточного рішення у справі.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справах № 420/6024/23 та № 420/7355/23 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від такої позиції.

Наведене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів статей 150 та 151 КАС України, що призвело до постановлення необґрунтованої ухвали та постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками її перегляду.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на встановлені судом касаційної інстанції порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга Адміністрації судноплавства підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, у силу частини другої статті 139 КАС України з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 420/5101/23 відмовити.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді О. Р. Радишевська

О. А. Губська