Рішення

від 07.06.2023 по справі 203/5016/21

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/5016/21

Провадження № 2/0203/159/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2023 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в залі суду в м.Дніпрі у складі:

головуючого судді Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання Пльохіної В.В.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про стягнення безпідставно збережених грошових коштів,

встановив:

19.11.2021 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська звернулася Дніпровська міська рада (далі ДМР, відповідач) з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі Департамент, третя особа), в якому просить суд, з урахуванням зміненої редакції позовної заяви від 18.05.2022 року та ухвали суду від 16.02.2023 року про прийняття до розгляду зміненої редакції позовної заяви, якою змінено предмет позову:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь Дніпровської міської ради безпідставно збережені грошові кошти у сумі 288414 грн 61 коп.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що забудовником ОСОБА_3 не було сплачено коштів пайової участі у розмірі 288414,61 грн, тому ефективним способом захисту порушених прав ДМР як власника земельної ділянки, з урахуванням правової позиції ВС, викладеної в постанові від 14.12.2021 року, справа №643/21744/19, є вимога про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. До теперішнього часу договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не було укладено та кошти пайової участі у розмірі 288414,61 грн не сплачені. Позивач, розраховуючи розмір належних до сплати відповідачем коштів пайової участі, посилається на Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням міської ради від 29.07.2011 року №5/14.

Тому позивач вважає, що відповідач як замовник будівництва (забудовник) без достатньої правової підстави за рахунок Дніпровської міської ради безпідставно зберігає грошові кошти, які мав би сплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту. На думку позивача, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

При цьому у первісній редакції позовної заяви від 19.11.2021 року позивач зазначив, що постановою від 27.05.2021 року Верховний Суд у справі №201/14195/18 рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17.12.2020 року залишив без змін. Постанова мотивована тим, що з 01.01.2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем такий договір.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів.

Відповідач 07.10.2022 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що він заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні.

За поясненнями відповідача, відповідно до п. 3.6 рішення ДМР №365/30 від 29.09.2005 року ОСОБА_4 повинен був виконати роботи згідно з договором-зобов`язанням №11 від 11.06.2004 року на загальну суму не менше 18600,00 грн до прийняття об`єкта в експлуатацію. На підставі договору оренди землі від 21.11.2005 року ОСОБА_4 була передана земельна ділянка в оренду. При цьому 18.02.2008 року КП «ДМБТІ» ДОР було зареєстроване право власності на незавершене будівництво літ. «В-3» готовністю 96% за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 22169845) за ОСОБА_4 . Водночас 03.08.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (незавершене будівництво) літ. «В-3» готовністю 96% за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1193,4 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за №6552, право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 від 03.08.2016 року, та 07.12.2016 року державним реєстратором приватним нотаріусом ДМНО Римською А.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності на завершений будівництвом багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1141,9 кв.м, за ОСОБА_3 . Таким чином, на думку відповідача, ОСОБА_4 виконав взяті на себе обов`язки за договором-зобов`язанням №11 від 11.06.2004 року щонайменше у розмірі 13234,35 грн з необхідних 18600,00 грн щодо виконання робіт по укладенню тротуарної плитки, відновлення освітлення в районі будинку АДРЕСА_2 намагається двічі стягнути грошові кошти з різних замовників на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста, що є надмірним тягарем для ОСОБА_3 , враховуючи повний розрахунок за договором купівлі-продажу від 03.08.2016 року.

Також за твердженнями відповідача, позовна давність жодним чином не переривалась з моменту як реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта №ДП 142162500020 від 06.09.2016 року, так і з моменту реєстрації листа Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради №10/15-708 від 22.10.2018 року на адресу ОСОБА_3 . Оскільки відповідачем не було вчинено будь-яких дій, що свідчили б про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку перед позивачем. Також ДМР не було пред`явлено жодного позову до ОСОБА_3 , де б предметом позову була частина вимоги, право на яку має територіальна громада міста стосовно стягнення збитків (упущеної вигоди) у сумі 288414, 61 грн.

Тому відповідач, посилаючись, зокрема, на сплив позовної давності, вважає, що є підстави для відмови у позові ДМР.

13.10.2022 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких представник третьої особи зазначив, що станом на час введення до експлуатації об`єкта: «Реконструкція нежитлової будівлі під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_3 », законом був встановлений обов`язок замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який мав бути реалізований шляхом звернення ОСОБА_3 до органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь. ОСОБА_3 не звернувся до ДМР з питання укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та пайову участь по вказаному об`єкту не сплачував. Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє такого забудовника від обов`язку сплатити визначений законом пайовий внесок. При цьому на адресу ОСОБА_3 як забудовника Департамент направив листа від 28.10.2018 року вих. №10/15-708 разом з двома примірниками проекту договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра по вказаному об`єкту для ознайомлення та укладення, та лист-претензію від 09.08.2021 року№10/15-293 щодо сплати коштів пайової участі на розвиток інфраструктури м.Дніпра у розмірі 288414,61 грн.

З огляду на викладене, третя особа просить суд задовольнити позовні вимоги ДМР та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 288414,61 грн.

28.11.2022 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України міститься інформація, що 06.09.2016 року було зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 142162500020 «Реконструкція нежитлової будівлі під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_2 », замовником якого є ОСОБА_3 . Зазначений об`єкт було введено в експлуатацію, але пайовий внесок у розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра не був сплачений відповідачем, що призвело до неотримання міським бюджетом коштів. Позивач вважає ОСОБА_3 замовником об`єкту будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок ДМР як власника земельної ділянки, безпідставно зберігає грошові кошти, які мав би сплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту.

З приводу тверджень відповідача про обов`язок ОСОБА_4 за договором-зобов`язанням №11 від 11.06.2004 року, позивач зазначив, що виконання робіт на суму 18600,00 грн не є пайовою участю у розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на момент укладення договору-зобов`язання 11.06.2004 року у ОСОБА_4 був відсутній обов`язок сплачувати кошти пайової участі на будівництво. Тому позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Під час судового засідання представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснила суду таким чином, як про це вказано вище. При цьому представник позивача зазначила, що ДМР зверталась до суду з позовом до ОСОБА_3 про укладення договору. Однак, постановою ВС від 27.05.2021 року у цій справі були залишені без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову щодо зобов`язання укласти договір, та після цього ДМР у листопаді 2021 року звернулось вже з позовом про стягнення коштів з відповідача. Тобто ДМР не був пропущений строк позовної давності на звернення до суду з позовом для захисту своїх порушених прав, а пропущений з поважних причин строк підлягає поновленню. Договірні правовідносини між сторонами не виникли та строк позовної давності переривався, бо проходив судовий розгляд та судовий перегляд рішень судів різних інстанцій.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що сторона відповідача стверджує про сплив позовної давності, бо 06.09.2016 року декларація про готовність об`єкта до експлуатації вже була зареєстрована та саме з цього часу почав спливати строк позовної давності. Так, за твердженнями представника відповідача, станом на момент звернення до суду з новим позовом сплинув строк позовної давності. Саме з цих підстав представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 05.04.2022 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.02.2023 року, з урахуванням ухвали суду від 23.02.2023 року, було частково задоволено клопотання відповідача про витребування доказів та витребувано у позивача Дніпровської міської ради відомості про те, чи надходили грошові кошти від ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 ), або від будь-якої іншої особи у розмірі 5580,00 грн або в іншому розмірі на розрахунковий рахунок №31512925800002 в банку УДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, ОКПО 23928791, на виконання п. 3.9 рішення Дніпропетровської міської ради №144/16 від 31.03.2004 року.

Ухвалою суду від 16.02.2023 року було прийнято до розгляду змінену редакцію позовної заяви, якою змінено предмет позову в цивільній справі.

Ухвалою суду від 24.03.2023 року було закрито підготовче провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

30.05.2023 року на виконання ухвали суду від 16.02.2023 року позивач надав суду копії листів від 15.05.2023 року №3/2-18 та від 17.05.2023 року №10/13/96, та повідомив, що на розрахунковий рахунок №31512925800002 в банку УДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, ОКПО 23928791, на виконання п. 3.9 рішення Дніпропетровської міської ради №144/16 від 31.03.2004 року будь-які грошові кошти від ОСОБА_4 , від будь-якої іншої особи в розмірі 5580,00 грн та в іншому в розмірі не надходили.

У судове засідання не з`явився представник третьої особи, належним чином був повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв щодо участі у судових засіданнях на адресу суду не надсилав. Суд, заслухавши думки представників сторін, на підставі положень ст. ст. 128, 223 ЦПК України розглянув справу за відсутності представника третьої особи.

Під час судового розгляду справи суд заслухав усні пояснення учасників справи по суті спору, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, оголосив судові дебати та заслухав заключні слова учасників справи.

07.06.2023 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що відповідно до договору-зобов`язання №11 від 11.06.2004 року, затвердженого міським головою Куліченком І.І., укладеного між громадянином ОСОБА_4 (замовник) та Управлінням економіки Дніпропетровської міської ради, відповідно до рішень виконкому Дніпропетровської міської ради від 21.05.1998 року №781, від 19.04.1999 року №827 та від 04.08.2003 року №2177, предметом договору є участь замовника в розвитку інженерної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська (участь на паях) у зв`язку з будівництвом будівлі медичного центру по АДРЕСА_1 (об`єкт) (п.1.1 договору-зобов`язання).

В рахунок участі на паях замовник зобов`язується виконати роботи по укладенню тротуарної плитки, відновленню освітлення в районі буд. АДРЕСА_1 на загальну суму не менше 18600,00 грн до введення об`єкта в експлуатацію (п.2.1 договору-зобов`язання).

У разі зміни замовника на нового замовника покладається виконання умов договору, про що складається додатковий договір (п.5.2 договору-зобов`язання).

Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 10.06.2004 року за вх. №7/285, до п. 3.9 рішення міської ради від 31.03.2004 року №144/16 були внесені зміни, за якими в рахунок пайової участі забудовник зобов`язується виконати роботи по укладенню тротуарної плитки, відновленню освітлення по АДРЕСА_1 , на загальну суму не менше 18600,00 грн до введення об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до висновку Управління економіки ДМР від 11.06.2004 року №2/502, ОСОБА_4 було зобов`язано згідно з договором-зобов`язанням від 11.06.2004 року №11, виконати роботи по укладенню тротуарної плитки, відновленню освітлення в районі буд. АДРЕСА_1 , на загальну суму не менше 18600,00 грн до введення об`єкта в експлуатацію.

За поясненнями сторін ОСОБА_4 як забудовник виконав свій обов`язок за договором-зобов`язанням №11 від 11.06.2004 року в рахунок пайової участі, грошові кошти не перераховувались.

03.08.2016 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець зобов`язується передати майно у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену ціну. Предметом договору є нежитлова будівля (незавершене будівництво) літ. «В-3» 96% ганки літ. в, в1, в2, приямки літ. в, в4, в3, вхід у підвал літ. в5, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1193,4 кв.м, кадастровий номер: 1210100000:06:094:0070. Вказане нерухоме майно належить продавцю на підставі договору оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І.П. 21.11.2015 року за реєстраційним номером 11110, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» за реєстраційним №22169845, номер витягу №17783262 від 18.02.2008 року; ціна договору 999774,00 грн.

За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.08.2016 року, 03.08.2016 року державним реєстратором: приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2016 року за ОСОБА_3 була здійснена державна реєстрація приватного права власності на об`єкт нерухомого майна: інше незавершене будівництво літ. В-3 96% за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт від 15.08.2016 року, замовник ОСОБА_3 , була проведена реконструкція нежитлової будівлі під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_3 .

06.09.2016 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта реконструйованої нежитлової будівлі під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_2 , замовником якої був ОСОБА_3 ; кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією 3000,000 тис. грн, у тому числі витрати на будівельні роботи 2500,000 тис. грн, витрати на обладнання та інвентар 500,000 тис. грн.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29 липня 2011 року №5/14 зі змінами, з урахуванням рішення ДМР від 18.12.2019 року №7/52, внесено зміни до рішення від 21 березня 2007 року «Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська» №6/11.

Рішеннями Дніпровської міської ради від 28 грудня 2011 року №6/19 та від 08 червня 2016 року №9/9 внесено зміни та доповнення до Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська. Цим Порядком визначено розмір пайової участі замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська, який за розрахунком ДМР становить 288414,61 грн. Вказаний розрахунок не спростований відповідачем.

29.12.2018 року ДМР звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору укладеним, справа №201/14195/18, в якому просила суд: визнати укладеним договір між ДМР в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету ДМР та ОСОБА_3 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, укладеним на умовах, передбачених Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням ДМР від 21.07.2011 року №5/14.

Постановою Верховного Суду у справі №201/14195/18 від 27.05.2021 року було залишено без задоволення касаційну скаргу ДМР, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2020 року, яким було відмовлено у задоволенні позову, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17.12.2020 року, якою було залишено без змін рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2020 року, залишено без змін.

19.11.2021 року ДМР звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів пайової участі у розмірі 288414,61 грн, що наразі розглядається.

Листом від 09.08.2021 року Управління економічного розвитку та інвестицій, відділ розвитку інфраструктури міста надіслали на адресу відповідача повідомлення з додатком щодо сплати коштів пайової участі на розвиток інфраструктури м. Дніпра у розмірі 288414,61 грн.

Листом від 12.08.2021 року №10/13-296 Департамент економіки, фінансів та міського бюджету ДМР повідомив директора Департаменту правового забезпечення ДМР про необхідність підготувати позов до суду про стягнення з відповідача грошових коштів пайової участі у розмірі 288414,61 грн.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на розвиток інфраструктури м. Дніпра у розмірі 288414,61 грн.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Абзацами 3 та 4 частини 9 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року №3038-VI (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 06.09.2016 року) визначено, що невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту .

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частиною 6 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта для житлових будинків.

Відповідно до частин 7, 8, 10 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначенихчастиною п`ятоюстатті 30 цього Закону .

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

При цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 року внесені зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року №3038-VI.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).

Відповідно до частини 3статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2, 3статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами , зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Відповідно до положень статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз викладеного вище вказує, що за змістом положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», звільнення відповідача від сплати пайової участі, як замовника, здійснюється за умови добровільного погодження спорудження замовником об`єкту соціальної інфраструктури із органом місцевого самоврядування, що попередньо зазначається у рішенні міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проте, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів такого погодження.

Суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача на правовідносини ДМР з попереднім забудовником ОСОБА_4 , оскільки останній виконав визначений йому обов`язок щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста, відповідно до договору-зобов`язання №11, та такий стосувався нежитлового об`єкта нерухомого майна, який згодом був відчужений відповідачу. Водночас після його відчуження відповідачу такий об`єкт нерухомого майна був реконструйований у житловий об`єкт нерухомого майна, відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06.09.2016 року, забудовник ОСОБА_3 .

У зв`язку з неукладенням забудовником ОСОБА_3 договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом станом на 06.09.2016 року. При цьому суд враховує те, що позивач добросовісно користується своїми процесуальними правами та у 2018 році звертався до суду з позовом щодо визнання укладеним такого договору. Водночас з причин, що не залежали від волі позивача, а саме виключення законодавцем у 2020 році правової норми, що регулює спірні правовідносини, поки спір розглядався в судовому порядку, у задоволенні позову ДМР було відмовлено остаточним судовим рішенням ВС від 27.05.2021 року.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у виді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, але не сплатив, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування. У зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Така правова позиція узгоджується із висновком ВП ВС від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

Також за правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).

У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнанням договору укладеним та встановленням прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, що не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, суд виходить з того, що замовник будівництва відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України, у розмірі 288414,61 грн (744,2 х 169,05 х 1 = 125807,01 грн; 397,7 х 584,1 х 0,7 х 1 = 162607,60 грн; 125807,01 грн + 162607,60 грн = 288414,61 грн, з яких: 169,05 грн норматив розміру пайової участі від одиниці створеної потужності за функціональним призначенням об`єкта; 584,1 грн норматив розміру пайової участі від одиниці створеної потужності за функціональним призначенням об`єкт; 744,2 кв.м загальна площа квартир житлового будинку, яка зазначена в Декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 06.09.2016 року, ДП 142162500020, в п. 15, та складається з площі 558,3 кв.м та 185,9 кв.м; 397,7 кв.м загальна площа нежитлових приміщень житлового об`єкта, яка зазначена в Декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 06.09.2016 року, ДП 142162500020, в п. 15; 1- зональний коефіцієнт; 0,7 поправочний коефіцієнт при визначення величини пайової участі по об`єктах, вбудованих у житлові будинки, крім паркінгів).

З приводу заяви сторони відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і №22095/93, § 51)).

Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Нормою частини 3 статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Строки давності виконують декілька функцій, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли мати місце у випадку, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу.

Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі №263/11337/19 (провадження №61-10706св20).

Верховний Суд зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Відповідно до положень статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правиламистатті 261Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається в разі пред`явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу в справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. В разі подання позову з недодержанням правил підсудності й наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або ускладненим. При цьому, наголосив у постанові Верховний Суд, очевидно, що перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи й позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Вказані правові висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі№ 902/326/16 тавід 24.09.2019 р. у справі№922/1151/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 р. у справі№ 922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 р. у справі № 904/1080/19.6.14 та від 28 жовтня 2020 року у справі№ 910/10963/19.

У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що право позивача на отримання грошових коштів в рахунок сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури міста є порушеним. При цьому спірні правовідносини між сторонами виникли після реєстрації декларації про готовність об`єкта нерухомості до експлуатації від 06.09.2016 року. Позивач у встановлений законом загальний строк позовної давності звернувся до суду з позовом від 29.12.2018 року до відповідача про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

Проте у 2020 році статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»» було виключено, та судовими рішеннями, зокрема остаточно рішенням ВС від 27.05.2021 року, з цих підстав позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Тому 19.11.2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Водночас причини, внаслідок виникнення яких позивач пропустив строк позовної давності з 06.09.2016 року станом на 19.11.2021 року, є поважними, та такий підлягає поновленню. Оскільки виникнення таких причин не пов`язано із недобросовісними діями позивача.

Тому у суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність задоволення у повному обсязі позову ДМР та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених грошових коштів у сумі 288414,61 грн, та судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 4326,22 грн.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про стягнення безпідставно збережених грошових коштів задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпровської міської ради (адреса місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 26510514) безпідставно збережені грошові кошти у сумі 288414,61 грн (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста чотирнадцять гривень 61 копійка).

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпровської міської ради (адреса місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 26510514) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4326,22 грн (чотири тисячі триста двадцять шість гривень 22 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннядо Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 21.06.2023 року.

Суддя Ф.М. Ханієва