Постанова

від 08.02.2024 по справі 916/3669/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року м. ОдесаСправа № 916/3669/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача- Самбурський О.Б., довіреність від 21.02.2022р.;

від відповідача - Страх Є.О., серія АЕ №1189227 від 15.09.2023р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2023, повний текст складено та підписано 09.11.2023

у справі №916/3669/23

за позовом Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

до Приватного акціонерного товариства ,,Придунайський"

про визнання укладеним договору оренди землі,-

головуючий суддя - Пінтеліна Т.Г.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 08.02.2024 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Ренійська міська рада Ізмаїльського району Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства ,,Придунайський" про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки загальною площею 2,4890га, кадастровий номер 5124110100:01:005:0020, яка розташована за адресою: вул.28 Червня, 305, у м.Рені Ізмаїльського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва між Ренійською міською радою Ізмаїльського району Одеської області та Приватним акціонерним товариством «Придунайський», та таким, що відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та умовам типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. за № 220.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем грубо порушується обов`язок щодо укладання з позивачем договору оренди земельної ділянки на запропонованих останнім умовах.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.10.2023р. по справі №916/3669/23 (суддя Пінтеліна Т.Г.) відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до Приватним акціонерним товариством «Придунайський» про визнання укладеним договору № 6 від 13.03.2023р. оренди землі загальною площею 2,4890га, кадастровий номер 5124110100:01:005:0020, яка розташована за адресою: вул.28 Червня,305, у м.Рені Ізмаїльського району Одеської області, та таким, що відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та умовам типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. за № 220.

Судове рішення мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав, як зобов`язання укласти договір, не передбачений ст.16 ЦК України; договір - це волевиявлення учасника правочину, яке в силу ст.203 ЦК України повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а відмова відповідача від укладення такого договору є формою реалізації ним своїх прав.

Ренійська міська рада Ізмаїльського району Одеської області з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує про те, що предмет спору у даній справі відповідає способам захисту, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України, а суд першої інстанції прийшов до вказаного вище висновку не прийнявши до уваги положення діючого законодавства.

Ренійська міська рада вважає, що між нею та ПрАТ ,,Придунайський" виникли переддоговірні відносини, оскільки відповідач звернувся до позивача листами про передачу в оренду спірної земельної ділянки, а Ренійською міською радою на сесії прийняті відповідні рішення, які були покладені в основу договору оренди землі, який є типовим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.

Відтак, скаржник вважає, що даний переддоговірний спір, згідно ч.1 ст. 187 ГК України, може бути предметом розгляду суду, оскільки він виник при укладенні господарського договору, укладення якого є обов`язковим на підставі закону.

Скаржник зазначає, що в ходя розгляду справи , зокрема у судового засіданні, яке відулось 31.10.2023 року, представник відповідача повідомив суду, що відповідач згодний з усіма умовами проєкту договору оренди землі, запропонованими позивачем, окрім умов, передбачених у пункті 14.

Відтак, скаржник вважає, що суд першої інстанції встановивши, що розмір пені, зазначений в проєкті договору оренди землі не відповідає нормам права, мав би задовольнити позов Ренійської міської ради частково та викласти спірний пункт 14 договру оренди землі в редакції, яку суд вважав би такою, що відповідає закону (з належним її обгррунтуванням), та аж ніяк не відмовляти в задоволені позову повністю.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2023, повний текст складено та підписано 09.11.2023 у справі №916/3669/23; призначено розгляд апеляційної скарги Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до розгляду на 08 лютого 2024 року об 11:30 год.

26.12.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від представника Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області - Самбурського Олександра Борисовича про участь в судовому засіданні, яке призначене на 08.02.2024 о 11:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку„EASYCON"(e-mail:ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1 ).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 заяву представника Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області - Самбурського Олександра Борисовича про проведення судового засідання, призначеного на 08 лютого 2024р. об 11:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

05.02.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Приватного акціонерного товариства ,,ПРИДУНАЙСЬКИЙ" - Страх Євгенія Олеговича про участь в судовому засіданні, яке призначене на 08.02.2024 об 11:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку „EASYCON" (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_2 ).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 клопотання представника Приватного акціонерного товариства ,,ПРИДУНАЙСЬКИЙ" - Страх Євгенія Олеговича про проведення судового засідання, призначеного на 08 лютого 2024 року об 11:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення „EASYCON".

В судовому засіданні в режимі відеоконференції 08.02.2024р. представник скаржника просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача заперечував проти задовлення апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Придунайський» (до зміни найменування - Відкрите акціонерне товариство «Придунайський», код ЄДРПОУ 00413357) з 27.01.2008р. є власником комплексу нежитлових будівель та споруд, який розташований по вул.28 Червня, № 305 у м. Рені Одеської області, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 924134 від 27.01.2008р.

Зазначені обсставини підтверджуються статутом ПРАТ «Придунайський»; свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 924134 від 27.01.2008р., інформаційною довідкою № 342118864 від 09.08.2023р. .

28.10.2022р. відповідач звернувся до Ренійської міської ради з листом від 27.10.2022 р. за № 68, в якому зазначив, що ПрАТ «Придунайський» є правонаступником колишнього колективного підприємства ВАТ «Придунайський» та просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,47 га в оренду терміном на 49 років, яка розташована під комплексом нежитлових будівель та споруд за адресою: Одеська область, м. Рені, вул.28 Червня, буд.305, що належить ПрАТ «Придунайський» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2008р. Цільове призначення земельної ділянки - 01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва .

Рішенням Ренійської міської ради № 640-VIII від 25.11.2022р. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої її передачі в оренду на 49 років Приватному акціонерному товариству «Придунайський» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 2,47 га за адресою вул.28 Червня, № 305 м. Рені Ізмаїльського району Одеської області.

27.12.2022р. земельна ділянка за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м.Рені, вулиця 28 Червня, № 305 була зареєстрована у Державному земельному кадастрі про земельну ділянку, кадастровий номер 5124110100:01:005:0020, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6100634972022 від 27.12.2022р.

17.01.2023р. відповідач звернувся до Ренійської міської ради з листом від 16.01.2023 р. № 4,у якому просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПрАТ «Придунайський» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в м.Рені по вул. 28 Червня, буд. 305, площею 2,4890га та надати вищезгадану земельну ділянку (кадастровий номер 5124110100:01:005:0020) в оренду терміном на 49 років.

Рішенням Ренійської міської ради від 17.02.2023р. № 715-VIII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років приватному акціонерному товариству «Придунайський» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: вул. 28 Червня, 305, м. Рені Ізмаїльського району Одеської області та передано приватному акціонерному товариству «Придунайський» в оренду терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 2,4890 га, кадастровий номер 5124110100:01:005:0020, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом 3 зазначеного рішення ПрАТ «Придунайський» був попереджений про обов`язковість укладення договору оренди землі та проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Рішенням Ренійської міської ради від 14.07.2022 № 578-VIII на території Ренійської міської територіальної громади з 01.01.2023р. та по теперішній час для земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01) для юридичних осіб встановлено розмір орендної плати за землю - 5 % нормативної грошової оцінки (скан-копія рішення додається).

Вищевказані рішення Ренійської міської ради станом на теперішній час є чинними та відповідно до ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9914736632023 від 13.03.2023р. нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5124110100:01:005:0020 складає 95154,2 грн.

На виконання вказаних рішень Ренійської міської ради та враховуючи дані, зазначені у витягах, 13.03.2023р. Ренійською міською радою було підготовлено проект договору оренди землі за № 6, два примірники якого були надані безпосередньо директору ПрАТ «Придунайський».

Відповідач повідомив представника Ренійської міської ради про небажання підписувати договір оренди землі, запропонований проєктом, у зв`язку з незгодою з розміром штрафних санкцій, які позивач пропонує включити у текст договору оренди землі.

28.04.2023р. за вих. № 25/1646 на адресу ПрАП «Придунайський» направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, пропозицію щодо укладення договору оренди землі із доданням двох примірників договору оренди землі .

Однак вказане поштове відправлення було повернуто Ренійській міській раді разом з довідкою про причини повернення (Ф.20), із зазначеною в ній причиною «адресат відсутній за вказаною адресою».

З огляду на це, позивач вважає, що пропозицію відповідачу направлено за належною адресою, а останній належним чином її отримав, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.06.2018 р. по справі № 127/2871/16-ц.

Станом на 16.08.2023 року відповідач не надав Ренійській міській раді відповіді щодо вищезазначеної пропозиції, у зв`язку з чим Ренійська міська рада набула право передати даний спір на вирішення суду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь- який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст.187 ГК України передбачено що, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України матеріальною основою органів місцевого самоврядування є, наряду з іншими об`єктами, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, управління якою здійснюють територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі і надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів. (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно вимог ст.181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч.3 цієї статті при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 затверджений Типовий договір оренди землі.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно ст. 648 ЦК України, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторони договору, має відповідати цьому акту.

Статтею 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь- які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ст. 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Приватне акціонерне товариство «Придунайський» з позовними вимогами про визнання укладеним договору оренди землі та стягнення судового збру не згодне в повному обсязі, вважає їх незаконними, необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з підстав наведених нижче.

По-перше: позивач, як на підставу своїх вимог посилається на те, що ПрАТ «Придунайський» як власнику комплексу будівель та споруд за адресою: Одеська обл., Ренійський р-н, місто Рені, вул. 28 Червня, будинок 305 було вручено наручно (директору в приміщення міської ради) та направлено за адресою реєстрації проект договору оренди землі на який нібито не було отримано жодної відповіді, а відтак позивач заначив , що має право на передачу даного спору на вирішення суду.

Однак, відповідач заявляє, що такі твердження позивача є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки хоч й дійсно проєкт договору оренди землі під належним Товариству комплексом директор - Дімчев Віктор Іванович отримав в приміщенні Ренійської міської ради, проте ознайомившись з останнім повідомив щодо своїх заперечень щодо порядку нарахування та виду штрафних санкцій.

Тобто, відповідач не тільки не погодився з наданим проектом договору й обгрунтував чому, а й у своїх запереченнях запропонував інший порядок нарахування штрафних санкцій, таким чином надав власну пропозицію.

Чинним законодавством передбачена свобода договору, яка є одним з основоположних принципів цивільного та господарського права. Статтею 627 ЦК України зазначено, що сторони відповідно до ст.6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, укладаючи договір, сторони вільні у виборі умов, тож визначають їх на власний розсуд і за взаємною згодою, обираючи порядок розрахунків і платежів та відповідальності.

Визначені у наданому проекті договору оренди землі «штрафні санкції» не відповідають даному принципу, як з точки зору розумності та справедливості, в тому числі саме вільного та за взаємною згодою вибору основних умов договору, так й щодо їх розміру та виду.

Так, проектом договору за одне й те саме порушення (порушення строків оплати) передбачено дві відповідальності - штраф та пеня та ще й у розмрі 100% річної орендної плати та 120% несплаченої суми за кожен день (пункт 14 проекту Договору).

Натомість, цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі та які полягають у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов`язку новим, або в покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності відбувається, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому Верховний суд у своїх неодноразових постановах з даного приводу приходив до наступного правового висновку, а саме, що їх одночасне застосування за те саме порушення (наприклад, порушення строків виконання грошових зобов`язань), свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за те саме порушення.

Крім того, за порушення грошових зобов`язань в тому числі сплати податку на землю як різновиду плати на землю, як й орендна плата податкових кодексом встановлюється відповідальність у вигляді пені, проте у п`ятнадцять разів менше ніж запропонована.

Так, п.129.4. ст.129 ПКУ на суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, якщо її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. На суми заниження податкового зобов`язання, визначеного підпунктами 129.1.2 та 129.1.4 пункту 129.1 цієї статті, нараховується пеня за кожний календарний день заниження податкового зобов`язання, включаючи день настання строку погашення податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, також законодавцем обмежено розмір відповідальності на схожому рівні, як й в податковому кодексі.

В рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 була встановлена наступна правова позиція, відповідно до якої наявність у кредитора можливості стягувати із іншого суб`якта надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для такого суб`єкта та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

А відтак, на переконання відповідача, наданий позивачем проєкт Договору грубо порушує встановлений законодавством принцип розумності та справедливості, в тому числі саме вільного та за взаємною згодою вибору основних та істотних умов договору.

У зв`язку з чим, пропозиція позивача щодо укладення договору в наданій редакції не була прийнята відповідачем, більш того відповідачем було запропоновано власну редакцію вказаного пункту проекту договору оренди землі, а саме: за несвоєчасне виконання орендарем свої зобов`язань по сплаті орендної плати, останній сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на кожний такий день прострочення, що відповідно до положень ст. 646 ЦК України є новою пропозицією.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Тобто відповідальність за несплату орендної плати є істотною умовою договору, яку сторони повинні між собою погодити.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Більш того, відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно до положень ст. 646 ЦК України Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Таким чином, колегія судів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції, що ПрАТ «Придунайський» не було прийнято пропозицію позивача щодо укладення договору оренди землі в запропонованій редакції та запропоновано власну редакцію, а відтак Договір є не укладеним та не може бути визнаний укладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору (відповідальності за не сплату орендної плати).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи у проекті Договору №6 від 13.03.2023р. оренди землі, який запропоновано позивачем, а саме пунктом 14 позивач пропонує " у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором,

- у 10-денний строк Орендарем сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим договором ;

- з орендаря стягується пеня у розмірі 120 відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення".

Частиною 2 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 затверджений Типовий договір оренди землі.

Відповідно до п.41. Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220, визначено наступне : - За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Відтак, редакція пункту 14 договору № 6 від 13.03.2023р. оренди землі, яку позивач пропонує ( "у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором,

- у 10-денний строк Орендарем сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим договором ;

- з орендаря стягується пеня у розмірі 120 відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення".) - є не передбаченим і не встановленою законом розміром штрафних санкцій.

Згідно ст.14 Конституції України, ст.373 Цивільного кодексу (далі ЦК) України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З наведених правових норм слідує, що з набуттям права власності на об`єкти нерухомості у відповідача виник обов`язок здійснити реєстрацію речового права на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Відповідач не заперечує, та матеріали справи не містять доказів державної реєстрації прав відповідача на земельну ділянку під придбаними ним нежитловими приміщеннями.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.

ЦК України у ст.ст.3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновид правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦУК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст.642-643 ЦК України.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору в ст.6,627 ЦК України визначається, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до ст.16 ЦК України особа має право звертися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов`язання особи до укладення відповідних договорів).

Таким чином, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав, як зобов`язання укласти договір, не передбачений ст.16 ЦК України; договір - це волевиявлення учасника правочину, яке в силу ст.203 ЦК України повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а відмова відповідача від укладення такого договору є формою реалізації ним своїх прав, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання укласти договір оренди землі відсутні.

Щодо посилань апелянта на обов`язковість договору оренди, а також, що даний переддоговірний спір, згідно ч.1 ст. 187 ГК України, може бути предметом розгляду суду, оскільки він виник при укладенні господарського договору, укладення якого є обов`язковим на підставі закону, олегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Ані позивачем в позові, ані в апеляційній скарзі не наведено норм матеріального права, які б вказували на обов`язковість укладення договору орнед земельної ділянки, відтак вказані твердження скаржника колегія суддів вважає безпідставними.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції встановивши, що розмір пені, зазначений в проєкті договору оренди землі не відповідає нормам права, мав би задовольнити позов Ренійської міської ради частково та викласти спірний пункт 14 договору оренди землі в редакції, яку суд вважав би такою, що відповідає закону (з належним її обгррунтуванням), та аж ніяк не відмовляти в задоволені позову повністю, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).

Пунктом 2 частини другої статті 46 ГПК України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з частиною третьою цієї ж статті ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом ч.1 п.4 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (подібні висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (Kutiс v. Croatia), заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) від 04.12.1995). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) від 04.12.1995 та "Нун`єш Діаш проти Португалії" (Nunes Dias v. Portugal) від 10.04.2003).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) від 28.10.1998.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції позбавлений виходити за межі розгляду позовної заяви, а доводи позивача у названій частині є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 п.58).

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2023р. у справі №916/3669/23 слід залишити без змін, а апеляційної скаргу Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд постановив:

1. Апеляційну скаргу Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2023р. у справі №916/3669/23 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „12" лютого 2024 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф.Савицький