Постанова

від 07.02.2024 по справі 629/3016/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 629/3016/21

провадження № 61-7477св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейков І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» (далі - ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс») про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс».

Позов мотивувала тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. За усною домовленістю ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» користувалося зазначеною земельною ділянкою та сплачувало їй за це грошові кошти.

Восени 2016 року вона вирішила обробляти свою земельну ділянку самостійно. Проте, в кінці жовтня 2016 року дізналася, що існує договір оренди, укладений від її імені з ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс». Однак, вона не укладала з ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» договір оренди земельної ділянки.

Вона звернулася до Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, де 16 листопада 2016 року їй видали копію договору оренди, з якої вбачається, що дійсно від її імені з ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» укладено договір оренди землі від 03 січня 2007 року № 112 належної їй земельної ділянки. Підпис від її імені в рядку «Орендодавець» виконаний не нею.

Відповідно до підпункту 2.3.1. пункту 2.3 цього договору він діє з моменту його підписання і державної реєстрації до 31 грудня 2031 року. Даний договір оренди вона не підписувала, що підтверджує висновок почеркознавчої експертизи від 26 березня 2018 року № 18060/25788, проведеної в рамках розгляду іншої цивільної справи № 629/5223/16-ц.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд:

- усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, шляхом зобов`язання ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» повернути їй земельну ділянку;

- скасувати державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 20028371 від 14 квітня 2017 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 34828293 від 19 квітня 2017 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 червня 2021 року відкрито провадження у даній справі.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 06 квітня 2022 року № 16/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Запорізької, Харківської областей)» змінено територіальну підсудність судових справ Лозівського міськрайонного суду Харківської області на Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2022 року, ухваленим у складі судді Богун О. О., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач наполягала на тому, що вона не підписувала договір оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, що підтверджує висновок почеркознавчої експертизи від 26 березня 2018 року № 18060/25788. Однак, її представник не заперечувала факт отримання позивачем орендної плати за здачу в оренду спірної земельної ділянки, а також підписання позивачем додаткової угоди від 03 січня 2015 року № 1 до договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112 щодо внесення змін до пунктів договору.

Отже, оскільки умови договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року були фактично виконані обома сторонами, позивачем - передачею земельної ділянки, а відповідачем ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» - платою за оренду цієї земельної ділянки, даний договір оренди не може вважатися неукладеним, оскільки фактично виконувався сторонами правочину.

Таким чином, дії позивача, яка не оспорює факт підписання нею додаткової угоди від 03 січня 2015 року № 1 до договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112 та факт отримання орендної плати за умовами договору, при цьому стверджує, що договір між сторонами є неукладеним та просить усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації речового права (права оренди) за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку, є недобросовісними.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, виходив із того, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн не є співмірною, зокрема, зі складністю справи та виконаними роботами. Отже, вважав, що обґрунтованими та співмірними в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Апеляційну скаргу ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2022 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року скасовані і ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою та зобов`язано ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Миколаївської сільської ради.

Скасовано державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на земельну ділянку, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Миколаївської сільської ради, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 20028371 від 14 квітня 2017 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34828293 від 19 квітня 2017 року).

Стягнуто з ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 14 375,20 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не підписувала договір оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112 та заперечує щодо його укладення, тому приймаючи до уваги ненадання відповідачем належних та допустимих доказів укладення між сторонами у належній простій письмовій формі договору оренди щодо спірної земельної ділянки із погодженням усіх його істотних умов відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема строку дії договору, наявні підстави для висновку, що вказаний договір оренди є неукладеним та не породжує правових наслідків. Отже, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою та зобов`язання її повернути.

Крім того, реєстрація права оренди землі ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_1 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону, підстав для внесення відповідних відомостей у реєстратора не було. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просило суд скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 не заперечує факт передачі ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» в оренду спірної земельної ділянки та отримання за це орендної плати протягом тривалого часу, тому зазначене підтверджує факт укладання між сторонами договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, що ставить під сумнів висновок почеркознавчої експертизи.

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19 (провадження № 14-79цс21) та у постанові Об`єднаної Палати касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Остапуля Н. П. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судові рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року поновлено ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, що підтверджує державний акт на право приватної власності на землю серії І-ХР № 073130 від 19 лютого 2003 року, виданий на підставі розпорядження Лозівської райдержадміністрації від 19 серпня 2002 року № 362, зареєстрований в книзі записів державних актів на право власності на право приватної власності на землю за № 336, а також інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 травня 2021 року № 257306210.

Також, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 травня 2021 року № 257306210 в реєстрі державним реєстратором виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34828293 від 19 квітня 2017 року, внесено запис № 20028371 від 14 квітня 2017 року про право оренди за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» спірної земельної ділянки, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, на підставі договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112 та додаткової угоди від 03 січня 2015 року № 1.

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, укладеним між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», як орендарем, земельної ділянки, площею 8,2434 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради, який зареєстрований у Лозівському районному відділі регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельним ресурсам», про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 03 травня 2007 року за № 040767700124.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 цього договору, він діє з моменту його підписання сторонами і його державної реєстрації до 31 грудня 2031 року.

Згідно з підпунктом 2.4.2 пункту 2.4 зазначеного договору орендна плата становить в грошовій формі 1 140,00 грн, в натуральній формі 1 600 кг зерно продукції, 100 кг насіння соняшника, 100 кг цукру.

03 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, за змістом якої сторони погодили внести зміни до підпункту 2.4.1 пункту 2.4 договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112 та викласти його у наступній редакції: «2.4.1 За користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві щорічно орендну плату в грошовій формі у розмірі не менше 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 1 додаткової угоди)».

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 03 січня 2015 року № 1, погоджено додати в пункт 11 «Заключні положення» наступний текст: «Згідно зі статтею 8 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року Сторони надають згоду на обробку та використання їх особистих персональних даних з метою забезпечення реалізації відносин у сфері ведення господарської діяльності, бухгалтерського обліку та аудиту, економічних та фінансових послуг».

Також, у додатковій угоді від 03 січня 2015 року № 1 зазначено, зокрема, що з усіх інших питань сторони керуються положеннями, які передбачені договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 18060/25788, складеного 26 березня 2018 року судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, в графі «11. Дані сторін Орендодавець», в договорі оренди земельної ділянки б/н та без дати в графі «11. Дані сторін Орендодавець», - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 .

У грудні 2016 року ОСОБА_1 зверталася до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», в якому просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 112, укладений 03 січня 2007 року між нею та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», а саме земельної ділянки, площею 8,2434га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 березня 2021 року у справі № 629/5223/16-ц позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї самої статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічне визначення права оренди земельної ділянки закріплено і статтею 1 Закону України «Про оренду землі», яким також урегульовано процедуру укладення, вимоги та припинення договору оренди землі.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 указаного Закону договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 наполягала на тому, що вона не підписувала оскаржуваний договір оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, на підставі якого ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» користується її земельною ділянкою, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, із цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради, що підтверджує висновок судово-почеркознавчої експертизи № 18060/25788, складений 26 березня 2018 року судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса.

Відповідно до цього висновку підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, в графі «11. Дані сторін Орендодавець», в договорі оренди земельної ділянки б/н та без дати в графі «11. Дані сторін Орендодавець», - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 .

Однак, 03 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112, за змістом якої сторони погодили внести зміни до підпункту 2.4.1 пункту 2.4 договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112 та викласти його у наступній редакції: «2.4.1 За користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві щорічно орендну плату в грошовій формі у розмірі не менше 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 1 додаткової угоди)».

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 03 січня 2015 року № 1, погоджено додати в пункт 11 «Заключні положення» наступний текст: «Згідно зі статтею 8 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року Сторони надають згоду на обробку та використання їх особистих персональних даних з метою забезпечення реалізації відносин у сфері ведення господарської діяльності, бухгалтерського обліку та аудиту, економічних та фінансових послуг».

Також, у додатковій угоді від 03 січня 2015 року № 1 зазначено, зокрема, що з усіх інших питань сторони керуються положеннями, які передбачені договором оренди земельної ділянки.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що ОСОБА_2 отримувала від ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» орендну плату за користування земельною ділянкою, площею 8,2434 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0185, із цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради, передбачену оскаржуваним договором оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:

«6.15. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

6.16. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

6.17. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

6.19. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

6.20. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».

Крім того, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

«6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 567/1437/19 (провадження № 61-18670св21) Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій у цій справі про відмову у задоволенні позову про визнання договорів оренди землі недійсними, у тому числі, з тих підстав, що орендар користувався спірними земельними ділянками і виконував свої зобов`язання за договором в частині сплати орендної плати.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії позивача, яка не оспорює факт підписання нею додаткової угоди від 03 січня 2015 року № 1 до договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2007 року № 112 та факт отримання орендної плати за умовами договору, при цьому стверджує, що договір між сторонами є неукладеним та просить усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації речового права (права оренди) за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку, є недобросовісними.

Отже, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не урахував наведених правових висновків Верховного Суду, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання заявника на необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозахисної практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правові підстави для такої передачі відсутні, судова практика у вказаній категорії справ, у тому числі висновки Великої Палати Верховного Суду, сформована, тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 632,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасувати, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2022 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 632,00 (три тисячі шістсот тридцять дві) гривні.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець