Постанова

від 12.02.2024 по справі 485/1238/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.02.24

22-ц/812/152/24

Провадження № 22-ц/812/152/24

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 лютого 2024 року м. Миколаїв

справа № 485/1238/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем Голощаповою А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

представника позивача ОСОБА_1

адвоката Терлецької Тетяни Олексіївни

на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 06 грудня 2023 року суддею Соловйовим О.В., в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 07 грудня 2023 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут-ІІІ" про скасування наказу про звільнення, поновлення

на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначив, що з 2016 року він є співзасновником ПОСП "Веселий Кут-ІІІ". Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 засновника підприємства ОСОБА_2 , разом з двома іншими спадкоємцями він отримав спадщину, до складу якої увійшла 1/3 частка складеного капіталу ПОСП "Веселий Кут-ІІІ". З 01 лютого 1996 року він працював у КСП "Веселий Кут-ІІІ" головним агрономом. У січні 2000 року КСП "Веселий Кут-ІІІ" було реорганізовано, а згодом - ліквідовано. Починаючи з 19 січня 2001 року він працював у господарстві на різних керівних посадах, але переважно головним агрономом. У вересні 2023 року йому стало відомо про його звільнення з підприємства 01 березня 2022 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за згодою сторін. При цьому, заяви про звільнення він не подавав, наказу про звільнення не отримував, виходив на роботу, займався рослинництвом, слідкував за станом полів та урожайністю. Наказ про звільнення та трудову книжку отримав тільки у вересні 2023 року.

Посилаючись на порушення його трудових прав, ОСОБА_1 просив скасувати наказ про його звільнення, поновити на роботі на посаді головного агронома ПОСП «Веселий Кут-ІІІ», та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з березня 2022 року по жовтень 2023 року у розмірі 214937, 50 грн. та 10000 грн витрат на правову допомогу.

Представник ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що 01 березня 2022 року ОСОБА_1 власноруч написав заяву про звільнення за згодою сторін, того ж дня було видано наказ про його звільнення та видано ОСОБА_1 трудову книжку. Доказів цього він надати не може, оскільки контора підприємства, в якій знаходилися усі документи, була знищена внаслідок бойових дій РФ на території селища. Крім цього представник посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки копія наказу про звільнення отримана ним 17 серпня 2023 року, а клопотання про поновлення цього строку позивач не подавав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд визнав порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 , проте, встановивши, що трудова книжка отримана ним 17 серпня 2023 року, вважав пропущеним строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі позивач ОСОБА_1 ,діючи черезсвого представника адвокатаТерлецьку Т.О.,посилаючись нанезаконність,необґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції,порушення судомнорм матеріальногота процесуальногоправа,просив рішеннясуду скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована безпідставністю висновку суду про отримання ОСОБА_1 наказу про звільнення саме 17 серпня 2023 року, оскільки у цей час тривала косовиця соняшнику, відбувалися посівні роботи, а ОСОБА_1 хворів, і у листопаді 2023 року був визнаний інвалідом ІІІ групи.

Апелянт наполягав на тому, що копію трудової книжки він отримав тільки у вересні 2023 року, отже саме тоді довідався по звільнення. Цей факт відповідачем не спростований, тому у суду не було підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім цього апелянт вважав, що правильно встановивши порушення трудових прав ОСОБА_3 незаконним звільненням, суд припустився помилки, відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому апелянт посилався на постанову ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача не скористався.

2.Мотивувальна частина

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача адвокат Терлецька Т.О. приймала участь в режимі відео конференції та просила про задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що згідно рішення засновника ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" ОСОБА_2 від 18 квітня 2016 року позивач є співзасновником цього підприємства.

З 01 лютого 1996 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду головного агронома КСП "Веселий Кут-ІІІ".

ІНФОРМАЦІЯ_1 засновник ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" ОСОБА_2 помер.

Позивач ОСОБА_1 , його брат ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 успадкували належне ОСОБА_2 майно, у тому числі по 1/3 частці складеного капіталу ПОСП "Веселий Кут-ІІІ".

Протягом 1996 2022 років ОСОБА_1 працював на різних посадах у товаристві.

У період з 1996 року по 2022 рік позивач працював у ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» на керівних посадах.

Наказом ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" № 10 від 01 березня 2022 року позивача звільнено з посади головного агронома на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини першої статті 15Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою статті 21КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений у статті 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, визначеним статтею 16 ЦК України.

Як вбачається з наказу № 10 від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з роботи з посади головного агронома ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» з 01 березня 2022 року за згодою сторін (а.с. 9).

Проте, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 наміру звільнятися з роботи не мав, заяви про звільнення з роботи не подавав, а відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження належного волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення з займаної посади.

У цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.

Проте, встановивши порушення відповідачем як роботодавцем норм трудового законодавства та незаконність звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, пославшись на пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність клопотання про поновлення цього строку з зазначенням поважних причин його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У статті 234 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, закріплено, що в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки.

Разом з тим стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 4 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі "Красношапка проти України" вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

У справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача адвокат Терлецька Т.О. пояснила, що копію наказу про звільнення разом з матеріалами іншої справи ОСОБА_1 отримав 17 серпня 2023 року. Не заперечувала проти цієї дати і в суді апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся тільки 03 жовтня 2023 року.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не оспорюється те, що у Снігурівському районному суді Миколаївської області одночасно зі справою про поновлення на роботі перебувала цивільна справа № 485/511/23 за позовом ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Підставою для витребування у ОСОБА_1 майна автомобіля, було його звільнення з роботи у товаристві з 01 березня 2022 року.

У справі, що переглядається, наявна розписка ОСОБА_1 про отримання виклику до суду та копій матеріалів у справі № 485/511/23 саме 17 серпня 2023 року (а.с. 50).

Отже, врахувавши те, що представник позивача визнала, що копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримав 17 серпня 2023 року та взявши до відома копію розписки ОСОБА_1 про отримання копій матеріалів справи про витребування майна, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач був достеменно обізнаний про своє звільнення саме 17 серпня 2023 року.

Крім цього, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача зазначав, що починаючи з дати звільнення 01 березня 2022 року ОСОБА_1 не отримував заробітної плати, і за її отриманням до підприємства не звертався, що також вказує на те, що позивач був обізнаний про своє звільнення з роботи.

За таких обставин, висновок суду про те, що звернувшись до суду з позовом 03 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 пропустив визначений статтею 233 КЗпП України строк, є обгрунтованим.

Крім цього, не подавши до суду першої інстанції заяви про поновлення строку для звернення з позовом, в апеляційній скарзі представник позивача вказувала на недоведеність отримання позивачем копії наказу про звільнення саме 17 серпня 2023 року, посилаючись на те, що у той період відбувалася косовиця соняшнику, посівні роботи, та ОСОБА_1 хворів.

Цей довід апеляційної скарги колегія суддів оцінює критично, оскільки саме ця дата отримання копії наказу про звільнення двічі підтверджена представником позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні суду першої інстанції, а також підтверджується розпискою ОСОБА_1 про отримання матеріалів позову у справі № 485/511/23.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 та його представник не подали заяви про поновлення передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом про захист порушеного трудового права та не навели поважних причин його порушення, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, та не підтвердили цього належними доказами, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, у зв`язку з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від поновлення на роботі, то вона також не підлягає задоволенню.

Також критично колегія суддів оцінює посилання апелянта на постанову ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, як на підставу для задоволення позовної вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за доведеності незаконного звільнення ОСОБА_1 з роботи.

У вказаній постанові судами вирішувалося питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, у справі, в якій позивача було поновлено на роботі.

Отже, обставини, що мали місце у справі, на яку посилається апелянт, є відмінними від тих, що виникли у справі, яка переглядається. З цих підстав правовідносини, що виникли у цих справах не можна вважати подібними.

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

На підставі викладеного вище колегія суддів приходить до висновку, що зміст апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а його апеляційна скарга залишається без задоволення, судові витрати відносяться на рахунок держави та їх розподіл не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Терлецькою Тетяною Олексіївною, залишити без задоволення.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова

---------------------------------

Повну постанову складено 12 лютого 2024 року