Рішення

від 08.02.2024 по справі 183/5769/22

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/5769/22

№ 2/183/331/24

08 лютого 2024 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: об`єднаної Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Приватного підприємства «Східагрогрейн», про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки, визнання недійсними договору оренди,-

В С Т А Н О В И В:

13 вересня 2022 позивач звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі: об`єднаної Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_1 (далі відповідач 1), ОСОБА_2 (далі відповідач 2), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі відповідач 3), Приватного підприємства «Східагрогрейн» (далі відповідач 4), про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки, визнання недійсними договору оренди, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 03.08.2023, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6210-СГ від 26.07.2019, яким затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 га, яка розташована на території колишньої Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області);

- витребувати від ОСОБА_2 на користь об`єднаної Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 га, яка розташована на території колишньої Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області);

- визнати недійсним договір №13 від 04.05.2020 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660, загальною площею 2 га, яка розташована на території колишньої Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області), укладений між ОСОБА_2 та приватним підприємством «Східагрогрейн».

В обґрунтування позовних вимог, посилався на те, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-8781/14-16-СГ від 05.09.2016, ОСОБА_1 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3523880400:02:001:3565) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Кіровоградської області Новомиргородського району Шпаківської сільської ради, яку в подальшому було відчужено на користь іншої особи. Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №6210-СГ від 26.07.2019 затверджено документацію із землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6320285200:01:000:0660), що розташована на території колишньої Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області). В подальшому, між ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу від 16.08.2019 земельної ділянки з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660. Новим власником - ОСОБА_2 за договором №13 від 04.05.2020 спірну земельну ділянку передано в оренду Приватному підприємству «Східагрогрейн».

Разом з тим, законодавством встановлені певні обмеження у правах набуття права власності на земельні ділянки, а саме: згідно з ч.4 ст.116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Внаслідок видачі незаконного наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, на підставі якого ОСОБА_1 вдруге отримав земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника цієї земельної ділянки держави. А тому, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 6210-СГ від 26.07.2019, яким затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660, підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

При цьому, новий власник - ОСОБА_2 набув вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, а отже земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на користь територіальної громади, а договір оренди №13 від 04.05.2020 спірної земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою суду від 14 лютого 2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання

Не погодившись з позовом, 28.04.2023 представником відповідача 3 - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Головного управління. В обґрунтування своєї позиції, зазначає, що прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління. Посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, вважає, що в цій частині позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління) та задоволенню не підлягає; позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Щодо обставин видачі спірного наказу, вказав, що до Головного управління у встановленому законодавством порядку звернувся ОСОБА_1 із заявою від 23.07.2019 про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, у якій зазначив, що своїм правом на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, він не скористався. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 було видано наказ від 26.07.2019 №6210-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність». Вважає, що у зв`язку з порушенням вимог ч.4 ст.116 Земельного кодексу України при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у власність фізичної особи та, відповідно, у зв`язку з вибуттям спірної земельної ділянки з володіння держави у зв`язку з протиправними недобросовісними діями громадянина, який повторно звернувся до Головного управління з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення, порушені інтереси держави підлягають відновленню шляхом повернення такої земельної ділянки (т.1, а.с.159-164).

У відповіді на відзив прокурор спростовує твердження Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про відсутність, у даному випадку, спору оскільки «держава позиваються до держави». Правова позиція у справі №922/1830/19, на яку посилається відповідач 3, не є релевантною (тотожною) даній справі. А твердження відповідача 3 про необізнаність щодо повторного звернення громадянина до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з метою отримання у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення не відміняє факту незаконності виданого наказу, а тому останній підлягає визнанню незаконним та скасуванню (т.1, а.с.179-184).

03.08.2023 від прокурора надійшла заява про зміну предмета позову, подана в порядку ст.49 ЦПК України (т.1 а.с.201-214), яка прийнята до розгляду ухвалою суду від 05.09.2023 (т., а.с.238).

Інші відповідачі правом на подачу відзиву у строк встановлений судом не скористалися, будь-яких заяв в ході судового розгляд справи не подавали.

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача - прокурор Санталова В.Р. підтримала позовні вимоги позивача в повному обсязі та просила задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник позивача - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області у судове засідання не з`явився, через систему Електронний суд надіслав заяву про розгляд справи за відсутності представника, у якій зазначив, що позиція позивача повністю збігається з позицією прокурора.

Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у судове засідання не з`явився, на електронну пошту суду надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, з урахування правової позиції викладеній у раніше поданому відзиві.

Інші відповідачі в судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені судом, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області на захист інтересів в інтересах держави в особі об`єднаної Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У цій справі порушення інтересів держави полягає в тому, що неналежне (не у відповідності із законом) розпорядження земельною ділянкою державної власності призвело до вибуття цієї земельної ділянки з власності держави, чим безумовно порушено інтереси держави.

Таким чином, суд вважає, що прокурором обґрунтовані підстави для звернення до суду із відповідним позовом, та підтверджує підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-8781/14-16-СГ від 05.09.2016 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523880400:02:001:3565), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Кіровоградської області Новомиргородського району Шпаківської сільської ради (т.1,а.с.30).

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №296956178 від 28.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 3523880400:02:001:3565, площею 2 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована за ОСОБА_1 09.09.2016, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-8781/14-16-СГ від 05.09.2016, номер запису: 16323618.

03.09.2016 між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_4 , як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_5 , як покупцем з другої сторони, укладено договір, за яким продавець продав, а покупець придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3523880400:02:001:3565, площею 2 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.

24.07.2019 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про затвердження проекту землеустрою та передачу йому спірної земельної ділянки у власність (т.1 а.с.172). У цій заяві ОСОБА_1 зазначив, що своїм правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст.121 ЗК України, не скористався.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 6210-СГ від 26.07.2019 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; передано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320285200:01:000:0660), із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (т.1 а.с.31-32).

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №296955876 від 28.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660, площею 2 га, зареєстрована за ОСОБА_1 05.08.2019, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 6210-СГ від 26.07.2019, номер запису: 32716627. Право власності останнього припинено 16.08.2019, у зв`язку з відчуженням земельної ділянки (т.1, а.с.26-29).

Судом встановлено, що 16.08.2019 між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла на підставі довіреності ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660 (т.1а.с.33-35). Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку на підставі цього договору купівлі-продажу зареєстровано 16.08.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису: 32858852, що підтверджується вищезгаданою Інформаційною довідкою №296955876 від 28.01.2022 (т.1, а.с.26-29).

04.05.2020 ОСОБА_2 , як орендодавець з однієї сторони, та ПП «Східагрогрейн», як орендар, з другої сторони, уклали договір оренди земельної ділянки №13 за яким орендодавець передав орендарю земельну ділянку з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660 у строкове платне користування строком до 31.12.2027 (а.с.37-40). Відомості про право оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються такими нормами права.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 6, ч. 7, ч. 9, ч. 11 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

На час прийняття відповідачем 3 - ГУ Держгеокадастру у Харківській області наказу №6210-СГ від 26.07.2019, земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320285200:01:000:0660, яка розташована на території колишньої Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області), не могла бути передана у власність відповідача ОСОБА_1 , оскільки положеннями ч. 4 ст. 116 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, провадиться один раз по кожному виду використання.

В свою чергу відповідач 3 ГУ Держгеокадастру у Харківській, з метою дотримання визначеного законом порядку, в межах своїх повноважень мав перевірити обставини щодо реалізації відповідачем ОСОБА_1 права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Разом із цим, аналіз положень ч. 7 ст. 118 ЗК України дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тому, у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам рівних і законних умов для реалізації їх прав на землю.

Матеріалами справи установлено, що набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Харківській області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 26.07.2019 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660, а тому цей наказ є незаконним.

Отже, отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набув права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набули цього права ОСОБА_2 , як покупець за Договором від 16.08.2019.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістом статті 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому статтею 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Врахувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що слід відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійним наказу ГУ Держгеокадастру в Харківській області № 6210-СГ від 26.07.2019, яким затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660, оскільки у спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним Наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги.

Вказаний висновок повністю узгоджується із сталою судовою практикою, яка викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 372/721/19 (провадження № 61-10560св22), від 04 квітня 2023 року у справі № 203/676/19, провадження № 61-17958св20, від 28 червня 2023 року у справі № 373/608/18 (провадження № 61-11019св21).

При цьому, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області з огляду на таке.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660 розташована за межами населених пунктів на території Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 725-р від 12.06.2020 року «Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Харківської області» територія Пришибської територіальної громади увійшла до складу Донецької територіальної громади Балаклійського району.

Постановою ВРУ «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 за №807-ІХ утворено Ізюмський район (з адміністративним центром у місті Ізюм) у складі територій у складі територій Балаклійської міської, Барвінківської міської, Борівської селищної, Донецької селищної, Ізюмської міської, Куньєвської сільської, Оскільської сільської, Савинської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом (доповнено згідно із Законом України від 28.04.2021 №1423-IX) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

В даному випадку Донецькій селищній раді надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27.05.2021 року згідно Закону України № 1423-IX від 28.04.2021.

Витребування у відповідача ОСОБА_2 земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» , «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Вирішуючи питання щодо належної компенсації за втручання у право власності, суд виходить з того, що ОСОБА_2 , виходячи з принципу диспозитивності, розпорядився своїми процесуальними правами та не заявив вимог про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. За відсутності таких вимог суд не має жодних об`єктивних даних для оцінки розміру шкоди, заподіяної відповідачу (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» абз.77).

Також, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року №367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

При вирішенні вимог про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень ст.ст.316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним.

Відтак виключно власникові належить право розпорядження його майном.

Земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 6320285200:01:000:0660, вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання відповідачем ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника - держави.

16.08.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660 відчужена на корить ОСОБА_2 , за яким того ж дня зареєстровано право власності на неї. У свою чергу ПП «Східагрогрейн» набуло право оренди на спірну земельну ділянку від ОСОБА_2 , який не мав права нею розпоряджатися.

Суд вважає, що власник земельної ділянки може вимагати розірвання договору оренди з особою, яка користується земельною ділянкою на підставі правочину, укладеного із добросовісним набувачем. Адже у випадку витребування спірної земельної ділянки лише у добросовісного набувача не відбувається ефективного захисту порушеного права, оскільки поновивши своє право власності власник не зможе його реалізувати через існування іншого зареєстрованого речового права, тому позовні вимоги до ПП «Східагрогрейн» слід задовольнити та визнати недійсним договір оренди спірної земельної ділянки.

Вирішуючи питання судових витрат, суд приходить до наступних висновків, а саме.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом прокурором сплачено судовий збір у сумі 177778 грн. З урахуванням заяви про зміну предмета позову, сплаті підлягав судовий збір за одну вимогу майнового характеру (про витребування майна) у розмірі 1,5% від ціни позову, що складає 10355 грн.; а також за дві вимоги немайнового характеру (визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди) у розмірі 2481х2=4962 грн., а разом: 15297 грн.

Судом задоволено позовну вимогу майнового характеру, пред`явлену до відповідача ОСОБА_2 та одну немайнову вимогу до відповідача ПП «Східагрогрейн», тому понесені позивачем у цій частині судові витрати підлягають стягненню з цих відповідачів, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Надмірно сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 2481 грн. (17778грн.-15297грн.) може бути повернута на підставі поданої письмової заяви позивача у відповідності до Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст. 10, 11, 57-61, 79, 209, 210, 212-215, 223, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: об`єднаної Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь об`єднаної Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04397112) земельну ділянку з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 га, яка розташована на території колишньої Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області).

Визнати недійсним договір №13 від 04.05.2020 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320285200:01:000:0660, загальною площею 2 га, яка розташована на території колишньої Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області (на теперішній час - Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області), укладений ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з приватним підприємством «Східагрогрейн» (код ЄДРПОУ 41578858)».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в розмірі 10355 (десять тисяч триста п`ятдесят п`ять) грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Східагрогрейн» на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - Ізюмська окружна прокуратура Харківської області, код ЄДРПОУ 02910108 , місцезнаходження: 64309, м.Ізюм, вул.Донця Захаржевського, 4;

позивач Донецька селищна рада Ізюмського району Харківської області, код ЄДРПОУ 04397112, місцезнаходження: 64250, Харківська область, Балаклійський район, смт.Донець, вул.Центральна, 40;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ;

відповідач Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ЄДРПОУ 39792822, місцезнаходження: 61165, м.Харків, вул.Космічна, 21;

відповідач Приватне підприємство «Східагрогрейн», код ЄДРПОУ 41578858, адреса місцезнаходження: 64223, Харківська обл., Балаклійський р-н, с.Пришиб, вул. 40 Років перемоги, буд. 8, оф. 1.

Повне судове рішення складено і підписано 08 лютого 2024 року .

Суддя Оладенко О.С.