Постанова

від 12.10.2023 по справі 914/625/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2023 р. Справа №914/625/23

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів:СКРИПЧУК О.С.

КРАВЧУК Н.М.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

представники сторін не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргуУправління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №2302-вих-97174 від 08.08.2023 (вх.ЗАГС №01-05/2618/23 від 11.08.2023)

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 03.07.2023, повний текст 12.07.2023 (суддя Крупник Р.В.)

у справі№914/625/23

за позовом:Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради м.Львів

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліра» м.Львів

простягнення суми 348 809, 85 грн

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

Господарський суд Львівської області рішенням від 03.07.2023 позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ Ліра на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 35 411,43 грн заборгованості за період з березня 2021 року по жовтень 2021 року (включно), 374 016,09 грн неустойки та 6 141,35 грн судового збору. У задоволенні решти вимог в частині стягнення 108 964,51 грн ПДВ, нарахованого на основне зобов`язання по стягненні подвійної неустойки за прострочення повернення майна з оренди, відмовив.

Таке рішення загалом в частині відмовленої до стягнення суми ПДВ мотивоване тим, що в силу правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справі №916/1319/19 від 20.11.2020 та у справі № 904/4472/20 від 25.05.2022, оскільки послуги з оренди приміщення не створює додану вартість, не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Узагальнені доводи і заперечення скаржника та іншої сторони.

УКВ Львівської міської ради не погодилось із прийнятим рішенням і подало апеляційну скаргу, в якій просило оскаржене рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення суми ПДВ, нарахованого на суму подвійної неустойки, задовольнити.

Відзив чи пояснення по суті апеляційних вимог і доводів позивач не подав.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Як вірно встановив судом першої інстанції, адже це підтверджується матеріалами справи 11.12.2017 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди №Г-10719-17 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) (надалі договір), згідно із п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП Цитадель-Центр. Об`єктом оренди є приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Дорошенка, 29, загальною площею 102,0 м.кв.

Відповідно до п. 2.1 договору об`єкт оренди орендар буде використовувати для ремонту одягу.

У розділі 5 договору Орендна плата та порядок розрахунків передбачено, що розмір орендної плати за об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на час укладення цього договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №897 від 07.06.2007 (зі змінами та доповненнями) і складає 20 035,91 грн без ПДВ за перший місяць оренди (п. 5.1).

Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (п.п. 5.2-5.4 договору).

Згідно із п. 5.6. договору орендну плату орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця.

05.06.2020 між позивачем та відповідачем укладено договір №Г-10719-17(Д-20), відповідно до умов якого сторони домовились, зокрема, внести зміни до договору в частині балансоутримувача (ЛКП Агенція ресурсів Львівської міської ради), терміну дії договору (до 05.06.2025 включно), а також доповнити договір новим пунктом в частині нарахування орендної плати. Так, пункт 5.1 договору доповнений абзацом наступного змісту: Орендар на підставі виставлених рахунків з 01.05.2020 сплачує 90% розміру орендної плати на рахунок УКВ ДЕР Львівської міської ради, 10% розміру орендної плати на рахунок ЛКП Агенція ресурсів Львівської міської ради.

Згідно із п. 6.2.5 договору, орендодавець має право достроково розірвати цей договір за наявності підстав, передбачених чинним законодавством України, якщо орендар, зокрема, не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору або дострокового його припинення чи розірвання.

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору в частині сплати орендних платежів, позивач уже звертався раніше із позовом до цього ж відповідача на підставі цього ж договору оренди.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2022 у справі №914/3755/21 розірвано вказаний вище договір оренди №Г-10719-17 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 11.12.2017, який є підставою позовних вимог у цій справі та зобов`язано ТОВ Ліра звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 102 м.кв., що знаходяться за адресою: м. Львів вул. Дорошенка, 29. Стягнуто з ТОВ Ліра на користь УКВ ДЕР Львівської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 169 582,18 грн та 7 083,73 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що при повторному розгляд справи між тими ж сторонами не потребується досліджувати обставини щодо існування орендних правовідносин; коли вони припинилися; розмір орендної плати і т.д.

Фактичне повернення орендованого приміщення відбулося 27.12.2022, що підтверджується актом державного виконавця від 27.12.2022, складеного при примусовому виконанні наказу №914/3755/21 від 06.06.2022, виданого Господарським судом Львівської області.

У зв`язку із цим, позивач просив стягнути із відповідача 482 980,60 грн. неустойки, яка нарахована за період з 03.06.2022 по 27.12.2022 з урахуванням ПДВ та заборгованість з орендної плати у розмірі 35 411,43 грн, яка виникла за період з 01.11.2021 по 02.06.2022, що не охоплювався попереднім періодом, який був предметом розгляду попередньої справи.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується і сторонами не заперечується, що договір оренди був розірваний і після 02.06.2022 у позивача був відсутній обов`язок надавати приміщення в оренду відповідачеві, а у відповідача припинився обов`язок сплачувати орендні платежі позивачу.

З огляду на викладене нормативне регулювання, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач своїх обов`язків щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за період з 01.11.2021 по 02.06.2022 належним чином не виконав, тому залишилася негашеною сума заборгованості у розмірі 35 411,43 грн, яку правомірно стягнув з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, судом першої інстанції частково задоволено вимоги позивача про стягнення неустойки за час неповернення об`єкту нерухомого майна з оренди після припинення договору оренди внаслідок його розірвання.

З цього приводу судом апеляційної інстанції береться до уваги таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно із п. 9.9 Договору передбачено, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення об`єкта оренди у порядку і строки, передбачені ч. 9 цього договору, орендодавець нараховує орендареві неустойку у розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди за весь час прострочення обов`язку щодо повернення об`єкта оренди. Зазначена неустойка обліковується на позабалансовому рахунку орендодавця.

Враховуючи зміст пунктів 9.3 та 9.9 договору, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди за період, починаючи з шістнадцятого дня, після спливу строку встановленого п. 9.3 договору, тобто із 18.06.2022.

Таким чином, судом було правомірно встановлено період бездоговірного користування предметом оренди з 18.06.2022 по 27.12.2022, тому обгрунтовано відмовлено у стягненні неустойки за період з 03.06.2022 по 17.06.2022 (включно).

Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що позивачем здійснювалося нарахування неустойки з урахуванням податку на додатну вартість, яке визнано необгрунтованим і у донарахованій сумі такого податку у стягненні відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, постановленій у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №904/4472/20, які в силу ч.4 ст. 236 ГПК України повинні застосовуватися судами під час здійснення правосуддя.

З огляду на таке, незрозумілими є посилання апелянта у апеляційній скарзі на нерелевантність спірних правовідносин, оскільки означені вище правові висновки Верховного Суду стосуються застосування конкретної норми цивільного законодавства, яка є єдиною правовою підставою поданого позивачем позову.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2023 у справі №914/625/23 без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 09.02.2024.

Головуючий (суддя-доповідач)О.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК