Ухвала

від 12.04.2024 по справі 201/1894/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

12 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 201/1894/23

провадження № 61-3401ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шилов Семен Олександрович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрімкастел», Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

6 березня 2024 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шилов С. О., на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику п`ять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Роз`яснено, що підтвердження повноважень адвоката Шилова С. О. підписувати касаційну скаргу та представляти у Верховному Суді інтереси ОСОБА_1 , касаційним судом перевірятиметься відповідність касаційної скарги вимогам законодавства в іншій частині.

Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шилов С. О., заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

В обґрунтування заявник вказує, що копію оскаржуваної постанови її представником отримано лише 12 лютого 2024 року.

На підтвердження зазначеного заявником надано знімок екрана електронної поштової скриньки.

Слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду, а з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).

Касаційний суд вважає, що, з урахуванням встановлених обставин, ОСОБА_1 на засадах верховенства права необхідно забезпечити доступ до незалежного і безстороннього вирішення спору за встановленою процедурою.

Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, що вказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень підтверджена наданим доказом, що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року.

Проте касаційне провадження не може бути відкрито з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Проте касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шилов С. О., не містить відповідних відомостей щодо наявності або відсутності електронних кабінетів.

Касаційний суд також повідомляє адвокату Шилову С. О., що з 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон від 29 червня 2023 № 3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Так, частиною п`ятою статті 14 ЦПК України встановлено, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Відповідно до частини сьомої статті 14 ЦПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.

Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року заявник визначає: пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи перелік постанов Верховного Суду, в яких викладено висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, що не враховані в оскаржуваних судових рішеннях; пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Крім того, підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року заявник вказує відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 та інших не вказаних судами статей Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», преамбули та статей 1, 2, 4, 6, 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідних норм права.

Крім того, касаційний суд звертає увагу заявника на те, що формулювання «та інших не вказаних судами статей Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»» не свідчить про зазначення норм права, щодо яких відсутній висновок. Вказане заявником не свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

Касаційна скарга заявника в частині визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України не відповідає зазначеним вимогам закону.

За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шилов Семен Олександрович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року залишити без руху.

Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали в частині визначення підстав касаційного оскарження, касаційний суд як підставу касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження не врахує.

У разі невиконання у встановлений судом строк іншої вимоги цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко