Постанова

від 02.12.2024 по справі 485/1238/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.12.24

22-ц/812/1770/24

Провадження №22-ц/812/1770/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року м. Миколаїв

Справа № 485/1238/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Шаманської Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

переглянувши в апеляційному порядку в режимі відеоконференції цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства

«Веселий Кут-ІІІ»

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2

на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Соловйовим О.В., 06 грудня 2023 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 07 грудня 2023 року,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначив, що він є співзасновником ПОСП «Веселий Кут-ІІІ».

Починаючи з 19 січня 2001 року він працював у господарстві на різних керівних посадах, але переважно головним агрономом.

У вересні 2023 року позивачу стало відомо про його звільнення з підприємства 01 березня 2022 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за згодою сторін. При цьому, заяви про звільнення він не подавав, наказу про звільнення не отримував, виходив на роботу, займався рослинництвом, слідкував за станом полів та урожайністю. Наказ про звільнення та трудову книжку отримав тільки у вересні 2023 року.

Посилаючись на порушення його трудових прав, ОСОБА_1 просив скасувати наказ про його звільнення, поновити на роботі на посаді головного агронома ПОСП «Веселий Кут-ІІІ», та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з березня 2022 року по жовтень 2023 року у розмірі 214937, 50 грн. та 10000 грн витрат на правову допомогу.

Представник ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що 01 березня 2022 року ОСОБА_1 власноруч написав заяву про звільнення за згодою сторін, того ж дня було видано наказ про його звільнення та видано ОСОБА_1 трудову книжку. Доказів цього він надати не може, оскільки контора підприємства, в якій знаходилися усі документи, була знищена внаслідок бойових дій РФ на території селища. Крім цього представник посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки копія наказу про звільнення отримана ним 17 серпня 2023 року, а клопотання про поновлення цього строку позивач не подавав.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд визнав порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 , проте, встановивши, що трудова книжка отримана ним 17 серпня 2023 року, вважав пропущеним строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

В апеляційнійскарзі представник ОСОБА_1 ,посилаючись нанезаконність,необґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції,порушення судомнорм матеріальногота процесуальногоправа,просиларішеннясуду скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована безпідставністю висновку суду про отримання ОСОБА_1 наказу про звільнення саме 17 серпня 2023 року.

Апелянт наполягав на тому, що копію трудової книжки він отримав тільки у вересні 2023 року, отже саме тоді довідався по звільнення. Цей факт відповідачем не спростований, тому у суду не було підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім цього апелянт вважав, що правильно встановивши порушення трудових прав ОСОБА_3 незаконним звільненням, суд припустився помилки, відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому апелянт посилався на постанову ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану йогопредставником ОСОБА_2 ,залишено без задоволення, рішенняСнігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний судпогодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судом касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій достеменно не встановлено чи отримував позивач від роботодавця копію наказу про його звільнення в передбаченому ст.47 КЗпП України порядку чи ухилявся від отримання такої копії за наявності відповідної пропозиції роботодавця. За відсутності встановлення факту ухилення позивача від отримання у роботодавця копії наказу про звільнення передчасними є висновки щодо можливості пов`язувати початок перебігу строку звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з обставинами отримання робітником інформації про його звільнення та/або отримання відповідних документів в інший спосіб, ніж передбачено положеннями ст. 47 КЗпП України.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представниківсторін,перевіривши законність таобґрунтованість судовогорішенняв межахдоводів тавимогапеляційної скарги,колегіясуддів вважає,що апеляційнаскарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачперебував у трудових відносинах зПОСП «Веселий Кут-ІІІ», займав посаду головного агронома.

НаказомПОСП «Веселий Кут-ІІІ»№ 10від01 березня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з посадиголовного агрономана підставіпункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за згодою сторін.

Згідно акту без дати, підписаного виконуючою обов`язки інспектора відділу кадрів Олексюк Н. М., бухгалтером касиром ОСОБА_4 , заступником головного бухгалтера ОСОБА_5 , головний агроном ОСОБА_1 01 березня 2022 року отримав свою трудову книжку.

В матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 про звільнення, а також відсутні докази отримання від ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» копії наказу № 10від01 березня 2022 року про звільнення.

28 вересня 2023 року ОСОБА_1 в межах цивільної справи за позовомПОСП «Веселий Кут-ІІІ»до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння звернувся до Снігурівського районного суду Миколаївської області з зустрічною позовною заявою доПОСП «Веселий Кут-ІІІ»про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

УхвалоюСнігурівського районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2023 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 доПОСП «Веселий Кут-ІІІ»про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулучерез пропуск строку на подання зустрічної позовної заяви передбаченого частиною першою статті 193 ЦПК України.Роз`яснено позивачу за зустрічним позовом право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.\

ОСОБА_1 заявивпозовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП, посилаючись на відсутність його волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції визнав порушення норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 , оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного волевиявлення позивача на його звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України.

Вказані висновкисуду першої інстанції не спростовувалися учасниками справи.

Проте, встановивши, що копія наказу про звільнення № 10 від 01 березня 2022 року була отримана позивачем 17 серпня 2023 року в межах іншої цивільної справи, а з позовом до суду останній звернувся лише 03 жовтня 2023 року, суд першої інстанції, вважав пропущеним встановлений частиною першоюстатті 233 КЗпП Українимісячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, що є підставою для відмови у позові.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від15 березня 2023 року уcправі №910/17459/20.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільненнявидати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною першою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строкз дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року

№ 2352-IXназвута частинипершуідругустатті 233 викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строкз дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Вказаний Закон набрав чинності з 19 липня 2022 року.

Таким чином, як на момент звільнення ОСОБА_1 , так і на момент його звернення з вказаним позовом до суду, приписи статті 233 КЗпП України встановлювали місячний строкз дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для такого звернення.

У постанові від 26 травня 2021 у справі №640/18236/17-ц Верховний Суд зазначив, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».

Застосування вказаних вище положень законодавства у справах про звільнення, зокрема при визначенні моменту, з якого обчислюється строк звернення до суду в цих справах, має особливе значення, оскільки, за загальним правилом, наказ про звільнення не може бути доведений до відома працівника в інший спосіб, окрім як шляхом ознайомлення з цим наказом після вручення його копії роботодавцем у встановленому законом порядку.

У такому випадку працівник в належний спосіб може дізнатись про своє звільнення та про мотиви прийняття відповідного рішення роботодавця (наказу, розпорядження про звільнення) лише після ознайомлення зі змістом такого акта, наведеними в ньому мотивами та правовими підставами та, відповідно, після цього матиме змогу підготувати аргументовану заяву (скаргу) щодо захисту своїх трудових прав і передбачених законом гарантій.

Системний аналіз статей 47 та 233 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що норма статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення виключно з обставинами, визначеними у статті 47 цього Кодексу (вручення роботодавцем працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення).

При цьому реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України права працівника отримати в день звільнення копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказаний документ, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

При таких обставинах, в цій конкретній справі важливим є встановлення судом факту належного виконаннявласником або уповноваженим ним органомімперативно встановленогочастиною першою статті 47 КЗпП України обов`язку вручення працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення або встановлення факту недобросовісної поведінки останнього при отриманні пропозиції роботодавця щодо отримання цього акта, оскільки, як зазначено вище, виключно з вказаними обставинами стаття 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі.

Відповідачем у даній справі не надано доказів отримання позивачем від роботодавцякопії наказу про його звільнення № 10 від 01 березня 2022 року в передбаченому статтею 47 КЗпП України порядку або ухилення йоговід отримання такої копії за наявності відповідної пропозиції роботодавця.

Не встановлено й судом факту ухилення позивача від отримання у роботодавця копіїнаказу про звільнення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що не можнапов`язувати початок перебігу строку звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з обставинами отримання позивачем інформації про його звільнення та/або отримання відповідних документів в інший спосіб, ніж передбачено положеннями статті 47 КЗпП України.

А тому висновок суду першої інстанції про те, що строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі повинен відраховуватися з 17 серпня 2023 року, тобто з дня отримання позивачем інформації про своє звільнення в межах іншої цивільної справи, є таким, що суперечить положенням статей 47 та 233 КЗпП України.

Посилання відповідача на той факт, що трудова книжка була отримана позивачем в день звільнення, що свідчить про обізнаність останнього про своє звільнення, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки законодавець пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення виключно з обставинами, визначеними у статті 47 цього Кодексу (вручення роботодавцем працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення).

До того ж, відповідачем не надано безперечних доказів про те, що трудова книжка позивачем була отримана саме 1 березня 2022 року. Складення акту про отримання трудової книжки не передбачено законом. Про отримання трудової книжки робиться запис у відповідній книзі обліку трудових книжок.

До того ж, в матеріалах справи відсутні докази про те, що з позивачем в день звільнення проведено повний розрахунок.

Отже, вирішуючи питання чи пропущено позивачем строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, колегія суддів виходить з того, що відповідачем не дотримано вимог, передбачених ст. 47 КЗпП України щодо вручення позивачу наказу про його звільнення в день звільнення. А тому колегія суддів виходить з того, що позивачу достеменно стало відомо про своє звільнення на початку вересня 2023 року під час ознайомлення з матеріалами в іншій цивільній справі та він протягом передбаченого ст. 233 КЗпП України строку звернувся до суду.

За такого, строк звернення до суду за захистом своїх прав позивачем не пропущено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Звертаючись досуду,позивач просивстягнути середнійзаробіток за часвимушеного прогулу,а самез 1березня 2022року почас зверненнядо суду,а саме3жовтня 2023 року, що становить 411робочих днів.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 697 грн. 44 коп ( 13600 грн. х 2 місяці, що передували звільненню = 27200 грн/39 робочих днів = 697грн 44 коп.).

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу за вищезазначений період становить 286 647 грн.84 коп ( 411 днів вимушеного прогулу х 697 грн. 44 коп = 286647 грн. 84 коп ) з подальшим утриманням обов`язкових платежів..

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строку для звернення до суду, то рішення суду відповідно дост. 376 ЦПК України першоїінстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно дост. 141 ЦПК Україниз ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» на користь держави підлягають стягненню 2147 грн 20 коп. судових витрат за розгляд справи у суді першої та 5910 грн 11 коп витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанцій, а всього 8057 грн. 31 коп.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн., то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зчастинами 1- 6 статті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви додано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1105930 адвокатом Долговою Л. В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 04 лютого 2012 року № 749; квитанція до прибуткового касового ордера від 11 грудня 2023 року на суму 5000 грн.

Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові від 28 вересня 2023 року у справі №686/31892/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно дост. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Верховний Суд у постанові від 20 липня 2021 року (справа № 922/2604/20) навів позицію, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Позивачем на підтвердження надання правової допомоги надано договір про надання правової допомоги з адвокатом Терлецькою Т.О., ордер про надання правничої допомоги,свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю ьа квитанція про сплату 10000 грн. (а.с. 17-20). Проте зазначені матеріали не містять детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, що позбавляє суд можливості визначити фактичний розмір понесених позивачем витрат, є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності

Керуючись статтями367,374,376,382,384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Веселий Кут-ІІІ» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Скасувати наказ № 10 від 01 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади агронома Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Веселий Кут-ІІІ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного агронома у Приватно-орендному сільськогосподарському підприємстві «Веселий Кут-ІІІ».

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Веселий Кут-ІІІ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 286 647 грн. 84 коп. з подальшим утриманням обов`язкових платежів .

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Веселий Кут-ІІІ» на користь держави судові витрати у розмірі 8057 гривні 31 копійку.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.Б.Кушнірова

І.В.Лівінський

Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.