Постанова

від 31.01.2024 по справі 201/1894/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/728/24 Справа № 201/1894/23 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шилова Семена Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрімкастел», Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернуласьдо судуз позовомдо ТОВ «Дрімкастел»,Дніпровської міськоїради провизнання недійснимдоговору орендиземлі (т. 1 а.с. 2-7), в обґрунтування якого посилалась на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 .

Також згідно інформаційної довідки №322250769 від 08.02.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ТОВ «Дрімкастел» є власником квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 .

У відповідності до п. 5. ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку є співвласником багатоквартирного будинку. Таким чином, позивач та ТОВ «Дрімкастел» є співвласниками житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_5 .

Згідно ч. 2 ст. 4 закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. У відповідності до п. 6. ч. 1 ст. 1 закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія є спільним майном багатоквартирного будинку. Таким чином, права на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_5 є спільним майном позивача та ТОВ «Дрімкастел» як співвласників житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_5 .

Розмір та конфігурація земельної ділянки, на якій розташований будинок по АДРЕСА_5 , а також належні до нього будівлі та споруди і прибудинкова територія були визначені у інвентарній справі №6287. Згідно інвентарної справі №6287 у фактичному користуванні власників нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 знаходилась земельна ділянка загальною площею 1186 кв.м.

Згідно відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 05.08.2020 між ТОВ «Дрімкастел» та Дніпровською міською радою був укладений договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1954 га, по фактичному розміщенню житлових будинків та для будівництва багатоквартирного житлового будинку. по АДРЕСА_6 . Договір оренди землі був укладений на підставі рішення Дніпровської міської ради від 22.07.2020 №224/59. Вказаний договір порушує право спільної сумісної власності позивача, яке включає в себе права на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , оскільки предметом Договору оренди землі від 05.08.2020 є земельна ділянка яка, включає в себе частину земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , права на яку є спільним майном позивача та ТОВ «Дрімкастел», як співвласників житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_5 . При цьому позивач не є стороною Договору, а жодних домовленостей між позивачем та ТОВ «Дрімкастел», щодо можливого поділу прав на земельну ділянку, на якій розташований будинок АДРЕСА_5 , не існувало і не існує.

Оскільки договір оренди землі від 05.08.2020 порушує право спільної сумісної власності позивача, яке включає в себе права на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_5 , позивач вважає, що такий спосіб, як визнання вказаного договору недійсним є належним, оскільки відновить порушене право спільної сумісної власності позивача, а саме відновить права позивача на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_5 як співвласника житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_5 .

Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 05.08.2020 укладений між ТОВ «Дрімкастел» та Дніпровською міською радою.

Рішенням Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровськавід 21вересня 2023року узадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 до ТОВ«Дрімкастел»,Дніпровської міськоїради провизнання недійснимдоговору орендиземлі,відмовлено вповному обсязі (т. 1 а.с. 208-213).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокатШилов С.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить суд рішення скасувати та ухвалити нове, який позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі (т. 1 а.с. 218-224).

ТОВ «Дрімкастел» скористалось своїм правом та подало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін (т. 1 а.с. 245-248).

Інші учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що жодних дій з боку відповідачів, які б порушували право спільної сумісної власності позивача на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок літ. «А-1», за адресою: АДРЕСА_5 , в якому знаходиться квартира позивача, судом не встановлено. Зі змісту позовної заяви не вбачається порушення законних прав чи інтересів позивача, в результаті вчинення яких саме дій чи бездіяльності допустилась Дніпровська міська рада при укладанні спірного договору.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Також згідно інформаційної довідки №322250769 від 08.02.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Товариство з обмеженою відповідальністю «Дрімкастел» є власником квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 .

Житловий будинок літ. «А-1» знаходиться на земельній ділянці, окремо від житлового будинку літ. «Б-1», та перебуває на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства.

План земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок «А-1», що визначений у наданій інвентарній справі 1993 року за №6287, свідчить про приналежність нерухомого майна конкретній земельній ділянці, а не підтверджує право власності чи право користування співвласниками такою земельною ділянкою.

Об`єднання співвласників у вказаному багатоквартирному житловому будинку літ. «А-1», за адресою: АДРЕСА_5 , не створювалось.

Як видно з листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровською міської ради від 14.12.2020 № 10/24-36, що у даних містобудівного кадастру відсутня інформація щодо розподілу та меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_5 , що свідчить про те, що позивач не зверталась з клопотанням до міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування багатоквартирного будинку, не зверталась з листом про розподіл чи встановлення меж земельної ділянки.

Цей факт було також підтверджено представником Дніпровської міської ради.

05.08.2020 на підставі рішення міської ради від 22.07.2020 №224/59, між ТОВ «Дрімкастел» та Дніпровською міською радою укладено Договір оренди землі (земельної ділянки по фактичному розміщенню житлових будинків та для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, яка розташована по АДРЕСА_6 , кадастровий номер 1210100000:03:273:0082, загальною площею 0,1954 га.), посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С.В., зареєстровано в реєстрі за №448, та підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, №219209962 від 05.08.2020, реєстраційний номер об`єкта 2139873512101.

Встановлено, та не заперечується сторонами, що ТОВ «Дрімкастел» було здійснені всі належні дії, передбачені чинним законодавством для отримання земельної ділянки у користування, а саме отримано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблено проект землеустрою, погоджено такий проект землеустрою, земельна ділянка була зареєстрована як об`єкт права в державному земельному кадастрі, отримано рішення про затвердження та надання земельної ділянки у користування, та проведено реєстрацію речового права на таку земельну ділянку.

Крім того, договір оренди землі від 05.08.2020, жодним чином не порушує право спільної сумісної власності позивача, оскільки не включає в себе права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок літ. «А-1» за адресою по АДРЕСА_5 , в якому знаходиться квартира позивача.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статті 15, 16 ЦК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу до суду.

Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (стаття 116 ЗК України).

Відповідно до статей 89, 92 ЗК України земельна ділянка, необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку, може належати його співвласникам на праві спільної сумісної власності або перебувати у їх постійному користуванні.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (стаття 78 ЗК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» приміщення загального користування, несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія, є спільним майном багатоквартирного будинку.

Прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

За змістом частин першої, другої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду щодо безпідставності та необгрунтованості посилання позивача на норми ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», оскільки об`єднання співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_5 не створювалось.

Також спростовує доводи щодо відсутності інших норм чинного законодавства, які встановлюють обов`язковість створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку з метою розповсюдження на них норм ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

А тому є помилковими доводи апеляційної скарги щодо допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права.

Установлено, що до ухвалення рішення Дніпровської міської ради від 22.07.2020 №224/59 та укладення між відповідачами оспорюваного договору оренди, земельна ділянка не передавалася у користування власників квартир будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 . Також відсутні належні та допустимі докази, які б указували на створення об`єднання співвласників вказаного багатоквартирного будинку та ініційованого питання про право на земельну ділянку, на якій розташований будинок і прибудинкова територія.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 як співвласник багатоквартирного будинку не набула у власність чи у постійне користування земельну ділянку, на якій розташований будинок і яка необхідна для його обслуговування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність посилань позивача на порушення її прав укладеним між відповідачами договором оренди землі від 05.08.2020 року, оскільки жодних дій з боку відповідачів, які б порушували право спільної сумісної власності позивача на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок літ. «А-1», за адресою: АДРЕСА_5 , в якому знаходиться квартира позивача, судом не встановлено.

ТОВ «Дрімкастел» було здійснені всі належні дії, передбачені чинним законодавством для отримання земельної ділянки у користування, а саме отримано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблено проект землеустрою, погоджено такий проект землеустрою, земельна ділянка була зареєстрована як об`єкт права в державному земельному кадастрі, отримано рішення про затвердження та надання земельної ділянки у користування, та проведено реєстрацію речового права на таку земельну ділянку.

Посилання апелянта на те, що укладення оскаржуваного договору оренди землі від 05.08.2020 без встановлення розміру та конфігурації земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок АДРЕСА_5 , суперечить нормам законодавства України, не відповідає фактичним обставинам та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують право ТОВ «Дрімкастел» до Дніпровської міської ради з метою відведення земельної ділянки та укладення спірного правочину оренди земельної ділянки, яка не належить позивачу, що свідчить про відсутність порушення прав позивача за захистом яких вона звернулась до суду.

Доводи скарги щодо правильності визначення позивачем юрисдикції спору не мають значення, оскільки судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо юрисдикції спору.

Доводи скарги про те, що судом зроблено помилкові висновки про те, що оскільки спірний договір оренди не включає в себе права на земельну ділянку розташовану під будинком в якому розташована квартира позивача колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі висновки зроблені на підставі наявних в матеріалах справи доказах, та вказані висновки суду не спростовані будь-якими іншими доказами, а тому фактично зводяться до переоцінки доказів. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що оцінка доказів є прерогативою виключно суду, а переоцінка доказів учасниками справи чинним законодавством не передбачена.

Також є обгрунтованими висновки суду про те, що план земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок, в якому розміщена квартира позивача, що визначений в інвентаризаційній справі наявній в матеріалах справи, свідчить про приналежність нерухомого майна конкретній земельній ділянці, а не підтверджує право власності чи право користування на неї, оскільки відсутня державна реєстрація прав на земельну ділянку і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Крім того, згідно листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровською міської ради від 14.12.2020 № 10/24-36 у даних містобудівного кадастру відсутня інформація щодо розподілу та меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_5 , визначеної відповідно до законодавства України.

Тобто, земельна ділянка на якій розташований будинок в якому розташована квартира позивача, не сформована та є комунальною власністю та належить Дніпровській міській раді, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Сам по собі факт непідписання позивачем акту погодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.

Доводи щодо непостановлення судом першої інстанції окремої ухвали колегія суддів відхиляє, оскільки питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду та є його правом, а не обов`язком. Судом першої інстанції не було встановлено будь-яких порушень норм законодавства України, а тому у нього були відсутні підстави для постановлення окремої ухвали.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шилова Семена Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна